Рішення

від 09.11.2020 по справі 904/4998/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2020м. ДніпроСправа № 904/4998/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Головахи К.К., розглянувши справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЮМТРЕЙД"м. Дніпро

до Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТЕЛЕКТРО"м. Павлоград

про стягнення заборгованості за Договором підряду № 180719 від 18.07.2019р.

Представники:

Від позивача Шемет Д.О. -адвокат

Від відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЮМТРЕЙД" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТЕЛЕКТРО" заборгованість за Договором підряду № 180719 від 18.07.2019 у сумі 228 070,48 грн., яка складається з суми основного боргу - 196 137,32 грн., 3% річних - 4 954,12 грн., інфляційних втрат - 3 157,81 грн. та пені - 23 821,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором підряду №180719 від 18.07.2019 в частині повної та своєчасної оплати за виконані позивачем роботи.

Ухвалою суду від 11.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 28.09.2020.

Ухвалою суду від 28.09.2020 судове засідання відкладено до 19.10.2020.

У судовому засіданні 19.10.2020 позивач надав для долучення до матеріалів справи оригінал довідки OTPBank, в якій зазначається, що на рахунок НОМЕР_1 зараховані платіжні доручення від контрагента ТОВ "МЕТЕЛЕКТРО" за період з 01.07.2019 по 28.09.2020.

Ухвалою від 19.10.2020 судове засідання відкладено до 09.11.2020.

У засіданні 09.11.2020 позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у жодне призначене судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Ухвала суду, направлена на адресу відповідача, повернулась на адресу суду з відміткою поштової установи "за закінченням терміну зберігання".

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

Так, на підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 51400, Дніпропетровска область, м. Павлоград, вул.. Заводська, б. 28/74, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Враховуючи, що відповідач не отримав жодного поштового конверту з ухвалами, суд з метою належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи опублікував оголошення про виклик відповідача на сайті Господарського суду Дніпропетровської області.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

Відповідач правом на продовження строків, визначених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", не скористався.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 09.11.2020 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд прийшов до наступних висновків.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.

Предметом доказування у даній справі є встановлення факту укладення Договору підряду, встановлення обставин, умов та факту виконання робіт по договору, встановлення факту невиконання відповідачем договору підряду в частині оплати за виконані роботи та правомірності вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за виконані роботи.

Як зазначено в позовній заяві, між Товариством з обмеженою відповідальністю МЕТЕЛЕКТРО (далі - відповідач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю АЛЮМТРЕЙД (далі - позивач, підрядник) укладено Договір підряду № 180719 від 18.07.2019 (далі - договір).

Пунктом 1 договору встановлено, що підрядник зобов`язується на свій ризик власними силами виконати роботи згідно з проектно-кошторисною документацією та умовами договору по об`єкту, зазначеного у п. 1.2. даного договору, а замовник - прийняти та оплатити такі роботи.

Роботи виконуються по об`єкту: Капітальний ремонт будівлі КЗ Широківський заклад дошкільної освіти № 6 Широківської селищної ради. Адреса: Дніпропетровська область, Широківський район, смт. Широке, пров. Тополиний, 1 (далі - об`єкт) (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.3. договору склад та обсяги робіт, виконання яких доручається підряднику, визначаються на підставі кошторисної документації, погодженої сторонами.

Згідно п. 3.1. договору договірна ціна робіт визначається згідно ДБН Д.1.1-.-2000 на основі кошторису, є твердою і складає на весь період виконання робіт - 934 599,93 грн., у т.ч. ПДВ - 155 766,66 грн.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі пред`явлених форм КБ-3 Довідка про вартість виконаних робіт та витрати та КБ-2В Акт приймання виконаних робіт .

Приймання-передача всіх закінчених робіт замовником проводиться у відповідності з діючими нормами і правилами (п. 4.5. договору).

У відповідності до п. 4.6. договору кінцеві розрахунки здійснюються у двотижневий термін після виконання і приймання всіх передбачених договором робіт та реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Остаточний розрахунок за виконані роботи здійснюються підрядником протягом 15 банківських днів після підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт по формі № КБ-2в, та на підставі довідки про вартість виконаних будівельних робіт по формі № КБ-3 (п. 4.7. договору).

Відповідно до п. 5.1. договору строки виконання робіт по об`єкту: Капітальний ремонт будівлі КЗ Широківський заклад дошкільної освіти № 6 Широківської селищної ради. Адреса: Дніпропетровська область, Широківський район, смт. Широке, пров. Тополиний, 1:

Початок роботи - з моменту підписання договору,

Закінчення робіт - 30.10.2019 року.

Порушення зобов`язань за договором є підставою для застосування санкцій передбачених Господарським кодексом України (п. 7.1. договору).

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність передбачену законами та цим договором та накладання штрафних санкцій згідно діючого законодавства, але не нижче облікової ставки НБУ (п. 7.2. договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами передбачених ним зобов`язань, до 31.12.2019 (п. 9.1. договору).

