Рішення

від 09.11.2020 по справі 903/566/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 листопада 2020 року Справа № 903/566/20

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: Запуговиченко О.В. - юрисконсульт першої категорії юридичного відділу ДКП "Луцьктепло", член виконавчого органу підприємства - Ради ДКП "Луцьктепло" (довіреність №19/08 від 02.01.2020р.)

від відповідача: Бондарук Ю.А. - представник, адвокат (посвідчення адвоката №305 від 18.01.2006р., довіреність від 30.08.2020р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Державного комунального підприємства "Луцьктепло", м. Луцьк

до відповідача: Акціонерного товариства "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство АТ "ДАК "Укрвидавполіграфія", м. Луцьк

про стягнення 337 684,32 грн.

Встановив: 05 серпня 2020 року на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява №2641/08 від 31.07.2020р. Державного комунального підприємства "Луцьктепло" про стягнення на його користь з Акціонерного товариства "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство АТ "ДАК "Укрвидавполіграфія" 337 684,32 грн., в тому числі, 127 502,38 грн. заборгованості по оплаті теплової енергії, відпущеної відповідачу на підставі та на виконання умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 03.12.2013р. №3-73, 127 502,38 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань в частині проведення розрахунків по оплаті відпущеної та спожитої на підставі визначеного договору теплової енергії, 21 464,28 грн. трьох процентів річних, а також 61 215,28 грн. інфляційних, нарахованих згідно ст. 625 Цивільного кодексу України у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 03.12.2013р. №3-73 в частині проведення належних та своєчасних розрахунків по сплаті послуг, пов`язаних з відпуском теплової енергії та нарахування у зв`язку з цим пені, сум збитків від інфляції та відсотків річних.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 10.08.2020р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 07.09.2020р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали, явку уповноважених представників сторін в судове засідання визначено на їх розсуд.

01.09.2020р. відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області було зареєстровано заяву Адвоката АТ "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство АТ "ДАК "Укрвидавполіграфія" про ознайомлення з матеріалами справи. 02.09.2020р. адвокату АТ "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство АТ "ДАК "Укрвидавполіграфія" Бондаруку Ю.А. (посвідчення адвоката №305 від 18.01.2006р., довіреність від 30.08.2020р.) надано можливість ознайомитися з матеріалами справи №903/566/20.

02.09.2020р. відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області було зареєстровано клопотання Адвоката Акціонерного товариства "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство АТ "ДАК "Укрвидавполіграфія" Бондарука Ю.А. про відкладення розгляду справи в підготовчому засіданні, у зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання.

07.09.2020р. судом було постановлено протокольну ухвалу про оголошення в судовому засіданні перерви до 24.09.2020р., а також встановлення відповідачу строку до 17.09.2020р. для подання суду та позивачу заяв, клопотань, письмових пояснень, заперечень (за наявності).

В той же час, ухвалою суду від 07.09.2020р. було постановлено повідомити АТ "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство АТ "ДАК "Укрвидавполіграфія" про оголошення в судовому засіданні перерви до 24.09.2020р., а також встановлення відповідачу строку до 17.09.2020р. для подання суду та позивачу заяв, клопотань, письмових пояснень, заперечень (за наявності), згідно протокольної ухвали, постановленої судом за результатами проведеного 07.09.2020р. підготовчого судового засідання.

В судовому засіданні 24.09.2020р. судом було постановлено протокольну ухвалу про продовження строків розгляду справи у підготовчому судовому засіданні до 08.11.2020р., відкладення розгляду справи в підготовчому засіданні на 19.10.2020р. При цьому, судом було встановлено відповідачу строк для надання суду та позивачу відзиву на позовну заяву, пояснень, заперечень стосовно пред`явлених позовних вимог.

16.10.2020р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 15.10.2020р. з обгрунтовуючими відзив документами та поштовими документами в підтвердження направлення останнього на адресу позивача у справі, в котрому відповідач позов заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

При цьому відповідач засвідчив, що 03 грудня 2013 року між ДКП "Луцьктепло" та АТ "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство АТ "ДАК "Укрвидавполіграфія" було укладено договір про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії №3-73, відповідно до умов котрого позивач, як Теплопостачальна організація, протягом 2013-2020 років відпускав теплову енергію у вигляді гарячої води для обігрівання (центрального опалення) приміщення відповідача, як Споживача, розташованого по пр. Волі, 27 в місті Луцьку, а відповідач, в свою чергу, здійснював оплату прийнятої теплової енергії.

