Постанова

від 10.11.2020 по справі 243/10434/17

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 243/10434/17

Номер провадження 22-ц/804/2338/20

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2020 року м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Кішкіної І.В.,

суддів Гапонова А.В., Мірути О.А.,

за участю секретаря Кіпрік Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №243/10434/17 за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської об`єднаної територіальної громади про визнання в порядку спадкування за заповітом права власності на житловий будинок та земельну ділянку за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , який не брав участі у справі, на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 грудня 2017 року (суддя Мірошниченко Л.Є.),

в с т а н о в и в :

22 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Миколаївської міської об`єднаної територіальної громади про визнання в порядку спадкування за заповітом права власності на житловий будинок та земельну ділянку, посилаючись на те, що її діду ОСОБА_3 на праві приватної власності належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, кадастровий номер 1424287900:06:000:0110, загальною площею 0,2500 га, за цією ж адресою. ІНФОРМАЦІЯ_1 дідусь помер, після його смерті відкрилась спадщина на зазначене майно, яке останній відповідно до заповіту від 24 жовтня 2013 року заповідав їй. Нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки оригінали правовстановлюючих документів на будинок та земельну ділянку були загублені під час проведення антитерористичної операції на території м.Слов`янська та Слов`янського району Донецької області. Просила визнати за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 109 кв.м, який відповідно до технічного паспорту БТІ складається з А1 - житловий будинок, Б - сарай, В - погріб, №1 - 1/2 частка колодязя, №2 - огорожа, №3 - ворота; визнати за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 1424287900:06:000:0110, загальною площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 до Миколаївської міської об`єднаної територіальної громади про визнання в порядку спадкування за заповітом права власності на житловий будинок та земельну ділянку задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 109 кв.м, який відповідно до технічного паспорту БТІ складається з А1 - житловий будинок, Б - сарай, В - погріб, №1 - 1/2 частка колодязя, №2 - огорожа, №3 - ворота; право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 1424287900:06:000:0110, загальною площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

З вказаним рішенням не погодився ОСОБА_2 , який не брав участі у справі, та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2018 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , який не брав участі у справі, на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 грудня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської об`єднаної територіальної громади про визнання в порядку спадкування за заповітом права власності на житловий будинок та земельну ділянку закрито.

Не погодившись з вказаною ухвалою ОСОБА_2 , який не брав участі у справі, оскаржив її в касаційному порядку, в касаційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області.

Постановою Верховного суду від 27 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Скасовано ухвалу апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2018 року, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 посилається на порушення його права як спадкоємця за законом на житловий будинок АДРЕСА_2 , про що зазначено в Державних актах на право власності на земельну ділянку серія ЯИ №391392 і ЯИ №391391, виданих його батькові ОСОБА_3 , після смерті якого він прийняв спадщину, а саме житловий будинок по АДРЕСА_1 ; позивачка навмисне ввела суд в оману, безпідставно зазначивши відповідачем Миколаївську міську об`єднану територіальну громаду та не вказавши в позові, що він також є спадкоємцем за законом; суд не витребував відомості про реєстрацію в спадковому реєстрі спадкової справи за його заявою про прийняття спадщини після померлого батька як спадкоємця першої черги за законом і при розгляді справи він не був залучений до участі у справі, тому суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, чим порушив його права та інтереси.

Позивачкою ОСОБА_1 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з підстав того, що предметом судового розгляду було право на майно, що залишилося після ОСОБА_3 , який заповітом заповідав ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями та земельною ділянкою, підставою стала відсутність правоустановлючих документів на вищезгадане майно. І після запиту суду до Другої державної нотаріальної контори, у якій була відкрита спадкова справа, нотаріусом було повідомлено суду, що ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем на вищезгадане майно. Також ОСОБА_2 не повідомив суду, що він також є спадкоємцем за заповітом ОСОБА_3 , за яким отримав у спадщину 2 земельні ділянки сільськогосподарського призначення ще у 2015 році.

ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 , яка діє на підставі ордеру, в судовому засіданні апеляційного суду підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 , яка діє на підставі ордеру, в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про час та місце розгляду справи позивачка повідомлена належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та телефонограма.

Представник відповідача Миколаївської міської об`єднаної територіальної в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та його представника, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справа здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_3 був дідом позивачки ОСОБА_1 , що підтверджується: свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , свідоцтвом про укладання шлюбу серії НОМЕР_3 та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 (а.с.26-29 т.1).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_3 (а.с.147 т.1).

