Рішення

від 05.11.2020 по справі 168/128/20

СТАРОВИЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 168/128/20

Провадження № 2/168/105/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2020 року Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Хаврони О.Й.,

з участю: секретаря Островерхої Т.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

третьої особи ОСОБА_2 ,

представника позивача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_6,

розглянувши в смт.Стара Вижівка в залі суду у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - ОСОБА_2 , до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Служба в справах дітей Старовижівської РДА, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком та виселення,

в с т а н о в и в :

Позивач у поданому нею позові зазначає, що вона є власником будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на який набула 25.10.2018 р. підставі договору дарування як подарунок від рідного брата ОСОБА_2 .

У цьому будинку зареєстрований і проживає її рідний брат ОСОБА_2 та його син неповнолітній ОСОБА_5 , 2016 року народження, а також в даному житловому будинку з 2011 року проживає, але не зареєстрована, колишня дружина брата - ОСОБА_4 (шлюб розірвано 29.06.2017 р.), яка не веде з ними спільного господарства та не є членом сім`ї власника.

Після припинення шлюбних відносин відповідачка добровільно не виселяється з будинку, хоча фактично зареєстрована в с.Мокре Старовижівського району та забезпечена житлом.

Відповідачка не приймає участі в утриманні будинку, не оплачує послуг за користування електроенергією, чим завдає значних матеріальних збитків, недобросовісно відноситься до належного позивачці майна, систематично руйнує і псує жиле приміщення, зокрема, вона пошкодила перегородку, міжкімнатні двері, замок. За фактом протиправної поведінки та вчинення вказаних правопорушень позивач зверталася в Старовижівський ВП Ратнівського ВП ГУНП у Волинській області.

Позивач просить: визнати відповідачку ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування в належному позивачці на праві власності житловому будинку та виселити відповідачку ОСОБА_4 з належного позивачці на праві власності житлового будинку, внаслідок створення нестерпних умов для проживання та пошкодження майна.

У судовому засіданні позивачка пояснила, що не заперечує проти проживання в будинку племінника - ОСОБА_5 (сина відповідачки ОСОБА_4 і третьої особи ОСОБА_2 ), якому зобов`язана забезпечити право проживання відповідно до договору дарування будинку.

Вона має намір також особисто проживати в цьому будинку, виділивши собі окрему кімнату (одну із трьох наявних в будинку). Вона надала відповідачці можливість проживати в одній кімнаті зі сином, а для того, щоб відповідач мала можливість безперешкодного доступу до пічки (яка опалює дві кімнати одночасно), в кімнаті власника будинку відгородили частину кімнати дерев`яною перегородкою, щоб вона і її брат мали можливість пройти в свої кімнати, і ще таким чином є доступ до пічки, не заходячи в кімнату позивачки.

Однак відповідачка цю перегородку зруйнувала та пошкодила двері, які в ній встановлені, і стала займати кімнату позивачки, поставила там своє ліжко і перенесла свої речі, чим перешкоджає позивачці користуватись своєю кімнатою та продовжувати ремонт, оскільки в цій кімнаті позивачка має намір проживати. Позивачка вважає, що за таких умов проживання з відповідачкою є нестерпним. Конфлікти і непорозуміння стали підставою звернень в поліцію.

Одночасно, позивач повідомила, що була готова укласти мирову угоду, встановивши порядок користування будинком і надати відповідачці можливість проживати в кімнаті сина. Зважаючи на те, що відповідачка не погоджується на такі умови, посилаючись на те, що їй мало місця у виділеній кімнаті, та наполягає на тому, щоб користуватись усім будинком, тому позивач просить позов задовольнити та виселити відповідачку.

Представник позивача ОСОБА_3 пояснив, що відповідач зареєстрована в житловому будинку в с.Мокре, відтак має право користування цим будинком у зв`язку з реєстрацією. Цей будинок відповідач з братом успадкувала після смерті своїх батьків, проживала в цьому будинку до одруження з третьою особою ОСОБА_2 тривалий час, отже, відповідачка забезпечена житлом. Доказів того, що цей будинок непридатний для проживання, не надано. Доказів, що за братом відповідачки право власності на вказаний будинок зареєстроване, теж немає.

