Справа № 420/7632/20
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Писарівської сільської ради (66031, Одеська область, Кодимський район, с. Писарівка, вул. Перемоги, буд. 38; код ЄДРПОУ 05582121) про визнання протиправними та скасування рішень № 240-VII від 28.01.2020р., № 242-VII від 17.03.2020р., зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, -
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Писарівської сільської ради, в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення сесії Писарівської сільської ради № 240-VII від 28.01.2020р. Про встановлення (визначення) граничного розміру площі землі для ведення особистого селянського господарства, для надання у власність громадянам України, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованих на території Писарівської сільської ради, Кодимського району Одеської області ;
визнати протиправним та скасувати рішення сесії Писарівської сільської ради № 242-VII від 17.03.2020р. Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, орієнтовною площею 0,50 для ведення особистого селянського господарства на території Писарівської сільської ради, Кодимського району Одеської області (за межами населеного пункту) гр. ОСОБА_1 ;
зобов`язати Писарівську сільську раду надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, із земель комунальної власності, розташованих на території Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області (за межами населених пунктів).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач неодноразово зверталась до відповідача з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, що розташована на території Писарівської сільської ради (за межами населеного пункту), проте відповідачем не приймалось рішення за наслідками розгляду вказаного клопотання. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2020р. у справі № 420/6861/19 відповідач прийняв рішення № 242-VII від 17.03.2020р. Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, орієнтовною площею 0,50 для ведення особистого селянського господарства на території Писарівської сільської ради, Кодимського району Одеської області (за межами населеного пункту) гр. ОСОБА_1 . Зазначене рішення мотивовано тим, що рішенням Писарівської сільської ради № 240-VII від 28.01.2020р. встановлено (визначено) граничний розмір (0,50 га) площі землі для ведення особистого селянського господарства, для надання у власність громадянам України, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованих на території Писарівської сільської ради. Позивач вважає оскаржувані рішення протиправними, прийнятими з перевищенням повноважень та всупереч вимогам чинного законодавства. ЗК України та Законом України Про місцеве самоврядування в Україні не надано відповідачу повноважень щодо встановлення граничного розміру площі земельної ділянки для надання у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства на території відповідної ради. При цьому, з урахуванням приписів ст. 121 ЗК України громадяни мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі 2,0 га.
Ухвалою суду від 10. 0 9.2020 р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; визначено, що справа буде розглянута судом на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
Відповідачем отримано копію ухвали суду 24.09.2020р., що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. Відзиву, будь-яких клопотань від відповідача до суду не надходило.
За приписами ч . 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в межах строків, визначених ст. 258 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,-
ВСТАНОВИВ:
12.04.2019р. (вх. № Ш-14), 27.05.2019р. (вх. № Ш-17) позивач звернулась до відповідача з клопотаннями про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сількогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га, яка розташована на території Писарівської сільської ради (за межами населеного пункту) (а.с.14, 17), у задоволенні яких листами відповідача від 10.05.2019р. (вих. № ІІІ -14), від 27.06.2019р. (вих. № Ш-17) відмовлено/повідомлено про не розгляд на сесії (а.с. 15, 18).
17.07.2019 р. позивач знову звернулася до Писарівської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність із земель сількогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га, яка розташована на території Писарівської сільської ради (за межами населеного пункту) (а.с.19).
До клопотання позивач додала такі документи: копію паспорта громадянина України; копію картки платника податків; викопіювання із публічної кадастрової карти України із зображенням орієнтовного місця розташування земельної ділянки на яку претендує для ведення особистого селянського господарства.
Листом Писарівської сільської ради від 08.08.2019 р. (вих. №Ш-41) повідомлено позивача, що за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 17.07.2019 р. в його задоволенні було відмовлено, оскільки необхідно забезпечити правомірний підхід до раціонального використання земель та уникнення надання переваг одному громадянину перед іншим та зазначено, що відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Писарівської сільської ради можливо після завершення інвентаризації земель для здійснення організації землеустрою відповідно до ст.12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та ст.ст.25, 35 Закону України "Про землеустрій" (а.с. 20).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2020р. у справі № 420/6861/19 визнано протиправною бездіяльність Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;
зобов`язано Писарівську сільську раду Кодимського району Одеської області повторно розглянути на черговій сесії клопотання ОСОБА_1 від 17.07.2019 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га, за рахунок земель сількогосподарського призначення комунальної власності на території Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області (за межами населеного пункту), та прийняти за результатами його розгляду розпорядчий індивідуальний правовий акт у формі рішення сільської ради, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
Рішенням Писарівської сільської ради № 242-VII від 17.03.2020р. Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, орієнтовною площею 0,50 для ведення особистого селянського господарства на території Писарівської сільської ради, Кодимського району Одеської області (за межами населеного пункту) гр. ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності орієнтовною площею 0,50 га на території Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області (за межами населеного пункту) гр. ОСОБА_1 (а.с. 21).
