Рішення

від 09.11.2020 по справі 160/11063/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року Справа № 160/11063/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Златіна Станіслава Вікторовича

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТР-ШИНА ГРУП" до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Одеської митниці Держмитслужби від 13.08.2020 року № UA500110/2020/000009/2;

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500110/2020/00054;

- стягнути з відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач без відповідних правових підстав відмовив у визначенні митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору, оскільки надані позивачем документи не містили розбіжностей та ознак підробки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Позивач наголошує на тому, що рішення митного органу про коригування митної вартості товарів не містить жодного обґрунтування та мотивів його прийняття. Позивач зазначає, що наявність суперечностей у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування у декларанта додаткових документів та здійснення коригування митної вартості товарів. Митний кодекс України не визначив, якими саме доказами повинні бути підтвердженні витрати на транспортування товару (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або банківські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на транспортування товару. Комерційна пропозиція не є документом, що відображає вартісні, якісні та кількісні характеристики товару.

Ухвалою суду від 15.09.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.10.2020 року замінено первісного відповідача на належного відповідача: Одеська митниця Держмитслужби.

Ухвалою суду від 26.10.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Ухвалою суду від 12.10.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач у судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, дослідивши письмові доказі наявні у матеріалах справи, встановив наступне.

03.01.2020 року між позивачем та ПЕТЛАС ЛАСТИК САНАИ ВЕ ТИКАРЕТ А.С. (Туреччина) укладено договір поставки № D2020/01, у відповідності до умов якого ПЕТЛАС ЛАСТИК САНАИ ВЕ ТИКАРЕТ А.С. (Туреччина) зобов`язався поставити товар, а позивач зобов`язався його оплатити.

Орієнтовна вартість товару 9 00 0000 долларів; вартість товару на кожний вид продукції встановлюється у інвойсах; ціна товару включає у себе експортна упаковка , маркування та навантаження на заводі; умови поставки FCA Кирсехир Туреччина; умови оплати 100% попередня оплата;

У інвойсі від 05.08.2020 року вказано вартість товару 41 070,73 долларів, умови поставки FCA Кирсехир Туреччина, оплата протягом 30-ти днів після інвойсу.

На підтвердження обґрунтованості заявленої митної вартості товарів та обрано методу його визначення позивач разом із митною декларацією подав митному органу наступні документи:

- зовнішньоекономічний договір від 03.01.2020 року;

- комерційна пропозиція від 03.08.2020 року;

- каталог виробника від 03.08.2020 року;

- рахунок-фактура від 05.08.2020 року;

- пакувальний лист від 05.08.2020 року;

- сертифікат про походження товару від 06.08.2020 року;

- міжнародна товарно-транспортна накладна від 06.08.2020 року;

- митна декларація країни відправлення від 06.08.2020 року;

- договір перевезення від 13.07.2020 року;

- договір про надання послуг транспортного перевезення від 02.01.2019 року;

- рахунок за послуги перевезення від 06.08.2020 року;

- довідка про транспортні витрати від 06.08.2020 року;

- договір поставки від 14.04.2020 року;

- митна декларація від 12.08.2020 року з декларацією митної вартості.

Судом встановлено, що у відповідності до ч. 3 статті 53 Митного кодексу України від 13.03.2012 року, відповідачем запропоновано позивачу надати додаткові документи.

Вищевказані документи були витребувані від позивача у зв`язку з тим, що документи надані позивачем містили розбіжності відповідно до обраного методу визначення митної вартості, а саме:

до митного оформлення не надано документів на оплату товару; умови стосовно оплати товару у документах є суперечливими;

рахунок на перевезення товару не містить інформації про вартість перевезення до кордону України;

у комерційній пропозиції не містяться умови поставки товару.

Про витребування додаткових документів відповідачем зроблено відповідну відмітку у митній декларації позивача із посиланням саме на ч.3 ст. 53 МК України.

Одночасно судом встановлено, що консультації між позивачем та митним органом проведено у електронній формі; копії повідомлень податкового органу містяться у матеріалах справи разом із доказами їх направлення декларанту.

Позивач листом від 13.08.2020 року повідомив про надання всіх документів стосовно митної вартості товару.

Відповідач визначив митну вартість товару на підставі резервного методу, у зв`язку з чим ним прийняті оскаржуване рішення та картка відмови.

Суд зазначає, що з 01.06.2012 року відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 № 4495-VI, який набув чинності з 01.06.2012, а також положеннями Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.

Статтями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частинами четвертою та п`ятою статті 58 Митного кодексу України також передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Згідно із статтею 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. При цьому, декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (стаття 52 Митного кодексу України).

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст. 53 МК україни).

В силу частини п`ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України вбачається, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Частиною третьою статті 53 Митного кодексу України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч.5 ст. 53 МК України).

Відповідно до статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 58 Митного кодексу України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи.

Аналіз положень частини третьої статті 53, частин першої, другої та п`ятої статті 54, статті 58 Митного кодексу України надає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

Відповідно до частини 6 статті 54 Митного кодексу України підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю є виключно наявність обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/ або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Правильному застосуванню вказаної норми може сприяти розуміння логіки правової позиції Верховного Суду України, висловленої ним в постанові від 01.10.2013 р. у справі № 21-354а13.

У вказаній постанові Верховний Суд України дійшов висновків, що сумніви у достовірності поданих декларантом відомостей можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Про наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості, вказує далі Верховний Суд України, митниця зобов`язана доводити в суді, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

В постановах від 15.10.2013 р. у справі № 21-270а13 та від 22.10.2013 р. у справі № 21-342а13 Верховний Суд України за результатами аналізу Митного кодексу України 2002 року зазначає, що підставою для витребовування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості може бути наявність в спеціалізованих програмно-інформаційних комплексах Єдиної автоматизованої системи Держмитслужби (далі - ЄАС) інформації про іншу митну вартість ідентичних або аналогічних товарів.