Питання про виселення сина відповідачки не ставиться, однак саме відповідач не є членом сім`ї позивачки, навпаки є для позивачки сторонньою особою, тому позивач не зобов`язана надавати їй житло.

Відповідач створює реальні перешкоди позивачці в користуванні власністю, пошкоджуючи майно, не є членом сім`ї позивачки, шлюб з третьою особою розірвано, не має відношення до власника будинку, а тому втратила право проживання в будинку, власник будинку вважає, що відповідач не повинна користуватись за таких обставин будинком.

Просить виселити відповідачку на підставі ст.116 ЖК, оскільки остання псує майно позивачки, чим створює власнику перешкоди в користуванні своїм майном. Крім того, власник будинку змінився, а відповідачка не членом його сім`ї.

Третя особа на стороні позивача ОСОБА_2 повідомив, що він з відповідачкою проживають в одному будинку, однак відносини між ними неприязні. Відповідач пошкодила дерев`яну перегородку та міжкімнатні двері, встановлені в кімнаті позивачки, крім відповідачки це ніхто не міг зробити. Не заперечує щодо того, щоб відповідачка відвідувала сина та проживала з сином в одній кімнаті, однак за умови, що не створюватиме конфліктів.

Відповідачка ОСОБА_4 пояснила, що площа кімнати, яку їй виділили для проживання зі сином становить лише 10 кв.м., чого замало для проживання двох осіб - її та її сина. Хоче, щоб її син проживав у найбільшій кімнаті будинку, а вона погоджується на проживання в кімнаті площею 10 кв.м., або на те, щоб хоча б ночувати у великій кімнаті, а син буде проживати в своїй кімнаті. Вона говорила ОСОБА_2 , що готова сплачувати комунальні послуги, однак він відмовився. У кімнату позивачки вона вселилась тимчасово, оскільки жодних ознак ремонту там не було, а пошкодила вхідні двері лише тому, що третя особа ОСОБА_2 закрив її в будинку. Іншого майна не пошкоджувала. Права власності на жодне нерухоме майно вона не має, іншого житла не має, проживати не має де, будинок, в якому вона зареєстрована, має належати її брату, бо саме він доглядав батьків до смерті. В даний час там ніхто не проживає, а син брата планує будувати там новий будинок. Будинок не придатний для проживання, оскільки потребує ремонту. Просить відмовити в позові.

Представник відповідачки ОСОБА_6 вважає позов не обґрунтованим. Відповідачка, хоча і фактично зареєстрована в житловому будинку в АДРЕСА_2 , однак не має жодних прав на вказаний житловий будинок, оскільки припинила своє проживання у ньому ще до укладення шлюбу із ОСОБА_2 . Відповідач не має в власності жодного нерухомого майна, що підтверджується з витягом є реєстру речових прав на нерухоме майно.

Доводи про те, що відповідачка не приймає участі в утриманні будинку не відповідають дійсності, відповідачка прибирає його, наводить лад на прилеглій території, підтримує домоволодіння у належному та придатному для проживання стані, не заперечує щодо сплати частини спожитих нею житлово-комунальних послуг за умови чіткого визначення їх обсягу.

Безпідставними є доводи позивача щодо систематичного руйнування та псування її майна ОСОБА_4 . Остання пошкодила дерев`яну перегородку у зв`язку із тим, що ОСОБА_2 неправомірно розділив житлову кімнату, внаслідок чого їй із сином ОСОБА_5 залишилась замала кімната. Щодо інших звернень позивачки про пошкодження майна, то висновок, зроблений працівниками поліції за результатами таких звернень, не можна брати до уваги, адже пояснення було відібрано виключно в заявниці, що свідчить про необ`єктивне встановлення обставин події.

Відтак, твердження позивачки про умисне пошкодження її майна ОСОБА_4 (міжкімнатної перегородки, вхідних дверей, навісного замка та міжкімнатних дверей), яким обґрунтовуються позовні вимоги, є недоведеними. Отже, не доведена наявність такої обов`язкової ознаки, визначеної ст. 116 ЖК України, як систематичність, що являє собою неодноразову повторюваність певного діяння. Заходи громадського впливу до неї не вживались. Доказів вчинення відповідачкою систематичних руйнувань власності ОСОБА_1 немає.

