Рішення

від 28.09.2020 по справі 911/1151/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2020 р. Справа № 911/1151/20

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., за участю секретаря судового засідання Потапчук Ю.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Полеагро

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-ВС

про розірвання договору та стягнення 2623017,25 грн

за участю представників

позивача: Люлька О.А. - предст. за дов. від 12.06.2020;

відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Полеагро (далі - позивач, ТОВ Полеагро ) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-ВС (далі - відповідач, ТОВ Агро-ВС ), в якому просить суд розірвати договір поставки № 13/01 від 22.01.2020 та стягнути з відповідача на свою користь 2623017,25 грн, з яких: 1896000,00 грн - вартість непоставленого товару за специфікацією № 1; 42742,02 грн - компенсація з/д тарифу за специфікацією № 1; 632000,00 грн - вартість непоставленого товару за специфікацією № 2; 14247,34 грн - компенсація з/д тарифу за специфікацією № 2; 25280,00 грн - пеня; 12747,89 грн - 3% річних.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 13/01 від 22.01.2020 в частині поставки оплаченого позивачем товару, що, на думку позивача, свідчить про істотне порушення відповідачем умов договору та є підставою для його розірвання і повернення безпідставно набутих коштів на підставі п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.05.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 15.06.2020.

Через канцелярію суду 15.06.2020 від ТОВ Агро-ВС надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач вважає вимоги позивача передчасними щодо стягнення заборгованості на підставі п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач твердить, що сплата попередньої оплати була здійснена ТОВ Полеагро на підставі договору, доказів розірвання договору поставки № 13/01 від 22.01.2020 у визначений законом спосіб позивач не надав, а отже підстава отримання відповідачем попередньої оплати не відпала.

Крім того відповідач вважає неправомірним нарахування позивачем 3% річних на суму попередньої оплати, яка не є грошовим зобов`язанням в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України.

З метою вирішення питань, визначених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), підготовче засідання неодноразово відкладалось, строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів, про що 15.06.2020 судом постановлено ухвалу.

На підставі ухвали Господарського суду Київської області від 10.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.09.2020.

Ухвалою суду від 07.09.2020 розгляд справи по суті відкладено на 28.09.2020.

У судовому засіданні 28.09.2020 представник позивача обґрунтував в усному порядку заявлені вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, будь-яких заяв чи клопотань процесуального характеру на адресу суду не направив.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, 28.09.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ Агро-ВС (постачальник) та ТОВ Полеагро (покупець) 22.01.2020 укладено договір поставки № 13/01 (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві, а покупець прийняти у свою власність і оплатити мінеральні добрива іменовані надалі товар . Найменування, кількість, одиниця виміру, упаковка, ціна, загальна вартість, умови оплати і терміни поставки кожної партії товару визначаються сторонами в специфікаціях, які, як додатки до цього договору, є невід`ємною його частиною.

Згідно з п. 2.1. договору постачальник здійснює поставку товару покупцю партіями в межах обсягу, який узгоджений сторонами у відповідних специфікаціях на поставку товару, що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.1. договору ціна товару є договірною, вказується з урахуванням ПДВ, встановлюється в гривнях за одиницю товару і узгоджується в специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього договору.

У пунктах 4.1. та 4.2. договору сторони погодили, що підставою для оплати товару покупцем є рахунок-фактура, який надається постачальником покупцю. Оплата здійснюється покупцем шляхом 100% передоплати за партію товару на поточний рахунок постачальника, якщо інше не зазначено у специфікації, що є невід`ємною частиною цього договору. При здійсненні оплати за товар покупець зобов`язаний у призначенні платежу вказати номер і дату даного договору, номер та дату рахунку-фактури, на підставі якого здійснено оплату товару. У разу якщо покупець при оплаті товару не вказує номера, дати договору і рахунку-фактури, то постачальник має право зарахувати грошові кошти, отримані від покупця, в рахунок виконання грошових зобов`язань покупця з оплати рахунків-фактур, які були виставлені постачальником, але не оплачені покупцем.

За умовами п. 6.1. договору поставка товару проводиться окремими партіями на підставі специфікацій до цього договору, які підписуються уповноваженими представниками сторін і є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 6.4. договору, зокрема, передбачено, що витрати постачальника з оплати залізничного тарифу відшкодовуються покупцем, за винятком випадків, коли постачання здійснюється на умовах CPT ( Інкотермс ), або якщо інше не погоджено сторонами у специфікації.

