Рішення

від 07.09.2020 по справі 160/6001/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2020 року Справа № 160/6001/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

02.06.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 16.03.2020р. №0025337-5740-0481.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, відповідач помилково вважав, що належні позивачеві на праві приватної власності об`єкти нерухомого майна, а саме: комплекс нежитлових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з: адміністративного корпусу літ.А-2, площею забудови 346,2 кв.м., виробничого корпусу №2 літ.В-2, площею забудови 339,2 кв.м., складу готової продукції літ.Г, площею забудови 428,0 кв.м., червоного кутку літ.Е, площею забудови 222,8 кв.м., гаража літ.С, площею забудови 24,4 кв.м., гаража літ.Т, площею забудови 24,4 кв.м., гаража літ.У, площею забудови 57,6 кв.м., гаража літ.Х, площею забудови 57,1 кв.м., гаража літ.Ц, площею забудови 59,1 кв.м., майстерні літ.И, площею забудови 57,8 кв.м., навісу літ.Р, площею забудови 223,9 кв.м., огорожі 1-4, замощення І, водоколонки II, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки вказані нежитлові будівлі комплексу є будівлями промисловості та використовуються позивачем за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виробництва одягу і аксесуарів, а також меблів, що є одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД ДК 009:2010 (КВЕД-2005)), а тому в силу приписів підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України такі об`єкти нерухомого майна не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а відтак, оскаржуване податкове-повідомлення рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення прийнята до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/6001/20 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 10.07.2020 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Також вказаною ухвалою суду витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області детальний розрахунок грошового зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням №0025337-5740-0481 від 16.03.2020р.

06 липня 2020 року до суду надійшов відзив ГУ ДПС у Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач вказану позовну заяву не визнав, заперечував проти її задоволення і просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що зі змісту приписів підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України слідує, що задля того, щоб об`єкти нерухомого майна не були об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, така нерухомість має бути класифікована як будівлі промисловості промислових підприємств . Отже, для застосування податкової преференції за пп. є пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України необхідним є дотримання наступних умов: а) власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, б) за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Відповідач наголошував, що дана податкова преференція є абсолютно визначеною, безумовною і в жодному разі не є альтернативною, про що свідчить сполучник та між двома обов`язковими умовами преференції. Так, з поданої позивачем податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2019 рік слідує, що ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) самостійно декларує вид економічної діяльності, за здійснення якої нею одержано дохід, а саме: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (за КВЕД 68.20). Також розділ І вищевказаної декларації містить фактичну чисельність найманих працівників у кількості 1 особи, що ставить під сумнів виробничу діяльність позивача. При цьому, позивачем не надано документи, які б свідчили про використання зазначеного об`єкту у господарській діяльності. Натомість, відповідач зауважує, що позивач за попередні роки самостійно сплачував податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що підтверджується витягами з інформаційної картки позивача. Таким чином, на думку відповідача, позивачем не доведено виконання ним одночасно двох умов, що звільняють від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за приписами пп. є пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, а, отже, відповідач при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку із чим, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим та законним, оскільки жодних правових підстав для застосування до позивача податкової преференції за пп. є пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України за 2019 рік немає, при цьому, є достатньо підстав для нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

23 липня 2020 року до суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, в якій позивачем викладено позицію, аналогічну вказаній у позовній заяві, та додатково зазначено, що належні позивачеві на праві власності нежитлові приміщення комплексу за всіма своїми об`єктивними будівельно-технічними характеристиками є будівлею промисловості та розташовані на земельній ділянці з цільовим призначенням для розташування та експлуатації будівель промисловості, а використання позивачем цього нерухомого майна за функціональним призначенням підтверджується відповідними первинними документами, зокрема, договорами про виготовлення та постачання одягу, договорами про постачання меблів, які укладені з позивачем, та долучені до позовної заяви. Твердження відповідача про те, що згідно з податковою декларацією платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2019 рік ФОП ОСОБА_1 самостійно задекларовано вид економічної діяльності, за здійснення якої нею одержано дохід, а саме: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (за КВЕД 68.20), не відповідає дійсності, оскільки в цій же декларації позивачем, окрім вказаного виду діяльності, також задекларовано і інші види діяльності у звітному 2019 році, а саме: виробництво іншого одягу і аксесуарів (за КВЕД 14.19), надання інших допоміжних комерційних послуг (за КВЕД 82.99), виробництво інших меблів (за КВЕД 31.09), при цьому позивачем задекларовано дохід за всіма видами діяльності у розмірі 1325895,00грн. Крім того, у звітній податковій декларації з плати за землю за 2019 рік позивача також вказано, що основним видом діяльності є виробництво іншого одягу і аксесуарів (за КВЕД 14.19). Доводи відповідача відносно того, що наявність лише одного працівника становить під сумнів виробничу діяльність позивача є безпідставними, оскільки позивач сама виконує виробничу діяльність з виготовлення одягу. Сплата позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за попередні роки не обмежує право ОСОБА_1 оскаржити спірне податкове повідомлення-рішення, що стосується нарахування цього податку за 2019 рік і не може свідчити на користь його законності.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 258, 262 КАС України, а також з урахуванням того, що з 03.08.2020р. по 04.09.2020р., включно, суддя Турова О.М. перебувала у відпустці, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні, а повне судове рішення складено першого робочого дня.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 05.02.2014 року Виконавчим комітетом Криворізької міської ради, з 01.01.2019 року перебуває на спрощеній системі оподаткування як платник єдиного податку 3 групи, без реєстрації платником ПДВ; місце провадження господарської діяльності: АДРЕСА_1 , основними видами діяльності позивача за КВЕД ДК 009:2010 (КВЕД- 2005) є: 31.09 - виробництво інших меблів, 46.90 - неспеціалізована оптова торгівля, 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 14.13 - виробництво іншого верхнього одягу, 14.19 - виробництво іншого одягу й аксесуарів, що підтверджується роздруківкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.05.2020 року та витягом з реєстру платників єдиного податку №1904813400610 від 13.09.2019 року.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 є власником 1/1 частки комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису 9877 в книзі 19Н-574, на підставі договору купівлі-продажу ВРХ №548376, ВРХ №548377, ВРХ №548378 від 08.10.2012р., посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциною Н.В., зареєстровано в реєстрі за №2576, що підтверджується Витягом про Державну реєстрацію прав №36535378 від 04.12.2012р.

16 березня 2020 року Головне управління ДПС у Дніпропетровській області на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України прийняв податкове повідомлення-рішення форми Ф №0025337-5740-0481, яким визначив ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, в розмірі 37644,22 грн. за податковий період 2019р.

Незгода позивача з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням стала підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню від 16.03.2020р. №0025337-5740-0481, суд зважає на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме: податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування, згідно з положеннями підпункту 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За приписами статті 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Рішенням Криворізької міської ради від 23.05.2018 року №2712 XXXV сесії VII скликання Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у м. Кривому Розі на 2019 рік встановлено ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, та зокрема, визначено, що ставка податку за 1 кв.м. загальної площі об`єкта нерухомості (% від розміру мінімальної заробітної плати, установлено на 01 січня звітного (податкового) року для фізичних осіб для об`єктів нежитлової нерухомості становить 0,49% (20,4477 грн.)

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

У справі, що розглядається, спірним є питання можливості застосування податкової пільги, передбаченої підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, щодо об`єктів нерухомого майна, що належать позивачу на праві власності.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020р. у справі №820/3556/17 (адміністративне провадження №К/9901/23672/18) вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018р. у справі №806/2676/17, що застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Так, у вказаній постанові Верховний Суд зазначав, що підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. Судова палата вважає, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм будівлі промисловості , лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Прислівник зокрема вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює. Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета будівлі промисловості , оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила. При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків. Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Обираючи за вихідне поняття промисловість , у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Оскільки будівлі промислові , які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт ґ підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, будівель промисловості , зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств ( підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій будівлі промислові , законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга. При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище. Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункт 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункт 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання. Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України). Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Суд вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

Означена правова позиція, висловлена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020р. у справі №820/3556/17 (адміністративне провадження №К/9901/23672/18), враховується судом при розгляді цієї справи відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України.

Таким чином, задля вирішення питання можливості застосування податкової пільги, передбаченої підпунктом є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, щодо об`єктів нерухомого майна, що належать позивачу на праві власності, слід з`ясувати чи є такі об`єкти нерухомого майна будівлями промисловості та чи використовуються такі об`єкти власником (з врахуванням виду його діяльності) за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

За положеннями підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт ґ ).

Згідно з пунктом 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Відтак, з метою правильного застосування норм підпункту 266.2.2 ПК України при визначені будівель промисловості в розрізі об`єкта оподаткування необхідно керуватись вимогами Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.

Як свідчать матеріали справи, належні позивачеві на праві власності нежитлові приміщення комплексу за всіма своїми об`єктивними будівельно-технічними характеристиками є промисловою будівлею.

Так, згідно з п.1 Договору купівлі-продажу комплексу від 08 жовтня 2012 року ЗАТ ПРОМСПЕЦОДЯГ (Продавець) у особі представника передав у власність (продав), а ОСОБА_1 (Покупець) прийняла у власність (купила) об`єкт нерухомості, який зареєстрований у КП ДОР Криворізьке БТІ та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна як Комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 3 Договору купівлі-продажу комплексу від 08 жовтня 2012 року відчужуваний об`єкт має наступний опис: адміністративний корпус літ.А-2, площею забудови 346,2 кв.м., виробничий корпус №2 літ.В-2, площею забудови 339,2 кв.м., склад готової продукції літ.Г, площею забудови 428,0 кв.м., червоний куток літ.Е, площею забудови 222,8 кв.м., гараж літ.С, площею забудови 24,4 кв.м., гараж літ.Т, площею забудови 24,4 кв.м., гараж літ.У, площею забудови 57,6 кв.м., гараж літ.Х, площею забудови 57,1 кв.м., гараж літ.Ц, площею забудови 59,1 кв.м., майстерня літ.И, площею забудови 57,8 кв.м., навіс літ.Р, площею забудови 223,9 кв.м., огорожа 1-4, замощення І, водоколонка II.

Наведене також підтверджується технічним паспортом на комплекс за адресою: АДРЕСА_1 .

Означене свідчить про те, що основу зазначеного об`єкта нерухомого майна становлять виробничі приміщення (виробничий корпус, майстерня, , склад готової продукції тощо), що в сукупності із адміністративними й допоміжними приміщеннями, становлять єдиний комплекс, призначений для здійснення виробничо-господарської діяльності.

Згідно з п.4 Договору купівлі-продажу комплексу від 08 жовтня 2012 року об`єкт, який є предметом цього договору, розташований на земельній ділянці промисловості, цільове призначення якої: для розміщення підприємства, площею 1,0099 га, кадастровий номер 1211000000:07:263:0001. З передачею предмету договору Продавець одночасно передає в користування Покупця земельну ділянку.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1213688982020 від 26.05.2020 року кадастровий номер земельної ділянки 1211000000:07:263:0001. Цільове призначення: 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Категорія земель: Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Вид використання земельної ділянки: для розміщення підприємства.

Таким чином, судом встановлено, що належні позивачеві на праві приватної власності вищевказані об`єкти нерухомого майна, а саме: комплекс нежитлових будівель, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є будівлями промисловості, що підтверджується техпаспортом на них. Зокрема, згідно з експлікаціями приміщень до планів поверхів громадських будинків (адміністративний корпус, виробничий корпус 2) літ. А-2, літ.В-2, серед інших приміщень зазначаються такі, як експериментальні цеха, підготовчий цех, виробничий цех майстерня, а згідно з описом об`єкта (комплексу) до нього, зокрема, належать склад готової продукції та майстерні.

При цьому, суд зауважує, що відповідачем фактично не заперечується та жодним чином не спростовується належність об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності позивача, до будівель промисловості.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 використовує належні їй будівлі за їх функціональним призначенням, а саме: як будівлі промисловості, оскільки здійснює в них господарську діяльність щодо виготовлення промислової продукції, зокрема, виробництва одягу та аксесуарів, що є одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД (код 14.19), та підтверджується договорами на виготовлення та постачання продукції, які були укладені протягом 2019 року між ФОП ОСОБА_1 , як постачальником, та Комунальним підприємством Криворізька муніципальна гвардія , як покупцем, згідно з якими постачальник зобов`язувався виготовити і поставити в погоджені строки покупцеві відповідну продукцію (верхній одяг різний - брюки, спідниці, сорочки, костюми, берети, светри, рукавиці, шапки, куртки тощо), а також специфікаціями, рахунками-фактурами та видатковими накладними до цих договорів, копії яких долучено до матеріалів справи.

При цьому відповідачем доказів нереальності цих господарських операцій суду не надано та не спростовано їх здійснення.

Водночас, відповідно до декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2019 рік остання задекларувала дохід за цей період у розмірі 1325895,00грн. від таких видів діяльності: виробництво іншого одягу і аксесуарів (за КВЕД 14.19), надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (за КВЕД 68.20), надання інших допоміжних комерційних послуг (за КВЕД 82.99), виробництво інших меблів (за КВЕД 31.09).

Разом з цим, суд не може вважати належним доказом використання позивачем належних їй будівель за їх функціональним призначенням саме у зв`язку із виробництвом меблів, бо з наданих на підтвердження цього до матеріалів справи договорів слідує, що їх предметом є не виготовлення, а постачання меблів, натомість жодних інших доказів щодо здійснення ФОП ОСОБА_1 господарської діяльності саме з виробництва меблів суду не надано.

Проте, наведене не є підставою для висновку про невикористання позивачем належних їй будівель за їх функціональним призначенням взагалі, оскільки, як зазначалося вище, наданими до справи документами підтверджено використання ФОП ОСОБА_1 цих промислових будівель для виготовлення одягу та аксесуарів, тобто продукції легкої промисловості, що відповідає одному з основних видів діяльності позивача за КВЕД.

Також суд зауважує, що у звітній податковій декларації з плати за землю за 2019 рік позивача також вказано, що основним видом діяльності є виробництво іншого одягу і аксесуарів (за КВЕД 14.19).

Доводи відповідача відносно того, що наявність лише одного найнятого працівника становить під сумнів виробничу діяльність позивача є безпідставними, оскільки, як зазначено позивачем у відповіді на відзив, крім цього працівника вона сама виконує виробничу діяльність з виготовлення одягу, крім того, наведене не виключає можливості залучення позивачем працівників за договорами цивільно-правового характеру.

Відтак, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач використовує належні йому на праві власності об`єкти нерухомості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (діяльність з виробництва одягу).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належні позивачеві на праві власності виробничі приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність прийняття відповідачем оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Не спростовують цього висновку й доводи контролюючого органу про те, що позивач за попередні періоди (два попередніх роки) самостійно сплачував податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за ці об`єкти нерухомості, оскільки такі обставини жодним чином не можуть підтверджувати правомірність нарахування грошових зобов`язань з цього податку за 2019 рік на підставі спірного податкового повідомлення-рішення та не можуть беззаперечно свідчити про його законність та обґрунтованість, а також унеможливлювати його оскарження.

За наведених обставин, спірне податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 16.03.2020р. №0025337-5740-0481 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги, відповідно, - задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 16.03.2020р. №0025337-5740-0481.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49005) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 07 вересня 2020 року.

Суддя О.М. Турова