Постанова

від 04.11.2020 по справі 903/237/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року Справа № 903/237/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Грязнов В.В.

при секретарі судового засідання Пацьола О.О.

за участю представників:

позивача 1 - не з`явився

позивача 2 - не з`явився

позивача 3 - не з`явився

відповідача - Якименко З.С.

прокурора - Шептіліс О.І.

відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РВПГ МІТ" на рішення Господарського суду Волинської області від 05 серпня 2020 р.р. (ухваленого суддею Слободян О. Г., повний текст складено 07.08.20р.) у справі № 903/237/20

за позовом Заступника керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Волинської обласної державної адміністрації, Володимир-Волинської районної державної адміністрації, Зимнівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РВПГ МІТ"

про стягнення 360188 грн. 29 коп.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Володимир- Волинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, Володимир-Волинської районної державної адміністрації Волинської області, Зимнівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ «РВПГ МІТ» на користь Зимнівської сільської ради 314998грн. 55коп. основної заборгованості по орендній платі за землю та 45189грн. 74грн. пені.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 05.08.20 р. року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 314998грн. 55коп. заборгованості по орендній платі за землю та 29163грн. 69коп. пені, в частині стягнення 16026грн.05коп. пені відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір оренди із змінами внесеними постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.01.18 р. є чинним, а тому є обов`язковий до виконання.

Суд вказав, що на день розгляду справи заборгованість відповідача з орендної плати становила 314998,55грн., підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та є підставною, а тому позов в частині стягнення основної заборгованості підлягає до задоволення.

Суд першої інстанції здійснивши перевірку нарахування пені, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені у сумі 45189,74грн за період з 28.02.2018 по 29.02.2020 підлягають до задоволення у розмірі 29163,69грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 05.08.20. року та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що інтереси держави повинні захищати відповідні компетентні органи, а не прокурор; прокурор не повинен вважатись альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може захищати інтереси держави.

Вважає, що прокурор у позовній заяві не зазначив, в чому саме полягає неможливість органу, які він представляє, звернутися із позовом про стягнення орендної плати, оскільки позивачі, в особі яких в інтересах держави в позовом до суду звернувся перший заступник керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури Волинської області, мають підстави і можливість самостійно захищати свої права та прокурор не довів неможливості реалізації такого захисту безпосередньо позивачами.

Зазначає, що суд першої інстанції не прийняв доводи відповідача щодо необхідності укладення між орендодавцем та орендарем додаткової угоди про внесення змін до договору оренди землі згідно постанови апеляційного суду від 30.01.18 р. Незважаючи на те, що судове рішення набрало законної сили, вона є невиконаним.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор заперечив вимоги апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Зокрема, зазначив, що заходи судового захисту про стягнення орендній платі продовж двох років не застосовувались, що свідчить про бездіяльність органу у вирішення даного питання, що в свою чергу є підставою для звернення в суд.

Враховуючи неналежне здійснення захисту інтересів суб`єктів владних повноважень у вказаних правовідносинах, цей позов заявлено прокурором в інтересах держави в особі державної адміністрації, яка є розпорядником земельної ділянки.

Зазначає, що позов заявлено в інтересах Зимнівської сільської ради, оскільки плата за землю в повному обсязі зараховується до місцевих бюджетів за місцем розташування земельних ділянок.

Зимнівська сільська рада Володимир-Волинського району Волинської області у відзиві на апеляційну скаргу просила залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Стверджує, що участь прокурора у даній справі є обгрунтованою, спрямованою на відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання законності користування земельною ділянкою та належної оплати за таке користування.

Зауважує, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо інший строк не встановлений даним рішенням. А тому, постанова апеляційного суду є правовим актом, яким встановлено зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату у збільшеному розмірі з 30.01.18 р.

Волинська обласна державна адміністрація у відзиві на апеляційну скаргу заперечила вимоги апеляційної скарги та просила залишити оскаржуване рішення без змін.

Зокрема, зазначила, що суд першої інстанції правильно встановив, що доказів сплати орендної плати за 2018-2019 р. в сумі 314998,55 грн. відповідач суду не надав та не спростував позовні вимоги.

