Ухвала

від 06.11.2020 по справі 369/6315/19

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/6315/19

Провадження №2/369/2004/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2020 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі головуючої судді Ковальчук Л.М., при секретарі Моргун А.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Зелений Київ, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ПАТ СК Галицька , ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову у якій просив накласти арешт на кошти в сумі 272817 грн 89 коп., які знаходяться на рахунку відповідача ТОВ Зелений Київ ; заборонити вчиняти будь-які дії щодо зняття коштів в сумі 272817 грн 89 коп., які знаходяться на рахунку відповідача ТОВ Зелений Київ .

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилається на те, що відповідач ТОВ Зелений Київ та ОСОБА_2 намагаються уникнути від відшкодування заподіяних збитків шляхом перекладання відповідальності на ОСОБА_3 .

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з приписами частини 2 статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1 -1 ) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову , особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії ЄСПЛ зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі Шмалько проти України вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Арешт є крайнім заходом забезпечення позову та полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника. За таких підстав встановлення заборони розпоряджатися майном не відповідає вимогам ефективності, справедливості та розумності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявив вимоги про відшкодування шкоди.

Відповідно до п. 3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову від 22 грудня 2006 року № 9 позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Слід зазначити, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Вивчивши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про невідповідність заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти в сумі 272817 грн 89 коп., які знаходяться на рахунку відповідача ТОВ Зелений Київ та заборони вчиняти будь-які дії щодо зняття коштів в сумі 272817 грн 89 коп., які знаходяться на рахунку відповідача ТОВ Зелений Київ .

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Саме по собі накладення арешту на об`єкт нерухомого майна без наміру власника його відчужити та заборона їх відчуження жодним чином не впливає на правовий статус цих прав і на права і законні його інтереси.

Разом з тим слід зазначити, що до заяви про забезпечення позову не додано жодного доказу, що відповідач ТОВ Зелений Київ та ОСОБА_2 намагаються уникнути від відшкодування заподіяних збитків шляхом перекладання відповідальності на ОСОБА_3 .

В даному випадку суд не вбачає доцільності вжиття заходів забезпечення позову. Доводи, на які заявник посилається у заяві, не є ефективним засобом захисту (поновлення) порушених прав та інтересів позивача.

Дослідивши зміст заяви про забезпечення позову та доданих до неї матеріалів, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню, оскільки заявником не зазначено достатніх та переконливих обставин, які б свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 149-153, 154, 157 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Зелений Київ, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, ПАТ СК Галицька , ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня винесення ухвали.

Суддя Л.М. Ковальчук