Згідно з п. 6.8 договору поставка товару здійснюється у термін, який вказаний у специфікації на поставку товару, після 100% оплати, якщо інше не вказане в специфікації на поставку товару. Термін поставки може бути збільшено за попередньою згодою сторін, у разі виникнення негативної економічної ситуації в Україні чи форс-мажору.

Відповідно до п. 8.5. договору у разі недотримання термінів поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за яких нараховується пеня, від вартості не відвантаженого в строк товару, за кожен день прострочення, але не більше 1% від вартості не відвантаженого товару.

Даний договір підписаний в 2-х примірниках українською мовою, що мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із сторін. Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє по 31.12.2020, а в частині розрахунків - до повного їх завершення (п. 11.5. договору).

Між сторонами 22.01.2020 підписано специфікацію № 1 до договору (далі - специфікація № 1), відповідно до п. 1 якої постачальник зобов`язаний передати у власність покупцю, а покупець зобов`язаний оплатити і прийняти у свою власність товар, а саме: добриво азотно-фосфорно-калійне, комплексне, марки 16-16-16-6(S) у кількості 192 т загальною вартістю 1896000,00 грн, а також оплатити компенсацію вартості з/д тарифу у розмірі 42742,02 грн.

У пункті 5 специфікації № 1 сторонами погоджено, що термін поставки товару - січень-лютий 2020 року (з урахуванням п. 6 цієї специфікації, яким передбачено, що покупець здійснює оплату вартості товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у розмірі 100% загальної вартості об`єму товару, яка вказана у п. 2 цієї специфікації, а саме: 1938742,02 грн).

На виконання умов договору та специфікації № 1, постачальник виставив рахунок на оплату № 19 від 22.01.2020 на суму 1938742,02 грн, який був оплачений покупцем у повному обсязі, що підтверджується копією платіжного доручення № 1498 від 23.01.2020, що долучена до позовної заяви.

Між сторонами 23.01.2020 підписано специфікацію № 2 до договору (далі - специфікація № 2), відповідно до п. 1 якої постачальник зобов`язаний передати у власність покупцю, а покупець зобов`язаний оплатити і прийняти у свою власність товар, а саме: добриво азотно-фосфорно-калійне, комплексне, марки 16-16-16-6(S) у кількості 64 т загальною вартістю 6320000,00 грн, а також оплатити компенсацію вартості з/д тарифу у розмірі 14247,34 грн.

У пункті 5 специфікації № 2 сторонами погоджено, що термін поставки товару - січень-лютий 2020 року (з урахуванням п. 6 цієї специфікації, яким передбачено, що покупець здійснює оплату вартості товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника у розмірі 100% загальної вартості об`єму товару, яка вказана у п. 2 цієї специфікації, а саме: 646247,34 грн).

На виконання умов договору та специфікації № 2, постачальник виставив рахунок на оплату № 31 від 23.01.2020 на суму 646247,34 грн, який був оплачений покупцем у повному обсязі, що підтверджується копією платіжного доручення № 1502 від 24.01.2020, яка міститься у матеріалах справи.

Оскільки відповідач не поставив товар у строк, визначений у пунктах 5 специфікацій № 1 та № 2, позивач, посилаючись на істотне порушення відповідачем умов договору, звернувся до суду з даним позовом, у якому просить суд розірвати договір поставки № 13/01 від 22.01.2020, а також стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 2584989,36 грн як такі, що отримані ТОВ Агро-ВС без достатньої правової підстави та підлягають стягненню на підставі п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Надаючи правову характеристику правовідносинам, що склалися між сторонами, та проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, господарський суд зазначає таке.

Як вбачається з викладених у позові обставин, спір між сторонами виник у зв`язку з неналежним виконанням постачальником умов договору поставки № 13/01 від 22.01.2020 в частині дотримання строків поставки товару покупцю.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, яка кореспондуються зі ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що сторони погодили строк поставки товару відповідно до специфікацій № 1 та № 2 на загальну суму 2584989,36 грн протягом січня-лютого 2020 року. Однак відповідач своє зобов`язання з поставки товару протягом строку, визначеного у п. 5 специфікацій № 1 та № 2, не виконав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Щодо вимоги про розірвання договору поставки № 13/01 від 22.01.2020 в судовому порядку господарський суд виходить з такого.

Необхідність розірвання договору поставки № 13/01 від 22.01.2020 позивач обґрунтовує тим, що тривале невиконання відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару, з урахуванням специфіки товару - мінеральні добрива, які використовуються в аграрній промисловості, у визначені терміни свідчить про істотне порушення договору.