В судове засідання представники позивачів, третьої особи не з`явились.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Дослідивши матеріали справи, зважаючи на строк апеляційного розгляду (ст. 256 ГПК України), колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників позивачів, оскільки останні не скористались своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2008р. Володимир-Волинською районною державною адміністрацією та ТОВ "РВПГ МІТ" укладено договір оренди землі (а.с. 14-16).

Відповідно до п. 1 Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з земель запасу не наданих у власність та користування на підставі розпорядження голови райдержадміністрації від 02.06.2008р. №272, від 13.06.2008р. №292, яка знаходиться біля с. Зимне за межами населених пунктів на території Зимнівської сільської ради.

Згідно п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 6,435 га., у тому числі 6,435 під господарськими будівлями і дворами.

Пунктом 5 Договору визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки не визначена.

Згідно п. 8 Договору строк дії договору становить 49 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк.

Відповідно до п. 9 Договору орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі в грошовій формі за перший рік - 1500 грн. за 1 га, за другий рік - 2000 грн., за третій рік - 2500 грн., за наступні роки - 3000 грн. за 1 га за 1 рік.

Згідно п. 11 Договору орендна плата вноситься згідно вимог чинного законодавства.

Пунктом 13 Договору встановлено, що розмір орендної плати переглядається - через кожні 3 роки в травні місяці, у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом.

Згідно п.14 Договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 120% ставки НБУ несплаченої суми за кожен день прострочення.

Цільове призначення даної земельної ділянки - землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та інше призначення (п. 16 договору).

Згідно п. 20 Договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Договір зареєстровано у Володимир-Волинському реєстраційному офісі Волинської регіональної філії "Центр ДЗК" 27.08.2008р. №040808200092, кадастровий номер 0720582000:00:001:0607.

Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками.

На виконання умов Договору, Володимир-Волинська районна державна адміністрація передала в оренду ТОВ "РВПГ МІТ" земельну ділянку загальною площею 6,435 га, що підтверджується актом прийому-передачі об`єкту оренди від 01.07.2008р..

Рішенням Володимир-Волинської районної ради від 24.12.2015р. №2/18 "Про затвердження технічних документацій з нормативної грошової оцінки земельних ділянок за межами населених пунктів на території Володимир-Волинського району" затверджено технічні документації по нормативній грошовій оцінці земельних ділянок за межами населених пунктів на території Володимир-Волинського району згідно додатку.

Відповідно до додатку до рішення Володимир-Волинської районної ради від 24.12.2015р. №2/18 "Перелік технічних документацій по нормативно грошовій оцінці земельних ділянок" технічна документація з нормативно грошової оцінки земельної ділянки площею 6,435 га, що перебуває в оренді ТОВ "РВПГ МІТ" для обслуговування складських приміщень становить 4288223,91 грн.

Відповідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 01.03.2016р. №0-28-0.3-486/2-16, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 6,435 га., яка знаходиться: Волинська обл., Володимир-Волинський р-н., Зимнівська сільська рада за межами населеного пункту, кадастровий номер 0720582000:00:001:0607, користувачем якої є ТОВ "РВПГ МІТ" становить 6 145 024, 86 грн.

Розпорядженням Володимир-Волинської районної державної адміністрації від 29.04.2016р. №174 "Про зміну розміру орендної плати за землі, що передані в оренду", зокрема, встановлено розмір орендної плати за користування земельною ділянкою, що передана в оренду ТОВ "РВПГ МІТ" в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земель згідно додатку.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 у справі №903/918/16, залишеною без змін постановою Верховного суду України від 06.06.2018, внесено зміни до пунктів 5, 9, 11 договору оренди землі від 01.07.2008р., а саме: викладено п. 5 Договору у наступній редакції: "нормативна грошова оцінка земельної ділянки загальною площею 6,435 га становить 6 145 024,86 грн."; п. 9 викладено у редакції: "орендна плата вноситься орендарем у формі та у розмірі: грошовій, у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі на рік із врахуванням індексації на рахунок, вказаний орендодавцем"; п. 11 Договору викладено у наступній редакції: "орендна плата вноситься у наступні строки - згідно ст. 287 Податкового кодексу України рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця".

Постанова Рівненського апеляційного господарського суду, якою внесено зміни у договір оренди землі, набрала законної сили 30.01.2018. У відповідності до ч. 3 ст. 653 ЦК України, ч. 5 ст. 188 ГК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Отже, обов`язок щодо сплати збільшеної орендної плати у орендаря виник з 30.01.2018.