Колишній чоловік відповідачки ОСОБА_2 систематично чинить сімейне насильство по відношенню до ОСОБА_4 , тим самим намагаючись змусити її виселитись із житлового будинку, що підтверджується в тому числі наявністю термінового заборонного припису стосовно кривдника.

Зазначає, що згідно зі ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що постійне жиле приміщення, що надаються особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Посилається також на норми права та практику ЄСПЛ та позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21.08.2019 року у справі № 569/4373/16-ц, яка сформувала правовий висновок, за яким не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень ст. 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Отже, сам факт переходу права власності на квартиру до іншої особи не є безумовною підставою для виселення членів сім`ї власника цього нерухомого майна, у тому числі і колишніх.

Водночас позивачка не має іншого нерухомого майна, також у разі її виселення буде вирішення питання про визначення місця проживання її неповнолітнього сина, якого вона доглядає, і який залишається проживати в будинку окремо від матері.

Просить відмовити в позові.

Представник третьої особи на стороні відповідача Люклянчук Т.В. у вирішенні даного спору покладається на розсуд суду.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в позові слід відмовити.

Судом встановлені такі обставини.

Позивач є власником будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 16).

Відповідач вселилась у вказаний будинок як дружина ОСОБА_2 , який на момент її вселення був власником будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився спільний син відповідачки та третьої особи - ОСОБА_5 (т.1 а.с. 19).

09.06.2017 р. шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано рішенням суду (т.1 а.с. 20).

Відповідно до договору дарування від 25.10.2018 р. ОСОБА_2 подарував будинок сестрі ОСОБА_1 - позивачці в справі (т.1 а.с. 14).

На момент розгляду справи в цьому будинку проживають та зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (т.1 а.с. 21).

Відповідачка ОСОБА_4 фактично проживає в вказаному житловому будинку, однак зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (т.1 а.с. 18).

Позивачка станом на день розгляду справи в спірному будинку не проживає, однак має намір в ньому проживати, для цього робить ремонт у своїй кімнаті.

Відповідно до п.5 договору дарування позивач зобов`язана забезпечити проживання у будинку, який є предметом цього договору, проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 до досягнення ним повноліття (а.с.14).

Права власника житлового будинку визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Згідно з ч.1 ст.405 ЦК члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст.406 ЦК сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Ст.157 Житлового кодексу УРСР передбачено, що членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст.116 ЖК УРСР.

Відповідно до ст.12 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач посилається на те, що вона стала новим власником будинку, а відповідачка не є членом її сім`ї, крім того, шлюб між ОСОБА_2 та відповідачкою розірвано, тому відповідачка втратила право користуватись будинком. Крім того, відповідачка перешкоджає їй як власнику користуватись майном, пошкодила майно - дерев`яну перегородку та міжкімнатні двері, чим створює нестерпні умови проживання, тому вважає, що позивачка не має права проживати в її будинку, просить визнати відповідачкою такою, що втратила право користування будинком у зв`язку зі зміною власника будинку та виселити відповідачку на підставі ст. 116 ЖК.

Суд розглядає справу в межах позовних вимог (ст.13 ЦПК) на підставі наданих сторонами доказів.

Щодо доводів позивачки про те, що відповідач створює нестерпні умови для проживання і позивач просить виселити відповідачку на підставі ст. 116 ЖК, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЖК якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого житлового приміщення.

Для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах мешканців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

У п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України від 12.04.85 №2 судам роз`яснено, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК УРСР осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.

Проте, позивачем не доведено суду наявності таких двох умов - систематичного порушення, а також вжиття до відповідачки заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

Так, із матеріалів справи встановлено, що позивачка зверталась до поліції за фактом пошкодження відповідачкою перегородки, за результатами розгляду згідно з листом від 28.02.2019 р., з відповідачкою було проведено профілактичну бесіду (т.1 а.с. 30).

У судовому засіданні відповідач пояснила, що пошкодила встановлену перегородку, тому, що ОСОБА_2 закрив її в кімнаті і пішов з дому, а вона не могла іншим чином вийти з цієї кімнати.

