Київський апеляційний суд
Новинка
Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.
РеєстраціяЄдиний унікальний номер справи 757/74925/17-ц
Провадження №22-ц/824/12270/2020
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2020 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Сас Ю.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою Державної адміністрації залізничного транспорту України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної адміністрації залізничного транспорту України, за участю третіх осіб: Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , Первинної профспілкової організації апарату Укрзалізниці про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2017 року позивач звернулася до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначала наступне:
Позивач працювала у Державній адміністрації залізничного транспорту України. Наказом від 19 серпня 2014 року №1700/ос її було звільнено у зв`язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП Украни з 20.08.2014. В той же час з 20.08.2014 року позивач перебувала на лікарняному, про існування наказу їй стало відомо пізніше, але з самим наказом вона не була ознайомлена. В подальшому наказом Укрзалізниці від 27.10.2014 року за №3943/ос були внесені зміни до наказу про звільнення позивача, зокрема зазначено, що позивача звільнено з займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з 16 жовтня 2014 року. Не погоджуючись зі звільненням з роботи, ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду міста Києва з позовом про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу. Ухвалою від 04 лютого 2015 року Печерський районний суд міста Києва у цивільній справі №757/29564/14-ц визнав мирову угоду сторін у зазначеній цивільній справі, за якою ОСОБА_1 поновлюється на попередній посаді в Державній адміністрації залізничного транспорту. Цією ж ухвалою провадження у справі було закрите.
Фактично позивача було поновлено на роботі 19 березня 2015 року.
Оскільки питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу вирішене не було, позивач звернення до суду із даним позовом про стягнення з відповідача такого середнього заробітну за час вимушеного прогулу за період з 16 жовтня 2014 року по 19 березня 2015 року в загальній сумі 77 712,35 гривень.
В ході розгляду справи позивач відмовилася від позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період з 16 жовтня 2014 року до 04 лютого 2015 року, наполягаючи на стягненні такого заробітку за період від наступного дня після затвердження мирової угоди сторін до дня фактичного поновлення її на роботі, що становить 21 558,91 грн.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року вищезазначений позов задоволено, з Державної адміністрації залізничного транспорту України стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 лютого 2015 року по 19 березня 2015 року у розмірі 21 558 грн. 91 коп.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач направив апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права без повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи. Єдиною умовою визнаної судом мирової угоди сторін від 27.01.2015 року було поновлення позивача на раніше займаній посаді, а питання щодо виплати позивачу заробітної плати за час вимушеного прогулу не вирішувалося. При укладенні мирової угоди позивач не мала зауважень до такої угоди, при цьому мирова угода позивачем не оскаржувалася. Таким чином посилання на ст. 235 КЗпП України не може бути прийняте до уваги, оскільки в ухвалі про затвердження мирової уогоди та закриття провадження у справі питання щодо виплат грошових коштів позивачу не вирішувалося.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Свою позицію щодо необґрунтованості рішення суду першої інстанції апелянт обґрунтовував тим, що укладена між сторонами і затверджена судом мирова угода не вирішувала жодного питання щодо компенсації вимушеного прогулу позивача. Підписавши мирову угоду, позивач фактично погодилася з тим, що поновлення на роботі врегулює всі існуючі між сторонами спори, відтак підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.
З наведеною позицією апелянта колегія суддів апеляційного суду погодитися не може.
З матеріалів справи вбачається, що в рамках цивільної справи №757/29/564/14-ц позивач оскаржувала звільнення з роботи, вимагала поновлення на роботі та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В ході розгляду даної справи сторони досягли згоди щодо свого спору та уклали мирову угоду, відповідно до умов якої відповідач зобов`язався поновити позивача на роботі. Вказана мирова угода була затверджена ухвалою Печерського районного суду від 04 лютого 2015 року та сторонами не оскаржувалася.
Колегія суддів погоджується з позицією апелянта щодо того, що орган, який розглядав трудовий спір, в даному випадку не вирішував питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відтак передумови для застосування передбаченої ч. 2 ст. 235 КЗпП України процедури відсутні. В той же час апелянт не звернув увагу на те, що в ході розгляду справи позивач відмовилася від позовних вимог про стягнення середнього заробітку за період від часу звільнення до часу затвердження мирової угоди. Таким чином позивач підтримала вимоги про стягнення такого середнього заробітку за час від постановлення ухвали про затвердження мирової угоди, згідно якої її мали поновити на роботі, по день фактичного поновлення її на роботі, тобто за час затримки виконання рішення суду.
У відповідності до положень ст. 208 ЦПК України та ч.7 ст. 235 КЗпП України рішення суду про поновлення позивача на роботі (в даному випадку - ухвала Печерського районного суду від 04 лютого 2015 року) підлягало негайному виконанню. За таких умов відповідач повинен був поновити позивача на роботі 05 лютого 2015 року, однак зробив це лише 19 березня 2015 року. Таким чином він допустив прострочення виконання рішення про поновлення позивача на роботі.
У відповідності до положень ст. 236 КЗпП України у разі затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір, про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган стягує з роботодавця на користь працівника середній заробіток за час затримки такого виконання.
Зважаючи на викладене, відповідач має сплатити на користь позивача середній заробіток за період вищезгаданого прострочення поновлення на роботі (з 05 лютого 2015 року по 19 березня 2015 року), що й було належним чином констатовано судом першої інстанції. Сума такого стягнення була належним чином обґрунтована позивачем, належність таких розрахунків було перевірено судом при вирішенні справи. Не оспорював відповідності таких розрахунків і сам апелянт.
Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Державної адміністрації залізничного транспорту України залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько
| Суд | Київський апеляційний суд |
| Дата ухвалення рішення | 22.10.2020 |
| Оприлюднено | 12.11.2020 |
| Номер документу | 92764878 |
| Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Київський апеляційний суд
Журба Сергій Олександрович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні