Рішення

від 03.11.2020 по справі 918/530/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2020 р. м. Рівне Справа № 918/530/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г. при секретарі судового засідання Ножняк Л.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно - каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Західний офіс Держаудитслужби

про визнання недійсним пункту договору та застосування наслідків його недійсності

представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Махаринець Н.М.;

від третьої особи: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року Комунальне підприємство "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради звернулось до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно - каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" про визнання недійсним пункту договору №286 від 01.04.2013 року на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію та застосування наслідків його недійсності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.04.2013 року між позивачем та відповідачем укладено договір №286 на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію з додатками, підпунктом б. п. 2.3. якого передбачено, що водоканал зобов`язується відповідно до Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово- комунального господарства України від 27.06.2008 р. №190 визначати об`єм стічних вод, що утворюється внаслідок випадання атмосферних опадів, сніготанення та здійснення поливально-мийних робіт під час прибирання територій (далі - поверхневі стічні води), і неорганізовано потрапляє у комунальну каналізаційну мережу з територій і дахів будівель Абонента, як при загальносплавній, так і при роздільній системі водовідведення. Абонент надає інформацію про вид поверхні та площі стоку, а також відповідає за достовірність надання такої інформації. Управлінням західного офісу держаудитслужби в Рівенській області здійснено ревізію фінансово - господарської діяльності КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР, в результаті якої виявлено, що в порушення вимог п. 2.2. та п. 5.29. Правил №190, в договорі № 286 від 01.04.2013 р. на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію не конкретизовано метод (порядок) визначення об`ємів стічних вод. Даний факт призвів до оплати послуг з приймання у комунальну каналізацію з території КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР поверхневих стічних вод (дощових та талих вод), надання яких документально та фактично не підтверджено. На думку позивача, вищевказана норма Договору №286 від 01.04.2013 р. суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на те, що Наказом Міністерства житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (Правила № 190), які визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України. Норми Правил № 190 містять вичерпний перелік способів визначення кількості стічних вод, який розширеному тлумаченню не підлягає, тобто відповідач у договорі може передбачити перелік методів визначення кількості стічних вод лише в межах визначених підпунктами 1 - 5 пункту 5.29 Правил № 190. Позивач зазначає, що відповідачем протягом періоду з 01.01.2017 року по 31.12.2019 року було виставлено рахунки на оплату послуг, з порушенням норм чинного законодавства, та, по факту, документально не підтверджено обсяги фактично наданих послуг з приймання у комунальну каналізацію з території КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР дощових і талих вод. У зв`язку з вищенаведеним, оплата послуг, надання яких документально та фактично не підтверджено, призвела до втрат КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР фінансових ресурсів на суму 89 755,01 грн. З огляду на все вищенаведене, позивачем було направлено претензію № 1 від 23.04.2020р. до РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал", в якій вимагалось повернення надміру сплачених коштів, що були сплачені як оплата послуг з приймання у комунальну каналізацію з території КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР дощових та талих (снігових) вод, обсяги яких фактично не підтверджені. На зазначену претензію відповідач надав лист-відповідь, в якому вимоги позивача про повернення надміру сплачених коштів визнані безпідставними та необґрунтованими. Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся в суд з позовом до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно - каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" про визнання недійсним підпунктом б. п. 2.3. договору №286 від 01.04.2013 року на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію та застосування наслідків його недійсності.

Ухвалою суду від 12.06.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду у порядку загального позовного провадження, судове засідання для розгляду справи призначено на 07.07.2020 року.

Ухвалою суду від 07.07.2020 року розгляд справи відкладено на 19.08.2020 року.

10 серпня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що відповідач заперечує проти задоволення позову з огляду на те, що станом на дату виникнення господарських зобов`язань між позивачем та відповідачем та станом на дату укладення чинного договору між сторонами, законодавством не встановлено ні примірного, ні типового договору для таких зобов`язань, а саме тому укладення договору №286 від 01.04.2013 року здійснювалось на підставі вільного волевиявлення, з урахуванням положень законодавства, чинного на момент виникнення зобов`язань. Зазначено, що в п. 5. 29. Правил №190, порушення якого на думку позивача, здійснив відповідач, зазначено, що метод визначення кількості стічних вод встановлюється виробниками, жодних приписів, що методи які перераховані в п. 5. 29 є вичерпними, немає, а тому виходячи з положень Договору № 286, п.4.10. Правил №190, визначення додаткового обсягу стічних вод, що неорганізовано потрапляють в мережі відповідача у період з 01.01.2017р. по 31.12.2019р. з об`єктів позивача, а також нарахування плати за вказані послуги є законними.

Також відповідач просить суд звернути увагу на те, що РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" звертався з відповідним запитом щодо надання роз`яснення Департаментом систем життєзабезпечення та житлової політики Міністерства розвитку громад та територій України. З відповіді Мінрегіону № 8/9.1.2/2977-20 від 28.04.2020 року вбачається, що у разі відсутності у споживача засобів обліку на каналізаційних випусках кількість стічних вод визначається за кількістю води, що надходить з мереж централізованого водопостачання та інших джерел. Метод визначення кількості стічних вод встановлюється виробниками. Водночас за формулами 1-3 пунктів 4.10. - 4.13. Правил №190 розраховується середньорічний об`єм стічних вод, що утворилися внаслідок випадання атмосферних опадів, сніготанення та здійснення поливально-мийних робіт під час прибирання територій, і неорганізовано потрапляє в мережі водовідведення споживачів або через дощозбірники і колодязі на мережах водовідведення, які розташовані на території споживачів, у мережі водовідведення виробника, як при загально сплавній, так і при розподільчій системі водовідведення.

Додатково зазначено, що факт наданих, протягом періоду з 01.01.2017 року по 31.12.2019 року, послуг з прийняття у комунальну каналізацію з території позивача дощових і талих вод підтверджено підписаними з обох сторін помісячними рахунками-актами наданих послуг. При цьому, будь-які заперечення щодо неналежного надання послуг з боку відповідача відсутні, а доказів пред`явлення позивачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг та відмови відповідача від прийняття у комунальну каналізацію з території позивача дощових і талих вод, а також претензій щодо неналежного виконання відповідачем умов договору до відповідача теж не надходило.

Ухвалою суду від 19.08.2020 року заяву Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно - каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача задоволено та залучено до участі у справі Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Міцкевича, 14, ЄДРПОУ 22574150), як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Розгляд справи відкладено на 03.09.2020 року.

Ухвалою суду від 03.09.2020 року замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача з Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Міцкевича, буд. 14, код 40913624) на Західний офіс Держаудитслужби (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 8, код ЄДРПОУ 40479801). Відкладено підготовче засідання 16.09.2020 року.

15 вересня 2020 року від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Західного офісу Держаудитслужби надійшли письмові пояснення зі змісту яких вбачається, що Західний офіс Держаудитслужби підтримує позовні вимоги в повному обсязі з підстав, зазначених у письмових поясненнях.

Ухвалою суду від 16.09.2020 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 06.10.2020 року.

05 жовтня 2020 року від представника відповідача надійшли заперечення по справі.

Ухвалою суду від 06.10.2020 року розгляд підготовчого провадження відкладено на 20.10.2020 року.

Ухвалою суду від 20.10.2020 року закрито підготовче провадження у справі № 918/530/20 та призначено справу до судового розгляду по суті "03" листопада 2020 року.

Пердставники позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача в судове засідання не з`явились. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення поштового зв`язку, які знаходиться в матеріалах справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 03.11.2020 року заперечив проти задоволення позову з підстав, зазначених у відзиві та запереченнях.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Заслухавши у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали справи в сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

01 квітня 2013 року між Комунальним підприємством "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради (далі - позивач, абонент, КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР) та Рівненським обласним виробничим комунальним підприємством водопровідно - каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал" (далі - відповідач, водоканал, РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал") укладено договір №286 на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію з додатками (далі - договір) (т. 1, а.с. 15-18).

Відповідно до п. 1.1. договору, водоканал забезпечує водопостачання абонента до місця приєднання останніх до комунальних водопроводів, а також приймає стічні води у комунальна каналізацію та очищає їх. Об`єми та характеристика води та стоків, вид послуг, що надаються наведені в дислокації об`єктів у додатку №1 до цього договору.

Підпунктом б. п. 2.3. передбачено, що водоканал зобов`язується відповідно до Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово- комунального господарства України від 27.06.2008 р. №190 (далі - правила) визначати об`єм стічних вод, що утворюється внаслідок випадання атмосферних опадів, сніготанення та здійснення поливально-мийних робіт під час прибирання територій (далі - поверхневі стічні води), і неорганізовано потрапляє у комунальну каналізаційну мережу з територій і дахів будівель Абонента, як при загальносплавній, так і при роздільній системі водовідведення. Абонент надає інформацію про вид поверхні та площі стоку, а також відповідає за достовірність надання такої інформації.

КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР направлено до РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" лист №510 від 26.11.2015 року, щодо надання роз`яснення стосовно порядку та підстав здійснення плати за послуги відведення талих і дощових вод (т.1, а.с. 19)

На даний лист було отримано відповідь №4453/01-11 від 15.12.2015 року, в якій РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" обґрунтував розрахунок плати за послуги з відведення талих і дощових вод на підставі п. 4.10. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово - комунального господарства України від 27.06.2008 р. №190 (далі - Правила №190) (т. 1, а.с. 20).

Як зазначає позивач, у період з 14.01.2020 року по 17.03.2020 року Управлінням західного офісу держаудитслужби в Рівенській області було здійснено ревізію фінансово - господарської діяльності КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР, в результаті якої було виявлено, що в порушення вимог п. 2.2. та п. 5.29. Правил №190, в договорі № 286 від 01.04.2013р. між КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР та РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію, не конкретизовано метод (порядок) визначення об`ємів стічних вод. Даний факт призвів до оплати послуг з приймання у комунальну каналізацію з території КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР поверхневих стічних вод (дощових та талих вод), надання яких документально та фактично не підтверджено.

Дана умова визначена підпунктом б пункту 2.3 вищезазначеного договору, де вказано, що водоканал зобов`язується визначати об`єм стічних вод, що утворюється внаслідок випадання атмосферних опадів, сніготанення та здійснення поливально - мийних робіт під час прибирання територій (далі - поверхневі стічні води), і неорганізовано потрапляє у комунальну каналізаційну мережу з територій і дахів будівель Абонента як при загальносплавній, так і при роздільній системі водовідведення.

На думку позивача, вищевказана норма Договору №286 від 01.04.2013р. на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію, суперечить вимогам чинного законодавства з огляду на те, що Наказом Міністерства житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року № 190 затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України (Правила № 190), які визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України.

Згідно з п. 1.1. Правил № 190 вони є обов`язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності і підпорядкування та фізичних осіб - підприємців, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об`єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення і з якими виробником укладено договір на отримання питної води, скидання стічних вод.

Пунктом 2.1. Правил № 190 встановлено, що договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до пункту 5.1 Правил № 190 користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктах України, облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

Згідно з пунктом 3.14 Правил № 190, у разі відсутності у споживача засобів обліку на каналізаційних випусках кількість стічних вод визначається за кількістю води, що надходить з мереж центрального водопостачання та з інших джерел.

Пунктом 5.29 Правил № 190 встановлено, що у разі відсутності засобів обліку стічних вод їх облік здійснюється такими методами: за допомогою засобів обліку на водозаборах; за паспортною продуктивністю насосів на водозаборах; за паспортним дебітом усіх свердловин та проектною потужністю поверхневого водозабору; на підставі витрат води на технологічні потреби; на підставі замірів кількості стічних вод, що надходять до мереж водовідведення.

Метод визначення кількості стічних вод встановлюється виробниками.

Якщо кількість стічних вод визначається одним із методів, зазначених у цьому пункті Правил, що зафіксовано договором або двостороннім актом між виробником і споживачем на обумовлений термін, то споживач протягом цього терміну може не надавати виробнику таких даних.

Позивач стверджує, що наведена норма Правил № 190 містить вичерпний перелік способів визначення кількості стічних вод, який розширеному тлумаченню не підлягає, тобто відповідач у договорі може передбачити перелік методів визначення кількості стічних вод лише в межах визначених підпунктами 1 - 5 пункту 5.29 Правил № 190.

Позивач звертає увагу, що розрахунок обсягу стічних вод відповідно до положень пункту 4.10 Правил №190, на які посилається Відповідач у своєму листі №4453/01-11 від 15.12.2015р., не можуть бути застосовані у даних правовідносинах з огляду на те, що пункт 4.10. Правил № 190 знаходяться у розділі IV цих Правил "Приєднання об`єктів до систем централізованого питного водопостачання та водовідведення", який регулює питання, пов`язані з приєднанням споживачів (замовників) до систем централізованого водопостачання та водовідведення.

Для приєднанням до систем централізованого водопостачання та водовідведення замовнику таких послуг надаються технічні умови (абзац 1 пункту 4.1. Правил № 190).

Виробник послуг з централізованого водопостачання та водовідведення видає замовнику технічні умови з урахуванням потужностей споруд та пропускної спроможності мереж систем централізованого водопостачання та водовідведення, із зазначенням умов для проектування вводу: місця приєднання, місця розташування водомірного вузла, умов для влаштування проміжного резервуара і насосів - підвищувачів тиску (абзац 7 пункту 4.1. Правил № 190).

Зі змісту розділу IV вказаних Правил витікає, що пункт 4.10. визначає алгоритм визначення об`єму поверхневих стічних вод, для застосування цих даних при приєднанні споживачів до систем централізованого водопостачання та водовідведення, зокрема, для визначення потужностей споруд та пропускної спроможності мереж каналізації, що необхідно при проектуванні та будівництві відповідних об`єктів.

Крім цього, за формулою, встановленою в пункті 4.10. Правил № 190 підлягає визначенню середньорічний об`єм стічних вод, який встановлюється в тому числі за метеорологічними даними, які беруться за весь рік.

Питання, пов`язані з обліком, в тому числі прийнятих стоків, регулюються розділом V Правил № 190, який має назву "Система обліку водопостачання та водовідведення", де визначений інший порядок регулювання даних правовідносин. Відповідні норми цього розділу наведені вище.

Оскільки, пункт 4.10 Правил №190 застосовується при приєднанні споживачів до систем централізованого водопостачання та водовідведення, для визначення потужностей споруд та пропускної спроможності мереж каналізації, що необхідно при проектуванні та будівництві відповідних об`єктів, то ця норма не може застосовуватися у відносинах, які виникають між сторонами даного позову за договором №286, а визначення у договорі №286 від 01.04.2013р. об`єму стічних вод у спосіб, викладений пп. б п. 2.3. Договору, не відповідає вимогам законодавства про питну воду і питне водопостачання.

Позиція позивача зводиться до того, що відповідачем протягом періоду з 01.01.2017 року по 31.12.2019 року було виставлено рахунки на оплату послуг, з порушенням норм чинного законодавства, та, по факту, документально не підтверджено обсяги фактично наданих послуг з приймання у комунальну каналізацію з території КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР дощових і талих вод в кількості 12 425, 55 куб. м на загальну суму 89 755, 01 грн., а саме : за 2017 рік - з об`ємом 5 138,84 куб. м. на суму 33 242,94 грн.; за 2018 рік - з об`ємом 3 103, 98 куб. м на суму 21 462,76 грн.; за 2019 рік - об`ємом 4 182, 73 куб. м на суму 35 049,31 грн. У зв`язку з вищенаведеним, оплата послуг, надання яких документально та фактично не підтверджено, призвела до втрат КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР фінансових ресурсів на суму 89 755,01 грн. , що підтверджуються копіями платіжних доручень та рахунків-актів наданих послуг (т.1, а.с. 21-127).

Позивачем направлено претензію № 1 від 23.04.2020 р. до РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал", в якій вимагалось повернення надміру сплачених коштів, що були сплачені як оплата послуг з приймання у комунальну каналізацію з території КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР дощових та талих (снігових) вод, обсяги яких фактично не підтверджені (т.1, а.с. 128-130).

На зазначену претензію відповідач надав лист-відповідь за вих. № 1599 від 05.05.2020 року, в якому вимоги позивача про повернення надміру сплачених коштів визнані безпідставними та необґрунтованими (т.1, а.с. 131 - 132).

Наведені обставини, які підтверджуються наданими суду та дослідженими у судовому засіданні матеріалами справи, стали причиною звернення позивача з даним позовом та є предметом спору у справі, що розглядається.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані сторонами докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав заявлених вимог учасників судового процесу, дотримуючись принципів об`єктивної істини, добросовісності, розумності та справедливості суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Cудом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з визнанням недійсним частини правочину, укладеного між позивачем та відповідачем, регулювання яких здійснюється ГК України, ЦК України тощо.

Таке врегулювання створює в цих відносинах правовий порядок, який вимагає від їх суб`єктів певної правової поведінки.

Так, у відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно з ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Частини 1, 4 ст. 202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частина 1 ст. 181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як слідує із ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною 2 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України - господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З огляду на приписи ст. 193 Господарського кодексу України - суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як свідчить ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Той факт, що директор КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР, який відповідно до установчих документів юридичної особи виступав від її імені, уклавши договір № 286 від 01.04.2013р., діяв в інтересах КП "Рівнеелектроавтотранс" РМР, без перевищення своїх повноважень - сторонами не заперечувався.

З огляду на приписи ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України договір 286 від 01.04.2013р. підписаний сторонами і як правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі.

Реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором №286 від 01.04.2013р. підтверджено підпунктом б. п. 2.3. яким передбачено, що водоканал зобов`язується відповідно до Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово- комунального господарства України від 27.06.2008 р. №190 (далі - правила) визначати об`єм стічних вод, що утворюється внаслідок випадання атмосферних опадів, сніготанення та здійснення поливально-мийних робіт під час прибирання територій (далі - поверхневі стічні води), і неорганізовано потрапляє у комунальну каналізаційну мережу з територій і дахів будівель Абонента, як при загальносплавній, так і при роздільній системі водовідведення. Абонент надає інформацію про вид поверхні та площі стоку, а також відповідає за достовірність надання такої інформації.

Вищенаведений нормативно-правовий акт визначає об`єм стічних вод, що утворюється внаслідок випадання атмосферних опадів, сніготанення та здійснення поливально-мийних робіт під час прибирання територій, і неорганізовано потрапляє у комунальну каналізаційну мережу з територій і дахів будівель Абонента, як при загальносплавній, так і при роздільній системі водовідведення.

Таким чином, судом встановлено, що Договір №286 від 01.04.2013 р. відповідає нормам чинного законодавства України. Обставини, з якими закон пов`язує визнання договору недійсним та настання відповідних наслідків - відсутні.

Зміст договору відповідає вимогам закону, моральним засадам суспільства, правоздатність сторін договору сторонами не заперечується.

Підпункт б п. 2.3. договору не суперечить умовам Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Приписи п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Тобто, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За приписами положень абз. 5 п. 5 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009р. №9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими, тому обов`язком позивача, відповідно до ст. 74 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Окрім того, суд констатує, що при укладенні вищезазначеного договору позивач не був обмежений у волевиявленні, мав право погоджувати на свій розсуд будь-які умови вищезгаданого договору.

Частиною 4 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Таким чином, позивач, у разі незгоди з будь-якими умовами договору оренди, не був позбавлений можливості звернутися до відповідача із заявою про зміну таких умов.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази та/або будь-які документи, які б свідчили про існування на момент укладення Договору розбіжностей чи заперечень з боку позивача щодо умов договору, в тому числі і спірному пп.б п. 2.3. договору.

Підписання сторонами договору № 286 на подачу води з комунального водопроводу та прийняття стічних вод у комунальну каналізацію від 01.04.2013 року та скріплення його печатками свідчить про те, що сторони вищезазначеного договору досягли згоди з усіх істотних умов договору і згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання.

Враховуючи викладене, суд констатує, що позивач в обґрунтування позовних вимог щодо визнання договору оренди недійсним посилається на формальне порушення закону. Одностороння незгода сторони з редакцією частини раніше підписаного нею договору, не може визнаватися обставиною для визнання його частини недійсною з підстав, передбачених ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Позивачем не доведено суду належними доказами, що договір чи його частина суперечить приписам чинного законодавства України. Будь-яких інших доводів в обґрунтування зазначених вимог позивачем не наведено, жодних належних та допустимих доказів, які б були підставою для визнання частини зазначеного договору недійсним суду не надано.

Згідно з ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сукупним аналізом наведених вище норм права, взятих судом до уваги тверджень сторін та досліджених доказів, беручи до уваги той факт, що позивач не довів свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу в контексті заявлених ним позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно - каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Західний офіс Держаудитслужби про визнання недійсним пункту договору та застосування наслідків його недійсності.

На підставі ст. 129 ГПК України, судовий збір в розмірі 6 306,00 грн. залишається за позивачем.

Керуючись статтями 13, 73-80, 86, 123, 129, 196, 202, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Комунального підприємства "Рівнеелектроавтотранс" Рівненської міської ради до Рівненського обласного виробничого комунального підприємства водопровідно - каналізаційного господарства "Рівнеоблводоканал", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Західний офіс Держаудитслужби про визнання недійсним пункту договору та застосування наслідків його недійсності - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після

повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного проадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.uа

Повний текст рішення складено та підписано 11 листопада 2020 року.

Суддя Романюк Ю.Г.