ОСОБА_3 належали: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 10 квітня 1989 року, зареєстрованого в КП БТІ за №389 від 28 травня 2002 року, що підтверджується довідкою КП БТІ м. Слов`янська №3689-2/0.83/01 від 05 грудня 2017 року; земельна ділянка, кадастровий номер 1424287900:06:000:0110, загальною площею 0,2500 га, за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЯИ №391391 від 08 квітня 2010 року (а.с.15-24 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер у с. Рай-Олександрівка Слов`янського району, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 (а.с.12 т.1).

При житті спадкодавець ОСОБА_3 склав заповіт від 24 жовтня 2013 року, посвідчений сільським головою Рай-Олександрівської сільської ради Слов`янського району Білоусовою Г.І., зареєстрований в реєстрі за №33, згідно якого він заповів ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями та приватизованою земельною ділянкою, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.14 т.1).

Постановою державного нотаріуса Другої слов`янської державної нотаріальної контори Донецької області від 17 жовтня 2017 року, ОСОБА_1 у видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , відмовлено у зв`язку з відсутністю документів, які посвідчують право власності на ім`я спадкодавця (а.с.25 т.1).

Відповідно до листа Другої слов`янської державної нотаріальної контори від 01 грудня 2017 року №1238/02-17 згідно заповіту від імені ОСОБА_3 , посвідченого сільським головою Рай-Олександрівської сільської ради Слов`янського району Білоусовою Г.І. від 24 жовтня 2013 року за реєстром №33, земельну ділянку та житловий будинок, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 заповідано ОСОБА_1 (а.с.146 т.1).

Разом з тим, з матеріалів спадкової справи, надісланої Другою слов`янською державною нотаріальною конторою на запит апеляційного суду, вбачається, що 24 жовтня 2013 року ОСОБА_3 був складений також заповіт, яким він заповів ОСОБА_2 земельний пай згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ №437625 в розмірі 4.62 га та земельний пай, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ №437626 в розмірі 4.62 га (а.с.145 т.1).

15 жовтня 2015 року державним нотаріусом Другої слов`янської державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яким посвідчено, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є його син ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з: земельної ділянки площею 4,6200 га, розташованої на території Рай-Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області, переданої для ведення сільськогосподарського виробництва, належної спадкодавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №437625, кадастровий номер земельної ділянки 1424287900:07:000:0072 (а.с.164 т.1).

15 жовтня 2015 року державним нотаріусом Другої слов`янської державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яким посвідчено, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є його син ОСОБА_2 .. Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з: земельної ділянки площею 4,6200 га, розташованої на території Рай-Олександрівської сільської ради Слов`янського району Донецької області, переданої для ведення сільськогосподарського виробництва, належної спадкодавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №437626, кадастровий номер земельної ділянки 1424287900:07:000:0073 (а.с. 153 т.1).

31 січня 2018 року державним нотаріусом Другої слов`янської державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яким посвідчено, що спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна після смерті ОСОБА_3 є його син ОСОБА_2 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з: житлового будинку з господарськими та побутовими будовами та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.184 т.1).

31 січня 2018 року державним нотаріусом Другої слов`янської державної нотаріальної контори було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_3 на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , передану для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, та ведення особистого селянського господарства, у зв`язку з відсутністю документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на ім`я ОСОБА_3 (а.с.78 т.1).

З матеріалів спадкової справи також вбачається, що 19 вересня 2017 року ОСОБА_2 звертався також із заявою в Другу слов`янську державну нотаріальну контору, в якій зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , який залишив на його ім`я заповіт, посвідчений сільським головою Рай-Олександрівської сільської ради Слов`янського району 24 жовтня 2013 року за реєстром №32. На день його смерті залишилося спадкове майно, яке складається з: житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_3 (а.с.166 т.1).

Проте, як вбачається із змісту заповіту, зареєстрованого під №32, він складений на ім`я ОСОБА_2 на земельні паї згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ №437625 в розмірі 4.62 га та згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ №437626 в розмірі 4.62 га, на які 15 жовтня 2015 року йому видані свідоцтва про право власності за заповітом, а будинок під АДРЕСА_4 заповідано ОСОБА_1 , яка прийняла спадщину у шестимісячний термін, у зв`язку з чим ОСОБА_2 постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії державного нотаріуса 19 вересня 2017 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с.168 т.1).

З листа Міськрайонного управління у Слов`янському районі та м.Слов`янську Головного управління Держгеокадастру в Донецький області №0-5-0.202-1446/116-17 від 08 серпня 2017 року вбачається, що інформація щодо приватизованої земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , згідно наявних даних державного земельного кадастру станом на 01 січня 2013 року враховується за ОСОБА_3 , державний акт ЯИ № 391391 від 08 квітня 2010 року, зареєстрований за № 011016700200, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.182 т.1).

Зі змісту заповіту ОСОБА_3 від 24 жовтня 2013 року на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що він заповів їй житловий будинок з господарськими будівлями та приватизованою земельною ділянкою, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.146 т.1).

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просила визнати право власності саме на цей будинок та приватизовану земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,2500 га, що належала спадкодавцю на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ЯИ №391391, кадастровий №1424287900:0110.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка виконала всі можливі дії для державної реєстрації права власності на земельні ділянки, але нотаріусом було відмовлено з причин відсутності права власності на вказані земельні ділянки на ім`я спадкодавця, звернення позивачки до суду є єдиним видом захисту порушеного права та про наявність підстав для визнання права власності в порядку спадкування за заповітом за позивачкою ОСОБА_1 на житловий будинок та земельну ділянку.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до статті 41 Конституції України та частини 1 статті 321 ЦК Укпаїни право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У свою чергу відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України). Частина 2 статті 16 ЦК України містить можливі способи захисту цивільних прав та інтересів.

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частиною 1 статті 1222 ЦК України встановлено, що спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно частин 1, 2 статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно із статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно із частиною 1 статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Як роз`яснено у абзацах першому, другому пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про спадкування від 30 травня 2008 року №7, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Згідно із частинами 1, 3 статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов`язки учасника справи.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду про можливість задоволення позову без залучення у справі належного відповідача.

Згідно з положеннями частин 1 та 3 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно частин 1, 2 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Статтею 175 ЦПК України передбачено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду виклала в постанові від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Як встановлено вище, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначила відповідачем Миколаївську міську об`єднану територіальну громаду.

Згідно із заповітом від 24 жовтня 2013 року ОСОБА_3 заповідав ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями та приватизованою земельною ділянкою, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14 т.1). При цьому ідентифікуючих ознак земельної ділянки у заповіті не зазначено.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , який вважає себе спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_3 , також звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. 31 січня 2018 року державним нотаріусом Другої слов`янської державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яким посвідчено, що спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є його син ОСОБА_2 , спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з: житлового будинку з господарськими та побутовими будовами та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.184 т.1). 31 січня 2018 року державним нотаріусом Другої слов`янської державної нотаріальної контори було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_3 на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , передану для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, та ведення особистого селянського господарства, у зв`язку з відсутністю документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку на ім`я ОСОБА_3 (а.с.78 т.1).

З обставин справи вбачається, що будинки № НОМЕР_6 (щодо якого спадкодавцем ОСОБА_3 складено заповіт на ім`я ОСОБА_1 ) та № 38 (щодо якого ОСОБА_2 отримано свідоцтво про право на спадщину за законом) розташовані на земельній ділянці, кадастровий номер 1424287900:06:000:0110, загальною площею 0,2500 га.

За загальним правилом, враховуючи принцип неподільності долі переходу нерухомого майна та земельної ділянки, на якій воно розташоване, земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке набуває особа, та визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

Орган місцевого самоврядування залучається до участі у справі цієї категорії в якості відповідача виключно у випадку відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, а тому є неналежним відповідачем.

Враховуючи вищенаведені обставини апеляційний суд робить висновок про те, що Миколаївська міська об`єднана територіальна громада є неналежним відповідачем. Належним відповідачем у справі є саме ОСОБА_2 .

Оскільки судом апеляційної інстанції встановлений спір про право на спадкове майно, суд ухвалюючи судове рішення вирішив питання про права та обов`язки ОСОБА_2 .

Такий висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 21 лютого 2019 року у справі №420/2383/16-ц.

Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Апеляційний суд в силу своїх процесуальних повноважень, визначених статтями 367, 374 ЦПК України, не має права на залучення на стадії апеляційного розгляду до участі у справі інших осіб, як і повноважень на скасування рішення суду з направленням справи на новий судовий розгляд. Ці недоліки не можуть бути усунені при розгляді справи апеляційним судом, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав у постанові від 5 лютого 2020 року у справі №440/1376/13-ц.

Апеляційний суд не робить висновку про обґрунтованість та доведеність позову, оскільки суд може зробити такий висновок лише за наявності належного відповідача у справі.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, який Верховний Суд виклав у постанові від 30 березня 2020 року у справі №750/11196/17.

Разом з тим, позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом до належного відповідача, тому і право на судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не є порушеним.

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до статті 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат.

З квитанції від 04 травня 2018 року вбачається, що ОСОБА_2 за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 1057,20 грн. (а.с.73 т.1).

Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 1057,20 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 грудня 2017 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївської міської об`єднаної територіальної громади про визнання в порядку спадкування за заповітом права власності на житловий будинок та земельну ділянку відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 1057 (тисячу п`ятдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 листопада 2020 року.

Судді І.В. Кішкіна

А.В. Гапонов

О.А. Мірута