У відповідності до п. 9.3. договору якщо у сторін за договором залишились невиконані зобов`язання - договір діє у частині таких зобов`язань до моменту їх виконання.

Відповідно до умов договору позивачем виконано роботи на загальну суму 881 037,32 грн., що підтверджується Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за серпень 2019 року (форма КБ-3), Актом приймання виконаних робіт за серпень 2019 року (форма КБ-2В), Довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2019 року (форма КБ-3), Актом приймання виконаних робіт за жовтень 2019 року (форма КБ-2В) (а.с. 60-81), які підписані сторонами без заперечень.

Відповідач за виконані роботи розрахувався частково у сумі 684 900,00 грн., що підтверджується довідкою від 30.09.2020 № 313-01-3-3/286 (а.с. 112).

Позивачем на адресу відповідача направлялась претензія від 21.04.2020 № 2014/02 з вимогою оплатити суму заборгованості (а.с. 83-85).

14.07.2020 позивачем повторно на адресу відповідача направлено претензію № 1407/2 з вимогою оплатити суму боргу (а.с. 89-92).

Відповідач відповіді на претензії не надав, суму боргу не оплатив.

Отже відповідач свої зобов`язання щодо оплати за виконані роботи не виконав, в наслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 196 137,32 грн., що і стало причиною виникнення спору.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, надавши оцінку аргументам, наведеним сторонами, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським судом визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно ст.175 ГК України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Приписами ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов`язковим до виконання.

Згідно із ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу, тобто, законодавець передбачає обов`язкову оплатність договору підряду.

Частиною 1 ст. 853 ЦК України встановлено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Статтею 854 ЦК України встановлено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Доказів своєчасної сплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості, відповідач під час розгляду справи не надав, доводи позивача належними та допустимими доказами не спростував.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 196 137,32 грн. є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 23 821,23 грн. за період з 06.11.2019 по 06.05.2020, 3 % річних - 4 954,12 грн. за період з 06.07.2019 по 08.09.2020, інфляційні втрати - 3 157,81 грн. за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року.

Порушення зобов`язань за договором є підставою для застосування санкцій передбачених Господарським кодексом України (п. 7.1. договору).

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність передбачену законами та цим договором та накладання штрафних санкцій згідно діючого законодавства, але не нижче облікової ставки НБУ (п. 7.2. договору).

В силу п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Перевіривши розрахунок наданий позивачем, судом встановлено, що суму пені необхідно нараховувати з 07.11.2019 оскільки договором встановлено, що остаточний розрахунок за виконані роботи здійснюються підрядником протягом 15 банківських днів після підписання сторонами акту здачі-приймання виконаних робіт по формі № КБ-2в, та на підставі довідки про вартість виконаних будівельних робіт по формі № КБ-3 (п. 4.7. договору).

Сума пені, що підлягає до стягнення за період з 07.11.2019 по 06.05.2020 становить 23 662,22 грн.

В частині стягнення пені у сумі 159,01 грн. слід відмовити.

В силу п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

3% річних, що підлягають до стягнення за період з 07.11.2019 по 08.09.2020 становлять 4 938,01 грн.

В частині стягнення 3% річних у сумі 16,11 грн. слід відмовити.

Щодо нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Так, п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, застосований позивачем розрахунок інфляційних втрат суперечить вищевикладеним приписам Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", оскільки нарахування ним здійснено за неповні місці.

З врахуванням викладеного, інфляційні втрати, що підлягають до стягнення за період з грудня 2019 року по квітень 2020 року становлять 2 552,10 грн.

В частині стягнення інфляційних втрат у сумі 605,71 грн. слід відмовити.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача суми заборгованості у розмірі 196 137,32 грн., пені - 23 662,22 грн., 3% річних - 4 938,01 грн., інфляційних втрат - 2 552,10 грн.

В частині стягнення пені у сумі 159,01 грн., 3% річних - 16,11 грн., інфляційних втрат - 605,71 грн. слід відмовити.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЮМТРЕЙД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТЕЛЕКТРО" про стягнення заборгованості за Договором підряду № 180719 від 18.07.2019 у сумі 228 070,48 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТЕЛЕКТРО" (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Заводська, б. 28/74, код ЄДРПОУ 40425976) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЮМТРЕЙД" (49061. м. Дніпро, просп.. Олександра Поля, б. 90, код ЄДРПОУ 39238501) суму основного боргу у розмірі 196 137,32 грн ., пені - 23 662,22 грн ., 3% річних - 4 938,01 грн ., інфляційних втрат - 2 552,10 грн . та 3 409,34 грн. - витрат по сплаті судового збору, про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТЕЛЕКТРО" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЮМТРЕЙД" пені у сумі 159,01 грн., 3% річних - 16,11 грн., інфляційних втрат - 605,71 грн. - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 10.11.2020

Суддя Н.Г. Назаренко