Постанова

від 11.11.2020 по справі 826/8131/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/8131/18 Суддя першої інстанції: Добрянська Я.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДФС у Волинській області до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2018 року Головне управління ДФС у Волинській області (далі - Позивач, ГУ ДФС у Волинській області) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Відповідач, Мін`юст України) про:

- визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту України від 09.02.2018 року №424/7 Про відмову у задоволенні скарги Головного управління Міністерства юстиції України від 12.01.2018 року ;

- зобов`язання Мін`юсту України розглянути скаргу ГУ ДФС у Волинській області на дії державного реєстратора за вих. №413/10/03-20-10-03-03 від 12.01.2018 року по суті.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.04.2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що приписи ст. ст. 19-1, 20, 63 Податкового кодексу України вказують на існування у контролюючого органу права на звернення до Мін`юсту України із такою скаргою, у той час останній, встановивши порушення реєстраційним органом вимог законодавства, повинен був розглянути подану скаргу по суті у межах своєї компетенції.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано подання ГУ ДФС у Волинській області доданих до скарги документів без належного засвідчення, а також того, що в останнього відсутнє право на звернення із скаргою взагалі. Окремо звертає увагу. Що державний реєстратор не має обов`язку перевіряти відомості про особу, відносно якої вноситься запис, якщо вони не суперечать приписам ст. ст. 27, 28 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань .

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2020 року відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2020 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.09.2020 року, яке у подальшому було відкладене на 11.11.2020 року у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді-доповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДФС у Волинській області просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що до поданої скарги були додані лише отримані в електронному вигляді витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що виключає можливість їх засвідчення. Крім того, наголошує, що Відповідачем не було враховано наявності у державного реєстратора передбаченого ч. 3 ст. 6 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з перевірки відомостей про осіб, а також не надано оцінки жодним доводам скаржника.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у січні 2018 року ГУ ДФС у Волинській області звернулося до Мін`юсту України із скаргою на проведення державним реєстратором Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації Яценко Т.Я. реєстраційної дії, до якої були додані витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС (а.с. 45-56). Указана скарга обґрунтована тим, що всупереч вимог, зокрема, ч. 3 ст. 6 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державним реєстратором не було перевірено відомостей про особу, на яку було змінено керівника ПП Альфа-Трейдинг , позаяк РНОКПП НОМЕР_1 ОСОБА_1 закритий у зв`язку із смертю останнього.

За результатами розгляду скарги ГУ ДФС у Волинській області комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України 29.01.2018 року складено висновок, в якому зазначено про необхідність відмови у задоволенні скарги у зв`язку з тим, що скарга оформлена без дотримання вимог, визначених ч. 5 ст. 34 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , а саме - скарга подана особою, права якої не порушено, та додані до скарги копії документів не засвідчені в установленому порядку (а.с. 57-61). У вказаному висновку також зазначено, що відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи, скаржник не скористався правом на звернення до суду, зокрема, із позовом про припинення юридичної особи та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб`єктів господарювання (пп. 20.1.37 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України).

На підставі зафіксованих у згаданому вище висновку відомостей Мін`юстом України 09.02.2018 року прийнято наказ №424/7 Про відмову у задоволенні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області від 12.01.2018 з підстав, що скарга подана особою, права якої не порушено, та додані до скарги копії документів не засвідчені в установленому порядку (а.с. 62). Указаний наказ направлений на адресу ГУ ДФС у Волинській області 14.02.2018 року листом №798-26.18/19К (а.с. 63) та отриманий останнім 06.03.2018 року (а.с. 13).

Не погоджуючись з наказом Відповідача №424/7 від 09.02.2018 року, Позивач листом від 29.03.2018 року №5003/10/03-20-10-03-09 звернувся до Мін`юсту України, в якому просив скасувати такий наказ та розглянути скаргу №413/10/03-20-10-03-03 від 12.01.2018 року по суті, оскільки внесення до ЄДР недостовірних відомостей про керівника юридичної особи ПП Альфа-Трейдинг (код ЄДРПОУ 32125337) позбавляє контролюючий орган можливості здійснювати контроль за його господарською діяльністю та може призвести до отримання суб`єктом господарювання незаконних доходів з ухиленням від сплати податків, зборів та інших загальнообов`язкових платежів до бюджету, що завдає шкоди інтересам держави (а.с. 15-16).

За результатами розгляду звернення Позивача від 29.03.2018 року №5003/10/03-20-10-03-09 Відповідач листом від 05.05.2018 року №7708/10 повідомив, що останній не наділений повноваженнями щодо здійснення перевірки достовірності відомостей щодо місцезнаходження юридичної особи, які вносяться до Єдиного державного реєстру (а.с. 17).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 4, 6, 7, 34 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - Закон), ст. ст. 19-1, 20, 63 Податкового кодексу України, а також ряду підзаконних актів, прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що внесення недостовірних відомостей до Єдиного державного реєстру порушує права Позивача на виконання своїх повноважень як контролюючого органу, а Відповідачем попри наявні ознаки порушення законодавства про державну реєстрацію не було вчинено у межах його компетенції дій, спрямованих на усунення такого порушення.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Закон України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону державний реєстратор: 1) приймає документи; 2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду документів; 3) перевіряє документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації; 4) проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для зупинення розгляду документів та відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; 5) веде Єдиний державний реєстр; 6) веде реєстраційні справи; 7) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Положеннями ч. 1-4 ст. 34 Закону регламентовано порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації

Так, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги, зокрема, на проведені державним реєстратором реєстраційні дії (крім випадків, якщо такі реєстраційні дії проведено на підставі рішення суду).

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

У свою чергу, частиною 5 статті 34 Закону визначено, що скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити, зокрема, зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, порушені на думку скаржника (п. 2); викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги (п. 3).

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

За правилами ч. 6 ст. 34 Закону за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову в задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття одного з передбачених підпунктами а - є цього пункту рішень.

Приписи пп. 1 ч. 8 ст. 34 Закону визначають, що Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті.

Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 9 ст. 34 Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1128 затверджено Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Порядок №1128), який визначає процедуру розгляду відповідно до Законів України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Закони) скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації, територіального органу Мін`юсту (далі - суб`єкт оскарження), що здійснюється Мін`юстом та його територіальними органами (далі - суб`єкт розгляду скарги).

Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), положення та склад яких затверджуються Мін`юстом або відповідним територіальним органом.

Відповідно до п. 5 Порядку №1128 перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення: 1) чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів до повноважень суб`єкта розгляду скарги (належний суб`єкт розгляду скарги); 2) чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги; 3) чи наявні (відсутні) інші скарги у суб`єкта розгляду скарги.

Згідно п. 8 Порядку №1128 під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб`єкта оскарження, і вирішує:

1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб`єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб`єкта оскарження;

2) чи було оскаржуване рішення прийнято суб`єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб`єктом оскарження на законних підставах;

3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора);

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Пунктом 12 Порядку №1128 передбачено, що за результатами розгляду скарги суб`єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.

Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв`язку свідчить, що передумовою розгляду скарги по суті є перевірка комісією відомостей, передбачених п. 5 Порядку №1128, зокрема, щодо дотримання вимоги Закону щодо вимог оформлення скарги та/або щодо документів, що долучаються до скарги. Лише за умови відповідності скарги вимогам Закону її розгляд по суті здійснюється за критеріями, визначеними п. 8 Порядку №1128.

Викладене, у свою чергу, свідчить, що Мін`юстом України розгляд скарги по суті не здійснювався, позаяк, як було встановлено раніше, в оскаржуваному наказі підставою для відмови в її задоволенні зазначено недотримання ГУ ДФС у Волинській області вимог ч. 5 ст. 34 Закону, а саме - скарга подана особою, права якої не порушено, та додані до скарги копії документів не засвідчені в установленому порядку.

Перевіряючи обґрунтованість таких висновків Відповідача у контексті позиції суду першої інстанції та аргументів сторін, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Пунктом 7 вказаної частини згаданої статті Закону передбачено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

За правилами ст. 10 Закону якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.

Згідно ч. 2 ст. 13 Закону технічний адміністратор Єдиного державного реєстру в день проведення реєстраційної дії забезпечує передачу до інформаційних систем, зокрема, центрального органу виконавчої влади, що реалізує єдину державну податкову політику та державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, - відомостей про проведення такої реєстраційної дії.

Відповідно до пп. 19-1.1.8 п. 19-1.1 ст. 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, забезпечують достовірність та повноту обліку платників податків та платників єдиного внеску, суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням.

Судовою колегією враховується, що на виконання вимог ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України роботодавець повинен направити до територіальних органів ДФС України повідомлення про прийняття працівника на роботу, а інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

При цьому, зі змісту повідомлення, форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413, вбачається, що у ньому має міститися, зокрема, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта працівника.

Викладене, у свою чергу, свідчить, що у контролюючого органу, у даному випадку ГУ ДФС у Волинській області, який реалізує єдину державну податкову політику та державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах Волинської області, можуть виникнути перешкоди з реалізації власних владно-управлінських функцій внаслідок призначення директором товариства особи, РНОКПП якої закритий у зв`язку із смертю. За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про необґрунтованість посилання Апелянта на те, що Позивач не належить до кола осіб, які мають право на звернення із скаргою, та осіб, право яких спірною реєстраційною дією може бути порушене. Отже, подана ГУ ДФС у Волинській області скарги у цій частині відповідає вимогам ч. 5 ст. 34 Закону. Таким чином, твердження Окружного адміністративного суду міста Києва про необґрунтованість таких висновків Мін`юсту України узгоджується з нормами матеріального права.

Щодо посилання Апелянта на те, що додані до скарги Позивача документи не були засвідчені в установленому законом порядку, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Як вірно було зазначено ГУ ДФС у Волинській області у відзиві на апеляційну скаргу, до поданої до Мін`юсту України скарги були додані лише витяги з Єдиного державного реєстру (а.с. 48-54) та витяг з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів (а.с. 55-56).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - витяг) - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Згідно ч. ч. 5, 7 ст. 11 Закону витяги в паперовій та електронній формі мають однакову юридичну силу.

Державні органи, у тому числі суди, органи Національної поліції, органи прокуратури, органи Служби безпеки України, а також органи місцевого самоврядування та їх посадові особи безоплатно отримують відомості з Єдиного державного реєстру з метою здійснення ними повноважень, визначених законом, виключно в електронній формі через портал електронних сервісів у порядку, визначеному Міністерством юстиції України в Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, оскільки додані до скарги від 12.01.2018 року №413/10/03-20-10-03-03 витяги з Єдиного державного реєстру від 10.01.2018 року №1003459859 та від 10.01.2018 року №1003459907 сформовані в електронному вигляді на запит ГУ ДФС у Волинській області, яке має право безоплатного доступу до нього, то Мін`юст України в силу ч. 5 ст. 11 Закону безпідставно зазначив на необхідності засвідчення копії таких витягів.

Крім того, згідно пп. 19-1.1.9 п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, формують та ведуть, зокрема, Державний реєстр фізичних осіб - платників податків.

Положеннями ст. 70 Податкового кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр).

Відповідно до пп. 70.15.1 п. 70.15 ст. 70 ПК України відомості з Державного реєстру використовуються контролюючими органами виключно для здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства України.

Викладене, у свою чергу, свідчить, що Державний реєстр ведеться безпосередньо центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику. Відомості з такого реєстру є даними, що безпосередньо створюються органами ДФС України, ними систематизуються, обробляються та використовуються. Отже, оскільки у наданих до скарги відомостях (а.с. 55-56) міститься інформація про посадову особу органу ДФС України, яка сформувала такі відомості, а також скріплений печаткою ГУ ДФС у Волинській області підпис останньої, судова колегія приходить до висновку, що до Мін`юсту України було подано оригінал відповідних відомостей безпосередньо органом, який веде відповідний Державний реєстр. Відтак відсутні підстави стверджувати про необхідність засвідчення копії таких відомостей в установленому законодавством порядку.