Рішенням Писарівської сільської ради № 240-VII від 28.01.2020р. Про встановлення (визначення) граничного розміру площі землі для ведення особистого селянського господарства, для надання у власність громадянам України, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованих на території Писарівської сільської ради, Кодимського району Одеської області у зв`язку з невеликою кількістю земель запасу та земель не наданих у власність або користування та великою кількістю жителів села у яких відсутні у власності земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, встановлено граничний розмір площі землі для ведення особистого селянського господарства для надання у власність громадянам України за рахунок земель сільськогосподарстького призначення комунальної власності, розтащованих на території Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області (а.с. 24).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку .
Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Таким чином, суд з`ясовує, чи використане повноваження, надане суб`єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ч.2 ст.2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Згідно ч. 3 ст. 24 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону № 280/97-ВР система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально - фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами ст.ст. 19 , 140 , 143 , 144 , 146 Конституції України .
З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно п. 34 ч.1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР до виключної компетенції міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 13 Конституції України).
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
Статтею 12 ЗК України врегульовано повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин.
Відповідно до ч.3 ст. 78 ЗК України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно з ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення сесії Писарівської сільської ради № 240-VII від 28.01.2020р. Про встановлення (визначення) граничного розміру площі землі для ведення особистого селянського господарства, для надання у власність громадянам України, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованих на території Писарівської сільської ради, Кодимського району Одеської області судом не встановлено підстав для їх задоволення, з огляду на наступне.
Згідно ст.144 Конституції України, визначено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
Згідно п.18 ч.1 ст. 4 КАС України, нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Відповідно до п.19 ч. 1 ст.4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Преамбула до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначає, що цей Закон відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Згідно ст.4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеве самоврядування в Україні здійснюється, серед інших, на принципі законності.
Згідно зі ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України. Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Відповідно до ч.1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та інші акти, які не мають нормативного (загальнообов`язкового) характеру - акти індивідуальної дії. Такий висновок узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 16.04.2009р. № 7-рп/2009, відповідно якого, до нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. В рішенні Конституційного Суду України від 23.06.1997 №2-зп (справа 3/35-313) вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
Нормативні та ненормативні (індивідуальні) адміністративні акти органів місцевого самоврядування мають певні спільні ознаки, зокрема, становлять зовнішнє вираження волі певної територіальної громади та породжують певні процесуальні наслідки.
Нормативно-правові акти місцевих рад мають певні особливості порівняно із актами (ненормативними) інших органів місцевого самоврядування, обумовлені представницькою та колегіальною природою органів місцевого самоврядування, що їх приймають. Нормативно-правові акти місцевих рад констатують волю населення, опосередковано виражають волю територіальної громади; мають вищу юридичну силу щодо актів інших органів та посадових осіб місцевого самоврядування, для нормативно-правових актів місцевих рад характерний особливий процедурно-процесуальний порядок прийняття (на сесіях місцевих рад, що забезпечує реалізацію принципу колегіальності в обговоренні та прийнятті рішень) та набрання чинності; нормативно-правові акти місцевих рад мають здатність виконувати широке коло функцій. Нормативні акти органів місцевого самоврядування містять правові норми (загальнообов`язкові правила поведінки); вони є неперсоніфікованими, тобто обов`язковими до невизначеного кола осіб; розраховані на багаторазове застосування; мають локальний характер, тобто розповсюджуються на ту територію, в якій діє компетенція органів місцевого самоврядування .
В свою чергу, індивідуальний адміністративний акт органів місцевого самоврядування спрямовано на вирішення індивідуально конкретної справи, яка пов`язана із реалізацією прав, свобод та законних інтересів певної групи або окремих фізичних та юридичних осіб, а також захисту зазначених прав у випадках їх порушення. Індивідуально-правові акти місцевих рад є юридичними фактами, на підставі яких у фізичних осіб та юридичних осіб приватного права виникають, змінюються або припиняються конкретні права та обов`язки Під індивідуальним адміністративним актом розуміє одностороннє волевиявлення адміністративного органу зовнішньої дії, що безпосередньо впливає на права, свободи чи інтереси конкретних осіб або стосується конкретної ситуації. Основними ознаками індивідуального адміністративного акта є те, що він приймається в ході адміністративного процесу уповноваженим суб`єктом публічної адміністрації в межах наданої йому законом компетенції, що виражає його волю, адресований конкретним суб`єктам і який тягне виникнення, зміну або припинення персоніфікованого правовідношення.
Як зазначено відповідачем у листі від 08.08.2019 р. (вих. №Ш-41), рішення № 240-VII від 28.01.2020р. прийнято сільською радою для того, щоб урівняти права інших громадян з числа тих, що будуть звертатись за отриманням земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства в межах Писарівської сільської ради.