Аналіз норм Митного кодексу України 2012 року дає підстави вважати, що контроль правильності обчислення декларантом митної вартості може здійснюватися, в тому числі, шляхом порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, тобто з використанням ЄАС, яка містить відповідну інформацію.

При цьому суд вважає, що розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.

Таким чином, у разі виявлення відповідачем розбіжності між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, останній вправі витребувати від декларанта додаткові документи та здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують сумнів у правильності визначення митної вартості товарів.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в постановах від 31.03.2015 року по справі № 21-127а15 та від 31.03.2015 року по справі № 21-53а15, разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Оскільки відповідач виявив розбіжності у поданих позивачем документах, а саме: розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, розбіжності відповідно до обраного методу визначення митної вартості, що вказані судом вище, а тому вправі був направити відповідні запити до позивача.

Щодо доводів відповідача рахунок на перевезення товару не містить інформації про вартість перевезення до кордону України, то суд зазначає наступне.

У пункті 14 висновків Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

У матеріалах справи міститься договір на перевезення вантажу автомобільним транспортом від 13.07.2020 року, договір від 02.01.2019 року експедиційні послуги, рахунок від 06.08.2020 року на транспортні послуги м. Кіршехір (Туреччина) Чорноморськ (Україна) на суму 83 100 грн., довідка пор транспортні витрати від 06.08.2020 року, у якій вказано, що вартість перевезення до кордону України становить 54000 грн., вартість перевезення по Україні - 29100 грн.

Отже, надані позивачем документи містять інформацію про вартість перевезення до кордону України та є належними доказами витрат на перевезення товару.

Таким чином, судом відхиляється вказаний заперечення відповідача.

Стосовно доводу відповідача до митного оформлення не надано документів на оплату товару; умови стосовно оплати товару у документах є суперечливими, то суд зазначає наступне.

Факт оплати поставленого товару жодним чином не впливає на визначення митної вартості товару.

У пункті 3 висновків Узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року, яке складено Вищим адміністративним судом України, вказано, що суперечності у відомостях щодо умов оплати товару в документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта

За вказаних обставин судом відхиляється даний довод відповідача.

Стосовно доводів відповідача у комерційній пропозиції не містяться умови поставки товару, то суд зазначає наступне.

У пункті 13 висновків Узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року, яке складено Вищим адміністративним судом України, вказано, що з огляду на засаду свободи підприємницької діяльності органам доходів і зборів заборонено втручатися у підприємницьку діяльність декларантів шляхом відмови взяти до уваги прайс-лист з мотивів його недопустимості у зв`язку з наявністю чи відсутністю у ньому певних відомостей (реквізитів).

У пункті 4 висновків Узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року, яке складено Вищим адміністративним судом України, вказано, що тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на органі доходів і зборів.

За вказаних обставин судом відхиляється даний довод відповідача.

Одночасно суд зазначає, що наявність у базі даних митного органу інформації про більшу вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, не є підставою для не застосування основного методу для визначення митної вартості товарів, оскільки вказана обставина не перерахована у статті 58 МК України в якості підстави, що виключає застосування основного методу визначення митної вартості товарів.

У зв`язку з чим судом встановлено, що відомості надані позивач стосовно митної вартості товарів є об`єктивними, піддаються обчисленню та підтверджуються документально.

У Довідці щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України, в редакції від 13.03.2012 року, яка затверджена постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.03.2017 року № 2, зазначено, що орган доходів і зборів зобов`язаний навести у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Отримана з Центральної бази даних ЄАІС Міндоходів інформація про вантажну митну декларацію, на яку орган доходів і зборів посилається при коригуванні митної вартості, не є достатнім доказом ціни, за якою відповідну партію товару дійсно було імпортовано до України.

При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним органом доходів і зборів за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), відповідач повинен довести, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.

У ситуації з рішенням про коригування митної вартості товарів орган доходів і зборів повинен не просто зазначити, зокрема, обставину відсутності в нього інформації щодо оформлення ідентичних та подібних товарів (як підставу незастосування методів за ціною договору щодо ідентичних товарів та за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів), а навести цінову інформацію з ЄАІС про оформлення товарів, що мають ознаки, найбільш схожі на ознаки задекларованих товарів, та пояснити з урахуванням положень статей 59, 60 МКУ, чому ця інформація не може бути взята за основу для визначення митної вартості.

Отже, що при обґрунтуванні неможливості застосування певних другорядних методів орган доходів і зборів повинен конкретизувати підстави незастосування цих методів.

На підставі викладеного оскаржуване рішення не може вважатися обгрунтованими та таким, що відповідає п.3 ч.2 ст. 2 КАС України.

За вказаних обставин суд задовольняє заявлені позивачем позовні вимоги повністю.

Згідно з ч.1ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, повязані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 10 624,50 грн.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Центр-Шина Груп (код ЄДРПОУ 39104926; 49033, м. Дніпро, вул. Краснопільська, 9) до Одеської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43333459; 49038, м. Одеса, вул. Лип Івана та Юрія, 21-А) про визнання протиправними та скасування картки відмови та рішення про коригування митної вартості товарів - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів Одеської митниці Держмитслужби від 13.08.2020 року № UA500110/2020/000009/2.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500110/2020/00054 Одеської митниці Держмитслужби

Стягнути з Одеської митниці Держмитслужби за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Центр-Шина Груп сплачену суму судового збору у розмірі 10 624,50 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді Лісна А.М.

Рішення не набрало законної сили станом на 09.11.2020 року

Помічник судді Лісна А.М.