Рішення

від 29.10.2020 по справі 920/378/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.10.2020 Справа № 920/378/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Галашан І.В., розглянувши без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/387/20

за позовом: Приватного підприємства АГРО-АДМІРАЛ (вул. Люстдорфська дорога, буд. 24, м. Одеса, 65029, ідентифікаційний код 30851408),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Суми-Трейд (вул. Гагаріна, буд. 9, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 40689462),

про розірвання договору та стягнення 137 872,51 грн .

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд розірвати договір купівлі-продажу № 02-03/Л від 02.03.2017, укладений між сторонами та стягнути з відповідача на свою користь суму попередньої оплати за товар за договором купівлі-продажу № 02-03/Л від 02.03.2017 в розмірі 137872,51 грн, а також позивач просить суд стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо передачі товару за укладеним між сторонами договором, попередньо оплаченого позивачем.

Також у позовній заяви позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в сумі 2 102,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 27.04.2020 постановлено відкрити провадження у справі № 920/378/20; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; розгляд справи по суті призначити у судове засідання на 18.06.2020, 10:30; встановити відповідачу строк для подання заяви із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного провадження та відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 ГПК України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 ГПК України до 15.06.2020; встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення із урахуванням вимог статей 167, 251 ГПК України до 17.06.2020.

Ухвалою суду від 18.06.2020 у справі № 920/378/20 постановлено відкласти розгляд справи по суті на 11.08.2020, 10:30.

11.08.2020 судове засідання не відбулося у зв`язку з відпусткою судді Джепи Ю.А.

Після виходу судді з відпустки, ухвалою від 17.08.2020 у цій справі постановлено призначити судове засідання по суті на 08.09.2020, 15:30, а ухвалою від 08.09.2020 у справі № 920/378/20 судом постановлено відкласти розгляд справи по суті на 05.10.2020, 10:00 без виклику сторін та зобов`язати позивача надати суду письмові пояснення щодо наступних обставин:

- погодження з відповідачем дати подачі транспорту для відвантаження товару в порядку, визначеному п. 3.2 та 6.2 Договору № 02-03/Л від 02.03.2017;

- непередання або відмови відповідача (продавця) передати товар (згідно виставленого рахунку № 9 від 13.04.2017, за який позивачем перераховано аванс у сумі 137 872 грн 51 коп. 14.04.2017, відповідно до платіжного доручення № 2197); а також докази на підтвердження наданої інформації.

05.10.2020 розгляд зазначеної справи по суті не відбувся у зв`язку з лікарняним судді Джепи Ю.А., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Враховуючи положення частини тринадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України суд ухвалою від 09.10.2020 призначив справу № 920/378/20 до розгляду по суті на 29.10.2020, 10:30 та повторно зобов`язав позивача надати суду письмові пояснення щодо наступних обставин:

- погодження з відповідачем дати подачі транспорту для відвантаження товару в порядку, визначеному п. 3.2 та 6.2 Договору № 02-03/Л від 02.03.2017;

- непередання або відмови відповідача (продавця) передати товар (згідно виставленого рахунку № 9 від 13.04.2017, за який позивачем перераховано аванс у сумі 137 872 грн 51 коп. 14.04.2017, відповідно до платіжного доручення № 2197); а також докази на підтвердження наданої інформації.

Копії ухвал від 18.06.2020, від 17.08.2020, від 08.09.2020 та від 09.10.2020 у справі № 920/378/20 судом надіслано відповідачу за адресою, яка зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: вул. Гагаріна, буд. 9, м. Суми, 40000, яка підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 233528236242 від 02.11.2020, повернуті відділенням поштового зв`язку на адресу Господарського суду Сумської області з відмітками адресат відсутній за вказаною адресою .

Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Станом на 29.10.2020 від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.

26.10.2020 від позивача до суду на виконання вимог суду надійшли письмові пояснення від 22.10.2020 № 70, відповідно до яких позивач зазначає, 01.03.2017 відповідач надіслав реквізити для оплати, у вигляді Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ Суми-Трейд та рахунку на оплату № 9 від 13.04.2017, що підтверджується знімком екрану з електронної пошти позивача. 03.03.2017 ОСОБА_1 з електронної пошти sumy tr@mail.ru написав, що адреса відвантаження товару: місто Житомир, вул. Маршала Рибалки, 40, що підтверджується знімком екрану з електронної пошти позивача. 06.03.2017 позивач відправив відповідачеві договір купівлі-продажу № 02-02/Л; та 06.03.2017 відповідач надіслав договір купівлі-продажу № 02-02/Л з печатками, що також підтверджується знімком екрану з електронної пошти позивача. 14.04.2017 позивач здійснив попередню оплату товару на рахунок відповідача в сумі 137 872,51 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 2197 від 14.04.2017, але після попередньої оплати протягом місяця, а саме: з 14.04.2017 по 12.05.2017 відповідач не здійснив відправку оплаченого позивачем товару.

