Рішення

від 28.10.2020 по справі 910/13146/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2020Справа № 910/13146/20 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (вул. Лейпцизька, 1-А, м. Київ, 01015)

до Житлово-будівельного кооперативу "Прогресс" (вул. Чеська, 1/22, м. Київ, 01042)

про стягнення 51 617,11 грн

Представники сторін:

від позивача: Карандюк Ю.О.,

від відповідача: Костенко О.В., Доценко В.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу "Прогресс" про стягнення 51 617,11 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 06754/4-06 від 26.06.2006.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 відкрито провадження у справі № 910/13146/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання для розгляду справи № 910/13146/20 призначено на 30.09.2020.

29.09.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов.

В судове засідання 30.09.2020 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження до врегулювання спору за участю судді відмовити у зв`язку з необґрунтованістю.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 28.10.2020.

13.10.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

В судовому засіданні 28.10.2020 представник позивача просив закрити провадження в частині основного боргу, в решті позовних вимог - задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив та усно просив звільнити від сплати штрафних санкцій.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 28.10.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.06.2006 між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом "Прогресс" (абонент) укладено договір на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 06754/4-06 (надалі також - договір), відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі пред`явленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізацій м. Києва (дозвіл) приймати нього стічні води у систему каналізацій м. Києва відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва (місцеві правила каналізації), а абонент зобов`язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах цього договору, дотримуватися порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановлені Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за № 165/374 (Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 26.04.2002 за № 403/6691 (Правила приймання), а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим договором.

За приписами пункту 2.1 договору, за показаннями лічильника, зареєстрованого у Постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у Абонента декількох об`єктів водоспоживання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за Абонентом. Обсяг наданої води для поливу визначається за показаннями лічильника. В разі технічної неможливості встановлення лічильника, кількість поставленої для поливу води може визначатися за узгодженим з Постачальником розрахунком на підставі наданих Абонентом офіційних документів, якими визначена площа поливу. (підпункт 2.1.1)

Зняття показань з лічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником Постачальника у присутності представника Абонента у строки згідно з графіком обслуговування Постачальника. Для Абонента із стабільним об`ємом

водоспоживання (до 30 м. куб. із незначним коливанням ) зняття показань з лічильника може здійснюватися Постачальником поквартально, при цьому останній направляє Абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг,

виходячи із його середньодобового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийняті до розрахунків Постачальником від Абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо Абонент не забезпечить присутності свого

представника для зняття показань, дані, що зняті Постачальником є підставою для виставлення розрахункових документів на оплату наданих послуг. (підпункт 2.1.2)

Порядок розрахунків встановлено у пункті 2.2 договору:

2.2.1. Постачальник щомісячно направляє до банківської установи Абонента розрахункові документи (в електронному вигляді - дебетові повідомлення або у паперовому вигляді вимоги-доручення тощо ) для оплати за поставлену воду та прийняті стічні води відповідно до встановлених тарифів. Тарифи на послуги з водопостачання та водовідведення встановлюються уповноваженими органами відповідно із чинним законодавством та не підлягають узгодженню сторонами. В разі зміни тарифів у період дії цього договору Постачальник доводить Абоненту нові тарифи у розрахункових документах без внесення додаткових змін до цього договору стосовно строків їх введення та розмірів.

2.2.2. У розрахункових документах зазначаються вартість та кількість наданих послуг за відповідний період, а також розмір діючих тарифів. Оплата вартості послуг здійснюється Абонентом щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення Постачальником розрахункового документу до банківської установи Абонента. За згодою Постачальника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. В разі утворення боргу, оплата за надані послуги, що надходить від Абонента, незалежно від зазначеного в платіжному документі призначення платежу, першочергово зараховується Постачальником в погашення боргу;

2.2.3. В разі неотримання від Постачальника поточного щомісячного розрахункового документу, Абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг, не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води;

2.2.4. У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, Абонент зобов`язаний у десятиденний термін з дня направлення Постачальником розрахункового документу до банківської установи Абонента, письмово повідомити про це Постачальника та у цей же термін направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова Абонента оплатити розрахунковий документ Постачальника вважатиметься безпідставною.

Цей договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить іншу сторону про його припинення. Відносини сторін до укладення нового договору регулюються даним договором. (п. 7.1 договору)

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 01.11.2018 по 30.06.2020 позивач надав відповідачу послуги з постачання питної води та приймання стічних вод на суму 79 839,36 грн, однак всупереч положенням договору відповідач взятий на себе обов`язок по оплаті вартості наданих йому послуг виконав лише частково, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 43 361,05 грн. У зв`язку з простроченням відповідача позивачем також нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 1 599,17 грн, 3% річних у розмірі 668,84 грн, пеню у розмірі 3 820,00 грн та штраф у розмірі 2 168,05 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; виробник житлово-комунальних послуг це суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема на комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору.

За змістом ст. 1 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" централізоване питне водопостачання - господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об`єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов`язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.

Централізоване водовідведення - господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об`єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов`язаних єдиним технологічним процесом.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення визначається Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, які затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 р. (надалі - Правила № 190). Ці Правила є обов`язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об`єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

За п. 2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України Про питну воду та питне водопостачання та Закону України Про житлово-комунальні послуги .

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" та підпункту 5 пункту 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

На підтвердження факту надання послуг за договором та їх обсягу позивачем долучені до позову копії актів про зняття показань з приладу обліку за адресою точки обліку: вул. Чеська, 1/22, м. Київ, які підписані представниками постачальника та абонента у двосторонньому порядку, а також довідка АТ Банк Кредит Дніпро № 55/9-1005 від 31.07.2020 з реєстром платіжних повідомлень, що надсилались до банківської установи ЖБК Прогресс .

Отже, на підставі поданих документів суд доходить висновку про надання позивачем послуг з холодного водопостачання та приймання стічних вод за договором у період з 01.11.2018 по 30.06.2020 на суму 79 839,36 грн, з яких відповідач оплатив 36 478,31 грн, у зв`язку з чим на момент звернення позивача до суду у відповідача була заборгованість перед позивачем у розмірі 43 361,05 грн.

Водночас, після відкриття провадження у справі № 910/13146/20 відповідачем було сплачено позивачу заборгованість за договором у повному обсязі на суму 43 361,05 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 162 від 25.09.2020.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

За таких обставин суд дійшов висновку про закриття провадження у справі № 910/13146/20 в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 43 361,05 грн у зв`язку з відсутністю предмету спору між сторонами в цій частині.

Окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 6680,84 грн та інфляційні втрати в розмірі 1 599,17 грн за загальний період прострочення відповідача з 06.12.2018 по 30.06.2020.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України на підставі якої позивач звертається з такою вимогою, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013)

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у зв`язку неправильним розрахунком позивача. Отже, за розрахунком суду, з відповідача слід стягнути 3% річних у розмірі 668,04 грн та інфляційні у розмірі 819,25 грн.

Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 06.09.2019 по 30.06.2020 у розмірі 3 820,00 грн та штраф у розмірі 2 168,05 грн.

Відповідно до п. 4.2 договору, у разі порушення строків виконання зобов`язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 4.6 договору, за безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17.

Наведене вище спростовує заперечення відповідача проти можливості одночасного стягнення пені та штрафу.

Разом з тим, відповідно до підпункту 4 пункту 3 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Отже, положення підпункту 4 пункту 3 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" поширюються на взаємовідносини сторін за договором.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого триває в даний час.

Враховуючи викладене, в період з 12.03.2020, відповідно до підпункту 4 пункту 3 Розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

У зв`язку викладеним, суд дійшов висновку, що позивач неправомірно нарахував пеню та штраф на суму боргу за період з 12.03.2020 по 30.06.2020.

Суд здійснив розрахунок пені та штрафу за період прострочення з 06.12.2018 по 11.03.2020 та встановив, що стягненню підлягає пеня в розмірі 1 150,82 та штраф у розмірі 1 182,63 грн. В іншій частині позовні вимоги про стягнення пені та штрафу задоволенню не підлягають.

У судовому засіданні 28.10.2020 представник відповідача заявив клопотання про звільнення від сплати штрафних санкцій у зв`язку відсутністю фінансових можливостей для їх сплати, оскільки кооператив не є прибутковою організацією та в будинку проживає багато пенсіонерів.

Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16 та у постанові від 27.02.2019 у справі №910/9765/18.

У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 916/2154/19 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд зазначає, що обов`язок відповідача здійснити розрахунки за отриману воду в силу вимог чинного законодавства не пов`язаний з наявністю у нього необхідних коштів чи станом виконання перед ним зобов`язань іншими особами. Наявність таких обставин не дає підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (ст. 617 ЦК України).

Таким чином, частиною другою статті 218 ГК України та статтею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Тобто, відсутність фінансової можливості не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку із здійснення розрахунків за отриману воду у строки, встановленні договором.

Крім того, відповідач не надав до суду жодних доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує заявлене клопотання.

З урахуванням вказаних вище приписів чинного законодавства України, встановивши відсутність доказів на підтвердження обставин, які мають істотне значення, суд дійшов висновку відмову у задоволенні клопотання відповідача про звільнення від сплати штрафних санкцій.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині закриття провадження - на відповідача у зв`язку з тим, що спір виник внаслідок його неправильних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/13146/20 в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 43 361,05 грн.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Прогресс" (вул. Чеська, 1/22, м. Київ, 01042, ідентифікаційний код 22864592) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (вул. Лейпцизька, 1-А, м. Київ, 01015, ідентифікаційний код 03327664) інфляційні у розмірі 819,25 грн, 3% річних у розмірі 668,04 грн, пеню у розмірі 1150,82 грн, штраф у розмірі 1182,63 грн та судовий збір у розмірі 1 921,38 грн.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 09.11.2020

Суддя Т. Ю. Трофименко