Постанова

від 11.11.2020 по справі 5/77

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 року

м. Київ

Справа № 5/77

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Міщенка І. С., Сухового В. Г.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія

Нафтогаз України - Климюк В. Ю.,

Публічного акціонерного товариства Укрнафта - Перепелиця А. В.,

Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії

Нафтогаз України - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю Надра-Інвест - не з`явився,

Акціонерного товариства Укртрансгаз - Мотляха О. О.,

Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - не з`явився,

Офісу Генерального прокурора - Бересток Б. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , Акціонерного товариства Укртрансгаз

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2020

(у складі колегії суддів: Разіна Т. І. (головуючий), Михальська Ю. Б.,

Тарасенко К. В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020

(у складі колегії суддів: Ломака В. С. (головуючий), Босий В. П., Привалов А. І.)

у справі № 5/77

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

до Публічного акціонерного товариства Укрнафта

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Дочірньої компанії Газ України Національної акціонерної компанії Нафтогаз України

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю Надра-Інвест , Акціонерного товариства Укртрансгаз , Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

за участю Прокуратури міста Києва

про визнання договору укладеним,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2011 року Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (змінене найменування на Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України ) (далі - НАК Нафтогаз України , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви від 16.09.2019 про зміну предмета позову) до Публічного акціонерного товариства Укрнафта (далі - ПАТ Укрнафта , відповідач), в якому просило визнати укладеним з 01.01.2011 між ПАТ Укрнафта в особі відокремленого підрозділу Нафтогазовидобувного управління Полтаванафтогаз ПАТ Укрнафта та НАК Нафтогаз України договір поставки природного газу на умовах, передбачених Законом України Про засади функціонування ринку природного газу , та у редакції, запропонованій позивачем.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до положень ст. 10, 22 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу та п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 Про забезпечення споживачів природним газом (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2011 № 1729) ПАТ Укрнафта як юридична особа, до складу якої входить НГВУ Полтаванафтогаз , та уповноважена особа за договором про спільну діяльність від 21.12.2000 № 5/56, було зобов`язане передати позивачеві природний газ власного видобутку, що видобутий у 2011 році, за ціною, визначеною відповідно до постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23.12.2010 № 1952 Про встановлення ціни на товарний природний газ, видобутий відповідно до договору про спільну діяльність від 21.12.2000 № 5/56 (далі - постанова НКРЕ від 23.12.2010 № 1952), на підставі відповідного договору купівлі-продажу для його подальшої реалізації позивачем для потреб населення. Проте, відповідач надісланий позивачем примірник договору поставки природного газу не підписав, протокол розбіжностей до договору не надав, у порушення вимог чинного законодавства відмовляється від підписання договору, при цьому природний газ власного видобутку фактично передав до газотранспортної системи в 2011 році, що підтверджує існування між сторонами у справі зобов`язальних відносин протягом 2011 року.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 26.07.2011, від 01.09.2011, від 21.10.2015 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю Надра-Інвест (далі - ТОВ Надра-Інвест ), АТ Укртрансгаз (змінене найменування Публічного акціонерного товариства Укртрансгаз - правонаступника Дочірньої компанії Укртрансгаз НАК Нафтогаз України ), Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 залучено до участі у справі Дочірню компанію Газ України НАК Нафтогаз України (далі - ДК Газ України ) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

04.06.2014 Прокуратура міста Києва надала до суду першої інстанції повідомлення про вступ у справу № 5/77.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2020, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили, зокрема, з того, що сторонами не було погоджено всіх істотних умов договору поставки природного газу, а саме щодо ціни договору та строків його дії.

Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 та рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2020, у серпні 2020 року НАК Нафтогаз України та АТ Укртрансгаз подали до Касаційного господарського суду касаційні скарги, у яких, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права та наявність випадку, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просили скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 15.07.2020 та рішення суду першої інстанції від 20.01.2020, та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги НАК Нафтогаз України .

Ухвалою Верховного Суду від 03.09.2020 відкрито касаційне провадження у справі №5/77 за касаційною скаргою АТ Укртрансгаз , а ухвалою Верховного Суду від 18.09.2020 - за касаційною скаргою НАК Нафтогаз України , з підстави, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Призначено касаційні скарги до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.10.2020.

01.10.2020 від ТОВ Надра-Інвест , а 12.10.2020 від ПАТ Укрнафта , до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційні скарги НАК Нафтогаз України та АТ Укртрансгаз , в яких ТОВ Надра-Інвест та ПАТ Укрнафта заперечили доводи касаційних скарг, просили залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Судове засідання у цій справі, призначене на 21.10.2020 на 10 год 40 хв, не відбулося у зв`язку із перебуванням суддів Берднік І. С. та Сухового В. Г. на лікарняному.

Ухвалою Верховного Суду від 29.10.2020 призначено касаційні скарги НАК Нафтогаз України та АТ Укртрансгаз до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.11.2020.

ДК Газ України , НКРЕКП та прокурор не скористалися своїм правом відповідно до ст. 295 ГПК України та не подали до суду касаційної інстанції письмових відзивів на касаційні скарги НАК Нафтогаз України та АТ Укртрансгаз .

У судове засідання 11.11.2020 ТОВ Надра-Інвест , ДК Газ України та НКРЕКП своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представників у судове засідання або з клопотаннями про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до ч. 4 ст. 197 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 30.03.2020 № 540-ІХ) не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії та те, що явка учасників справи в суд касаційної інстанції не визнавалася обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не їх обов`язком, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційних скарг НАК Нафтогаз України та АТ Укртрансгаз по суті за відсутності представників ТОВ Надра-Інвест , ДК Газ України та НКРЕКП.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників НАК Нафтогаз України , АТ Укртрансгаз , ПАТ Укрнафта та прокурора, дослідивши наведені в касаційних скаргах НАК Нафтогаз України та АТ Укртрансгаз доводи, подані ТОВ Надра-Інвест та ПАТ Укрнафта заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.12.2000 між НГВУ Полтаванафтогаз ВАТ Укрнафта (підприємство), ТОВ Укрнафтогазтрейдінг та ТОВ Надра-Інвест" (інвестори) укладено договір № 5/56 СД (№ 1215/00-СД) про спільну діяльність з освоєння та розробки нафтогазоконденсатних родовищ в Полтавському нафтогазопромисловому районі без створення юридичної особи (далі - договір про спільну діяльність), предметом якого є інвестування з метою створення необхідних виробничих потужностей для розробки та експлуатації об`єктів робіт (буріння і ремонт окремих свердловин групи родовищ Полтавського нафтогазопромислового району), впровадження передової техніки і технологій, в технологічному циклі від розробки родовища та ремонту свердловин до реалізації товарної продукції, а також ведення спільної виробничо-господарської діяльності з видобутку і реалізації газу і конденсату в процесі освоєння і розробки об`єктів робіт для отримання прибутків.

Відповідно до п. 3.1 договору про спільну діяльність ліцензія на експлуатацію родовища, де ведеться спільна діяльність, належить підприємству і використовується учасниками виключно в інтересах спільної діяльності.

Договір діє протягом 30 років та може бути змінений і доповнений по взаємній згоді учасників договору (п. 19.1, п. 20.1 договору про спільну діяльність).

У подальшому учасники договору про спільну діяльність неодноразово вносили зміни у договір шляхом укладення угод про внесення змін і доповнень до договору про спільну діяльність від 21.12.2000 № 5/56 СД, а саме від 18.11.2003 (додаток № 3 до договору), від 07.07.2005 (додаток № 3/1 до договору), від 28.04.2011 (додаток № 4 до договору).

Так, угодою від 18.11.2003 змінено порядок розподілу та виплат учасникам договору прибутку від здійснення спільної діяльності (ст. 11 договору Майнові відносини між учасниками ).

Угодою від 07.07.2005 внесено зміни у розділ договору Визначення основних термінів , до ст. 2 Внески і частки учасників , до ст. 11 Майнові відносини між учасниками , до ст. 13 Комітет з управління . Визначено, зокрема, що учасниками договору є НГВУ Полтаванафтогаз ВАТ Укрнафта (підприємство) та ТОВ Надра-Інвест (компанія). Також відповідно до вказаної угоди перезподілено внески та частки учасників спільної діяльності.

У зв`язку зі зміною найменування Відкритого акціонерного товариства Укрнафта на Публічне акціонерне товариство Укрнафта 28.04.2011 учасники договору про спільну діяльність уклали угоду, якою по тексту договору змінили слова Відкрите акціонерне товариство на Публічне акціонерне товариство , ВАТ Укрнафта на ПАТ Укрнафта .

Листом від 12.07.2010 № 35п-054/174-485 ПАТ Укрнафта повідомило НАК Нафтогаз України , що уповноваженою особою (оператором) за договором про спільну діяльність є НГВУ Полтаванафтогаз ВАТ Укрнафта .

Частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 22 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на газодобувні підприємства покладений обов`язок укладати угоди з реалізації природного газу за закупівельними цінами у випадках, визначених статтею 10 цього Закону.

Частиною 1 статті 10 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що підприємства, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебувають у статутному фонді інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств, учасники договорів про спільну діяльність та/або особи, уповноважені договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств, щомісяця здійснюють продаж усього товарного природного газу, видобутого на підставі спеціальних дозволів на користування надрами в межах території України, континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, безпосередньо суб`єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України на формування такого ресурсу, за закупівельними цінами, які для кожного суб`єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб`єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.

Таким уповноваженим суб`єктом з формування і розпорядження ресурсами природного газу, що використовується для потреб населення, згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 Про забезпечення споживачів природним газом (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було визначено НАК Нафтогаз України .

Окрім того, у п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 було вказано, що потреба населення, релігійних організацій, установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів (в межах обсягів природного газу, що використовуються як пальне для забезпечення горіння Вічного вогню) в природному газі задовольняється з ресурсу природного газу, який формується за рахунок продажу підприємствами, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарськими товариствами, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніми підприємствами, представництвами та філіями таких підприємств і товариств, учасниками договорів про спільну діяльність, укладених за участю зазначених підприємств і товариств, та/або уповноваженими такими договорами особами НАК Нафтогаз України всього обсягу природного газу (в тому числі нафтового (попутного) газу) власного видобутку, який здійснюється на підставі спеціальних дозволів на користування надрами (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом находження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України), а у разі нестачі - за рахунок інших ресурсів НАК Нафтогаз України .

Підприємства, зазначені в абзаці першому цього підпункту, а також учасники договорів про спільну діяльність, відповідно до яких розмір внеску підприємств, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарських товариств, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніх підприємств, представництв та філій таких підприємств і товариств перевищує 50 відсотків загального розміру внесків учасників договорів про спільну діяльність, реалізують видобутий природний газ (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом надходження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України) виключно НАК Нафтогаз України за ціною, затвердженою Національною комісією регулювання електроенергетики для кожного суб`єкта господарювання, визначеного в цьому абзаці.

Отже, укладення між ПАТ Укрнафта та уповноваженим суб`єктом з формування і розпорядження ресурсами природного газу, що використовується для потреб населення, - НАК Нафтогаз України договору, предметом якого є поставка природного газу, видобутого оператором, було обов`язковим в силу положень закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання вимог Закону України Про засади функціонування ринку природного газу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та постанови НКРЕ від 23.12.2010 № 1952, посилаючись на встановлену законодавством обов`язковість укладення угод з реалізації природного газу, НАК Нафтогаз України направило ВАТ Укрнафта та НГВУ Полтаванафтогаз ВАТ Укрнафта листи від 16.03.2011 з проєктами договору поставки природного газу (з ресурсів 2011 року), в яких просило підписати вказаний договір та повернути один примірник НАК Нафтогаз України для подальшого підписання та оформлення.

У проєкті договору поставки природного газу, наданого позивачем, визначено, зокрема, такі умови:

НГВУ Полтаванафтогаз ВАТ Укрнафта (постачальник) зобов`язується передати НАК Нафтогаз України (покупцеві) протягом 2011 року у власність природний газ власного видобутку для потреб населення, а НАК Нафтогаз України - приймати та оплачувати газ на умовах цього договору (п. 1.1);

постачальник передає покупцеві протягом 2011 року газ в обсязі до 106 000 м3, які можуть бути змінені за взаємною згодою сторін в залежності від обсягів видобутку (п. 2.1, 2.2);

ціна газу за 1000 м3 відповідно до постанови НКРЕ від 23.12.2010 № 1952 становить 928,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ - 185,60 грн, разом з ПДВ - 1 113,60 грн (п. 4.1);

ціна на газ, вказана у п. 4.1 договору, визначена на день його підписання і може бути змінена шляхом укладення додаткової угоди у разі прийняття уповноваженими органами відповідних нормативних актів. У разі зміни ціни сторони оформляють додаткову угоду до цього договору і в разі необхідності здійснюють перерахунок за отриманий природний газ за новими цінами (п. 4.2);

загальна розрахункова сума договору орієнтовно складає 98 368,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ - 19 673,60 грн, разом з ПДВ - 118 041,60 грн (п. 4.4);

у випадку порушення термінів поставки/непоставки місячного обсягу газу постачальник сплачує на користь покупця пеню у розмірі 0,1 % вартості недопоставленого протягом місяця обсягу газу, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості (п. 6.2);

за порушення строку платежу покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 0,01 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше 1 % від суми простроченого платежу (п.6.3);

договір вважається укладеним з дати його підписання та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.01.2011 до 31.12.2011, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного завершення покупцем (п. 10.1).

Судами попередніх інстанцій встановлено і те, що ПАТ Укрнафта отримало проєкт договору поставки природного газу 22.03.2011, а НГВУ Полтаванафтогаз ПАТ Укрнафта - 24.03.2011.

Посилаючись на те, що ПАТ Укрнафта надісланий позивачем примірник договору поставки природного газу не підписало, протокол розбіжностей до договору не надало, у порушення вимог чинного законодавства відмовилось від підписання договору, НАК Нафтогаз України звернулось до господарського суду з позовом (з урахуванням заяви від 16.09.2019 про зміну предмета позову) про визнання укладеним з 01.01.2011 між ПАТ Укрнафта в особі ВП НГВУ Полтаванафтогаз та НАК Нафтогаз України договору поставки природного газу на умовах, передбачених Законом України Про засади функціонування ринку природного газу , та у редакції, запропонованій позивачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2020, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суди дійшли наступних висновків:

предмет спору у цій справі відповідає способам захисту, передбаченим ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

спір, який виник між сторонами у справі є переддоговірним спором та підлягає розгляду господарським судом;

сторонами не було погоджено всіх істотних умов договору, а саме щодо ціни договору та його строків;

укладення договору, предметом якого є поставка природного газу, видобутого оператором за договором про спільну діяльність, за закупівельними цінами між газодобувним підприємством та суб`єктом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України на формування ресурсу природного газу - НАК Нафтогаз України (постанова Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729), станом на момент виникнення спірних правовідносин було обов`язковим в силу положень ст. 10, п. 3 ч. 2 ст. 22 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), однак нормативно визначена типова форма договору поставки природного газу відсутня;

