Постанова
від 27.10.2020 по справі 910/18252/19
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2020 р. Справа№ 910/18252/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Калатай Н.Ф.

Корсака В.А.

секретар судового засідання - Добрицька В.С.

учасники справи згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 08.07.2020 (дата повного тексту 15.07.2020)

у справі № 910/18252/19 (суддя Чинчин О.В. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тамерса"

про визнання договору недійсним

УСТАНОВИВ:

20.12.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" з вимогами до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.07.2020 у справі №910/18252/19 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначав, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійним Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" подало апеляційну скаргу, у якій просило суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення у даній справі, скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 08.07.2020 у справі №910/18252/19 повністю та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування своєї скарги позивач зазначав, що Банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання трансформації (реструкторизації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованою НБУ, ввело в оману ТОВ "Денвер-Оіл" про існування у Банку договорів для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників - ТОВ ДІЛЕТРА , ТОВ МЕГАПРОМ ЛТД , ТОВ ТЕХСЕРСІВМОНТАЖ , ТОВ ФРІЛАЙН , ТОВ ТАМЕРСА у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало позивача до укладання з Банком пов`язаних між собою кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2017 та договорів поруки.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Андрієнка В.В., судді Калатай Н.Ф., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2020 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду м. Києва від 08.07.2020 у справі № 910/18252/19 - задоволено. Поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження у справі № 910/18252/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл". Розгляд справи призначено на 06.10.2020.

06.10.2020 у зв`язку із перебуванням Головуючого судді Андрієнка В.В. на лікарняному розгляд справи не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2020 розгляд справи призначено на 27.10.2020.

27.10.2020 на адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення, у яких відповідач просив суд прийняти та урахувати письмові пояснення у ході розгляду справи та відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги. Рішення Господарського суду м. Києва від 08.07.2020 у справі №910/18252/19 залишити без змін.

У своїх поясненнях відповідач зазначав, що жодних доказів, які б підтверджували доводи ТОВ "ДЕНВЕР-ОІЛ" на підтвердження власної позиції останнім додано не було, а тому суд цілком законно та обґрунтовано відмовив у задоволені позовних вимог з підстав, визначених в мотивувальній частині. Крім того, у судових спорах (на які містяться посилання в позовній заяві) суди установлювали (додатково така правова позиція підтверджується і численною практикою Верховного Суду), що виключно поручителю, який у повному обсязі виконав зобов`язання, забезпечене порукою, кредитор повинен вручити документи, які підтверджують цей обов`язок боржника. Суди вже установили факти, що матеріали справи не містили доказів повного виконання позивачем основного зобов`язання. Це, у свою чергу, спростовує аргументи позивача про відсутність/не передачу йому таких документів Банком, як одну із обставин, яка, на його думку, і є введенням їх в оману.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна установити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Отже, беручи до уваги вищенаведене, після проведення колегією суддів наради головуючим суддею було оголошено вступну та резолютивну частину постанови, якою апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" залишено без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 08.07.2020 у справі № 910/18252/19 без змін. При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, 17.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" (позичальник) та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (банк) укладено Кредитний договір №4Д16123Г, відповідно до умов якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4300000000,00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни.

Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2016 термін повернення кредиту - 11.11.2026.

Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору (п. 2.2.1), сплатити відсотки за користування кредитом (п. 2.2.2), повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.3).

Згідно з п. 6.1 Кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2016 цей договір у частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах -з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

Відповідно до п. 7.9 Кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2016 договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" у порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 25.07.2016, укладеної сторонами.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 16 Закону України "Про електронні довірчі послуги" до складу електронних довірчих послуг входять: створення, перевірка та підтвердження удосконаленого електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката електронного підпису чи печатки; формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката автентифікації веб-сайту; формування, перевірка та підтвердження електронної позначки часу; реєстрована електронна доставка; зберігання удосконалених електронних підписів, печаток, електронних позначок часу та сертифікатів, пов`язаних з цими послугами.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація у якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги" (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

З матеріалів справи убачається, що позивачем долучено до матеріалів позовної заяви копію платіжного доручення №31 від 18.11.2016, з якого убачається, що 18.11.2016 позивачем були отримані грошові кошти за Кредитним договором №4Д16123Г від 17.11.2016 у сумі 4029301067,26 грн.

