Постанова

від 09.11.2020 по справі 910/7286/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2020 р. Справа№ 910/7286/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Владимиренко С.В.

Корсака В.А.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020

у справі № 910/7286/20 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 9.786,00 грн,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/7286/20 позов задоволено: стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" 9.786,00 грн штрафу за несвоєчасну доставку вантажу, 2.102,00 грн судового збору та 2.000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому місцевий суд зменшив розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на професійну правничу допомогу з 4.000,00 грн до 2.000,00 грн.

Рішення місцевого суду в цій частині мотивоване неспівмірністю заявленої вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу із розміром стягнутого штрафу.

Не погодившись із прийнятим рішенням в частині зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, ТОВ "Гренйнсвард" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду в частині відмови у стягненні в повному обсязі 4.000,00 грн витрат на правничу допомогу скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 4.000,00 грн.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.09.2020 апеляційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/7286/20, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач в порушення ч. 1 ст. 74, ч. 6 ст. 126 ГПК України не довів неспівмірності витрат на правничу допомогу, а тому у місцевого суду не було підстав зменшувати розмір таких витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і просив залишити вказане рішення без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Колегія суддів відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вимоги апеляційної скарги зводяться до оскарження рішення місцевого суду лише в частині стягнення витрат на правничу допомогу, а тому колегія суддів здійснює перегляд оскаржуваного рішення тільки в цій частині.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права і просив залишити вказане рішення без змін.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 9.786,00 грн штрафу за несвоєчасну доставку вантажу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/7286/20 позов задоволено та стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" 9.786,00 грн штрафу за несвоєчасну доставку вантажу.

В межах розгляду справи позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4.000,00 грн.

Колегія суддів відзначає, що згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ч.ч. 1 та 3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторони у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (ч. 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (ч. 1). Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ч. 2). При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегій Касаційного господарського суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються тільки витрати, які мають розумний розмір.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Отже, враховуючи наведені положення чинного законодавства, а також позицію Верховного Суду, є очевидним висновок про те, що поряд з необхідністю встановлення судом співмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу по відношенню до позовних вимог, зменшення таких витрат не може відбуватися з ініціативи суду, а виключно на підставі заяви чи клопотання сторони, яка не згідна з заявленим до стягнення розміром витрат на професійну правничу допомогу, що кореспондується із принципами змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства, закріплених у статтях 13 та 14 ГПК України.

Частиною статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як вбачається із позовних матеріалів, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4.000,00 грн. На підтвердження понесених витрат позивач надав договір про надання правової допомоги № 1-02 від 03.02.2020, укладений між ТОВ "Грейнсвард" та адвокатом Накоп`юком Я.В., акт виконаних робіт (наданих послуг) №01-02/61 від 18.05.2020, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 4.000,00 грн, рахунок на оплату №01-02/61 від 18.05.2020 на суму 4.000,00 грн та платіжне доручення №450 від 18.05.2020 на суму 4.000,00 грн.

Отже з наведеного вбачається, що позивач надав місцевому суду докази понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4.000,00 грн.

Водночас місцевий суд підставно взяв до уваги п. 2 ч. 5. ст. 129 ГПК України, згідно з яким під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Враховуючи суму позовних вимог (9.786,00 грн), місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про неспівмірність заявленої вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу із розміром стягнутого штрафу, а тому, беручи до уваги заяву відповідача про зменшення цих витрат на 80%, місцевий суд цілком підставо визнав за можливе задовольнити її частково та присудити до стягнення 50% від заявленої суми, що становить 2.000,00 грн.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідач в порушення ч. 1 ст. 74, ч. 6 ст. 126 ГПК України не довів неспівмірності витрат на правничу допомогу, оскільки така неспівмірність є очевидною та встановленою місцевим судом відповідно до вимог п. 2 ч. 5. ст. 129 ГПК України.

Окремо колегія суддів відзначає, що місцевий суд зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу на підставі клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з положеннями ч. 6 ст. 126 ГПК України.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що судове рішення місцевого суду в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що стосуються розподілу витрат на професійну правничу допомогу, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування в оскарженій частині з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/7286/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2020 у справі №910/7286/20 в частині стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" 2.000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7286/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді С.В. Владимиренко

В.А. Корсак