У позовній заяві позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що станом на день подання позову відповідач не оплатив поставлену теплову енергію за період з січня 2016 року по березень 2020 року в розмірі 127 502, 38 грн. і тому просив стягнути з відповідача поставлену та не оплачену теплову енергію в розмірі 127 502,38 грн., пеню за період з 30.08.2019р. по 31.07.2020р. в сумі 127 502,38грн., інфляційні за період прострочення з 01.02.2016р. по 31.07.2020р. в розмірі 61 215,28 грн. та 3% річних за цей же період в розмірі 21 464,28 грн.

Проте, станом на 14.10.2020 року АТ "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство АТ "ДАК "Укрвидавполіграфія" повністю оплатило всю раніше поставлену ДКП "Луцьктепло" теплову енергію та впродовж серпня-жовтня 2020 року сплатило на користь позивача 151 258,78 грн. Тому, станом на 14.10.2020 року борг по оплаті поставленої теплової енергії у відповідача відсутній.

Що стосується вимоги позивача про сплату пені, 3% річних та збільшення заборгованості внаслідок інфляції, відповідач зазначив, що позивач нарахував пеню за несвоєчасну оплату теплової енергії за період з 30.08.2019р. по 31.07.2020р., тобто за календарний рік. Інфляційні та три проценти річних позивач розрахував за період з 01.02.2016р. по 31.07.2020р., тобто за 4 роки та 5 місяців.

Однак, 29 липня 2019 року між ДКП "Луцьктепло" та AT "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство AT "ДАК Укрвидавполіграфія" було укладено договір про реструктуризацію заборгованості за теплопостачання на основі укладеного договору від 03.12.2013 року № 3-73. У відповідності до укладеного договору позивач надав відповідачу розстрочку, у погашенні заборгованості за теплопостачання, що утворилась станом на 29.07.2019 року в розмірі 166 944,00 грн. Розстрочка складала 6 місяців з 01.08.2019р. до 31.01.2020 року. Вказану заборгованість відповідач погасив у відповідності до значеного договору про реструктуризацію.

Тобто фактично заборгованість в розмірі 127 502,38 грн. про наявність якої зазначає позивач, виникла за період з листопада 2019 року по квітень 2020 року, а не з 2016 року як зазначено у позові.

Відтак, на думку відповідача, нарахування штрафних санкцій за періоди, які зазначає позивач у позовній заяві, є безпідставними та не законними з огляду на положення ст. ст. 257, 258, 625 ЦК України, ст. 232 ГК України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Окрім того, у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2" з 12.03.2020р. до 22.05.2020 р. на всій території України було встановлено карантин. В подальшому, на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 20.05.2020р. № 392, від 22.07.2020р. № 641, від 26.08.2020р.у №760 та від 13.10.2020р. №956 дію карантину продовжено до 31.12.2020 року.

У відповідності до пп. 4 п. 3 Прикінцевих положень ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Тому, на переконання відповідача, борг АТ "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство AT "ДАК Укрвидавполіграфія" за спожиту теплову енергію перед ДКП "Луцьктепло" відсутній, а штрафні санкції за несвоєчасну оплату спожитої теплової енергії є такими, що суперечать ст. ст. 257, 258, 625 ЦК України, ст. 232 ГК України, ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)".

В судовому засіданні 19.10.2020р. судом було постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви до 02.11.2020р. для надання можливості представнику позивача ознайомитись із відзивом на позовну заяву та подачі суду та направлення відповідачу заперечень на відзив на позовну заяву в строк до 29.10.2020р., відповідачу встановлено строк до 30.10.2020р. для подачі суду та позивачу пояснень та заперечень (за наявності).

30.10.2020р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь від 30.10.2020р. №3730/08 на відзив відповідача з обгрунтовуючими відповідь документами та доказами надіслання останньої на адресу відповідача у справі, в котрій позивач підтвердив, що станом на 14.10.2020р. відповідачем сплачено суму заборгованості, а саме-151 258,78грн., яка складається із суми заборгованості за позовом - 127 502,38грн. та сум донарахованих платежів у зв`язку з невиконанням відповідачем умов договору реструктуризації, на який він посилається.

Щодо заперечень відповідача по сплаті нарахованої пені, 3% річних та інфляційних втрат, позивач засвідчив, що не погоджується з позицією відповідача з огляду на те, що 29.07.2019 року між ДКП "Луцьктепло" та АТ "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство АТ "ДАК "Укрвидавполіграфія" було укладено договір про реструктуризацію заборгованості за теплопостачання на основі укладеного договору від 03.12.2013р. №3-73, відповідно до пунктів 1.1., 2.2. котрого підприємство надає боржнику розстрочку у погашенні заборгованості за теплопостачання, що утворилася станом на 29.07.2019р. на суму 166 944,00 грн. з 01.08.2019р. до 31.01.2020р. із поділом на шість частин із щомісячним платежем в сумі 27 824,00 грн. та проведенням оплати поточних нарахувань (за їх наявності). Договір вважається виконаним лише після зарахування сплачених боржником коштів на рахунок ДКП "Луцьктепло".

Згідно інформації про виконання договору, фактично відповідач станом на 31.01.2020р. сплатив лише 151 000,00 грн., тобто не виконав умови укладеного договору. Відтак, сплативши після подання позову суму 151 258,78 грн. відповідач визнав, що договір реструктуризації ним, станом на 31.01.2020р., виконаний не був.

З огляду на вищезазначене, відповідачем не були виконані зобов`язання станом на момент пред`явлення позову як за договором купівлі-продажу теплової енергії від 03.12.2013р., так і за договором реструктуризації №3-373 від 29.07.2019р. Відповідно, на думку позивача, видається сумнівним твердження відповідача, що "фактично заборгованість в розмірі 127 502,38 грн. про наявність якої зазначає позивач виникла за період з листопада 2019 по квітень 2020 року, а не з 2016 року, як зазначено в позові". Окрім того, пеня була нарахована за період з 30.08.2019 року по 31.07.2020 року на суму заборгованості, яка утворилася станом на 29.07.2019р., тобто на момент укладення договору реструктуризації.

Відповідач посилається на п.п.4 п.3 Прикінцевих положень ЗУ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)" щодо заборони на період дії карантину нараховувати та стягувати неустойку (штраф, пеню) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово - комунальні послуги. При цьому посилається на положення статей 1 та 19 вказаного закону.

Однак, позивач, здійснюючи посилання на положення ст. 1 ЗУ "Про теплопостачання", ст. ст. 655, 656, 714 ЦК України засвідчив, що виходячи з умов чинного законодавства необхідно розмежовувати поняття "купівля - продаж теплової енергії" і "послуги з постачання теплової енергії", оскільки вони не є тотожними і співвідносяться як постачання (продаж) товару та надання саме комунальної послуги з постачання теплової енергії.

Вищезазначені положення законодавства, на думку позивача, з огляду на умови самого договору купівлі-продажу (постачання) теплової енергії, унеможливлюють застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Враховуючи викладене, а також те, що заборгованість було сплачено після подання позову, позивач просив стягнути з відповідача нараховану пеню в розмірі 127 502,38 грн., 3% річних в розмірі 21 464,28 грн. та суму на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 61 215,28 грн.

Присутній в судовому засіданні представник відповідача заявив усне клопотання про зменшення пені до 10% у зв`язку з її визнанням.

Водночас, здійснивши власні розрахунки 3% річних та суми індексу інфляції, подав суду контррозрахунки, згідно котрих 3% річних за період з 02.01.2020р. по 31.07.2020р. становлять 1 760,58грн., а сума індексу інфляції за період з січня 2020 року по липень 2020 року становить 1 734,85грн.

В судовому засіданні 02.11.2020р. судом було постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження по справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.11.2020р.

Присутній в судовому засіданні 09.11.2020р. представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

При цьому, звернувся до суду із заявою від 09.11.2020р. про поверненню з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплаченого останнім при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №4623 від 19.12.2019р. судового збору в розмірі 247,01 грн.

В судовому засіданні 09.11.2020р. представник відповідача підтримав раніше висловлену ним правову позицію у відзиві на позовну заяву стосовно пред`явлених позовних вимог та підтримав клопотання про зменшення пені до 10% у зв`язку з її визнанням.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, господарський суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений позивачем до відповідача позов підлягає до часткового задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 03 грудня 2013 року між Державним комунальним підприємством "Луцьктепло" (Теплопостачальна організація) та Приватним акціонерним товариством "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія" (Споживач) було укладено договір №3-73 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії з додатком №1 до нього, згідно з умовами котрого Теплопостачальна організація відпускає теплову енергію у вигляді гарячої води (далі-теплову енергію) Споживачу у Приміщення друкарні пр. Волі, 27: виробничий корпус, а Споживач зобов`язаний оплатити прийняту теплову енергію та дотримуватися передбаченого режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію системи теплоспоживання (тепловикористального обладнання).

У відповідності до п.п. 1.2., 1.4. цього договору теплова енергія використовується Споживачем через тепловикористальні установки для підтримання належного теплового режиму (обігрівання) належних йому приміщень (централізованого опалення). Кількість теплової енергії, що постачається за цим Договором, визначається за показами приладу комерційного обліку теплової енергії (назва та номер лічильника зазначені в Додатку №1 до Договору).

Пунктом 2.2.13. даного договору визначено, що Теплопостачальна організація зобов`язується своєчасно здійснювати оплату теплової енергії. В разі несвоєчасної оплати сплачувати на вимогу Теплопостачальної організації штрафні санкції.

Відповідно до п.п. 3.1., 3.1.1., 3.1.2., 3.2., 3.3. договору Споживач оплачує Теплопостачальній організації вартість теплової енергії за встановленими тарифами згідно з показами приладів обліку (з врахуванням фактично спожитої теплової енергії до кінця розрахункового місяця), які надаються Споживачем до 20 числа розрахункового місяця в Теплопостачальну організацію. Тарифи на момент підписання даного Договору такі: 1 Гкал теплової енергії - 754,67 грн. та ПДВ - 150,93грн. Тарифи встановлюються нормативно-правовим актом уповноваженого органу державної влади або органу місцевого самоврядування (постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг України, рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради тощо). У випадку прийняття нових тарифів вони є обов`язковими для обох сторін з часу введення їх в дію. Вартість хімочищеної води, яка витрачається на заповнення теплових мереж при проведенні ремонтних робіт та теплової енергії, витраченої для її підігріву; втрати теплової енергії (тепловіддачі) транзитних трубопроводів централізованої системи опалення та нормативні втрати ХОВ і теплової енергії (згідно з Додатком №1 даного Договору) від зони розподілу тепломереж до місця встановлення приладів обліку, яка встановлюється Сторонами в Додатку №3 до даного до Договору. Сторони погодили, що рахунок за відповідний місяць, наданий Споживачу Теплопостачальною організацією, є одночасно актом приймання-передачі теплової енергії. Споживач зобов`язується щомісячно сплачувати за теплову енергію в наступному порядку: передоплату - до 01 числа розрахункового місяця (в розмірі середньомісячного нарахування), на підставі виставленого рахунку на оплату, який отримується Споживачем до 20 числа місяця, що передує розрахунковому, в приміщенні Теплопостачальної організації. Нез`явлення Споживача до встановленої дати у Теплопостачальну організацію для отримання рахунку не є підставою для відмови від оплати за теплову енергію;

- остаточний розрахунок - до 01 числа місяця наступного за розрахунковим, на підставі рахунку, який отримується Споживачем до 20-го числа розрахункового місяця в приміщенні Теплопостачальної організації (кабінет 313). Нез`явлення Споживача до встановленої дати у Теплопостачальну організацію для отримання рахунку не є підставою для відмови від оплати за теплову енергію.

Споживач зобов`язаний своєчасно з`являтися до Теплопостачальної організації або направити свого уповноваженого представника для отримання рахунків на оплату теплової енергії, надання Теплопостачальній організації показників приладів обліку теплової енергії у строки, встановлені договором (п. 2.2.16 договору).

Пунктами 3.2, 3.3 цього договору сторони погодили, що рахунок за відповідний місяць, наданий Споживачу Теплопостачальною організацією, є одночасно актом приймання-передачі теплової енергії. Споживач зобов`язується щомісячно сплачувати за теплову енергію в наступному порядку:

- передоплату - до 01 числа розрахункового місяця, яка обраховується відповідно до розрахункового середньомісячного теплового навантаження згідно Додатку № 1 до Договору. Теплопостачальна організація може надавати Споживачу рахунок на оплату. Такий рахунок вручається Споживачу особисто або надсилається йому поштовим відправленням за вказаною у цьому Договорі адресою до 25-го числа місяця включно, що передує розрахунковому. У разі неотримання рахунку у вказаний у цьому пункті строк, Споживач (його представник) має право прибути для отримання рахунку в приміщення Теплопостачальної організації не пізніше 28-го числа місяця, що передує розрахунковому;

- остаточний розрахунок - до 01 числа місяця наступного за розрахунковим, на підставі рахунку, який вручається Споживачу, особисто або надсилається йому поштовим відправленням за вказаною у цьому Договорі адресою до 25-го числа (включно) розрахункового місяця. У разі неотримання рахунку у вказаний у цьому пункті строк, Споживач (його представник) зобов`язаний прибути в приміщення Теплопостачальної організації не пізніше 28-го числа розрахункового місяця. Нез`явлення Споживача (його представника) до встановленої дати у Теплопостачальну організацію для отримання рахунку не є підставою для відмови від оплати за теплову енергію.

Договір набирає чинності з врахуванням ч. 3 ст. 631 ЦК України і діє безстроково (п. 6.1. договору).

Дана угода з додатком до неї підписана сторонами та скріплена відтисками їх круглих печаток.

На виконання умов договору №3-73 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 03.12.2013р. позивач у період з січня місяця 2016 року по березень 2020 року (включно) відпустив відповідачу теплову енергію на загальну суму 1 506 329,93 грн., що підтверджується рахунками на оплату за період з березня 2016 року по березень 2020 року (включно), які згідно положень п. 3.2. договору №3-73 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії є одночасно актами приймання-передачі теплової енергії.

Однак, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо оплати прийнятої по договору №3-73 купівлі-продажу (постачання) від 03.12.2013р. теплової енергії своєчасно та в повному обсязі не виконав, сплативши позивачу лише 1 378 827,55грн. що і спричинило звернення кредитора з позовом.

Таким чином, заборгованість по договору №3-73 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 03.12.2013р. на час звернення позивача з позовом до суду становила 127 502,38 грн., яку позивач і просив стягнути з відповідача.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Між сторонами був укладений договір, що за своєю правовою природою є договором поставки.

Договір №3-73 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 03.12.2013р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.

Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Водночас, за договором енергопостачання, енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (ч.1 ст.275 Господарського кодексу України).

Пунктами 6, 7 статті 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Згідно Закону України "Про теплопостачання" теплопостачальна організація має право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами. В свою чергу, ч. 6 ст. 19 даного Закону зобов`язує споживача послуг щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, що передбачено статтею 629 ЦК України.

Згідно статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання- відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно з ч. ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору №3-73 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 03.12.2013р., відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу теплової енергії, її отримання Акціонерним товариством "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство АТ "ДАК "Укрвидавполіграфія" та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність (на момент пред`явлення позову) пред`явлених позивачем до відповідача позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 127 502,38грн. Сума боргу повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому випадку не була спростована чи заперечена відповідачем.

З метою досудового врегулювання спору, Державне комунальне підприємство "Луцьктепло" звернулось до Приватного акціонерного товариства "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія" з претензією №2219/14 від 23.06.2020р. про сплату боргу в сумі 151 258,75грн. до 22.07.2020р.

Поруч з цим, відповідач на адресу позивача направив відповідь на претензію від 02.07.2020р. №20, в котрій засвідчив на скрутному фінансовому становищі останнього та просив позивача реструктуризувати борг в сумі 151 258,75грн. терміном на 6 календарних місяців.

29 липня 2019 року між Державним комунальним підприємством "Луцьктепло" та Приватним акціонерним товариством "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія" було укладено договір про реструктуризацію заборгованості за теплопостачання на основі уклаеного договору від 03.12.2013р. №3-73, у відповідності до п. 1.1. котрого підприємство надає боржнику розстрочку у погашенні заборгованості за теплопостачання, що утворилася станом на 29 липня 2019р. на суму 166 944,00грн. з 01 серпня 2019 року до 31 січня 2020 року із поділом на шість частин із щомісячним платежем в сумі 27 824,00 грн. та проведенням оплати поточних нарахувань (за їх наявності).

Договір набирає чинності з моменту укладення і діє до 31 січня 2020 року (п. 4.1. договру).

Дана угода з додатком до неї підписана сторонами та скріплена відтисками їх круглих печаток.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у період підготовчого судового провадження у справі було вжито заходів, спрямованих на врегулювання господарського спору, та сплачено суму основного боргу у розмірі 127 502,38 грн.

Такі дії відповідача, на переконання суду, свідчать не інакше як про визнання останнім позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

У пункті 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз`яснено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Зважаючи на те, що відповідач сплатив суму основного боргу у розмірі 127 502,38 грн., суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній частині позовних вимог на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду з даним позовом було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з відповідача суми пені в розмірі 127 502,38 грн. нарахованої за період з 30.08.2019р. по 31.07.2020р.

Згідно п. 5.4. договору №3-73 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 03.12.2013р. сторони визначили, що при порушенні строку оплати теплової енергії Споживач сплачує Теплопостачальній організації пеню в розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 100% від суми боргу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Згідно ч.2 ст.4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим кодексом. Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов`язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В даному випадку сторони у п. 5.4 договору №3-73 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 03.12.2013р. визначили, що при порушенні строку оплати теплової енергії Споживач сплачує Теплопостачальній організації пеню в розмірі 1 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 100% від суми боргу. Договір №3-73 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 03.12.2013р. недійсним чи зміненим, зокрема, в частині п. 5.4, не визнавався. На момент звернення позивача до суду з позовом відповідач зобов`язання щодо оплати отриманої теплової енергії не виконав, тому сплата пені є його договірним зобов`язанням.

Судом враховано, що при підтриманні позовних вимог в судовому засіданні позивачем розмір санкцій було приведено у відповідність до положень ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", котрою, зокрема, визначено, що за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги суб`єкти підприємницької діяльності сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу, та відповідно обмежено нараховані відповідачу штрафні санкції (пеню) до суми, рівної сумі основної заборгованості, котра існувала на час звернення до суду з позовом (127 502,38грн.)

Судом встановлено, що за прострочення виконання грошових зобов`язань по оплаті за отриману відповідачем теплову енергію, згідно перевіреного судом розрахунку позивача, останнім було нараховано відповідачу 127 502,38 грн. пені за період з 30.08.2019р. по 31.07.2020р., яка, на думку та переконання суду, є арифметично вірною, підставною та підлягає до стягнення.

Водночас, відповідачем відповідно до положень ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України в судовому засіданні 02.11.2020р. було заявлено усне клопотання про зменшення розміру нарахованої до стягнення пені на 90%, у зв`язку з її визнанням.

Відповідач просить максимально зменшити розмір, заявленої до стягнення, посилаючись на те, що штрафні санкції є надмірно великими порівняно зі збитками кредитора, відповідач знаходиться в скрутному фінансовому становищі, що викликане незалежними від нього економічними обставинами, та те, що позивач не додав належних доказів на підтвердження свого важкого фінансового становища та реальності отриманих ним збитків.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За приписами частини четвертої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз наведеної норми свідчить про те, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи тощо.

Крім цього, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Враховуючи приписи діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору №3-73 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 03.12.2013р., відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, сплату відповідачем боргу в повному обсязі, а також враховуючи стягнення з відповідача 3 % річних та суми індексу інфляції, суд на підставі ст.233 ГК України, ст.551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір пені на 75% та стягнути її з Акціонерного товариства "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство АТ "ДАК "Укрвидавполіграфія" на користь Державного комунального підприємства "Луцьктепло" в розмірі 31 875,60 грн., що становить 25% від підставно заявленої позивачем суми - 127 502,38грн.

З огляду на викладене, в частині стягнення пені в розмірі 95 626,78 грн. позивачу слід відмовити у зв`язку із зменшенням судом розміру пені.

Відтак, за даним судовим рішенням, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в загальному розмірі 31 875,60 грн., що складається із загальної пред`явленої до стягнення пені 127 502,38грн., за мінусом 95 626,78 грн. пені, зменшеної судом у зв`язку з викладеними в рішенні обставинами.

Доводи позивача про те, що відсутність коштів у відповідача та інші обставини не можуть бути підставою для зменшення розміру пені, не приймаються судом до уваги, оскільки ці обставини не є єдиними підставами для зменшення розміру пені, а оцінені судом в сукупності з іншими.

Разом з цим, зменшуючи розмір пені лише на 75%, судом враховується принцип збалансованості майнових інтересів обох сторін, нарахування 3 % річних та суми індексу інфляції у справі.

Суд також враховує позицію Конституційного Суду України від 11.07.2013р. № 7-рп/2013, з мотивувальної частини рішення якої вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що відповідальність, визначена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому відповідно застосовується за прострочку виконання грошового зобов`язання незалежно від домовленості сторін.

Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.

Крім того, судом було враховано, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003р. затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003р. та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007р. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Вказана правова позиція відображена і в постанові Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі №905/21/19.

Поруч з цим, у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, за змістом даного листа індекс інфляції повинен розраховуватися не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що у випадку, коли сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за цей місяць, а якщо - з 16 по 31 число - вона індексується починаючи з наступного місяця.

Згідно з представленими розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України було нараховано відповідачу 61 215,28грн. суми збитків, завданих інфляційними процесами за період з лютого 2016 року по липень 2020 року, а також 21 464,28 грн. трьох процентів річних за період прострочки платежів з 01.02.2016р. по 31.07.2020р.

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення процентів річних та суми збитків, завданих інфляційними процесами, перевіривши методику та періоди їх нарахування за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН", суд вважає, що останні підставно нараховані позивачем за період з 01.02.2016р. по 31.07.2019р. у розмірі 18 408,04 трьох процентів річних та 57 512,69грн. суми індексу інфляції за період з лютого 2016 року по липень 2019 року включно, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених розмірах.

Водночас, відповідач у відзиві на позовну заяву від 15.10.2020р. та судових засіданнях 02.11.2020р., 09.11.2020р. звернувся до суду із заявою, в якій просив суд до спірних вимог застосувати позовну давність.

Розглянувши доводи відповідача викладені ним у відзиві на позовну заяву, суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати позовну давність з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що прострочення в оплаті спожитої теплової енергії у січні 2016 року у відповідача виникло з 01 лютого 2016 року, у лютому 2016 року з 01 березня 2016 року, у березні 2016 року з 01 квітня 2016 року, у квітні 2016 року з 03 травня 2016 року, у жовтні 2016 року з 01 листопада 2016 року, у листопаді 2016 року з 01 грудня 2016 року, у грудні 2016 року з 03 січня 2017 року, у січні 2017 року з 01 лютого 2017 року. І саме з цього часу позивач не був позбавлений права звернутись до відповідача у даній справі з вимогами про відшкодування трьох процентів річних та суми індексу інфляції.

У відповідності до ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права -позовна давність, встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином суд, враховуючи положення ст. 261 ЦК України, вважає, що в даному випадку строк позовної давності для позивача за спожиту теплову енергію у січні 2016 року закінчився 01 лютого 2019 року, за спожиту теплову енергію у лютому 2016 року-01 березня 2019 року, (а спожиту теплову енергію у березні 2016 року-01 квітня 2019 року, за спожиту теплову енергію у квітні 2016 року-03 травня 2019 року, за спожиту теплову енергію у жовтні 2016 року-01 листопада 2019 року, за спожиту теплову енергію у листопаді 2016 року-01 грудня 2019 року, за спожиту теплову енергію у грудні 2016 року-03 січня 2020 року, за спожиту теплову енергію у січні 2017 року-01 лютого 2020 року.

Судом при цьому встановлено, що відповідна позовна заява Державного комунального підприємства "Луцьктепло" була подана до Господарського суду Волинської області 05 серпня 2020 року, про що свідчить відмітка штемпеля відділу документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області про отримання позовної заяви.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом було пропущено строк позовної давності щодо його вимог про стягнення з відповідача трьох процентів річних в розмірі 6 922,30 грн. за період з 01.02.2016 року по 04.08.2017 року (по кожному рахунку окремо), а також стосовно вимог про стягнення з відповідача 30 320,63грн. суми індексу інфляції за період з лютого 2016 року по липень 2017 року (включно) (по кожному рахунку окремо).

У відповідності до частин 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву від 15.10.2020р. та в судових засіданнях 02.11.2020р., 09.11.2020р. було заявлено про застосування трирічної позовної давності в якості підстави для відмови позивачу в задоволенні його позовних вимог в частині стягнення суми трьох процентів річних та суми індексу інфляції.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013р.)

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Судом встановлено, що в даному випадку підстави для застосування позовної давності та наслідків її спливу до спірних правовідносин наявні, оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення, про що засвідчено судом за наслідками розгляду даної справи.

За таких обставин суд застосовує позовну давність до вимог позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних в розмірі 6 922,30 грн. за період з 01.02.2016 року по 04.08.2017 року, а також стосовно вимог про стягнення з відповідача 30 320,63грн. суми індексу інфляції за період з лютого 2016 року по липень 2017 року, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

Відтак, підставними та такими, що підлягають до задоволення будуть вимоги позивача про стягнення з відповідача 11 485,74 грн. трьох процентів річних за період з 05.08.2017 року по 31.07.2019 року (по кожному рахунку окремо) та 27 192,06 грн. суми індексу інфляції за період з серпня 2017 року по липень 2019 року (включно) (по кожному рахунку окремо).

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних та суми індексу інфляції за період з 01.08.2019 року по 31.07.2020 року, суд засвідчує, що як вже зазначалось 29 липня 2019 року між Державним комунальним підприємством "Луцьктепло" та Приватним акціонерним товариством "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія" було укладено договір про реструктуризацію заборгованості за теплопостачання на основі укладеного договору від 03.12.2013р. №3-73, у відповідності до п. 1.1. котрого підприємство надає боржнику розстрочку у погашенні заборгованості за теплопостачання, що утворилася станом на 29 липня 2019р. на суму 166 944,00грн. з 01 серпня 2019 року до 31 січня 2020 року із поділом на шість частин із щомісячним платежем в сумі 27 824,00 грн. та проведенням оплати поточних нарахувань (за їх наявності).

Договір набирає чинності з моменту укладення і діє до 31 січня 2020 року (п. 4.1. договору).

Згідно положень статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими доказами.

В силу приписів статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач нарахував до стягнення з відповідача 3 056,24грн. трьох процентів річних за період з 01.08.2019 року по 31.07.2020 року та 3 702,59грн. суми індексу інфляції за період серпня 2019 року по липень 2020 року, розрахунок яких, на думку та переконання суду, є невірним, оскільки відповідні розрахунки здійснені на суму боргу щодо оплати послуг за теплову енергію, відносно якого у сторін існували договірні відносини про реструктуризацію заборгованості за теплопостачання на основі укладеного договору від 03.12.2013р. №3-73.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та стосовно всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов`язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

З огляду на те, що позивачем не надано суду належних доказів сплати із зазначенням дат оплати спожитих послуг за договором купівлі-продажу (постачання) теплової енергії від 03.12.2013р. №3-73 з врахуванням укладеного між Державним комунальним підприємством "Луцьктепло" та Приватним акціонерним товариством "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство ДАК "Укрвидавполіграфія" договору про реструктуризацію заборгованості за теплопостачання на основі укладеного договору від 03.12.2013р. №3-73 від 29.07.2019р., а також враховуючи відсутність відповідних розрахунків позивача із зазначенням цих дат оплати, то за таких обставин суд приходить до висновку, що встановити періоди нарахування сум заборгованості відповідача за невиконання грошового зобов`язання за даним договором в частині інфляційних нарахувань та 3% річних, як похідних від суми основного боргу, не є можливим, у зв`язку з чим, суд визнає розрахунки позивача в цій частині необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 3 056,24грн. трьох процентів річних за період з 01.08.2019 року по 31.07.2020 року та 3 702,59грн. суми індексу інфляції за період серпня 2019 року по липень 2020 року.

