Рішення

від 13.10.2020 по справі 911/1749/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1749/20

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Ступаченко С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом

дочірнього підприємства Ізалайн (04074, м. Київ, вул. Новозабарська, буд. 2/6, код 32243625)

до

товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Вагма (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 22, код 40476287)

про стягнення 863220,98 гривень

за участю представників учасників справи:

від позивача: Зорін О.В.;

від відповідача: Шеретова О.В.;

15.06.2020 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява дочірнього підприємства Ізалайн (надалі по тексту - ДП Ізалайн /позивач) про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Вагма (надалі по тексту - ТОВ ТД Вагма /відповідач) заборгованості за договором поставки від 12.10.2018 № 0023/18 в розмірі 863220,98 гривень, з яких: 644775,40 гривень основний борг, 29017,64 гривень 3% річних, 115511,95 гривень пеня, 32238,77 гривень штраф, 41677,22 гривень інфляційні втрати.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору в повному обсязі не сплатив вартість товару визначеного специфікацією № 1 до договору поставки від 12.10.2018 № 0023/18, а тому утворилася стягувана сума заборгованості у розмірі 644775,40 гривень, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.06.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1749/20, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 15.07.2020.

Ухвалою суду від 15.07.2020, із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 30.07.2020.

17.07.2020 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти пред`явлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві.

Ухвалою суду від 30.07.2020 підготовче засідання відкладено на 03.09.2020.

11.08.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти доводів відповідача викладених у відзиві.

Ухвалою суду від 03.09.2020, із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 24.09.2020.

23.09.2020 від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 29.09.2020 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 13.10.2020.

12.10.2020 від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

В судове засідання 13.10.2020, яке відбулося в режимі відеоконференції до Господарського суду Київської області з`явився представник позивача, а до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з`явився представник відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.10.2018 ДП Ізалайн (постачальник) та ТОВ ТД Вагма (покупець) укладено договір поставки товару № 0023/18 (надалі - договір), згідно умов якого:

- предметом договору є купівля-продаж лакофарбової продукції виробництва Іспанії, надалі по тексту Товар , та розрахунки за нього (пункт 1.1.) ;

- в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується прийняти й оплатити вартість товару (пункт 1.2.) ;

- поставка відбувається партіями відповідно до заявки покупця, переданої засобами електронного зв`язку (пункт 1.3.) ;

- номенклатура товару, одиниці виміру та ціна одиниці виміру товару, термін поставки визначаються сторонами у специфікаціях, що є додатками до цього договору і які складаються та підписуються сторонами до початку взаємовідносин (пункт 1.4.) ;

- поставка товару по цьому договору відбувається на умовах EXW-склад Постачальника у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року), які застосовуються з урахуванням особливостей, що випливають із умов цього Договору, якщо інше не вказано в Специфікації (пункт 1.6.) ;

- ціна одиниці товару кожної партії визначається сторонами у Специфікаціях в національній валюті України по комерційному курсу продажу євро в ПАТ КБ Приватбанк на дату узгодження специфікації (пункт 2.1.) ;

- покупець зобов`язується сплатити постачальнику загальну ціну товару на умовах 100% попередньої оплати на підставі Рахунку-Фактури шляхом переказу відповідних грошових коштів на банківський рахунок постачальника (пункт 3.1.) ;

- в разі замовлення покупцем товару, що потребує спеціального замовлення у виробника продукції, покупець проводить оплату на підставі Рахунку-Фактури, виставленої постачальником, наступним чином (пункт 3.2.) : 20% від вартості поставки - в термін до 3-х (трьох) робочих днів після узгодження сторонами Специфікації та отримання Рахунку-фактури (пп. 3.2.1.) ; 10% від вартості товару - після підтвердження постачальником факту відвантаження замовленого товару зі складу виробника товару (пп. 3.2.2.) ; 20% від вартості товару після підтвердження постачальником наявності товару на складі (пп. 3.2.3.) ; 50 % від вартості товару покупець сплачує частинами за кожну партію в термін до 30 днів від дати відвантаження першої партії товару (пп. 3.2.4.) ;

- поставка товару здійснюється окремими партіями за окремою письмовою заявкою покупця із зазначенням необхідних найменувань та кількості Товару в межах Специфікації (додаток до договору) виходячи з їх виробничої необхідності, відвантаження та передача товару покупцю здійснюється наступним чином (пункт 4.1.) : 40% обсягу у термін до 3-х робочих днів після розмитнення товару та його надходження на склад постачальника (пп. 4.1.1.) ; 50% обсягу відповідно замовленим партіям та проведення попередньої оплати за них (пп. 4.1.2.) ; 10% обсягу після повного розрахунку за відвантажені партії товару (пп. 4.1.3.) ;

- постачальник може на замовлення покупця організувати доставку товару на склад покупця із залученням до виконання доставки третіх осіб (як-то, - перевізника тощо), на підставі цивільно-правових та господарсько-правових договорів, що укладаються між продавцем та третіми особами (пункт 4.3.) ;

- приймання-передача товару провадиться представниками покупця і постачальника на складі постачальника згідно видаткової накладної постачальника, про що свідчить підпис на накладній уповноважених осіб (пункт 7.1.) ;

- у разі несвоєчасної оплати покупцем вартості придбаного товару, покупець на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення. В разі прострочення оплати більш ніж 30 (тридцять) календарних днів від дати, встановленої п. 9.1., покупець зобов`язується додатково до пені сплатити товариству штраф у розмірі 5% від загальної суми заборгованості. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається (пункт 10.3.) .

Специфікацією № 1 до договору сторони узгодили найменування та кількість товару, який постачальник мав поставити покупцю, а саме: лак лобоглас 0002 матовий 20 кг для скла, ТМ Єврохіміка , Іспанія, одиниця виміру - шт./20 кг, у кількості - 55, на загальну суму 11242,00 Євро з ПДВ; лак лобоглас 0010 прозорий для скла 20 кг ТМ Єврохіміка , Іспанія, одиниця виміру - шт./20 кг, у кількості - 55, на загальну суму 9825,00 Євро з ПДВ, каталізатор CAT 600N 4 кг для лаку лобоглас, ТМ Єврохіміка , Іспанія, одиниця виміру - шт./4 кг, у кількості - 250, на загальну суму 13340,00 Євро з ПДВ; розчинник 1072 для лобоглас 25 л, ТМ Єврохіміка , Іспанія, одиниця виміру - шт./25 л, у кількості - 40, на загальну суму 44000,00 Євро з ПДВ; пігмент синій РТ 7080 15 кг ТМ Єврохіміка , одиниця виміру - шт./15 кг, у кількості - 1, на загальну суму 281,70 Євро з ПДВ; пігмент фіолетовий РТ 906 15 кг ТМ Єврохіміка , Іспанія, одиниця виміру - шт./15 кг, у кількості - 1, на загальну суму 607,50 Євро з ПДВ. Загальна сума по специфікації складає 39496,20 Євро з ПДВ. Сума поставки складає 1289550,90 (один мільйон двісті вісімдесят дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят гривень 90 копійок), в тому числі ПДВ 214925,15 грн. Термін поставки до 30 днів від дати підписання Специфікації.

Підставою звернення до суду із розглядуваним позовом, як зазначає позивач, стало неналежне виконання відповідачем свого обов`язку по сплаті вартості товару в загальному розмірі 1289550,66 гривень, обумовленого Специфікацією № 1 до договору. Як вказує позивач, сторони договору визначили, що товар, замовлений за Специфікацією № 1, є таким, що потребує спеціального замовлення у виробника.

Однак, як вказує позивач, станом на 12.06.2020 відповідачем було сплачено лише 644775,26 гривень, що підтверджується Актом звіряння взаємних розрахунків за період січень 2018 року - грудень 2019 року, підписаного постачальником та покупцем.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині сплати повної оплати за товар визначений Специфікацією № 1 до договору в розмірі 1289550,66 гривень стало підставою для звернення позивача до суду із вимогою про стягнення з відповідача боргу в розмірі 644775,40 гривень.

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що 12.10.2018 між сторонами дійсно укладений договір поставки товару № 0023/18, проте, укладеним договором не встановлено умов щодо того, що товар потребує спеціального замовлення у виробника продукції, а будь-яких документів на погодження поставки товару як спеціального замовлення у виробника, сторони не складали. А тому, на переконання відповідача, застосуванню підлягає п. 3.1. договору, згідно якого товар постачається на умовах 100% передплати.

Відповідач вказує, що ним було здійснено передплату на загальну суму 644775,26 гривень, та зазначає, що ним було отримано товару на загальну суму 443164,87 гривень, при цьому ним не було отримано товару на суму передплати 201610,39 гривень.

А тому, як стверджує відповідач, останнім виконано умови договору щодо попередньої оплати товару, як це визначено пунктом 3.1. договору та відсутні обставини отримання товару покупцем з несвоєчасним розрахунком за отриманий товар.

Відповідач із посиланням на ст.ст. 692, 693 Цивільного кодексу України вказує на те, що ним свої зобов`язання виконано у належності до умов договору щодо здійснення оплати за фактично отриманий товар, а підстави для стягнення 644775,26 гривень за непоставлений товар відсутні.

Також, відповідач звертає увагу на те, що з акту звіряння взаємних розрахунків за період січень 2018 року - грудень 2019 року, на який посилається позивач, вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем відсутня. Натомість вказаним актом підтверджується заборгованість позивача перед відповідачем.

Відповідач вказує, що підстави для нарахування та сплати пені і штрафу на підставі п. 10.30 договору відсутні, оскільки, товар на суму 644775,26 гривень відповідачу (покупцю) не передано, а обов`язок з постачання не виконано. Окрім цього, відповідачем заявлено про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду із вимогами про стягнення пені та штрафу.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що пунктом 10.3 договору передбачено застосування до покупця штрафу в разі, якщо прострочення оплати становить більш ніж 30 (тридцять) календарних днів від дати, встановленої п. 9.1 договору. Однак, вказаним пунктом визначено умови розвантаження товару.

У відповіді на відзив позивач додатково зазначив, що хоча умовами договору сторонами чітко не визначено поняття товару, який потребує спеціального замовлення, однак, умови договору можна тлумачити як товар, що не передбачений для широкого кола споживачів, а спрямований на виключні господарські потреби сторони, яка його замовляє, у зв`язку із чим встановлюється особливий порядок його поставки та оплати.

А тлумачення поняття товару, який потребує спеціального замовлення, за доводами позивача, підтверджується, зокрема тим, що ДП Ізалайн здійснює свою господарську діяльність, в тому числі, шляхом поставки товарів на територію України під спеціальне замовлення покупців, шляхом укладання відповідних угод із представниками виробників продукції в Королівстві Іспанії. Та оскільки, товар, якого потребував відповідач, не є товаром широкого вжитку та є товаром з обмеженим терміном придатності, позивач звернувся до компанії Laintex Veterani, S.A. щодо замовлення такого товару у виробника.

Наведені обставини, на переконання позивача, свідчать про те, що предметом договору був товар, що потребує спеціального замовлення, а тому позивачу необхідно було забезпечувати його виробництво в країні походження та доставку до свого складу в Україні. Тобто, як вказує позивач, товар було виготовлено та поставлено в Україну, в асортименті та об`ємах спеціально для господарських потреб відповідача.

На думку позивача, листом від 08.04.2019 № 125 відповідач підтвердив своє зобов`язання перед позивачем по сплаті 644775,64 гривень та зобов`язався здійснити оплату на вказану суму у найближчі строки для отримання товару. Крім того, позивач вказує, у відповідності до вказаного листа відповідач визнавав порядок оплати та розрахунків із позивачем, як це передбачено п. 3.2. договору.

Позивач заперечує посилання відповідача на належне виконання ним умов п. 3.1. договору, оскільки навіть всупереч вказаному пункту договору відповідачем не було сплачено 100% попередньої оплати, що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

На переконання позивача, відповідач здійснюючи поетапне перерахування коштів на користь позивача, визнав порядок оплати і розрахунків обумовлених п. 3.2. договору за товар, що потребує спеціального замовлення.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування (ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази судом встановлено, що 12.10.2018 ДП Ізалайн виставило ТОВ ТД Вагма рахунок на оплату № 922 обумовленого специфікацією товару на суму 1289550,66 гривень.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази надсилання вказаного рахунку, водночас відповідач в перебігу розгляду справи факт його отримання не заперечив. Крім того, з наявної у матеріалах справи довіреності № 132 виданої ТОВ ТД Вагма фінансовому директору, вбачається, що така видана на отримання від ДП Ізалайн цінностей за рахунком від 12.10.2018 № 922. Тож, суд дійшов висновку, про те що відповідачем було отримано від позивача рахунок на сплату.

З наявного у матеріалах справи електронного листування між позивачем та відповідачем вбачається, що 08.11.2018 позивач повідомив відповідача про надходження 05.10.2018 та наявність на складі позивача замовленого відповідачем товару виробника Єврохіміка , та просив відповідача оплатити 20% від вартості товару згідно п. 3.2.3 договору поставки від 12.10.2018 № 0023/18 по рахунку-фактури від 12.10.2018 № ІЗ 000922. Також у листі позивач просив підготувати замовлення на відвантаження першої партії товару.

У відповідь на вказаний лист 12.11.2018 відповідач електронним листом надіслав позивачу заявку на відвантаження товару, а саме: лак 0002 - 300 кг; каталізатор CAT 600N - 100 кг; розчинник 1072 - 100кг; пігмент РТ 7080 - 15 кг; пігмент РТ 906 - 15 кг.

Згідно наявної у матеріалах справи видаткової накладної від 12.11.2018 № 961 ДП Ізалайн поставило на користь ТОВ ТД Вагма товар на загальну суму 187058,26 гривень.

04.12.2018 та 15.01.2019 покупець електронним листом надіслав продавцю заявки на відвантаження товару, а саме: за першою заявкою лак 0002 - 300 кг; каталізатор CAT 600N - 100 кг; розчинник 1072 - 100кг; за другою каталізатор CAT 600N - 100 кг; розчинник 1072 - 200кг.

Інших заявок на відвантаження товару матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що матеріали справи також не містять доказів отримання за вказаними вище заявками товару, при цьому відповідач у відзиві на позов зазначив, що ним було отримано товар, зокрема 04.12.2018 на суму 158025,88 гривень, 16.01.2019 на суму 78000,97 гривень, 20.03.2019 на суму 14366,02 гривень, 17.04.2019 на суму 5713,74 гривень.

Відтак, не отриманим відповідачем залишився товар на загальну суму 846385,79 гривень.

Втім матеріалами справи підтверджено, зокрема, специфікацією № 5/2019, підписаною ДП Ізалайн та компанією Laintex Veterani, S.A. та міжнародною товарно-транспортною накладною від 30.10.2018, що товар, обумовлений Специфікацією № 1 перебував у володінні позивача від цієї дати.

Судом встановлено, що пунктами 1.6., 7.1. договору сторони визначили, що поставка товару по цьому договору відбувається на умовах EXW-склад Постачальника у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" (в редакції 2010 року), які застосовуються з урахуванням особливостей, що випливають із умов цього Договору, якщо інше не вказано в Специфікації. Приймання-передача товару провадиться представниками покупця і постачальника на складі постачальника згідно видаткової накладної постачальника, про що свідчить підпис на накладній уповноважених осіб.

Іншого у договорі або специфікації сторонами не визначено.

Згідно Міжнародних правил Інкотермс-2010 EXW (EX Works (... named place) Франко завод (... назва місця). Термін "Франко завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої обов`язки з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за завантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту.

Отже, з наведеного вбачається, що сторонами в договорі поставки передбачений обов`язок відвантажити товар зі складу постачальника - ДП Ізалайн , а не обов`язок постачальника поставити його своїми силами на адресу покупця.

Відповідно до ч. 2 ст. 689 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Водночас частини 1 ст. 664 Цивільного Кодексу України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Згідно наявних у матеріалах справи роздруківок з електронної пошти вбачається, що позивач неодноразово повідомляв відповідача про те, що замовлений ним товар знаходиться у розпорядженні постачальника та просив покупця, зокрема, в термін до 24.06.2019 викупити залишки замовленого товару на суму 644775,40 гривень.

ТОВ ТД Вагма листом від 25.07.2019 № 278 повідомило постачальника про те, що останній зобов`язується в строк до 05.08.2019 здійснити передплату згідно договору № 0023/18 на суму 300000,00 гривень.

Натомість, матеріали справи не містять як доказів здійснення покупцем свого обов`язку покладеного на нього умовами договору щодо повної оплати вартості товару, так і доказів, що останнім вчинялися спроби реалізувати своє право на отримання товару, протягом 30 денного строку передбаченого специфікацією, а також після спливу вказаного строку.

В перебігу розгляду справи відповідач наголошував на тому, що підстави для стягнення грошових коштів в розмірі 644775,26 гривень відсутні, адже матеріали справи не містять доказів поставки товару на зазначену суму, а умовами договору сторонами не встановлено умов щодо товару, який потребує спеціального замовлення.

Щодо вказаних доводів суд зазначає, що дійсно умовами договору сторонами не визначено, що розуміється під терміном товар, що потребує спеціального замовлення у виробника .

Водночас, розділом 3 договору сторони визначили порядок оплати товару та розрахунки. Так, пунктом 3.2. договору обумовлено, що в разі замовлення покупцем товару, що потребує спеціального замовлення у виробника продукції , покупець проводить оплату на підставі Рахунку-Фактури, виставленої постачальником, наступним чином (пункт 3.2.): 20% від вартості поставки - в термін до 3-х (трьох) робочих днів після узгодження сторонами Специфікації та отримання Рахунку-фактури (пп. 3.2.1.); 10% від вартості товару - після підтвердження постачальником факту відвантаження замовленого товару зі складу виробника товару (пп. 3.2.2.); 20% від вартості товару після підтвердження постачальником наявності товару на складі (пп. 3.2.3.); 50 % від вартості товару покупець сплачує частинами за кожну партію в термін до 30 днів від дати відвантаження першої партії товару (пп. 3.2.4.).

Позивач у своїх заявах по суті вказував на те, що відповідач здійснював поетапне перерахування коштів на користь постачальника, що узгоджувалось із умовами п. 3.2. договору. Вказані обставини в перебігу розгляду справи відповідачем не заперечувались, а навпаки відповідач у відзиві підтвердив те, що ним було сплачено грошові кошти, а саме: 18.10.2018 - 257910,13 гривень; 24.10.2018 - 128955,00 гривень; 12.11.2018 - 257910,13 гривень., що становить, відповідно, 20%, 10%, 20% від загальної суми поставки, отже повністю узгоджується із порядком розрахунків, визначеним саме п. 3.2. договору.

Таким чином, відповідач сплачуючи грошові кошти у порядку та розмірі визначеному п. 3.2. договору, підтвердив те, що товар, визначений Специфікацією № 1 до договору є таким, що потребує спеціального замовлення у виробника продукції. Достатньою мірою підтверджує зазначені обставин і сам порядок здійснення замовлення товару для відповідача, адже такий порядок, за своє сутністю, як раз свідчить про здійснення позивачем саме спеціального замовлення на заводі-виробника товару, що має бути наданий відповідачу, що, власне, відповідачем в перебігу розгляду справи не заперечувалося.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач проводив оплату саме по рахунку від 12.10.2018 № 922 на загальну суму 1289550,66 гривень поступово, дотримуючись етапів, визначених п. 3.2. договору, а не проводив оплату окремих рахунків на кожну окрему партію товару, що спростовує доводи відповідача про здійснення ним оплати та виконання позивачем умов договору в порядку, визначеному п. 3.1. договору.

Крім того, матеріали справи не містять доказів, відмови від договору у зв`язку із втратою у покупця інтересу щодо отримання товару.

Відтак, доводи відповідача стосовно того, що договором не обумовлено постачання товару за спеціальним замовленням спростовуються наведеними вище висновками суду.

Судом враховано особливі умови укладеного сторонами договору щодо виникнення у відповідача обов`язку з оплати товару, а з наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що відповідачу було достеменно відомо як про порядок оплати товару, так і порядок і строк поставки товару, яким відповідач протягом певного часу керувався, проте відповідачем як покупцем не вжито будь-яких дій щодо належного виконання своїх обов`язків по отриманню товару, або пред`явлення вимоги щодо такого отримання. Навпаки матеріалами справи підтверджено, що постачальник наполегливо просив покупця виконати умови договору, зокрема в частині отримання та сплати товару.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Отже, відповідно до діючого законодавства, сторони на власний розсуд погоджують істотні умови правочинів.

Суд зазначає, що з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що попередня поведінка відповідача, щодо часткової оплати коштів на користь постачальника, а також не заперечення факту часткового отримання товару від позивача, свідчать зокрема про визнання покладеного на відповідача обов`язку оплати товару в порядку, визначеному саме пунктом 3.2. договору. При цьому, суд вбачає ознаки недобросовісності у поведінці відповідача, яка полягає у твердженнях відповідача стосовно належного виконання ним умов договору та відсутності у нього обов`язку здійснити оплату залишку суми поставки.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Аналогічний принцип закладено і в п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України.

Наведене дає підстави для висновку, що учасник цивільних правовідносин, реалізуючи свої права та здійснюючі повноваження має діяти добросовісно та розумно, з повагою ставитися до прав та інтересів іншої сторони.

Надаючи оцінку поведінці відповідача, суд вважає за потрібне вдатися до застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), в основу якої закладено правило, згідно із яким поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Судом встановлено, що заперечення відповідача проти позову ґрунтуються, зокрема на твердженнях про те, що сторонами застосовувався порядок розрахунку, визначений п. 3.1. договору.

Втім, попередня поведінка відповідача, яка полягала у поступовій оплаті загальної суми поставки в порядку, визначеному саме п. 3.2. договору із чітким дотриманням розміру поетапних платежів, а часткове відвантаження товару на користь відповідача, факт чого ним не заперечувався, здійснювалася не у контексті оплат відповідача, а за його заявками, що із платежами жодним чином не узгоджуються.

Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків. Таким чином, особа не може отримувати переваги від недобросовісної поведінки.

Отже, суд дійшов висновку, що аргументи відповідача щодо відсутності обов`язку сплачувати на користь позивача грошові кошти в порядку, визначеному пунктом 3.2. договору є безпідставними, адже частково (на 50%) здійснюючи перерахування коштів у розмірі 20%, 10% та 20% від загальної вартості поставки, відповідач погодився із тим, що товар є таким, що потребує спеціального замовлення, враховуючи, що договором передбачено альтернативне виконання покупцем обов`язку, зокрема, за змістом пункту 3.1. договору покупцю надано право 100% попередньої оплати, однак таким правом відповідач не скористався та фактично сторонами такий порядок розрахунків не застосовувався.

Як вбачається, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Таким чином, позивач виконав свої зобов`язання перед відповідачем надавши йому на своєму складі у розпорядження товар, обумовлений умовами договору та який частково відбирався відповідачем, а тому суд вважає доведеним факт існування заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 644775,40 гривень, що становить залишок 50% вартості загальної суми поставки, з огляду на що, вимога позивача про стягнення з відповідача зазначеної заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.

Стосовно посилань відповідача на те, що: зі змісту листування не можливо встановити обставини, що підлягають доведенню у справі; не можливо встановити приналежність електронних адрес уповноваженим представникам сторін; не можливо встановити чи дійсно виключно уповноважені представники сторін мали доступ до зазначених електронних адрес суд приходить до наступних висновків.

Дослідивши роздруківки електронного листування, у сукупності з іншими доказами, суд зазначає, що такі докази є більш вірогідними, ніж доводи відповідача наведені у відзиві на їх спростування, оскільки вказують на існування між сторонами відповідних правовідносин.

Відповідач не заперечив факту як отримання, так і факту направлення вказаних листів, а також не надав доказів, що адреса електронної пошти вказана у листах не належить останньому.

Разом з цим, відповідач не заперечує сам факт існування такого електронного листування між сторонами договору.

