Постанова

від 04.11.2020 по справі 910/7253/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2020 р. Справа№ 910/7253/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 року

у справі № 910/7253/20 (суддя: Сівакова В.В.)

за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Технобуд"

2) ОСОБА_1

про солідарне стягнення 189171,35 грн

без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство Комерційного банку "Приватбанк" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Технобуд" (далі - відповідач 1) та ОСОБА_1 (далі - відповідач 2) про солідарне стягнення з відповідачів 189171,35 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позичальник (відповідач 1) свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, а тому відповідачі мають солідарно сплатити наявну заборгованість та пеню.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Технобуд" на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" 161376,10 грн боргу за кредитом, 19.002,53 грн боргу за відсотками, 2509,32 грн боргу по комісії, 6283,90 грн пені, 2837, 58 грн витрат по сплаті судового збору. В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 та ухвалити у вказаній частині нове рішення, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" заборгованість за договором від 08.01.2015 року за послугою "Кредитний ліміт" у розмірі 189171,85 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права та, матеріального зокрема ст. 533 Цивільного кодексу України.

Так, скаржник вказав, що неналежний аналіз матеріалів справ та приписів ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України призвели до передчасних висновків щодо неможливості встановлення яке ж саме основне зобов`язання забезпечене порукою.

Також, скаржник вказав, що відповідно до розділу 3.2.1 Умов та правил надання банківських послуг та згідно умов договору поруки наявні підстави для стягнення заборгованості з поручителя.

Крім того, скаржник зазначив, що ним були надані належні та достатні докази на підтвердження факту надання згоди поручителем ( ОСОБА_1 ) на забезпечення виконання саме зобов`язань за договором банківського обслуговування б/н від 08.01.2015 року за послугою Кредитний ліміт Умов та Правил надання банківських послуг.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2020 року справу № 910/7253/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Північний апеляційний господарський відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 року у справі № 910/7253/20. Призначив до розгляду апеляційну скаргу у порядку письмового провадження без повідомлення учасників своєю ухвалою від 07.09.2020 року.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 року підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у справі № 910/7253/20 - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 08.01.2015року Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Технобуд" (клієнт) було підписано Заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг (далі - заява), відповідно до умов якої Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Технобуд" приєдналось до Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умови), тарифів Банку, які разом із заявою складають договір банківського обслуговування (далі - договір) та взяло на себе зобов`язання виконувати умови договору.

Так за твердженням скаржника, згідно договору банківського обслуговування від 08.01.2015 року на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Технобуд" № НОМЕР_1 було встановлено кредитний ліміт в розмірі 200 000,00 грн, в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку (системи клієнт-банк, Інтернет клієнт-банк, sms-повідомлення або інших), що визначено і врегульовано Умовами та Правилами надання банківських послуг.

20.09.2016 року між позивачем (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) укладений договір поруки № P1474375552295180472 (далі - договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Технобуд" (боржник) зобов`язань за угодами приєднання, в тому числі, до розділу 3.2.1. Кредитний ліміт Умов та правил надання банківських послуг, далі - Угода 1, по сплаті:

а) процентної ставки за користування кредитом:

- За період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.2. "Угоди-1" - 30% річних для договорів забезпечених порукою, 34% річних для договорів незабезпечених порукою;

- За період користування кредитом згідно п. 3.2.1.4.1.3. "Угоди-1" - 60% річних для договорів забезпечених порукою, 68% річних для договорів незабезпечених порукою;

б) комісійної винагороди згідно п. 3.2.1.1.17. "Угоди-1" в розмірі 3% річних від суми перерахувань;

в) винагороди за використання Ліміту відповідно до 3.2.1.4.4. "Угоди-1" 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня за попередній місяць".

г) кредиту в розмірі 75000,00 грн.

Якщо під час виконання "Угоди-1" зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за "Угодою 1" в розмірі таких збільшень. Додаткові узгодження про такі збільшення з поручителем не потрібні.