Також, судом установлено, що 17.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" (поручитель) та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" (кредитор) укладено Договір поруки №4Т13350Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Тамерса" своїх зобов`язань за Кредитним договором від 05.06.2013 №4Т13350Д, за Кредитним договором від 07.06.2013 №4Т13351Д, за Кредитним договором від 11.06.2013 №4Т13352И, за Кредитним договором від 20.02.2014 №4Т14141И.

Відповідно до п. 2 Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 4 Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 5 Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016).

Відповідно до п. 7 Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 10 Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю упродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч. 1 ст. 556 Цивільного кодексу України після виконання поручителем зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов`язок боржника.

Згідно з ч. 2 ст. 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

З матеріалів справи убачається, що позивачем було долучено до позовної заяви копію платіжного доручення №41 від 18.11.2016, у якому в графі "призначення платежу" указано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 05.06.2013 №4Т13350Д відповідно до Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016; сума грошових коштів - 300373425,19 грн.

Також, позивачем долучено до позовної заяви копію платіжного доручення №42 від 18.11.2016, у якому в графі "призначення платежу" указано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 07.06.2013 №4Т13351Д відповідно до Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016; сума грошових коштів - 20301433,69 грн.

Крім того, позивачем долучено до позовної заяви копію платіжного доручення №43 від 18.11.2016, у якому в графі "призначення платежу" указано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 11.06.2013 №4Т13352И відповідно до Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016; сума грошових коштів - 228701089,40 грн.

Позивачем також долучено до позовної заяви копію платіжного доручення №44 від 18.11.2016, у якому в графі "призначення платежу" указано - виконання зобов`язання по Кредитному договору від 20.02.2014 №4Т14141И відповідно до Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016; сума грошових коштів - 95992497,59 грн.

Отже, звертаючись з позовом до суду першої інстанції та з апеляційною скаргою, позивач указував на наявність підстав для визнання недійсним Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 з огляду на наступні обставини.

Позивачем було зазначено, що укладенню указаних договорів (Кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2016 та Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016), а також інших договорів поруки (перелік наведений позивачем у позовній заяві) передували ті обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.

Крім того позивач зазначав, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк".

У позовній заяві позивач зауважив, що така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.16 №323/БТ, яким зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як зазначає позивач у позовній заві, на думку банку, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" кредитного боргу "старих боржників".

При цьому, як зазначає позивач, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання "старих боржників" забезпеченні надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

За твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором №4Д16123Г від 17.11.2016 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", ініційованого НБУ.

Тобто, укладення Кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2016 було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за указаним кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі позичальника Товариства з обмеженою відповідальністю "Тамерса" за Кредитним договором від 05.06.2013 №4Т13350Д, за Кредитним договором від 07.06.2013 №4Т13351Д, за Кредитним договором від 11.06.2013 №4Т13352И, за Кредитним договором від 20.02.2014 №4Т14141И, мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед банком.

Позивач звертав увагу суду, що сума отриманого від банку кредиту за Кредитним договором №4Д16123Г від 17.11.2016 дорівнює сумі сплачених ним грошових коштів в рахунок погашення заборгованості "старих" позичальників (боржників) за кредитними договорами, у тому числі заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Тамерса" за Кредитним договором від 05.06.2013 №4Т13350Д, за Кредитним договором від 07.06.2013 №4Т13351Д, за Кредитним договором від 11.06.2013 №4Т13352И, за Кредитним договором від 20.02.2014 №4Т14141И. При цьому, рішенням НБУ від 18.12.2016 №498-р Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, та відповідно до постанови КМУ від 18.12.2016 №961 банк перейшов у власність держави.