Суд вважає, що формального посилання на те, що адреси на які позивачем направлялися відповідні повідомлення та з яких, від імені відповідача, також надходили листи, що стосуються предмету розглядуваної поставки, не належать відповідачу є недостатнім, адже відповідач не довів суду того, що такі адреси відповідачем дійсно не використовуються.

Суперечливість поведінки відповідача в цій частині, узгодження сторонами в договорі можливість здійснення листування з приводу поставки у електронному вигляді, докази надходження на адресу позивача електронних листів відповідача із документами, зокрема заявками на відвантаження та довіреності, пасивне та формальне посилання на недоведеність позивачем приналежності зазначених адрес відповідачу та доступу до них саме уповноважених представників відповідача, дають суду підстави для відхилення заперечень відповідача в цій частині, як такі, що тверджень позивача та висновків суду не спростовують.

Між тим, суд зауважує, що роздруківки електронних листів не є електронними доказами в розумінні ст. 96 Господарського процесуального кодексу України, Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , тому доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Суд відхиляє посилання відповідача, що акт звірки розрахунків підтверджує наявність заборгованості постачальника перед покупцем, адже акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 115511,95 гривень пені розрахованої за період з 13.12.2018 по 13.06.2019 та 32238,77 гривень штрафу.

Пунктом 10.3. договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати покупцем вартості придбаного товару, покупець на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення. В разі прострочення оплати більш ніж 30 (тридцять) календарних днів від дати, встановленої п. 9.1., покупець зобов`язується додатково до пені сплатити товариству штраф у розмірі 5% від загальної суми заборгованості. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Водночас у відзиві на позов відповідач заявив клопотання про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду із вимогами про стягнення пені та штрафу.

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Відповідно до ч. 2 вказаної норми до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно з ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи положення п. 3.2.4. договору у відповідача настав обов`язок здійснити остаточну оплату в розмірі 644775,40 гривень у строк до 12.12.2018 (включно), тож відповідно початком прострочення виконання зобов`язання є 13.12.2018.

За розрахунком позивача період нарахування пені визначено з 13.12.2018 по 13.06.2019

Водночас, згідно відмітки вхідної кореспонденції суду, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом 15.06.2020.

Таким чином, враховуючи заяву відповідача, суд дійшов висновку, про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, а відтак суд відмовляє в цій частині позовних вимог.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача 29017,64 гривень 3% річних розрахованих за період з 13.12.2018 по 12.06.2020, 32238,77 гривень інфляційних втрат розрахованих за період з грудня 2018 року по квітень 2020 року.

Положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18 та від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Однак, як вбачається з наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, останнім не враховано наведених вимог, адже позивачем до періоду нарахування включено місяць, в якому мав бути здійснений платіж.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, з урахуванням приписів чинного законодавства, судом встановлено, що вірно розрахований розмір належних до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат становить 29017,64 гривень та 36229,18 гривень відповідно.

Відтак вимоги про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню повністю у заявленій позивачем сумі 29017,64 гривень, а вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у розмірі 36229,18 гривень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З урахуванням встановлених судом обставин, та оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та доведеністю матеріалами справи наявності у ТОВ ТД Вагма заборгованості перед ДП Ізалайн у розмірі 644775,40 гривень, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а вимоги про стягнення з відповідача 115511,95 гривень пені, 32238,77 гривень штрафу, 29017,64 гривень 3% річних, 32238,77 гривень інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню.

А саме суд приймає рішення про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Вагма на користь дочірнього підприємства Ізалайн 644775,40 гривень основного боргу, 36229,18 гривень інфляційних втрат та 29017,64 гривень 3% річних.

Згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума судового збору у розмірі 10650,32 гривень.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов дочірнього підприємства Ізалайн задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Вагма (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 22, код 40476287) на користь дочірнього підприємства Ізалайн (04074, м. Київ, вул. Новозабарська, буд. 2/6, код 32243625) 644775,40 гривень боргу, 36229,18 гривень інфляційних втрат, 29017,64 гривень 3% річних та 10650,32 гривень судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI Перехідні положення .

Повний текст рішення складено та підписано 10.11.2020.

Суддя Р.М. Колесник