- до розділу 3.2.2. "Кредит за послугою "Гарантовані платежі" Умов та правил надання банківських послуг" "Угода-2", по сплаті:

а) процентної ставки за користування кредитом:

За період користування кредитом згідно п. 3.2.2.2 "Угоди-2" - 64% річних;

б) винагород, штрафів, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки, у відповідності, порядку та строки, зазначені у "Угоді-2";

в) кредиту в розмірі 75000,00 грн.

Якщо під час виконання "Угоди 2" зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення зобов`язань за "Угодою 2" в розмірі таких збільшень. Додаткові узгодження про такі збільшення з поручителем не потрібні.

Згідно із пунктом 1.2 договору поруки сторони погодили, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за угодою в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів та інших платежів, всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що у зв`язку із порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандарт-Технобуд" зобов`язань за кредитним договором в частині повернення суми кредиту, у зв`язку із чим у відповідача-1 наявна заборгованість за кредитом у розмірі 18161376,10 грн, 19002,53 грн боргу за відсотками з користування кредитом, 2509,32 грн боргу по комісії з користування кредитом та нарахована пеня в розмірі 6283,90 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають, зокрема, при виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці

Предметом розгляду за даним позовом є стягнення заборгованості за кредитним договором, сторонами якого є суб`єкти господарювання. Крім цього, позивачем заявлена позовна вимога до поручителя - фізичної особи, який зазначений стороною правочину в забезпечення виконання зобов`язання відповідача-1 (суб`єкта господарської діяльності). За таких обставин, враховуючи приписи статей 4, 20, 45 Господарського процесуального кодексу України, даний позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі № 415/2542/15-ц.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування, тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно із ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Порядок надання кредиту за послугою кредитний ліміт на поточний рахунок регламентований розділом 3.2.1. Умов та Правил надання банківських послуг.

Згідно із п. 3.2.1.1.1 Умов кредитний ліміт на поточний рахунок (Кредит) надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір Ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт банк, Інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших).

Пункт 3.2.1.1.3 Умов визначає, що Кредит надається в обмін на зобов`язання Клієнта повернення кредиту, сплаті відсотків та винагороди.

Умовами також визначено, що Клієнт зобов`язується: використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 3.2.1.1.1. цього розділу Умов та правил надання банківських послуг, сплатити відсотки за весь час фактичного користування кредитом згідно з п.п. 3.2.1.4.1., 3.2.1.4.2., 3.2.1.4.3., повернути кредит у строки, встановлені п.п. 3.2.1.1.10, 3.2.1.2.3.4., 3.2.1.2.2.17.

Відповідно до п. 3.2.1.1.8 Умов проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться Банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до "Умов та Правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки", або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт банк / Інтернет клієнт банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі "Угода").

Відповідно до п. 3.2.1.1.16 Умов при укладанні договорів і угод чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до Умов і правил надання банківських послуг (або у формі заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки, або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Пунктом 3.2.1.6.1. Умов визначено, що обслуговування кредитного Ліміту на поточному рахунку Клієнта, набирає чинності з моменту надання Клієнтом розрахункових документів на використання Ліміту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань Сторонами за цим Договором.

Згідно з п. 3.2.1.5.7. Умов терміни позовної давності щодо вимоги про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов кредитного договору позивачем з 15.08.2019 року встановлено відповідачу 1 на рахунок № НОМЕР_1 кредитний ліміт в сумі 180.000,000 грн.

Так, за період з 16.08.2019 року відповідач 1 користувався встановленим банком кредитним лімітом використовуючи кредитні кошти, що підтверджується відповідним розрахунком позивача (наявний в матеріалах справи).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач 1 взяті на себе зобов`язання по погашенню кредиту, сплаті відсотків за користування кредитними коштами в передбачені строки не виконав, що не заперечується відповідачем 1, а відтак, заборгованість останнього перед позивачем становить 161 376,10 грн боргу за кредитом, 19002,53 грн боргу за відсотками, 2509,32 грн боргу зі сплати комісії.

Так, матеріали справи не містять, а відповідачем 1 не було надано належних та допустимих в розумінні ст.ст. 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України доказів спростування вище встановленого.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно абз. 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 заборгованості за кредитом у сумі 161376,10 грн, 19002,53 грн боргу за відсотками та 2 509,32 грн боргу зі сплати комісії.

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (п. 1 ст. 216 Господарського кодексу України).

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Відповідно до пункту 3.2.1.5.1. Умов при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов`язань щодо сплати комісії за користування кредитом, термінів повернення кредиту, Клієнт сплачує Банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Тобто, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо сплати кредиту та відсотків.

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 3.2.1.5.4. Умов сторони погодились, що нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань здійснюється протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано Клієнтом.

Суд першої інстанції дійшов висновку суду щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 6283,90 грн пені.

Апеляційна скарга не містить вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом з відповідача 1, тому рішення місцевого господарського суду в цій частині не переглядається відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо позовних вимог до відповідача 2, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, в тому числі порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, виконання зобов`язань за договором від 03.10.2014 року було забезпечене договором поруки № P1474375552295180472 від 20.09.2016 року укладеним із ОСОБА_1 (відповідач-2).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції предметом договору поруки визначено, надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідльністю "Стандарт-Технобуд" (боржник) зобов`язань за угодами приєднання, в тому числі, до розділу 3.2.1. Кредитний ліміт Умов та правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банку у мережі Інтернет по сплаті кредиту, відсотків, процентів за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів та приєднання до розділу 3.2.2. "Кредит за послугою "Гарантовані платежі" Умов та правил надання банківських послуг (далі за текстом договору "Угода 2").

Відповідно до п. 4.1. договору поруки сторони погодили строк припинення поруки - 15 років після укладення цього договору поруки. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за "Угодою 1 і/або Угодою 2" цей договір припиняє свою дію.

Разом з тим, оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов`язань і при цьому водночас сама має зобов`язальний, договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов`язання та про договори.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов`язання), до істотних умов договору поруки слід віднести, зокрема визначення зобов`язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі № 922/2913/18.

Колегія суддів проаналізувавши зміст договору поруки в сукупності з іншими доказами наданими сторонами та положеннями законодавства, погоджується з висновком суду першої інстанції, що з договору поруки неможливо встановити яке ж саме основне зобов`язання забезпечене порукою, оскільки з наданого договору неможливо встановити ані правочин який як основне зобов`язання забезпечене порукою, ані поточний рахунок на який надається послуга кредитний ліміт. Лише визначено особу, первинні зобов`язання якої забезпечені порукою.

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції, зобов`язання за кредитним договором від 08.01.2015 року жодним чином не узгоджені сторонами договору поруки № P1474375552295180472 від 20.09.2016 року.

При цьому, встановленим вище спростовується твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що відповідно до розділу 3.2.1 Умов та правил надання банківських послуг та згідно умов договору поруки наявні підстави для стягнення заборгованості з поручителя.

Таким чином, скаржником не доведено належними та допустити доказами факту забезпечення на підставі договору поруки № P1474375552295180472 від 20.09.2016 року зобов`язань відповідача 1 саме за договором від 08.01.2015 року.

З огляду на вище викладене, враховуючи об`єктивну неможливість ідентифікувати які саме зобов`язання та за яким первинним кредитним правочином забезпечені порукою, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги до відповідача 2 як солідарного боржника не підлягають задоволенню.

Так, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що ним були надані належні та достатні докази на підтвердження факту надання згоди поручителем ( ОСОБА_1 ) на забезпечення виконання саме зобов`язань за договором банківського обслуговування б/н від 08.01.2015 року за послугою Кредитний ліміт Умов та Правил надання банківських послуг, як безпідставні та такі, що спростовуються матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційних скаргах доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянти не подали жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 року у справі № 910/7253/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2020 року у справі №910/7253/20 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта..

4. Матеріали справи №910/7253/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич