Рішення

від 09.11.2020 по справі 910/13373/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2020Справа № 910/13373/20 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справу

за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАНДСЕРВІС"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача , Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація

про стягнення 202 453,04 грн

Представники сторін:

Від позивача: Васьковська Г.М., Гумінська Т.А.

Від відповідача: не з`явився

Від третьої особи: не з`явився

УСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РАНДСЕРВІС" про стягнення 202 453,04 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з зі сплати орендної плати за договором № 533/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 26.08.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2020 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Шевченківську районну в місті Києві державну адміністрацію. Справу вирішив розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Даною ухвалою судове засідання призначено на 07.10.2020.

В судове засідання 07.10.2020 представники відповідача та третьої особи не з`явилися.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 09.09.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03113, м. Київ, пров. Артилерійський, 5-А, проте до суду повернувся конверт з ухвалою суду від 09.09.2020 з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

Оскільки представники відповідача та третьої особи в судове засідання 07.10.2020 не з`явилися суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив відкласти судове засідання на 09.11.2020.

В судове засідання 09.11.2020 з`явилися представники позивача. Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явилися.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи 09.11.2020 ухвала суду про відкладення судового була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03113, м. Київ, пров. Артилерійський, 5-А, та адресу директора відповідача: 04073, м. Київ, вул. Копилівська, 31, кв. 95, проте до суду повернулися конверти з ухвалою суду від 07.10.2020 з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання та адресат відсутній за вказаною адресою .

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 09.09.2020 та ухвалою про відкладення судового засідання від 07.10.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 2 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 09.11.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва установив таке.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

Судом встановлено, що 26.08.2016 між Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією (ОРЕНДОДАВЕЦЬ), Товариством з обмеженою відповідальністю "РАНДСЕРВІС" (ОРЕНДАР) та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (ПІДПРИЄМСТВО-БАЛАНСОУТРИМУВАЧ) укладено договір № 533/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, за умовами п. 1.1 якого ОРЕНДОДАВЕЦЬ на підставі протоколу засідання постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 23.06.2016 № 18, розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 28.07.2016 № 453 передає, а ОРЕНДАР приймає в оренду нерухоме майно (нежитлове приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, далі - ОБЄКТ, яке знаходиться у пров. Артилерійському, 5-а, для розміщення суб`єкта господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення (ремонт одягу, перукарня, взуття).

Згідно з п. 2.1 договору ОБ`ЄКТОМ оренди є: нежитлове приміщення 1-го поверху загальною площею 193,7 кв.м. згідно викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід`ємну частину цього Договору.

Відповідно до п. 2.5 договору передача ОБ`ЄКТА в оренду не тягне за собою виникнення в ОРЕНДАРЯ права власності на цей ОБ`ЄКТ. Власником ОБ`ЄКТА залишається територіальна громада міста Києва, а ОРЕНДАР користується ним протягом строку оренди.

Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затверджено рішенням Київської міської ради від 21 квітня 2015 року № 415/1280, і становить без ПДВ: 72 грн 93 коп. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку лютий 2016 р. 14127 грн 50 коп. (п. 3.1 договору).

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України (цей пункт застосовується після поновлення дії норми статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в частині індексації орендної плати) (п. 3.2.).

Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін у разі зміни розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва, яке передано в оренду, та в інших випадках, передбачених законодавством України. (п. 3.4 договору).

Як встановлено у п. 4.2 договору ОРЕНДАР зобов`язаний:

- після припинення дії цього Договору протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі ПІДПРИЄМСТВУ-БАЛАНСОУТРИМУВАЧУ. Акт приймання-передачі ОБЄКТА підписується відповідним ОРЕНДОДАВЦЕМ, ОРЕНДАРЕМ та ПІДПРИЄМТВОМ-БАЛАНСОУТРИМУВАЧЕМ. У разі невиконання цього пункту ОРЕНДАР сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати. (п.п. 4.2.20)

- для продовження дії цього Договору оренди ОРЕНДАР за три місяці до дати закінчення цього Договору має надати ОРЕНДОДАВЦЮ новий звіт з незалежної оцінки ОБЄКТА (п.п. 4.2.21).

За приписами пунктів 9.1-9.4 договору цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 26.08.2016 до 25.08.2019.

Усі зміни та доповнення до цього договору оформлюються в письмовій формі і вступають в силу з моменту підписання їх сторонами.

Додатковою угодою № 1 від 01.03.2018 про внесення змін до договору від 26.08.2016 № 533/1:

- пункт 2.1 договору викладено в наступній редакції: "ОБ`ЄКТОМ оренди є: нежитлове приміщення 1-го поверху загальною площею 143,7 кв.м. згідно викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід`ємну частину цього Договору.";

- пункт 3.1 договору викладено в наступній редакції: "Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затверджено рішенням Київської міської ради від 21 квітня 2015 року № 415/1280, і становить без ПДВ: 74 грн 47 коп. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку лютий 2017 р. 10700 грн 85 коп.".

На виконання умов договору відповідач надав позивачу в оренду приміщення загальною площею 193,7 кв.м. (1-й поверх), яке закріплене за підприємством на праві господарського відання згідно Розпорядження Шевченківської районної в місті Києві адміністрації № 80 від 09.02.2011 року "Про закріплення майна за Комунальним підприємством "Керуюча дирекція", що підтверджується актом 26.08.2016 про фактичне використання нежитлового приміщення в будинку № 5А на пров. Артилерійському від 26.08.2016.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2019, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суд від 16.09.2020, встановлено, що договір №533/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва від 28.06.2016 року припинив свою дію 25.08.2019 .

Відповідно до п. 3.12 договору у разі припинення (розірвання) договору орендар (відповідач) сплачує орендну плату до дня повернення об`єкта за катом приймання - передачі включно. Закінчення строку дії договору не звільняє відповідача (орендаря) від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, яка виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, позивачу.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідач звільнив орендоване приміщення 07.08.2020, що підтверджується актом приймання - передачі приміщення, що підписаний сторонами.

У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з п. 2.4. договору, орендар вступає у строкове платне користування об`єктом у термін, указаний у цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі об`єкта.

Відповідно до п. 3.1. договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21 квітня 2015 року № 415/1280, і становить без ПДВ:74 грн.47 коп. за 1 кв. м. орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць розрахунку лютий 2017 р. 10 700 грн. 85 коп.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України (цей пункт застосовується після поновлення дії норми статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в частині індексації орендної плати) (п. 3.2.).

Умовами пункту 3.3. визначено, що у разі користування об`єктом протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова оренда плата за дні користування визначається згідно з Методикою розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування.

Згідно з п. 3.5. договору, додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.

Відповідно до п. 3.6. договору, орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства балансоутримувача, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі.

Пунктом 3.7. договору передбачено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця.

Із п.п. 4.2.1., 4.2.2., 4.2.3. п. 4.2. договору вбачається, що орендар зобов`язаний прийняти по акту приймання-передачі об`єкт, використовувати об`єкт відповідно до його призначення та умов цього договору, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі.

Спір виник у зв`язку з тим, що відповідач в період з 01.02.2019 по 07.08.2020 не в повному обсязі сплачував орендну плату, а том у відповідача вин к борг перед позивачем у сумі 192 257, 62 грн.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ст. 530 ЦК України).

Оцінивши подані позивачем докази в їх сукупності, господарський суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на день прийняття рішення становить 192 257,62 грн.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Відповідач доказів на спростування обставин повідомлених позивачем суду не надав.

З урахуванням викладеного позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 192 257,62 грн. обгрунтовані, а тому підлягають задоволенню.

Крім основного боргу позивач просив також стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 8 739,00 грн.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною є сума 3% річних в розмірі 7820,33 грн., а тому позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню повністю. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Також, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 456,42 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано .

Згідно статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6.2. договору оренди, за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату орендної плати та інших платежів на користь підприємства-балансоутримувача орендар сплачує на користь підприємства-балансоутримувача пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних та інших платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами Цивільного кодексу України та Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

За перерахунком суду загальний розмір пені становить 130,35 грн. та підлягає задоволенню.

Вимоги позивача щодо стягнення пені в розмірі 1326,07 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст. 129, ст.ст. 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рандсервіс" (03113, м. Київ, провул. Артилерійський, б. 5-А, код ЄДРПОУ 24265179) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (04050, м. Київ, вул. Білоруська, буд. 1, код ЄДРПОУ 34966254) основний борг в розмірі 192 257 грн. 62 коп., 3 % річних в розмірі 7 820 грн. 33 коп., пеню в розмірі 130 грн. 35 коп. та судовий збір в розмірі 3 033 грн. 12 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 11.11.2020

Суддя Т. Ю. Трофименко