Відтак, з огляду на викладене в позові в частині стягнення з відповідача 3 056,24грн. трьох процентів річних та 3 702,59грн. суми індексу інфляції позивачу слід відмовити.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, частиною 9 вказаної статті визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

В той же час згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Крім того, згідно статті 7 ЗУ "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

В даному випадку враховуючи визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті в частині суми основної заборгованості в розмірі 127 502,38грн. та 127 502,38грн. пені, суд вважає, що витрати, пов`язані з розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1, ч. 9 ст. 129 ГПК України за рахунок Акціонерного товариства "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство АТ "ДАК "Укрвидавполіграфія" у розмірі 50 відсотків сплаченого позивачем при поданні позовної заяви до суду судового збору пропорційно розміру підставних позовних вимог, що становить 1 912,54 грн. (з розрахунку 127 502,38грн.-заборгованості *1,5%/2+127 502,38грн. пені*1,5%/2), а також повернути Державному комунальному підприємству "Луцьктепло" з Державного бюджету України 1 912,52 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №4623 від 19.12.2019р. (оригінал платіжного доручення №4623 від 19.12.2019р. знаходиться у матеріалах справи), у зв`язку із визнанням позову відповідачем в частині суми основної заборгованості та пені до початку розгляду справи по суті.

Крім того, суд зауважує, що частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до статті 4 ЗУ "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну особу для працездатних осіб становив 2 102,00 грн.

Таким чином, за подання до суду даної позовної заяви, позивачем мав бути сплачений судовий збір в розмірі 5 065,26 грн. (337 684,32грн.*1,5%)

Як вбачається з платіжного доручення №4623 від 19.12.2019р., долученого до матеріалів справи, позивачем при поданні даної позовної заяви до суду було сплачено 5 312,27грн. судового збору.

Статтею 129 Господарського процесуального кодексу України визначено , що витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Разом з тим, відповідно до ст.238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності, у резолютивній частині рішення також вказується про повернення судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що надмірно сплачений позивачем при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області судовий збір в розмірі 247,01 грн. згідно платіжного доручення №4623 від 19.12.2019р. підлягає поверненню з Державного бюджету України на користь позивача. Відповідне клопотання було заявлене присутнім в судовому засіданні представником позивача.

Відтак, в даному випадку Державному комунальному підприємству "Луцьктепло" слід повернути з Державного бюджету України 2 159,53грн. судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №4623 від 19.12.2019р., що складається із 1 912,52 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №4623 від 19.12.2019р., у зв`язку із визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті в частині стягнення суми основного боргу та пені, а також 247,01грн., надмірно сплаченого позивачем при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області судового збору.

Поруч з цим, враховуючи прийняття судом рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних та суми індексу інфляції, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід покласти на Акціонерне товариство "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство АТ "ДАК "Укрвидавполіграфія" пропорційно розміру задоволених позовних вимог 38 677,80 грн. (11 485,74 грн. трьох процентів річних + 27 192,06 грн. суми індексу інфляції).

На підставі викладеного, керуючись ст. 7 Закону України "Про судовий збір ", ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Волинська обласна друкарня" корпоративне підприємство АТ "ДАК "Укрвидавполіграфія" (Волинська область, місто Луцьк, проспект Волі, будинок 27, код ЄДРПОУ 02465973) на користь Державного комунального підприємства "Луцьктепло" (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Гулака-Артемовського, будинок 20, код ЄДРПОУ 30391925) 31 875,60 грн. пені, 11 485,74 грн. трьох процентів річних, 27 192,06 грн. суми індексу інфляції, всього 70 553,40грн., а також 2 492,70 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. В позові в частині стягнення 95 626,78 грн. пені, 9 978,54грн. трьох процентів річних, 34 023,22грн. суми індексу інфляції відмовити.

4. Провадження у справі в частині стягнення 127 502,38 грн. заборгованості закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору.

5. Управлінню державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області (43021, м. Луцьк, вул. Стрілецька, 4а, код ЄДРПОУ 38009628) повернути з Державного бюджету України Державному комунальному підприємству "Луцьктепло" (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Гулака-Артемовського, будинок 20, код ЄДРПОУ 30391925) 2 159,53 грн. судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжного доручення №4623 від 19.12.2019р.

5. Наказ на виконання п. 2 рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

6. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 11.11.2020р.

Суддя В. А. Войціховський