Рішення

від 12.11.2020 по справі 910/13372/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.11.2020Справа № 910/13372/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 1, код ЄДРПОУ 34966254)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рандсервіс" (03113, м. Київ, провулок Артилерійський, 5-а, код ЄДРПОУ 24265179)

про стягнення 8 030,72 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рандсервіс" про стягнення за договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №Е-16-00912 від 01.09.2016 заборгованості в розмірі 8 030,72 грн, з яких 7 573, 24 грн основного боргу, 3% річних в розмірі 228,02 грн та інфляційне збільшення у сумі 229, 46 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 08.09.2020 була надіслана позивачу та відповідачу на адреси, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручена позивачу - 16.09.2020.

Однак, як встановлено судом, конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі від 08.09.2020, який був надісланий на адресу відповідача, був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "за закінченням терміну зберігання " вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі від 08.09.2020.

При цьому судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

За змістом ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 08.09.2020 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, поважних причин невиконання вимог суду не повідомив, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, суд, враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи, визначений процесуальний строк для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, вбачає за можливе здійснити розгляд справи за наявними матеріалами.

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

1 вересня 2016 року між Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (надалі - виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рандсервіс" (надалі - споживач, відповідач) було укладено договір №Е 16-00912 про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. виконавець забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі (будівлі, частини будівлі, окремого приміщення і будівлі), що знаходиться за адресою: пров. Артилерійський, буд. 5-а, а також утримання будинку та прибудинкової території, а споживач відшкодовує витрати виконавця на виконання вказаних робіт (послуг) пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі.

Пунктом 4.2. встановлено, що відшкодування експлуатаційних витрат на утримання будинку та прибудинкової території та інших витрат загального користування сплачуються відповідно до розрахунків згідно постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року №529, які наведені в Додатку 1 до договору і становить на дату укладання договору 1,56 грн на місяць за 1 кв.м площі приміщення.

У випадку зміни розміру тарифу та/або його структури на витрати з утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території в період дії договору, сплата власником (орендарем) платежів обумовлених п.п.4.1.-4.4. здійснюється на підставі рахунків виконавця, і не потребує додаткового погодження сторін і зміни умов договору (п. 4.7 договору).

Пункт 4.6. встановлено, що оплата послуг, передбачених пунктами 4.1.- 4.4. проводиться власником (орендарем) щомісячно, у 10-денний термін після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа поточного місяця на підставі рахунків, виставлених виконавцем.

У пункті 6.1. договору передбачено, що договір набув чинності з моменту його підписання - 1 вересня 2016 року та діє до 31 грудня 2019 року.

Відповідно до пункту 6.5. договору у разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 01.04.2017 до договору №Е 16-00912 від 01.09.2016 сторони дійшли згоди внести зміни в договір та викласти п.1.2. договору в наступній редакції: споживач володіє приміщенням загальною площею 136,45 кв.м. по пров. Артилерійський, 5-А, нежитлових приміщень, які розташовані на першому поверсі, та використовується, на момент укладання цього договору, під побутові послуги на підставі договору оренди про передачу майна територіальної громади м. Києва відповідно до плану приміщення, що додається до договору.

Також сторони погодили пункт 4.4. договору викласти в другій редакції: загальна вартість відшкодування власником (орендарем) витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна по даному договору становить 212,87 грн на місяць, в тому числі ПДВ - 35,48 грн.

Сторони погодили, що додаткова угода №1 набирає чинності 17.03.2017 року.

Відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 9 лютого 2011 року № 80 Про закріплення майна за Комунальним підприємством Керуюча дирекція , Комунальне підприємство Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва здійснює господарське відання житлового фонду Шевченківського району міста Києва та обслуговування закріплених за ним житлових будинків.

На підставі договору доручення від 1 лютого 2012 року №1, укладеного Комунальним підприємством Керуюча компанія Шевченківського району та Комунальним підприємством Центр обслуговування споживачів Шевченківського району , останнім з 31 березня 2013 року до 31 серпня 2016 року здійснювалися облік, нарахування і збір платежів власників та орендарів нежитлових приміщень за надані та спожиті ними послуги з утримання будинків та прибудинкових територій.

За договором про надання послуг, укладеного між Комунальним підприємством Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва та Комунальним концерном Центр комунального сервісу від 31 серпня 2016 року №512 облік, нарахування і збір платежів власників та орендарів нежитлових приміщень за надані та спожиті ними послуги з утримання будинків та прибудинкових територій здійснювався останнім з 1 вересня 2016 року до 31 грудня 2018 року.

З 1 січня 2019 року облік, нарахування і збір платежів власників та орендарів нежитлових приміщень за надані та спожиті ними послуги з утримання будинків та прибудинкових територій здійснюється Комунальним підприємством Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва .

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що в порушення умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Рандсервіс" не здійснювало оплати за надані та спожиті в період з 31 серпня 2019 року по 31 липня 2020 року послуги з утримання будинків та прибудинкових територій, що стало наслідком виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 7 573,24 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є договором надання послуг.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Судом встановлено, що на виконання умов договору №Е 16-00912 від 01.09.2016 позивачем в період з серпня 2019 року по липень 2020 року надавались відповідачу послуги по утриманню будинків і споруд та прибудинкових територій, за які виставлялись відповідні рахунки на оплату на загальну суму 7 573,24 грн, а саме:

- №24692 від 01.08.2019 на суму 639, 48 грн;

- №27356 від 02.09.2019 на суму 639, 48 грн;

- №31164 від 01.10.2019 на суму 639, 48 грн;

- №33753 від 01.11.2019 на суму 639, 48 грн;

- №37665 від 02.12.2019 на суму 639, 48 грн;

- №2604 від 02.01.2020 на суму 639, 48 грн;

- №6083 від 03.02.2020 на суму 639, 48 грн;

- №9240 від 02.03.2020 на суму 639, 48 грн;

- №12381 від 01.04.2020 на суму 639, 48 грн;

- №15750 від 04.05.2020 на суму 639, 48 грн;

- №19217 від 01.06.2020 на суму 639, 48 грн;

- №22411 від 02.07.2020 на суму 639, 48 грн.

Вищевказані рахунку на оплату щомісячно до 10 числа надавались споживачу, проте були залишені останнім без оплати.

Відповідно ч.1 статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить.

Згідно з ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України, власникам квартир та нежитлових приміщень у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Рандсервіс" орендувало нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: пров. Артилерійський, буд. 5-А, м. Київ, яке було надано за договором № 533/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (нова редакція договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 241 від 01.09.2001) від 26.08.2016 та акта про фактичне використання нежилого приміщення в будинку.

Згідно з п. 5 ч. 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 4.6 договору грошове зобов`язання відповідача по оплаті наданих позивачем послуг повинно було виконуватись до 20 (двадцятого) числа поточного місяця.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи те, що сума основної заборгованості за надані послуги по утриманню будинків і споруд та прибудинкових територій на підставі договору № Е-16-00912 від 01.06.2016 належним чином доведена, документально підтверджена та відповідачем не спростована, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 7 573, 24 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 229,46 грн та 3% річних у розмірі 228,02 грн, нарахованих за період з 31.08.2019 по 31.07.2020.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши заявлену до стягнення суму 3% річних у розмірі 229,46 грн та інфляційних втрат у розмірі 228,02 грн, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" в повному обсязі, з покладенням на відповідача судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рандсервіс" (03113, м. Київ, провулок Артилерійський, 5-а, код ЄДРПОУ 24265179) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 1, код ЄДРПОУ 34966254) 7573 (сім тисяч п`ятсот сімдесят три) грн 24 коп. основного боргу, 228 (двісті двадцять вісім) грн 02 коп. 3 % річних, 229 (двісті двадцять дев`ять) грн 46 коп. інфляційних збитків та витрати на сплату судового збору в розмірі 2102 (сімсот п`ять) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 12.11.2020

Суддя І.О. Андреїшина