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку, що оскільки у задоволенні скарги ГУ ДФС у Волинській області Міністерством юстиції України було відмовлено з підстав, передбачених ч. 5 ст. 34 Закону (внаслідок неналежного оформлення скарги), то її розгляд по суті за правилами п. 8 Порядку №1128 не здійснювався. У свою чергу, так як неправомірність відмови у задоволенні скарги підтверджується наявними у матеріалах справи документами, що було вірно встановлено судом першої інстанції, то, поряд із скасування оскаржуваного наказу від 09.02.2018 року №424/7, належним способом захисту прав контролюючого органу є зобов`язання Відповідача розглянути скаргу по суті.

Оцінюючи посилання Апелянта на те, що державний реєстратор не має обов`язку перевіряти відомості про особу, відносно яких вноситься запис, якщо вони не суперечать вимогам ст. ст. 27-28 Закону, а також доводи Позивача про наявність у державного реєстратора такого обов`язку в силу ч. 3 ст. 6 Закону, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Перелік документів для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, визначений у ч. 4 ст. 17 Закону. У свою чергу підстави для зупинення розгляду документів, поданих для державної реєстрації, а також відмови у державній реєстрації визначені у статтях 27 і 28 Закону відповідно.

Водночас, частиною 3 статті 6 Закону передбачено, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв`язку з її смертю або оголошенням її померлою, а також під час державної реєстрації змін, пов`язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи у зв`язку із смертю або оголошенням померлим відповідного засновника (учасника), обов`язково використовує відомості Державного реєстру актів цивільного стану громадян шляхом безпосереднього доступу до нього.

Отже, на момент вчинення спірної реєстраційної дії (грудень 2017 року) законодавцем за загальним правилом не передбачалося необхідності використання державним реєстратором Державного реєстру актів цивільного стану громадян при проведенні реєстраційної дії. В обов`язковому порядку такий Державний реєстр мав використовуватися у випадку, зокрема, державної реєстрації змін, пов`язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи у зв`язку із смертю або оголошенням померлим відповідного засновника (учасника).

Як вбачається зі змісту витягу з Єдиного державного реєстру від 10.01.2018 року №1003459859, у ході проведеної 20.12.2017 року реєстраційної дії було змінено, зокрема, склад засновників. При цьому, без дослідження матеріалів реєстраційної справи, який має здійснюватися у ході розгляду скарги по суті, неможливо встановити, на якій підставі проводилася державна реєстрація змін, пов`язаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи, а відтак посилання Мін`юсту України на відсутність у будь-якому випадку у державного реєстратора обов`язку з перевірки відомостей про особу при проведенні реєстраційної дії є безпідставним.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу Позивачем було заявлено клопотання про процесуальне правонаступництво ГУ ДФС у Волинській області на ГУ ДПС у Волинській області.

Розглянувши заявлене клопотання, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 року №537 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби випливає, що територіальні органи Державної податкової служби є правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності.

Згідно додатку 2 до вказаної постанови Головне управління ДФС у Волинській області реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Волинській області. При цьому, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про створення Головного управління ДПС у Волинській області здійснено 31.07.2019 року, а згідно наказу ГУ ДПС у Волинській області від 29.08.2019 року №10 останнє розпочало свою діяльність та виконання повноважень.

З урахуванням наведеного суд вважає за можливе задовольнити клопотання Позивача та допустити заміну Головного управління ДФС у Волинській області (код ЄДРПОУ 39400859) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Волинській області (код ЄДРПОУ 43143484).

Керуючись ст. ст. 52, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання Головного управління ДПС у Волинській області про процесуальне правонаступництво - задовольнити.

Допустити заміну Головного управління ДФС у Волинській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Волинській області.

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель

Повний текст постанови складено та підписано 11 листопада 2020 року.