Як убачається з п. 10 Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю упродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Однак, хоча позивачем і були виконанні зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Тамерса" за Кредитним договором від 05.06.2013 №4Т13350Д, за Кредитним договором від 07.06.2013 №4Т13351Д, за Кредитним договором від 11.06.2013 №4Т13352И, за Кредитним договором від 20.02.2014 №4Т14141И (на підставі Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016), утім зобов`язання Приватбанку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя (Приватбанку) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за кредитними договорами, виконані не були.

У зв`язку з викладеними обставинами, як зазначає позивач, протягом 2017-2018 років він намагався у судовому порядку отримати вказані документи від Приватбанку. Однак, як установлено у рішеннях судів, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" і не був зобов`язаний передавати такі документи Товариству з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл".

Таким чином, ані в порядку Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016, ані в судовому порядку, Приватбанк не передав позивачу документи, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами, зокрема документи, які забезпечували виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Тамерса" за Кредитним договором від 05.06.2013 №4Т13350Д, за Кредитним договором від 07.06.2013 №4Т13351Д, за Кредитним договором від 11.06.2013 №4Т13352И, за Кредитним договором від 20.02.2014 №4Т14141И.

Як зазначає позивач, така поведінка банку свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за Договором поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 ні в момент його укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про введення в оману позивача відповідачем.

Позивач указує на те, що тривале невиконання Акціонерним товариством Комерційного банку "Приватбанк" зобов`язань за Договором поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 свідчить про відсутність у банку намірів передати позивачу (як поручителю, який виконав зобов`язання боржника) документів, які підтверджували наявність забезпечення виконання зобов`язань "старих" позичальників (зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю "Тамерса") у вигляді цінних для позивача активів.

При цьому, банк лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти як Кредитний договір №4Д16123Г від 17.11.2016, так і договори поруки, у тому числі Договір поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016, з метою реалізації плану "трансформації", чим ввів Товариство з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" в оману щодо істотних умов договору.

Крім того, як зазначає позивач, у нього узагалі є сумніви щодо реальної наявності у банку таких активів, оскільки протягом 2016-2019 років банк не передав позивачу ні документи, які посвідчували наявність активі (їх копії), ні будь-яку іншу інформацію, що надавала б змогу позивачу звернути стягнення на такі активи.

Всі наведені обставини, за твердженням позивача, свідчать про те, що банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", ввів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами у розмірах, що суттєво перевищують розміри заборгованості за кредитними договорами.

Відсутність указаних документів має істотне значення при укладенні як Кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2016, так і Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 (та інших договорів поруки) та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби позивач на момент укладення вказаного кредитного договору та договору поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв указаних правочинів (Кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2016 та Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які установлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом:

- повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності;

- заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину;

- замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі).

Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено.

Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме:

1) наявність умислу в діях відповідача,

2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману,

3) наявність обману.

Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Установлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

Як убачається з позовної заяви/апеляційної скарги, позивач зазначав, що банк як недобросовісна сторона Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" ввів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення прав вимоги за кредитними зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Тамерса" (за Кредитним договором від 05.06.2013 №4Т13350Д, за Кредитним договором від 07.06.2013 №4Т13351Д, за Кредитним договором від 11.06.2013 №4Т13352И, за Кредитним договором від 20.02.2014 №4Т14141И), у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало позивача до укладення з банком як кредитного договору, так і оскаржуваного договору поруки.

Апелянт зазначав, що обставини які викладені ним в позовній заяві, указують на відсутність вищевказаних документів (договорів забезпечення) у банку, що мало істотне значення при укладенні Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 (оспорюваного договору), що підтверджує факт обману банком позивача, оскільки якби позивач знав про відсутність забезпечень, він би не укладав з відповідачем ані Кредитний договір №4Д16123Г від 17.11.2016, ані Договір поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Однак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійним Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України.