Зазначені письмові пояснення позивача судом прийнято до розгляду та долучено до матеріалів цієї справи.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

Як зазначає позивач у позовній заяві, 01.03.2017 відповідач надіслав реквізити для оплати, у вигляді Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ Суми-Трейд та рахунку на оплату № 9 від 13.04.2017, що підтверджується знімком екрану з електронної пошти позивача.

03.03.2017 відповідач з електронної пошти sumy tr@mail.ru зазначив, що адреса відвантаження товару: місто Житомир, вул. Маршала Рибалки, 40, що підтверджується знімком екрану з електронної пошти позивача.

06.03.2017 позивач відправив відповідачеві договір купівлі-продажу № 02-02/Л; та 06.03.2017 відповідач надіслав договір купівлі-продажу № 02-02/Л з печатками, що також підтверджується знімком екрану з електронної пошти позивача.

Таким чином, 02.03.2017 між сторонами укладено договір купівлі-продажу № 02-03/Л (надалі - договір). Зазначений факт підтверджується копією договору купівлі-продажу № 02-03/Л від 02.03.2017, яку додано позивачем до позовної заяви (а.с. 12-13) та не спростовується відповідачем. Договір підписано представниками сторін і скріплено їх печатками.

Відповідно до пункту 1.1 договору позивач купує, а відповідач продає лісоматеріали (далі - товар) відповідно до специфікацій, які є невід`ємною частиною договору. Асортимент, кількість, якість та ціна товару, умови поставки указуються у специфікаціях.

За умовами пункту 2.5 договору загальна вартість товару вказується у специфікаціях до договору.

Пунктом 3 договору визначено, що умови поставки - FCA - склад вантажовідправника Україна, м. Житомир, вул. Маршала Рибалки, 40, у відповідності до Інкотермс-2010. Дату подачі транспорту позивач погоджує з відповідачем не менш ніж за п`ять днів до дня відвантаження товару. Право власності на товар, а також ризики випадкової втрати чи пошкодження товару переходить від відповідача позивачеві з моменту митного оформлення товару на території України. Платіж за першу машину здійснюється у формі передоплати і складає 100 % вартості товару. Наступні платежі здійснюються по факту завантаження машини і здійснення контролю якості.

Згідно пункту 10.5 договору строк дії договору - 31.12.2017 або до повного виконання своїх зобов`язань сторонами.

13.04.2017 відповідачем надіслано позивачеві повідомлення про необхідність здійснити платіж в розмірі 137 872,51 грн, що підтверджується знімком екрану з електронної пошти позивача.

14.04.2017 позивач здійснив попередню оплату товару на рахунок відповідача в сумі 137 872,51 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 2197 від 14.04.2017, проте після попередньої оплати протягом місяця, а саме: з 14.04.2017 по 12.05.2017 відповідач не здійснив відправку оплаченого позивачем товару.

12.05.2017 позивач звернувся до відповідача листом від 12.05.2017 № 252 з проханням повернути перераховані кошти, проте відповідач відповіді на зазначений лист позивачеві не направив, кошти в сумі 137 872,51 грн не повернув.

Позивачем 30.01.2020 та 27.02.2020 на підставі статті 222 Господарського кодексу України надсилалися на адресу відповідача претензії №№ 5, 18 з вимогою повернути передплату та вважати договір розірваним, проте зазначені претензії повернуто відділенням поштового зв`язку без вручення на адресу позивача.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно частини другої статті 202 ГК України господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Частиною третьою статті 202 ГК України визначено, що до відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 206 ГК України господарське зобов`язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.

Частиною другою статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною другою статті 653 ЦК України визначено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Частиною третьою статті 653 ЦК України визначено, що у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Частиною четвертою зазначеної норми визначено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

За приписами частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно частин першої - четвертої статті 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).

При цьому однією із правових підстав для розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін законодавець встановлює істотне порушення договору другою стороною.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Пунктом 3 договору визначено, що умови поставки - FCA - склад вантажовідправника Україна, м. Житомир, вул. Маршала Рибалки, 40, у відповідності до Інкотермс-2010. Дату подачі транспорту позивач погоджує з відповідачем не менш ніж за п`ять днів до дня відвантаження товару. Право власності на товар, а також ризики випадкової втрати чи пошкодження товару переходить від відповідача позивачеві з моменту митного оформлення товару на території України. Платіж за першу машину здійснюється у формі передоплати і складає 100 % вартості товару. Наступні платежі здійснюються по факту завантаження машини і здійснення контролю якості.

Як вже зазначалося раніше 13.04.2017 відповідачем надіслано позивачеві повідомлення про необхідність здійснити платіж в розмірі 137 872,51 грн, що підтверджується знімком екрану з електронної пошти позивача.

14.04.2017 позивач здійснив попередню оплату товару на рахунок відповідача в сумі 137 872,51 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 2197 від 14.04.2017, проте після попередньої оплати протягом місяця, а саме: з 14.04.2017 по 12.05.2017 відповідач не здійснив відправку оплаченого позивачем товару.