правова підстава для застосування ціни газу, яка визначена позивачем в проєкті договору поставки природного газу, відсутня, а ціна як істотна умова спірного правочину не узгоджена, оскільки постанову НКРЕ від 23.12.2010 № 1952 було визнано незаконною та скасовано з дати її прийняття в судовому порядку (постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 2а-15313/12/2670);

у разі задоволення позову спірний договір поставки природного газу фактично буде укладений після спливу строку, наданого постачальнику для виконання обов`язку щодо поставки товару (протягом 2011 року), що позбавить його можливості виконати умови договору належним чином та може мати несприятливі економічні наслідки для постачальника у вигляді застосування до нього господарських санкцій, а отже, порушить його права;

у 2011 році правовідносини між сторонами щодо поставки природного газу не виникли, тому виключається застосування умов договору, який позивач просить визнати укладеним, на період до його укладення.

Судові рішення обґрунтовані положеннями, зокрема, ст. 179, 180, 187 ГК України, ст.626, 631, 638 ЦК України, ст. 10, 22 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу .

Окрім того, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору врахував правові висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 25.05.2018 у справі № 61/341, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 14.03.2018 у справі № 35/223, від 18.07.2018 у справі № 5011-69/9686-2012, щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах.

У касаційних скаргах НАК Нафтогаз України та АТ Укртрансгаз оскаржують судові рішення у справі № 5/77 з підстави, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

За доводами касаційної скарги НАК Нафтогаз України та касаційної скарги АТ Укртрансгаз суду касаційної інстанції під час розгляду справи № 5/77 необхідно відступити від правових висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 25.05.2018 у справі № 61/341, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 14.03.2018 у справі № 35/223, від 18.07.2018 у справі № 5011-69/9686-2012, щодо застосування положень ч. 1-5 ст. 180, ч. 2 ст. 187 ГК України, ч. 1 ст. 638 ЦК України у подібних правовідносинах.

Частиною 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень про відмову в задоволенні позовних вимог в межах доводів і вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (п. 2).

Згідно з абз. 3 п. 5 ч. 2 ст. 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі п. 2 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Обґрунтовуючи необхідність відступлення судом касаційної інстанції під час розгляду справи № 5/77 від правових висновків щодо застосування положень ч. 1-5 ст. 180 ГК України, ч. 1 ст. 638 ЦК України, викладених у вказаних вище постановах Верховного Суду, скаржники зазначили, що ціна у договорі поставки природнього газу лише сформована на підставі постанови НКРЕ від 23.12.2010 № 1952, а не поставлена у залежність від її чинності чи не чинності, тому факт визнання у 2014 році в судовому порядку цієї постанови НКРЕ незаконною та скасування її з дати прийняття не впливає на вирішення справи № 5/77 та не може бути покладений в основу висновку судів про відсутність такої істотної умови договору як ціна, оскільки за умовами договору ціна реалізації природнього газу визначена на день підписання договору і може бути змінена у разі прийняття уповноваженими органами відповідних нормативних актів (п. 4.2 проєкту договору).

Мотивуючи необхідність відступлення судом касаційної інстанції під час розгляду справи № 5/77 від правових висновків щодо застосування положень ч.1, 3 ст. 180, ч. 2 ст. 187 ГК України, викладених у зазначених вище постановах Верховного Суду, скаржники вказали, що визначений позивачем спосіб захисту порушеного права як визнання договору поставки природнього газу укладеним з 01.01.2011 свідчить про те, що позивач хоче належним чином оформити правовідносини з відповідачем, які виникли та фактично існували протягом 2011 року, та не передбачає необхідності реалізації умов договору, оскільки відповідні обсяги природнього газу вже були реалізовані в порядку, визначеному законом.

Беручи до уваги наведені скаржниками мотиви для відступлення від застосованих судом апеляційної інстанції висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 25.05.2018 у справі № 61/341, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 14.03.2018 у справі № 35/223, від 18.07.2018 у справі № 5011-69/9686-2012, касаційні скарги визнаються такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 61/341 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 35/223, від 18.07.2018 у справі № 5011-69/9686-2012, на які посилаються скаржники у касаційних скаргах та висновки у яких були враховані судом апеляційної інстанції, викладено наступну правову позицію щодо застосування положень ч.1-5 ст. 180, ч. 2 ст. 187 ГК України, ч. 1 ст. 638 ЦК України у аналогічних правовідносинах між тими ж сторонами.

За приписами ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ч. 1-3 ст. 180 ГПК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1). Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2). При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (п. 3).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст. 655, 656, 691, 712 ЦК України істотними умовами договору поставки є предмет (товар, майно або майнові права), ціна товару та строки його передачі.

Відповідно до ч. 5 ст. 180 ГК України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу , а також згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1729, які були чинними на момент виникнення між сторонами спірних правовідносин (у 2011 році), поставка природного газу, видобутого оператором за договором про спільну інвестиційну діяльність, здійснюється газодобувним підприємство НАК Нафтогаз України за закупівельними цінами, які для кожного суб`єкта господарювання - власника спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами щороку встановлюються НКРЕ згідно із затвердженим нею Порядком формування, розрахунку та встановлення цін на природний газ для суб`єктів господарювання, що здійснюють його видобуток.

Правовідносини в частині визначення ціни природного газу між сторонами спірного правочину зазнають імперативного регулюючого впливу держави шляхом затвердження її розміру постановою НКРЕ, тобто постанова НКРЕ є правовою підставою для застосування ціни газу.

Виходячи з аналізу вказаних норм права та фактичних обставин у справах №61/341 (постанова від 25.05.2018), № 35/223 (постанова від 14.03.2018), №5011-69/9686-2012 (постанова від 18.07.2018), які є аналогічними обставинам у справі № 5/77, яка розглядається, Верховний Суд у вказаних вище постановах дійшов, зокрема, такого висновку, за змістом якого така істотна умова проєкту договору як ціна є неузгодженою, якщо базується на постанові НКРЕ, яка визнана у судовому порядку незаконною та скасована з моменту її прийняття.

У справі № 5/77, яка розглядається, суди дійшли аналогічного висновку та встановили, що у п. 4.1 проєкту договору поставки природного газу зазначено, що ціна газу за 1000 м3 відповідно до постанови НКРЕ від 23.12.2010 № 1952 становить 928,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ - 185,60 грн, разом з ПДВ - 1 113,60 грн.

Пунктом 4.2 проєкту договору передбачено, що ціна на газ, яка вказана у п. 4.1 цього договору, визначена на день його підписання і може бути змінена у разі прийняття уповноваженими органами відповідних нормативних актів. У разі зміни ціни сторони оформляють додаткову угоду до цього договору і в разі необхідності здійснюють перерахунок за отриманий природний газ за новими цінами.

Постановою НКРЕ від 23.12.2010 № 1952 визначено ціну на товарний природний газ, видобутий відповідно до договору про спільну діяльність від 21.12.2000 №5/56, у розмірі 928,00 грн за 1000 м3 (без урахування ПДВ) (п. 1 постанови НКРЕ).

Разом з тим суди попередніх інстанцій встановили, що постанова НКРЕ від 23.12.2010 № 1952 була визнана протиправною та скасована з дати її прийняття постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.07.2014 у справі № 2а-15313/12/2670, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2014 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.05.2015, і набрала законної сили.

З огляду на встановлені зазначені обставини колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що правова підстава для застосування ціни газу, яка визначена позивачем в проєкті договору поставки природного газу, відсутня, а така істотна умова договору як ціна є неузгодженою, оскільки постанова НКРЕ від 23.12.2010 № 1952 була визнана у судовому порядку протиправною та скасована саме з дати її прийняття.

Наведеним спростовуються обґрунтування касаційних скарг НАК Нафтогаз України та АТ Укртрансгаз щодо необхідності відступлення від висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 25.05.2018 у справі № 61/341, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 14.03.2018 у справі № 35/223, від 18.07.2018 у справі № 5011-69/9686-2012.

При цьому врахувавши те, що:

Законом України Про засади функціонування ринку природного газу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалось, що відповідна угода з реалізації природного газу укладається за закупівельними цінами, які мали встановлюватись НКРЕ;

в адміністративній справі № 826/19226/15 (за позовом НАК Нафтогаз України до НКРЕКП про визнання протиправною бездіяльність НКРЕКП стосовно встановлення ціни товарного природного газу, видобутого ПАТ Укрнафта та товарного природного газу, видобутого відповідно до договорів про спільну діяльність, учасником яких є ПАТ Укрнафта , за період з 01.01.2007 по 2015 рік включно, та про зобов`язання НКРЕКП встановити ціну на товарний природний газ після 01.01.2006) було встановлено відсутність у НКРЕКП повноважень, станом на день прийняття Окружним адміністративним судом міста Києва постанови від 09.12.2015, встановлювати ціни на товарний природний газ, видобутий ПАТ Укрнафта та товарний природний газ, видобутий відповідно до договорів про спільну діяльність, учасником яких є ПАТ Укрнафта , -

суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що у спірному договорі поставки природного газу, який НАК Нафтогаз України просить визнати укладеним у справі № 5/77, ціна визначена не у порядку, який передбачався Законом України Про засади функціонування ринку природного газу .

Також у постановах від 25.05.2018 у справі № 61/341, від 14.03.2018 у справі №35/223, від 18.07.2018 у справі № 5011-69/9686-2012, на які скаржники посилаються у касаційних скаргах, Верховний Суд зазначив, що укладення договору, предметом якого є поставка природного газу ПАТ Укрнафта у власність позивача у попередньому періоді, є неможливим, оскільки у разі задоволення позову про визнання укладеним договору з вказаними предметом та строком дії такий договір поставки природного газу фактично буде укладений після спливу строку, наданого постачальнику для виконання обов`язку щодо поставки товару, що позбавить його можливості виконати умови договору належним чином та може мати несприятливі економічні наслідки для постачальника у вигляді застосування до нього господарських санкцій, а отже порушить його права.

У справі № 5/77, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що у п. 1.1 проєкту договору поставки природного газу передбачено, що НГВУ Полтаванафтогаз ВАТ Укрнафта (постачальник) зобов`язується передати НАК Нафтогаз України (покупцеві) протягом 2011 року у власність природний газ власного видобутку для потреб населення, а НАК Нафтогаз України - приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Тобто, предметом вказаного договору є передача відповідачем позивачу природного газу протягом 2011 року.

У п. 10.1 проєкту договору визначено, що договір вважається укладеним з дати його підписання та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01.01.2011 до 31.12.2011, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного завершення покупцем.

Отже, строк дії договору становить період з 01.01.2011 до 31.12.2011, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного завершення покупцем.

Враховуючи те, що такі істотні умови договору як предмет та строк його дії щодо виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором передбачають поставку газу ПАТ Укрнафта у власність НАК Нафтогаз України протягом періоду з 01.01.2011 до 31.12.2011, суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що у разі задоволення позову спірний договір поставки природного газу фактично буде укладений після спливу строку, наданого постачальнику для виконання обов`язку щодо поставки товару, що позбавить його можливості виконати умови договору належним чином та може мати несприятливі економічні наслідки для постачальника у вигляді застосування до нього господарських санкцій, передбачених у п. 6.2, 6.3 проєкту договору, а відтак порушить його права.

Відповідно до ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору (ч. 1). День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше (ч. 2).

Встановивши, що позивач просить суд визнати договір поставки природного газу укладеним з 01.01.2011, врахувавши, що сторони не довели виникнення між ними договірних правовідносин у 2011 році, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження поставки природного газу у вказаний період та його оплати, суди попередніх інстанцій вірно вказали, що застосування умов спірного проєкту договору на період до його укладення виключається, з огляду на те, що у разі вирішення судом переддоговірного спору з дотриманням вимоги ст. 187 ГК України днем укладення договору буде вважатись день набрання чинності відповідним рішенням суду, а договірне зобов`язання між сторонами виникне саме на підставі судового рішення.

Обґрунтування касаційних скарг НАК Нафтогаз України та АТ Укртрансгаз щодо необхідності відступлення під час розгляду справи № 5/77 від правових висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 25.05.2018 у справі № 61/341, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 14.03.2018 у справі № 35/223, від 18.07.2018 у справі № 5011-69/9686-2012, не заслуговують на увагу касаційного суду, оскільки суди попередніх інстанцій не встановили виникнення між сторонами відповідних правовідносин, а подані сторонами докази на підтвердження вказаних обставин не можуть бути переоцінені судом касаційної інстанції в силу положень ст. 300 ГПК України.

Посилання НАК Нафтогаз України та ПАТ Укрнафта у касаційних скаргах на те, що з огляду на триваючий розгляд справи суд має право викласти п. 10.1 проєкту договору в іншій редакції, ніж була запропонована позивачем, є неспроможними, враховуючи положення ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 237 ГПК України щодо розгляду судом справи в межах заявлених позовних вимог.

Згідно із ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

З огляду на те, що ціна як істотна умова проєкту договору є невизначеною та такою, що ґрунтується на визнаній протиправною та скасованій з моменту прийняття у судовому порядку постанові НКРЕ від 23.12.2010 № 1952, враховуючи, що такі істотні умови як предмет договору та строк його дії є такими, що унеможливлюють прийняття рішення про укладення договору поставки природного газу на час прийняття рішення судом першої інстанції від 20.01.2020, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, зокрема щодо ціни договору та строків його дії, та відхиляє доводи касаційних скарг НАК Нафтогаз України та АТ Укртрансгаз про порушення судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень положень ст. 180, 187 ГК України та ст. 638 ЦК України.

Загалом доводи касаційних скарг НАК Нафтогаз України та АТ Укртрансгаз є аналогічними доводам їх апеляційних скарг і були предметом дослідження апеляційного господарського суду із наданням вичерпної відповіді на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а також із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Інших мотивів для відступлення судом касаційної інстанції під час розгляду справи №5/77 від правових висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 25.05.2018 у справі № 61/341, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 14.03.2018 у справі № 35/223, від 18.07.2018 у справі № 5011-69/9686-2012, щодо застосування положень ч. 1-5 ст. 180, ч. 2 ст. 187 ГК України, ч. 1 ст. 638 ЦК України у подібних правовідносинах, скаржники у касаційних скаргах не наводять.

З огляду на те, що скаржники вмотивовано не обґрунтували необхідність відступлення від висновків щодо застосування положень ч. 1-5 ст. 180, ч. 2 ст.187 ГК України, ч. 1 ст. 638 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 61/341, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 35/223, від 18.07.2018 у справі № 5011-69/9686-2012, та врахованих судом апеляційної інстанції в силу приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України, а мотиви для відступу фактично повторюють зміст апеляційних скарг НАК Нафтогаз України та АТ Укртрансгаз на рішення суду першої інстанції від 20.01.2020, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена п. 2. ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилась під час касаційного провадження у справі № 5/77.

В силу положень ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи те, що доводи касаційних скарг НАК Нафтогаз України та АТ Укртрансгаз про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, Касаційний господарський суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційних скарг, вважає, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 прийняті з додержанням норм процесуального та матеріального права, а відтак підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (ч. 14 ст.129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України та Акціонерного товариства Укртрансгаз залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2020 у справі № 5/77 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: І. С. Міщенко

В. Г. Суховий