Зокрема, позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Кредитним договором від 05.06.2013 №4Т13350Д, за Кредитним договором від 07.06.2013 №4Т13351Д, за Кредитним договором від 11.06.2013 №4Т13352И, за Кредитним договором від 20.02.2014 №4Т14141И - ТОВ "Тамерса").

Крім того, суд зазначає, що позивачем не було доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016, які насправді наступити не можуть.

З Протоколу №2 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" від 14.11.2016 убачаться, що порядком денним загальних зборів було укладення з відповідачем кредитного договору на суму 4300000000,00 грн для фінансування поточної діяльності підприємства.

Жодних посилань/згадувань/рішень у частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність Позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Відповідно до Техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 15.11.2016, метою кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" є фінансування поточної діяльності.

Згідно з Заявкою на отримання кредиту від 15.11.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказаний документ не містить, так само, як і не містить посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Отже, можна дійти висновку, що жоден пункт Кредитного договору №4Д16123Г від 17.11.2016 не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Крім того, судом першої інстанції було установлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про розірвання Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 (справа №910/20919/17).

Позовні вимоги у справі №910/20919/17 обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення умов Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016 не було передано позивачу належним чином завірених копій документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитними договорами, внаслідок чого позивач фактично був позбавлений можливості використовувати необхідні документи для стягнення грошових коштів з підприємств-боржників, що призвело до суттєвого погіршення фінансово-майнового стану. З огляду на наведене позивач просив суд розірвати укладений між сторонами договір поруки з 26.11.2016.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.03.2018, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2018 у справі №910/20919/17, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" відмовлено.

Ознайомившись із змістом указаних рішень, суд дійшов висновку, що указані вище рішення мотивовані тим, що положення статті 651 Цивільного кодексу України пов`язують можливість розірвання договору у зв`язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо унаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні цього договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Однак позивач не довів того, що невиконання відповідачем зобов`язань з передання копій документів, які підтверджують обов`язок боржника за Кредитними договорами, значною мірою позбавило позивача того, на що він розраховував під час укладення Договору.

Ураховуючи, що для установлення обставин вчинення правочину під впливом обману на позивача покладається обов`язок з доведення наявності трьох складових: наявність умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману, тоді як, за висновком суду, позивачем указаних обставин (складових) не доведено, суд дійшов висновку про відмову у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним Договору поруки №4Т13350Д/П від 17.11.2016.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дії позивача, який уклав спірний договір поруки, а наразі пред`являє позов про визнання вказаного правочину недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) та є недобросовісними.

Щодо доводів Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл", наведених у апеляційній скарзі, про невмотивованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, слід зазначити наступне.

Європейський суд з прав людини у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" неодноразово наголошував на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Зміст оскаржуваного судового рішення містить підстави та нормативне обґрунтування, з яких виходив суд, дійшовши висновків відмову у задоволенні позову, тому твердження скаржника про їх невмотивованість є безпідставними.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду м. Києва від 08.07.2020 у справі № 910/18252/19 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти на позивача.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю "Денвер-Оіл" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 у справі №910/18252/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 у справі №910/18252/19 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 03.11.2020.

Головуючий суддя В.В.Андрієнко

Судді Н.Ф. Калатай

В.А. Корсак

СудПівнічний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення27.10.2020
Оприлюднено12.11.2020
Номер документу92768794
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/18252/19

Постанова від 27.10.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Андрієнко В.В.

Ухвала від 12.10.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Андрієнко В.В.

Ухвала від 10.09.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Андрієнко В.В.

Рішення від 08.07.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Чинчин О.В.

Ухвала від 10.06.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Чинчин О.В.

Ухвала від 20.05.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Чинчин О.В.

Ухвала від 15.04.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Чинчин О.В.

Ухвала від 20.02.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Чинчин О.В.

Ухвала від 24.01.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Чинчин О.В.

Ухвала від 24.01.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Чинчин О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні