Рішення

від 29.10.2020 по справі 914/437/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2020 Справа № 914/437/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгове підприємство «Всесмак» , м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інзагро» , Львівська область, Золочівський район, село Плугів

про стягнення 356 352, 35 грн

Суддя Галамай О.З.

Секретар судового засідання Полюхович Х.М.

За участю представників:

від позивача: Клонцак В.С. - адвокат;

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгове підприємство «Всесмак» подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інзагро» про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу №1811/15 від 18.11.2015 в розмірі 356 352, 35 грн.

Хід розгляду справи.

Ухвалою суду від 25.02.2020 відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалами суду розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у них.

Ухвалою суду від 01.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні 29.10.2020.

У судовому засіданні 29.10.2020 представник позивача підтримав доводи, викладені у позовній заяві та додаткових поясненнях по справі, позов просив задовольнити у повному обсязі.

Крім того, зазначив, що докази, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу будуть подані впродовж 5 днів після прийняття судового рішення.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча про час, дату та місце розгляду спору повідомлений належним чином.

Аргументи сторін.

Позовна заява обґрунтована невиконанням укладеного сторонами договору купівлі-продажу №1811/15 від 18.11.2015 в частині оплати за поставлений товар на суму 291 985, 40 грн. Також за прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України 7 893, 96 грн 3% річних, 5 255, 04 грн інфляційних втрат та на підставі п. 7.1 договору 51 217, 95 грн пені.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, щодо позову в установленому порядку не заперечив.

Обставини справи.

18 листопада 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгове підприємство «Всесмак» (Продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Інзагро» (Покупець) уклали Договір купівлі-продажу № 1811/15, відповідно до п.1.1 якого Продавець передає у власність, а Покупець приймає та оплачує продукти харчування (далі - Товар) на умовах, визначених у даному Договорі.

Найменування, асортимент, кількість та ціна Товару, що є предметом даного Договору, визначаються у накладних, які оформлюються та підписуються Сторонами при прийманні-передачі кожної партії Товару (п. 1.2 Договору).

Згідно з п. 4.1 Договору доставка Товару провадиться окремими партіями протягом строку дії Договору.

Відповідно до п. 4.4 Договору датою передачі партії Товару вважається дата прийому-передачі Товару, зазначена у відповідній накладній (відповідному товаросупроводжувальному документі).

Пунктом 5.1 Договору сторонами погоджено, що Покупець здійснює розрахунки за товар протягом 7 (семи) календарних днів з дати прийому-передачі Товару.

Відповідальність сторін передбачена розділом 7 Договору, зокрема у п. 7.1 зазначено, що у разі несвоєчасної оплати вартості Товару Покупець зобов`язаний сплатити Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки.

Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє протягом одного календарного року. Якщо по закінченні строку дії даного Договору жодна з Сторін не заявить про своє бажання розірвати даний Договір, останній вважається кожен раз продовжений на такий самий строк і на таких самих умовах (п. 10.1 Договору).

Позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 291 985, 51 грн, а саме: згідно з видатковою накладною від 06.02.2019 на суму 11 385, 00 грн; від 15.02.2019 на суму 33 795, 89 грн; від 20.02.2019 на суму 5 772, 20 грн; від 27.02.2019 на суму 12 116, 60 грн; від 26.02.2019 на суму 46 073, 14 грн; від 01.03.2019 на суму 459, 87 грн; від 04.03.2019 на суму 34 586, 48 грн; від 06.03.2019 на суму 6 251, 36 грн; від 07.03.2019 на суму 48 748, 16 грн; від 18.03.2019 на суму 6 725, 00 грн; від 19.03.2019 на суму 28 568, 00 грн; від 01.04.2019 на суму 37 956, 46 грн; від 26.03.2019 на суму 19 547, 35 грн.

Видаткові накладні скріплені печатками юридичних осіб сторін договору, підписані та містять посилання на договір № 1504/01 від 15.04.2015.

Проте проплат матеріали справи не містять.

11.10.2019 позивачем скеровано на адресу відповідача претензію про стягнення заборгованості на суму 291 985, 40 грн, однак така повернута йому відділення поштового зв`язку із зазначенням причини повернення: за закінченням встановленого строку зберігання .

Отже, позивач просив стягнути з відповідача 291 985, 40 грн основної заборгованості, 7 893, 96 грн 3% річних, 5 255, 04 грн інфляційних втрат та 51 217, 95 грн пені.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення, висновки суду.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджено, що позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 291 985, 51 грн.

У позовній заяві позивач ствердив, що посилання у видаткових накладних на договір № 1504/01 від 15.04.2015 замість № 1811/15 від 18.11.2015 є помилкою, оскільки укладеного між сторонами договору № 1504/01 від 15.04.2015 не існує.

Представником позивача на адресу відповідача скеровувався адвокатський запит, в якому останнього просив надати належним чином засвідчену копію договору № 1504/01 від 15.04.2015. Однак поштова кореспонденція повернута йому відділення поштового зв`язку із зазначенням причини повернення: за закінченням встановленого строку зберігання .

Оскільки відповідачем не доведено суду протилежного, суд встановив, що поставки на загальну суму 291 985, 51 грн здійснено позивачем відповідачу на виконання умов договору № 1811/15 від 18.11.2015, а посилання на договір № 1504/01 від 15.04.2015 є помилковим.

За умовами договору (п. 5.1) відповідач мав здійснити оплату за поставлений товар впродовж 7 календарних днів з дати прийому-передачі товару.

Однак матеріали справи не містять доказів оплати поставленої продукції відповідачем на загальну суму 291 985, 51 грн.

Позивачем заявлено до стягнення 291 985, 40 грн основної заборгованості, яка враховуючи межі позовних вимог, підлягає до стягнення.

Щодо заявленої до стягнення пені.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення зобов`язання.

Позивачем заявлено до стягнення 51 217, 95 грн пені, нарахованої по кожній накладній окремо.

Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що такий є не правильним, зокрема, зазначені позивачем періоди прострочення та відповідно шестимісячний строк нарахування санкції.

Здійснивши власний перерахунок, враховуючи семиденний строк на оплату поставленого товару та шестимісячний строк нарахування, судом встановлено, що до стягнення підлягає 49 356, 05 грн пені.

Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 5 255, 04 грн інфляційних втрат, нарахованих з 16.04.2019-13.02.2020 на суму основного боргу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Інфляційні процеси нараховуються на заборгованість, яка існувала цілий місяць.

Однак позивач почав нарахування з 16.04.2019 по 13.02.2020.

Тому здійснивши власний розрахунок, судом встановлено, що до стягнення підлягає 2 312, 06 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.05.2019-31.01.2020.

Перевіривши також розрахунок 3% річних, судом встановлено, що позивачем помилково нараховано 3% річних за період з 16.04.2019-13.02.2020 на суму 7 893,96 грн, в той час, як такі становлять 7 891,06 грн. В решті розрахунок є правильним. Тому до стягнення підлягає 7 891, 06 грн 3% річних.

Враховуючи викладене, до стягнення підлягає 291 985, 40 грн основного боргу, 49 356, 05 грн пені, 2 312, 06 грн інфляційних втрат та 7 891, 06 грн 3% річних.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ГПК України).

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Щодо судового збору.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 73, 74, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інзагро (місцезнаходження: 80746, Львівська обл., Золочівський р-н, село Плугів, вул. Тернопільська, будинок 17, ідент. код: 38501167) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгове підприємство «Всесмак» (місцезнаходження: 79015, місто Львів, вул. Героїв УПА, будинок 73, ідент. код: 39789864) 351 544, 57 грн з яких: 291 985, 40 грн основного боргу, 49 356, 05 грн пені, 2 312, 06 грн інфляційних втрат, 7 891, 06 грн 3% річних та 5 273, 17 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в строки, визначені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 09.11.2020.

Суддя Галамай О.З.