Постанова

від 09.11.2020 по справі 826/13904/14

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/13904/14 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Кузьмишиної О.М., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом Малого приватного підприємства "Гетьман" до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Мале приватне підприємство "Гетьман" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 серпня 2014 року № 0003452203 та № 0003462203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року №826/13904/14 відмовлено в задоволенні позову малому приватному підприємству "Гетьман".

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 серпня 2015 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2015 року, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанції Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що відмовляючи у задоволені позову, суди першої та апеляційної інстанції дійшли хибного висновку, що з наданих Підприємством "Гетьман" копій податкових накладних не вдається можливим ідентифікувати особу, що приймала участь у здійсненні господарської операції, оскільки були відсутні прізвище, ім`я, по-батькові та не зазначена посада особи, яка її підписала, оскільки податкові накладні, складені Товариством з обмеженою відповідальністю "Полісістемс", були підписані посадовою особою товариства і скріплені печаткою зазначеного суб`єкта господарювання. Крім того, надані Підприємством "Гетьман" товарно-транспортні накладні містять фактичні адреси пунктів навантаження товару (м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 61, корпус 57) та розвантаження товару (м. Київ, вул. Картвелішвілі, 7/2) із відміткою про відповідність наданого до перевезення вантажу правилам перевезень відповідних вантажів.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2020 року адміністративний позов задоволено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Малого Приватного підприємства "Гетьман" з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Полісістемс" (код ЄДРПОУ 37561005) за період з 01 лютого 2014 року по 28 лютого 2014 року, за результатом якої складено акт перевірки №348/26-57-22-03-10/21635903 від 23 липня 2014 року (далі по тексту - акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено порушення пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижена сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на 189 838,00 грн в тому числі по періодах: за лютий 2014 року - 173 366,00 грн, за березень 2014 року - 16 472,00 грн; завищення залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 Декларації) на суму 7161,00 грн за квітень.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 14 серпня 2014 року № 0003462203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 237 297,50 грн,, в тому числі: за основним платежем - 189 838,00 грн, за штрафними санкціями - 47 459,50 грн;

- від 14 серпня 2014 року №0003452203, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 7161,00 грн.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відтак, для формування податкового кредиту необхідна наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Частиною першою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Отже, формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як вбачається із наданих доказів, між Малим приватним підприємством "Гетьман" (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полісістемс" (Постачальник) укладено Договір поставки №1/2014 від 03 лютого 2014 року, за умовами якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставляти товари відповідно до замовлень Покупця, а Покупець зобов`язується приймати товари та своєчасно сплачувати їх вартість, на умовах даного Договору.

Відповідно до умов вказаного договору Постачальник передає Покупцю товар в асортименті, кількості та по цінам, які будуть зазначені у видаткових накладних, які є невід`ємними частинами цього договору.

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.2 поставка товару здійснюється товарними партіями. Товарна партія формується Постачальником на підставі узгодженого з Покупцем замовлення.

Покупець здійснює оплату за поставлений Товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника, зазначений у даному Договорі (пункт 3.1 Договору).

В підтвердження настання реальних наслідків за вказаним правочином позивачем до матеріалів справи додано копії видаткових накладних та рахунків - фактур, виписаних у лютому 2014 року, згідно яких позивачем придбавалось у товариства з обмеженою відповідальністю "Полісістемс" харчові продукти, детальний перелік яких міститься в видаткових накладних (Т.1, арк. 67-98).

В свою чергу, товариство з обмеженою відповідальністю "Полісістемс" виписало на адресу позивача податкові накладні за лютий 2014 року на загальну суму 1 199 997,84 грн, в тому числі ПДВ - 199 999,64 грн.

Крім того, позивачем до матеріалів надано копії товарно-транспортних накладних, відповідно до яких товар перевозився автомобільним перевізником "Софіятрансплюс" на замовлення ТОВ "Полісістемс".

Поставка вантажів, згідно вказаних ТТН здійснювалась на адреси орендованих позивачем складських приміщень, а подальша реалізація таких товарів здійснювалась у неспеціалізованих магазинах роздрібну торгівлю продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, що не заперечується податковим органом.

Проаналізувавши надані суду документи та висновків акту перевірки, суд приходить до переконання, що позивачем у відповідності до Податкового кодексу України надано первинні документи фінансово-господарської діяльності з його контрагентом, відомості бухгалтерського обліку та розрахункові документи, що підтверджують факт оплати товару/робіт (послуг).

Надані первинні документи містять відмітки та підписи уповноважених осіб, відображають суть спірних операцій, тобто первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами.

Водночас, висновок контролюючого органу про наявність факту порушення ґрунтується виключно на припущеннях щодо наявності у контрагента позивача ознак нереальності здійснення операцій, а саме: відсутності основних засобів, недостатність трудових ресурсів, встановлено "розрив" ланцюга постачання, що свідчить про не підтвердження позивачем реальності придбання такого товару та подальшої його реалізації, зокрема з товариством з обмеженою відповідальністю "Елантра Компані".

Проте, такі припущення не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті, оскільки не мають документального підтвердження і спростовуються фактичними обставинами справи.

Крім того, інформація щодо відсутності основних засобів, недостатність трудових ресурсів не може бути беззаперечним доказом нереальності здійснення операцій.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Доводи позивача про правомірність формування податкового кредиту згідно з вищевказаними господарськими операціями доведені сукупністю наданих доказів та відповідачем не спростовані. Вироків стосовно контрагента позивача матеріали справи не містять, а доводи контролюючого органу ґрунтуються лише на власних припущеннях.

За наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

cуддя Г.В.Земляна

суддя О.М.Кузьмишина