Крім цього звернення, позивачка ще двічі зверталась в поліцію з заявами про пошкодження майна, однак, за результатами розгляду цих звернень їй надано відповіді про наявність в спорі ознак цивільно-правових відносин. Таким чином, рішення про наявність чи відсутність винної поведінки в діях відповідачки не приймалось.

Тому, посилання позивачки на листи органу поліції як на факти неправомірної поведінки відповідачки, суд не бере до уваги.

Отже, встановлено, що щодо відповідачки заходи впливу не вживались, позивач не надала доказів систематичної неправомірної поведінки відповідачки.

Відтак, позовні вимоги про виселення відповідачки з підстав, передбачених ст. 116 ЖК є не доведеними.

Щодо доводів позивачки про те, що відповідач втратила право користування будинком, оскільки перестала бути членом сім`ї нового власника, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.406 ЦК сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у здійсненні. Ч.1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України, передбачено. що власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд. На зміст права власності не впливають проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ст.15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до ст.391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Проте зазначена норма (а саме ст. 391 ЦК), не передбачає можливості визнавати особу такою, що втратила право на житлову площу.

Позивач посилається в позові на норми ст. 391 ЦК та стверджує, що відповідачка перешкоджає їй користуватись своїм майном, разом з тим, вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном позивач не заявляє. Просить визнати відповідачку такою, що втратила право користування житлом.

Суд відповідно до ст.13 ЦПК розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог.

При вирішенні справи, суд враховує також висновок, викладений в постанові від 21.08.2019 р., в якому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення.

З аконність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання. Виселення відповідача в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням того, що позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Встановлено, що відповідачка вселилась в будинок зі згоди попереднього (на момент вселення) власника - свого чоловіка, як його дружина. Тобто, набула право користування будинком на законних підставах, проживає в даному будинку тривалий час, а саме з 2011 р.

Згідно з інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно за відповідачкою нерухоме майно не зареєстроване (т. 2 а.с.13-14).

У подальшому власником будинку стала позивач.

Після переходу до неї права власності на будинок, позивач дозволила проживати відповідачці в певній кімнаті будинку разом із сином, і загалом на час розгляду справи (виходячи з показань в судовому засіданні) не заперечувала проти того, щоб відповідачка проживала в будинку, але за умови проживання відповідачки в одній кімнаті зі неповнолітнім сином.

Також встановлено, що сама позивачка в будинку до укладення договору дарування не проживала, і не проживає після його укладення, вимоги про створення позивачу відповідачкою нестерпних умов проживання не доведені.

Згідно з умовами договору дарування позивачка погодилась з тим, що має забезпечити право користування своїм будинком неповнолітнього сина позивачки, яка здійснює за ним догляд.

Отже, на момент набуття у власність будинку за договором дарування позивачка знала про проживання в ньому усіх осіб, в тому числі відповідачки, яка там проживає тривалий час.

Враховуючи, що відповідач здійснює догляд за неповнолітньою дитиною, яка визнана інвалідом дитинства (т.1 а.с.163, 164), дитина має право користування будинком і залишатиметься проживати в цьому будинку, то, з урахуванням обставин цієї справи, право позивачки не може бути захищене шляхом визнання відповідачки такою, що втратила право користування будинком у зв`язку зі зміною власника будинку. Вимоги про виселення відповідачки на підставі ст.116 ЖК також не доведені. Відтак в позові слід відмовити.

З огляду на обставини справи, факт реєстрації відповідачки за іншою адресою не спростовує висновку суду про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 116, 150, 157 ЖК, ст. ст. 15, 383, 391, 405 ЦК, ст.ст. 263- 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У позові ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - ОСОБА_2 , до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Служба в справах дітей Старовижівської РДА, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком та виселення відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення. Апеляційна скарга подається через Старовижівський районний суд Волинської області до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Служба в справах дітей Старовижівської РДА, адреса місцезнаходження: площа Миру, 3, смт. Стара Вижівка, Волинська область.

Повне судове рішення складено 10.11.2020 р.

Суддя О. Й. Хаврона