Як зазначено у пункті 9.4 постанови Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 910/5027/19, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/22259/17, від 14.08.2018 у справі № 910/22454/17, від 28.08.2018 у справі № 910/20932/17 від 02.10.2018 у справі № 910/21033/17 від .6.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 19.02.2019 у справі № 910/4427/18.

Пунктом 5.2 договору від 02.03.2017 № 02-03/Л визначено, що договір може бути розірвано за ініціативою будь-якої сторони не раніше ніж за тридцять днів до запланованої поставки.

Згідно з частиною третьою статті 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Укладаючи з відповідачем договір купівлі-продажу від 02.03.2017, позивач сподівався впродовж розумного строку, визначеного у пунктом 3 договору, отримати попередньо оплачений товар.

Таким чином, позивач внаслідок шкоди, завданої невиконанням відповідачем умов договору значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору.

Враховуючи вищенаведене, а також те що невиконання відповідачем умов договору у даному випадку є істотним порушенням договору і може слугувати достатньою правовою підставою для його розірвання на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

А тому вимоги позивача в частині розірвання договору купівлі-продажу від 02.03.2017 № 02-03/Л визнаються судом правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо стягнення попередньої оплати у сумі 137 872,51 грн суд зазначає наступне.

Умовами пункту 3 договору передбачено, що платіж за першу машину здійснюється у формі передоплати і складає 100 % вартості товару.

На виконання умов пункту 3 договору позивач згідно платіжного доручення № 2197 від 14.04.2017 сплатив на користь відповідача попередню оплату за першу машину товару у сумі 137 872,51 грн.

Згідно з приписами частини четвертої статті 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною першою статті 693 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у пунктах 6.7 - 6.10 постанови від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 (провадження № 12-125гс18) аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Таким чином застосування приписів частини першої статті 1212 ЦК України, як правової підстави для стягнення із відповідача авансового платежу у сумі 137 872,51 грн, можливе у разі припинення в установленому чинним законодавством порядку договірних правовідносин, які на підставі яких був здійснений авансовий платіж.

Згідно з приписами частин другої, третьої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що розірвання договору купівлі-продажу від 02.03.2017 № 02-03/Л у судовому порядку є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 137 872,51 грн, сплачених в якості авансового платежу (попередньої оплати) згідно вказаного договору.

При цьому згідно з правовим висновком Верховного Суду, сформульованим у пункті 6.13 постанови від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт сплати позивачем в якості авансу (попередньої оплати) в сумі 137 872,51 грн, підтверджується копією платіжного доручення № 2197 від 14.04.2017 та не спростовується відповідачем (відповідач заперечень щодо позовних вимог (відзиву на позов) не подав), позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати в сумі 137 872,51 грн визнаються судом правомірними, обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, та достовірними доказами в розумінні статей 76-78 ГПК України, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі з урахуванням вищевикладеного.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з цим позовом до суду позивачем згідно квитанції № 155610142 від 14.04.2020 сплачено судовий збір в сумі 2 102,00 грн, тобто за одну з позовних вимог, проте в позові позивачем заявлено дві позовних вимоги (стягнення попередньої оплати та розірвання договору).

Суд, встановивши вже на стадії розгляду справи по суті, що позовну заяву подано позивачем без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 ГПК України, здійснив розгляд справи по суті, а судові витрати, пов`язані з розглядом справи, підлягають розподілу за результатами такого розгляду відповідно до статті 129 ГПК України, що узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 24.07.2018 у справі № 916/3255/17.

На підставі наведеного, відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 4204,00 грн покладається на відповідача, шляхом відшкодування позивачеві витрат по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн за рахунок відповідача, а також стягнення з відповідача в дохід держави судового збору в сумі 2102,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240-241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Розірвати договір купівлі-продажу № 02-03/Л від 02.03.2017, укладений між Приватним підприємством АГРО-АДМІРАЛ (вул. Люстдорфська дорога, буд. 24, м. Одеса, 65029, ідентифікаційний код 30851408) та Товариством з обмеженою відповідальністю Суми-Трейд (вул. Гагаріна, буд. 9, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 40689462).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Суми-Трейд (вул. Гагаріна, буд. 9, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 40689462) на користь Приватного підприємства АГРО-АДМІРАЛ (вул. Люстдорфська дорога, буд. 24, м. Одеса, 65029, ідентифікаційний код 30851408) суму попередньої оплати товару в розмірі 137 872,51 грн (сто тридцять сім тисяч вісімсот сімдесят дві гривні 51 коп.) та відшкодування витрат зі сплати судового збору в сумі 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Суми-Трейд (вул. Гагаріна, буд. 9, м. Суми, 40000, ідентифікаційний код 40689462) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів - Сумська міська отг22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37970593, банк отримувача - Казначейство України, код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA868999980313181206083018540, код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір в сумі 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.).

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256, 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення підписано суддею 09.11.2020 у зв`язку з перебуванням судді Джепи Ю.А. на навчанні у Національній школі суддів у період з 02.11.2020 по 06.11.2020.

Суддя Ю.А. Джепа