Згідно інформації Володимир-Волинського управління Головного управління ДПС у Волинській області №1559/10/03-20-50-04 від 22.01.2020 ТОВ РВПГ МІТ на даний час не подавало податкові зобов`язання щодо сплати орендної плати згідно внесених до договору змін, відповідно до рішення апеляційного господарського суду, поряд з цим орендар повинен задекларувати податкові зобов`язання з орендної плати за 2018 рік в сумі 169979,29грн., а саме: за січень 2018 року - 991,13 грн.; за лютий-грудень 2018 року - по 15362,58 грн. щомісячно. За період січень-листопад 2019 року орендна плата становить 168988,16грн., тобто щомісяця 15362,56 грн.

Крім цього, наявність заборгованості відповідача з орендної плати підтверджуються інформацією Зимнівської сільської ради Володимир-Волинського району №259/13/2-19 від 26.02.2020 р. Так, заборгованість відповідача з орендної плати за період з 30-31 січня 2018 року по грудень 2019 року становить 314998,55 грн.

Неналежне виконання відповідачем умов договору в частині оплати орендних платежів стало підставою для звернення в прокурора в суд з даним позовом.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Даний спір пов`язаний із реалізацією прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді.

Згідно ч.2 ст.2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до статтей 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 ГПК України, в господарському процесі у будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, відповідно до частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У рішенні від 05.06.2019 №4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Про необхідність обґрунтування прокурором підстав представництва у суді зазначено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Поняття "нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 №914/882/17, від 22.10.2019 № 926/979/19).

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 05.12.2018 у справі № 923/129/17 та від 20.03.2019 у справі № 905/1135/18, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів відзначає, що підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються, насамперед, судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Велика Палата Верховного Суду своєю постановою від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц конкретизувала висновок Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 07.12.2018 у справі №924/1256/17, вказавши, що процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону, застосовується до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом таких підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (аналогічна правова позиція викладена об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи у постанові від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18).

У свою чергу, врегульовуючи розбіжності у правових позиціях, Велика Палата Верховного Суду постановою від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справах №910/3486/18 та №925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах №923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13.05.2019 у справі №915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №0440/6738/18, та вказала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу і на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти у відповідних правовідносинах державу (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанова від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11 (пункти 6.21-6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19-4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26)).

Як встановлено судом, звертаючись з позовною заявою до суду у даній справі, прокурор зазначив, що орендодавцем упродовж двох років заходи спрямовані на стягнення з ТОВ РВПГ МІТ заборгованості по орендній платі не вживалися.

Листом від 12.07.19 р. та 13.01.20 р. Зимнівська сільська рада звернулась до Володимир-Волинської місцевої прокуратури з проханням вжити заходів до стягнення заборгованості з орендної плати, вказуючи на те, що сільська рада не є стороною договру.

Листом від 23.02.20 р. Володимир -Волинська районна державна адміністрація повідомила місцеву прокуратуру, що не зверталась до суду з метою стягнення заборгованості по орендній платі, оскільки розпорядником орендованої земельної ділянки є Волинська облдержадміністрація, а орендна плата надходить до місцевого бюджету Зимнівської сільської ради, та надала згоду на представництво інтересів держави у даній справі.

Разом з тим, листом від 26.02.20 р. Зимнівська сільська рада повідомила, що зверталась до райдержадміністрації, як сторони договору оренди землі та до облдержадміністрації, як розпорядника земельної ділянки та до органу ДФС щодо стягнення з відповідача заборгованості, водночас жоден із суб`єктів не вчинив дій щодо стягнення з ТОВ "РВПГ"МІТ" заборгованості з орендної плати. Водночас сільська рада повідомила прокурора про відсутність фінансування для звернення в суд з відповідним позовом.

На виконання вимог ст. 23 ЗУ Про прокуратуру Волинська обласна державна адміністрація листом від 23.03.20 р. повідомила прокурора, що надає згоду на представництво інтересів держави в особі Волинської ОДА у справі щодо стягнення заборгованості з орендної плати.

Факт бездіяльності Волинської облдержадміністрації та Володимир-Волинської районної державної адміністрації в частині здійснення контролю за виконанням договору оренди опосередковано підтверджується провадженням у справі № 903/918/16, порушеним за позовом прокурора в інтересах держави в особі Володимир-Волинської районної державної адміністрації, про внесення змін до договору в частині розміру орендної плати у зв`язку зі зміною нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

Підставою пред`явлення позову є систематичне порушення позивачем умов договору оренди в частині внесення орендної плати, що суперечить інтересам держави, оскільки є причиною фінансових втрат бюджету у вигляді неотримання очікуваних від оренди надходжень.

У зв`язку з тим, що договір оренди укладався Володимир-Волинською районною державною адміністрацією, Волинською обласною державною адміністрацією не вживались заходи щодо стягнення заборгованості по орендній платі в рахунок місцевого бюджету Зимнівської сільської ради, прокурор звернувся в суд з даним позовом.

Отже, прокурором дотримано вимоги частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а твердження відповідача про відсутність підстав звернення прокурора в суд з даним позовом не відповідає дійсним обставинам справи.

Аналізуючи встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1, 7 ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 ЗУ "Про оренду землі").

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі").

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 ЗКУкраїни).

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ст. 21 Закону України "Про оренду землі").

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п. п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України).

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (п. в ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ст. 792 Цивільного кодексу України).

Орендодавець, крім іншого, відповідно до ст. 24 Закону України "Про оренду землі", має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно п. 288.7. ст. 288 Податкового кодексу України, податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк с та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до статей 285-287 цього розділу.

Згідно п. 287.3. ст. 287 ПК України, податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних діляюк за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Як встановлено судом, Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 у справі №903/918/16, залишеною без змін постановою Верховного суду України від 06.06.2018, внесено зміни до пунктів 5, 9, 11 договору оренди землі від 01.07.2008р., а саме: викладено п. 5 Договору у наступній редакції: "нормативна грошова оцінка земельної ділянки загальною площею 6,435 га становить 6 145 024,86 грн."; п. 9 викладено у редакції: "орендна плата вноситься орендарем у формі та у розмірі: грошовій, у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі на рік із врахуванням індексації на рахунок, вказаний орендодавцем"; п. 11 Договору викладено у наступній редакції: "орендна плата вноситься у наступні строки - згідно ст. 287 Податкового кодексу України рівними частками за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця".

В силу вимог ст. 75 ГПК України вказані обставини, мають преюдиційне значення для розгляду даної справи.

Постанова Рівненського апеляційного господарського суду, якою внесено зміни у договір оренди землі, набрала законної сили 30.01.2018, отже, обов`язок щодо сплати збільшеної орендної плати у орендаря виник 30.01.2018.

Разом з тим, Договір оренди із змінами, внесеними постановою Рівненського-апеляційного суду від 30.01.2018 р. є дійсний на час звернення в суд з даним позовом.

Відповідно до ч. 5 ст. 188 ГК України, ч. 3 ст 653 ЦК України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Згідно ст. 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати із рішення суду.

В силу вимог ст. 284 ГПУ України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Таким чином, обов`язок щодо сплати збільшення орендної плати у орендаря виник з моменту ухвалення судового рішення апеляційним судом - 30.01.18 р.

Враховуючи наведене, колегія суддів оцінює критично доводи відповідача про відсутність обов`язку сплачувати орендну плату у збільшеному розмірі, оскільки між сторонами не підписана додаткова угода.

Дослідивши докази в матеріалах справи, колегія суддів звертає увагу на відсутність будь-яких доказів на підтвердження сплати відповідачем орендної плати за землю протягом 2018-2019 роки в сумі 314998,55грн.

А відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 314998,55грн. заборгованості по орендній платі.

Щодо стягнення з відповідача 45189,74 грн. пені, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Здійснивши розрахунок пені із врахуванням обмежень строку нарахування штрафних санкцій, визначених ч. 6 ст. 232 ГК України, колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції щодо правомірності вимог в частині стягнення з відповідача пені за прострочення сплати орендної плати за період з 28.02.2018 по 29.02.2020 р. в сумі 29163,69грн. В частині стягнення пені в сумі 16026,05грн. слід відмовити.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст.. 129 ГПК України, судові витрати слід залишити за відповідачем.

Керуючись ст. ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "РВПГ МІТ" на рішення Господарського суду Волинської області від 05 серпня 2020 р. у справі № 903/237/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Волинської області від 05 серпня 2020 р. у справі № 903/237/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/237/20 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "10" листопада 2020 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Грязнов В.В.