Частиною 1 ст. 188 Господарського кодексу України встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 651 Цивільного кодексу України унормовано, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 923/494/18

Приписами ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Враховуючи встановлені обставини істотного порушення відповідачем умов договору поставки № 13/01 від 22.01.2020, суд дійшов висновку про наявність підстав, з якими законодавець пов`язує можливість розірвання договору за рішенням суду на підставі положень ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України. Отже позов в цій частині підлягає задоволенню.

Також позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача, на підставі п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України, грошових коштів у сумі 2584989,36 грн, отриманих від позивача на підставі договору поставки № 13/01 від 22.01.2020. Обгрунтовуючи заявлену вимогу, позивач посилається на те, що внаслідок розірвання указаного договору зазначені грошові кошти є такими, що отримані відповідачем без достатньої правової підстави.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.

Судом встановлено, що грошові кошти у сумі 2584989,36 грн були перераховані позивачем відповідачу на виконання умов договору поставки № 13/01 від 22.01.2020, який на момент звернення до суду є чинним.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що в даному випадку положення ст. 1212 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2584989,36 грн на підставі п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України є безпідставними, передчасними та не підлягають задоволенню.

Крім того позивачем, на підставі п. 8.5 договору, заявлено до стягнення з ТОВ Агро-ВС пеню за прострочення поставки товару відповідно до специфікації № 1 у розмірі 18960,00 грн та відповідно до специфікації № 2 у розмірі 6320,00 грн, що загалом складає 25280,00 грн.

За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

І цивільним, і господарським законодавством допускається можливість забезпечувати виконання зобов`язань таким способом як пеня.

Господарський кодекс України не містить поняття пені. Водночас, згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України).

Тлумачення вказаної норми дозволяє констатувати, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Як наслідок, враховуючи ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 4 Господарського України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, суд вважає, що сторони не позбавлені права у господарському договорі забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тлумачення положень ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України в аспекті меж свободи договору дає можливість зробити висновок, що сторони у договорі можуть забезпечити за допомогою пені виконання негрошового зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18.

Як встановлено судом, у п. 8.5. договору сторони погодили, що у разі недотримання термінів поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за яких нараховується пеня, від вартості не відвантаженого в строк товару, за кожен день прострочення, але не більше 1% від вартості не відвантаженого товару.

Під час перевірки обґрунтованості заявленого до стягнення покупцем з постачальника розміру пені за порушення строків поставки товару суд встановив, що позивачем розмір пені розраховано правильно з урахуванням обмежень, встановлених п. 8.5. договору (не більше 1% від вартості не відвантаженого товару).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені у сумі 25280,00 грн.

Окрім того, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано 12747,89 грн 3% річних на заборгованість в сумі 2584989,36 грн за період з 01.03.2020 по 29.04.2020.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення на свою користь з відповідача 3% річних у сумі 12747,89 грн, господарський суд враховує, що за змістом норми ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами ст. 625 Цивільного кодексу України передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов`язання.

Грошові зобов`язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов`язання, можуть виникати з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України і ст. 174 Господарського кодексу України.

Грошовим зобов`язанням, відповідно до ст. ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка відповідно має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У постанові від 17.10.2018 у справі № 923/1151/17 Верховний Суд відзначив, що ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За приписами ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Договором поставки № 13/01 від 22.01.2020 розмір таких процентів не встановлено.

За наведених підстав суд відмовляє в задоволенні позову в частині про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 12747,89 грн.

Враховуючи викладене вище в сукупності, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: вимоги про розірвання договору поставки № 13/01 від 22.01.2020 та стягнення з відповідача 25280,00 грн пені - підлягають задоволенню повністю, в іншій частині позов не підлягає задоволенню з наведених вище підстав.

Що стосується заявлених позивачем у позовній заяві витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, але не виключно, витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на те, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, підписаного акту прийому-передачі наданих послуг, платіжного доручення тощо, відповідно відсутні підстави для їх стягнення з відповідача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, суд керується п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, відповідно до якого судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 129, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Розірвати договір поставки № 13/01 від 22.01.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Полеагро (18007, Черкаська обл., м. Черкаси, бульв. Шевченка, буд. 208; код ЄДРПОУ 37682488) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агро-ВС (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Чорновола, буд. 51; код ЄДРПОУ 41863468).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-ВС (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Чорновола, буд. 51; код ЄДРПОУ 41863468) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Полеагро (18007, Черкаська обл., м. Черкаси, бульв. Шевченка, буд. 208; код ЄДРПОУ 37682488) 25280 (двадцять п`ять тисяч двісті вісімдесят) грн 00 коп. пені та 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 20 коп. судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10.11.2020.

Суддя О.В. Щоткін