Нормативно-правовим актом, який регулює земельні відносини з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, є ЗК України.
Згідно з пп. б ч.1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Оскаржуване в межах даної справи рішення сеільської ради № 240-VII від 28.01.2020р. регулює конкретні відносини та норм права не містить, є правозастосовним актом індивідуального характеру, адресоване конкретному колу осіб, не вносить безпосередньо зміни до законодавства, не має обов`язкової юридичної сили, призначено для вирішення окремих або конкретних питань.
Суд зазначає, що обов`язковою умовою визнання акта недійсним є, окрім невідповідності його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Рішення суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.
Доводи позивача про те, що даним рішенням були порушені його права на отримання земельної ділянки площею 2,0 га суд вважає необґрунтованими, оскільки безпосереньо порушуються права позивача на отримання земельної ділянки у вказаному розмірі саме рішенням Писарівської сільської ради № 242-VII від 17.03.2020р., яким їй надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства на території Писарівської сільської ради, Кодимського району Одеської області (за межами населеного пункту) орієнтовною площею 0,50 га.
Щодо визнання протиправним та скасування рішення сесії Писарівської сільської ради № 242-VII від 17.03.2020р., суд зазначає наступне.
Пунктом б ч. 1 ст. 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Так, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим (ч.1 ст. 118 ЗК України) .
Згідно ч.2 ст. 118 ЗК України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.10.2018р. у справі №813/481/17, від 18.10.2018 р. у справі №527/43/17, від 25.02.2019 р. у справі №347/964/17 та від 22.04.2019 р. у справі №263/16221/17.
При цьому чинним законодавством не передбачено права суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 р. у справі №545/808/17.
Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2020р. у справі № 420/6861/19 зобов`язано Писарівську сільську раду Кодимського району Одеської області повторно розглянути на черговій сесії клопотання ОСОБА_1 від 17.07.2019 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га.
Проте, рішенням Писарівської сільської ради № 242-VII від 17.03.2020р. надано позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, орієнтовною площею 0,50 га.
Надаючи оцінку правомірності рішення Писарівської сільської ради № 242-VII від 17.03.2020р., яке позивач оскаржує внаслідок того, що відповідачем надано дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку площею 0,50 га, а не 2,00 га як він просив відповідно до п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивачем, з урахуванням зазначених вище норм ЗК України, подано відповідні документи для отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, а саме: копії паспорта громадянина України, картки платника податків, викопіювання із публічної кадастрової карти України із зображенням орієнтовного місця розташування бажаної земельної ділянки.
Приписами ч. 7 ст. 118, ч. 3 ст. 122 ЗК України передбачений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Водночас, рішення Писарівської сільської ради № 242-VII від 17.03.2020р., яким клопотання позивача задоволено частково шляхом надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0, 50 га, не містить жодного посилання на мотиви його прийняття та часткової відмови у клопотанні позивача.
В обгрунтування зазначеного рішення відповідач послався на приписи п. 34 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст.ст. 12, 22, 116, 118, 121, 122, 123 ЗК України, Закону України Про особисте селянське господарство , Закону України №2498-VIII від 10.07.2018р. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні , рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2020р. у справі № 420/6861/19, рішення сесії Писарівської сільської ради № 240-VII від 28.01.2020р. Про встановлення (визначення) граничного розміру площі землі для ведення особистого селянського господарства, для надання у власність громадянам України, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованих на території Писарівської сільської ради, Кодимського району Одеської області .
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що за наслідками розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, відповідачем прийнято рішення, яке не відповідає змісту ч. 7 ст. 118 та п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України.
Суд критично оцінює твердження відповідача про неможливість виділення позивачу земельної ділянки площею 2,0 га, оскільки в такому випадку землі не вистачить іншим мешканцям територіальної громади, позаяк такі твердження не узгоджуються з жодною законодавчою нормою.
Суд зазначає, що чинним законодавством не встановлено заборони надання дозволу на розроблення документації із землеустрою в межах норм безоплатної приватизації задля забезпечення розподілення земель сільської ради між усіма її мешканцями.
Суд вважає неправомірним обмеження права позивача на безоплатне отримання у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, яке обґрунтовано відповідачем, зокрема, наявністю рішення сесії Писарівської сільської ради № 240-VII від 28.01.2020р. Про встановлення (визначення) граничного розміру площі землі для ведення особистого селянського господарства, для надання у власність громадянам України, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованих на території Писарівської сільської ради, Кодимського району Одеської області , оскільки на законодавчому рівні закріплено право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України).
Згідно вимог ч. 7 ст. 118, ч. 3 ст. 122 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за результатом розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою приймає одне з двох рішень: надати дозвіл дозволу на розробку проекту землеустрою або відмовити у наданні цього дозволу.
Натомість, як вбачається зі змісту оскарженого рішення № 242-VII від 17.03.2020р., Писарівська сільська вирішила надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області (за межами населеного пункту) орієнтовною площею 0,50 га, що не відповідає процедурі одержання безоплатно у власність земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації на підставі проекту землеустрою.
Так, відповідно до положень ч. 7 ст. 118 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч. 9 ст. 118 ЗК України).
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 10 ст. 118 ЗК України).
Таким чином, послідовність етапів безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами не передбачає прийняття рішення про відмову або часткову відмову у наданні земельної ділянки на стадії розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою.
Відтак, суд дійшов висновку, що рішення відповідача № 242-VII від 17.03.2020р. не відповідає приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, яка вимагає від суб`єктів владних повноважень прийняття рішень, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що рішення Писарівської сільської ради № 242-VII від 17.03.2020р. Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства на території Писарівської сільської ради, Кодимського району , Одеської області (за межами населеного пункту) гр. ОСОБА_1 , є необґрунтованим, протиправним та таким, що не відповідає приписам ст.118 ЗК України, у зв`язку з чим підлягає скасуванню.
Системний аналіз норм чинного законодавства свідчить, що, відповідно до вимог ст. 118 ЗК України відповідач має прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти мотивоване рішення про відмову із чітким визначенням однієї з підстав, передбачених ЗК України. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13.12.2016 р. в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27.02.2018 р. в справі № 545/808/17, від 24.04.2018р. у справі №814/1961/17.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі Рисовський проти України (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу доброго врядування .
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria № 30985/96).
Завдання адміністративного судочинства полягає в гарантуванні ефективного захисту порушених прав осіб, що звертаються до суду за захистом цих прав, з урахуванням принципу розподілу влади, за суті яким на адміністративний суд покладено обов`язок контролю легальності дій та рішень суб`єктів владних повноважень, які мають діяти у визначених законом межах та на власний розсуд при виборі одного законного рішення із кількох можливих варіантів.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Суд звертає увагу, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Суд врааховує, що нормами ЗК України передбачена можливість передачі громадянам земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у розмірі до 2 га, а також можливість збільшення площі земельних ділянок (за рахунок вільних земель запасу) до такого граничного розміру громадянами, які не повністю реалізували надане їм законом право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та раніше отримали безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства меншої площі ніж 2 га.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 року у справі №805/181/17-а.
Вирішуючи цей спір, судом взято до уваги подання позивачем декількох клопотань (від 12.04.2019 р., від 27.05.2019 р., від 17.07.2019 р.) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про намір реалізувати законне право на відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га.
При цьому, суд акцентує увагу, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2020р. у справі № 420/6861/19 було зобов`язано відповідача повторно розглянути на черговій сесії клопотання ОСОБА_1 від 17.07.2019 р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,00 га, за рахунок земель сількогосподарського призначення комунальної власності на території Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області (за межами населеного пункту), та прийняти за результатами його розгляду розпорядчий індивідуальний правовий акт у формі рішення сільської ради, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
Натомість, відповідач в межах спірних правовідносин проявив поведінку, яка свідчить про відсутність наміру прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством.
За таких обставин, суд вважає, що зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивача повторно не захистить порушені права ефективно.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.06.2020 р. у справі №802/1827/17-а.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Верховний Суд у постанові від 24.12.2019р. у справі № 823/59/17 сформулював правовий висновок, згідно якого повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Отже, відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, суд дійшов висновку, що порушене право позивача на реалізацію права на одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі, передбаченому п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України, підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, із земель комунальної власності, розташованих на території Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області (за межами населених пунктів).
Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч.1 ст. 5 закону України Про судовий збір .
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Писарівської сільської ради (66031, Одеська область, Кодимський район, с. Писарівка, вул. Перемоги, буд. 38; код ЄДРПОУ 05582121) про визнання протиправними та скасування рішень № 240-VII від 28.01.2020р., № 242-VII від 17.03.2020р., зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність,- задовольнити частково .
Визнати протиправним та скасувати рішення Писарівської сільської ради № 242-VII від 17.03.2020р. Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, для ведення особистого селянського господарства на території Писарівської сільської ради, Кодимського району , Одеської області (за межами населеного пункту) гр. ОСОБА_1 .
Зобов`язати Писарівську сільську раду надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га, із земель комунальної власності, розташованих на території Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області (за межами населених пунктів).
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ Перехідні положення КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду .
Суддя: Г.П. Самойлюк
.
Суд | Одеський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 09.11.2020 |
Оприлюднено | 09.11.2020 |
Номер документу | 92707174 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Одеський окружний адміністративний суд
Самойлюк Г.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні