Постанова

від 11.11.2020 по справі 160/3609/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

11 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 160/3609/20

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач),

суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Яковенко О.М.

розглянувши в м. Дніпро у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року (суддя Златін С.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФАЙНО ГРУП до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ ФАЙНО ГРУП звернулось з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року позов задоволено.

Суд вирішив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 04.12.2019 року №№ 0008410519, 0008460519, 0008450519, 0008470519, 0008510519.

Відповідачем подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, не враховано те, що позивачем було знижено податок на прибуток в результаті свідомого здійснення збиткових операцій з реалізації продукції шляхом укладання договорів доручення. Також зазначено, що позивачем було занижена податкові зобов`язання з ПДВ у зв`язку з придбанням послуг з перевезення вантажу, які в подальшому безоплатно надаються покупцям продуктів харчування та також не подано відомостей щодо використання у господарській діяльності приміщення.

Представник відповідача апеляційну скаргу підтримав.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як було встановлено судом першої інстанції, стосовно позивача проведена документальна планова виїзна перевірка за результати якої було складено акт №8904/04-36-05-19/40195770 від 07.11.2019.

В висновках акту перевірки було зазначено про порушення

1)підпункти 14.1.36 та 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункт 44.1 статті 44 та підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 308005 грн., в тому числі за: 2017 рік на суму 238546 грн., III квартал 2018 року на суму 69459 грн., у зв`язку із заниженням фінансового результату до оподаткування за рахунок віднесення до складу витрат (адміністративних витрат) сум у розмірі 1 711 137грн. як відшкодування Повіреному комісії банку, які на думку контролюючого органу не є адміністративними витратами або витратами, пов`язаними з господарською діяльністю Товариства;

2)підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14, пункт 185.1 статті 185, пункт 187.1 статті 187, пункт 188.1 статті 188, пункт 189.1 статті 189, пункт 198.5 статті 198 та пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу, що призвело до:

- заниження податку на додану вартість на загальну суму 96362,0 грн., в тому числі за: серпень 2017 року у розмірі 27351 грн. та вересень 2017 року у розмірі 69011 грн.,

- завищення від`ємного значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на суму 48200 грн. за червень 2019 року,

- необхідності застосування штрафних санкцій у розмірі 72281 грн., за відсутність складання та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

3)підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 та пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу, в частині не подання до контролюючого органу відомостей, щодо використовуваних об`єктів у господарській діяльності за період з 01.01.2016 по 30.06.2019.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято та направлено позивачу податкові повідомлення - рішення від 04.12.2019 №0008410519 (грошове зобов`язання з податку на прибуток 308 005 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 77 001,25 грн.), №0008460519 (грошове зобов`язання з ПДВ у розмірі 96 362 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 24090,50 грн.), №0008450519 (сума завищеного значення з ПДВ у розмірі 48200 грн.), №0008470519 (сума штрафних санкцій з ПДВ у розмірі 72 281 грн.) №0008510519 (сума штрафних (фінансових) санкцій 510 грн.).

Податкові повідомлення-рішення позивачем було оскаржено до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не було доведено правомірність оскаржених рішень.

Колегія суддів висновками суду першої інстанції погоджується.

Щодо витрат у розмірі 1 711 137 грн. як відшкодування повіреним комісії банку, сплачених ними під час перерахування коштів довірителю.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач протягом перевіреного періоду укладав договори доручення на реалізацію товару з фізичними особами-підприємцями, які в свою чергу реалізовували продукцію (продукти харчування через роздрібну мережу) кінцевому споживачу.

Реалізація продукції позивача (Довіритель) здійснювалась на підставі укладених в доручення із фізичними особами-підприємцями (Повіреними).

Відповідно до укладених договорів доручення та на підтвердження їх виконання складались акти приймання-передачі по договору доручення, акти наданих послуг, звіти про виконання доручення, банківські документи тощо.

Предметом договорів (які є однотипними) є зобов`язання фізичних осіб-підприємців (Повірених) від імені та за рахунок Довірителя (позивач) вчиняти юридичні дії, які полягали в наступному: представляти інтереси Довірителя перед третіми особами при реалізації продуктів харчування; реалізувати товари Довірителя за цінами зазначеними в актах приймання-передачі на території України. За здійснення дій Довіритель зобов`язується виплатити Повіреному винагороду. Повірений перераховує грошові кошти, отримані від продажу товару, на розрахунковий рахунок Довірителя за вирахуванням винагороди та комісії банку.

Зокрема, пунктами 5.1 та 5.2 Договорів передбачено, що винагорода Повіреного за виконання доручення Довірителя становить 13 % від суми отриманих коштів на розрахунковий рахунок та до каси Повіреного за реалізований товар звітного місяця. Розмір винагороди Повіреного відображається в Звіті про виконання доручення реалізації товару Довірителя.

Відповідно до пункту 6.1 Договорів, Довіритель зобов`язаний відшкодувати Повіреному комісію банку, що пов`язана з організацією виконання цього Договору, в тому числі яка стягується з суми, зараховується на поточний рахунок Повіреного. Сума комісії банку зазначається в Звіті Повіреного про виконання доручення реалізації товару Довірителя.

За умовою пункту 7.1 Договорів, здача робіт за даним Договором здійснюється на підставі Акту надання послуг про реалізацію товару Довірителя.

Матеріали справи містять копії зазначених договорів.

На виконання укладених договорів позивачем здійснювалось відвантаження (передача) (продукції) в адресу Повірених, якими здійснювалась подальша їх реалізація через роздрібну мережу. За наслідками вказаних дій складались акти приймання-передачі, акти наданих звіти про виконання доручення, на підставі яких Довірителем (позивачем) виплачувались Повіреним (фізичним особам-підприємцям) визначені умовами укладених договорів винагорода та відповідна компенсація, а саме: комісія банку за перераховані Повіреним і кошти (виручка від реалізації товарів) в адресу Довірителя.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

У відповідності до пункту 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248), витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

У податковому обліку господарські операції та витрати за цими операціями, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесені у зв`язку з цією операцією фінансові витрати.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач правомірно з урахуванням виконання своїх обов`язків передбачених договором доручення, сплачував на користь повірених належну винагороду та сплачену повіреними комісію банку під час перерахування коштів на користь позивача.

Витрати позивача у даному випадку повинні обліковуватися за статтею витрат на збут та/або операційні витрати. Позивач правомірно відобразив витрати у бухгалтерському обліку, оскільки вони пов`язані із діяльністю підприємства позивача, яке спрямовано на отримання доходу.

У матеріалах справи містяться копії первинних документів на підтвердження понесених позивачем витрат у вигляді винагороди повіреним та сплачену повіреними комісію банку під час перерахування коштів на користь позивача. Відповідачем не висловлено у акті перевірки жодних зауважень щодо форми та змісту первинних документів позивача.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки судом першої інстанції вірно було зазначено, що ним не було встановлено неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій, відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності, здійснення операцій з товаром, що не вироблявся, відсутність первинних документів обліку тощо.

Стосовно висновків відповідача у акті перевірки щодо необхідності визначення податкових зобов`язань та складання податкових накладних за транспортними послугами, та які в подальшому безоплатно надаються контрагентам позивача, тобто використовуються у негосподарських операціях.

Як було встановлено судом першої інстанції, відповідно до укладених Договорів доручення (підпункт 3.2.2 Договору) Довіритель (позивач) зобов`язується забезпечити Повіреного (фізичну особу-підприємця) товаром виконання доручення.

Для забезпечення виконання вказаних умов (забезпечення товаром повіреного (тобто доставка товару до місця продажу Повіреним) та подальшого виконання останнім умов Договору доручення позивачем залучались перевізники:

- ТОВ ФАЙНО-ТРАНС (код ЕДРПОУ 39066933) на підставі договору про надання послуг 01/02-17 від 01.02.2017;

- ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі договору про надання послуг № 01/02-17-1 від 01.02.2017.

Матеріали справи містять копії товарно-транспортних накладних. Вартість отриманих (придбаних) послуг перевезення позиачем включена до складу витрат на збут та до складу податкового кредиту. Наявність відповідних підтверджуючих документів та включення сум за вказаними взаємовідносинами до складу витрат та податкового кредиту також підтверджується актом перевірки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не надавав послуг з транспортування (перевезення), а здійснював виконання умов Договорів доручення по забезпеченню та передачу Повіреним товарів.

Судом першої інстанції вірно було зазначено, що не може бути кваліфікована як безоплатно надана послуга, доставка товару повіреному, у разі коли обов`язок із забезпечення Повіреного відповідним товаром (у порядку та строку, та узгодженому місці) та відповідно витрати по такій передачі за умовами цих Договорів покладається на Довірителя.

Відтак, вірними є висновки суду пешої інстанції про те, що транспортні витрати, пов`язані з передачею (доставкою) товарів Повіреним, не є безоплатно наданою послугою, і взагалі не є послугою, а є витратами на збут, які не підлягають оподаткуванню відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України.

Щодо висновку податкового органу про не подання позивачем інформації про об`єкти оподаткування за формою №20-ОПП.

Судом першої інстанції було встановлено, що наведений в акті перевірки об`єкт (приміщення), з яким відповідач пов`язує необхідність подання повідомлення за формою №20-ОІШ, не є власністю позивача та використовуються ним у господарській діяльності на підставі договору оренди.

Підпунктом 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу визначено, що платник зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і податків та зборів.

Відповідно до пункту 22.1 стаття 22 Податкового кодексу, об`єктом оподаткування бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у податкового обов`язку.

Згідно з пунктом 63.3 статті 63 Податкового кодексу, з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Пунктами 8.1-8.4 Розділу VIII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року №158, передбачено, що платник податків зобов`язаний повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом.

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об`єкти оподаткування), є майно та дії, у зв`язку з якими у податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового України.

Якщо у платника податків відбувається реєстрація, створення чи відкриття об`єкта оподаткування на території адміністративно-територіальної одиниці, де він не перебуває на обліку, то такий платник податків зобов`язаний стати на облік за неосновним місцем обліку у контролюючому органі за місцезнаходженням такого об`єкта у порядку, визначеному розділом VII ) Порядку.

Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через провадиться діяльність, за формою №20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

Відповідно до пункту 117.1 статті 117 Податкового кодексу, неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 170 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 510 гривень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Податковим кодексом визначено що може бути віднесено до об`єктів оподаткування (майно, товари, обороти з реалізації, операції з постачання товарів (робіт/послуг) та інші об`єкти) та наявності яких у платника податків (придбання та/або створення) виникає обов`язок зі сплати податків, та про які він зобов`язаний повідомляти контролюючий орган. Тобто, податкове законодавство пов`язує наявність обов`язку по сплати податків щодо такого об`єкта.

В свою чергу, створення та/або придбання об`єктів оподаткування передбачає набуття права власності на такі об`єкти, а відтак, висновки ГУ ДПС у Дніпропетровській області про неподання позивачем повідомлення за формою №20-ОПП є необґрунтованими, оскільки не відповідає чинному законодавству України.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 червня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФАЙНО ГРУП до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції в строк, передбачений ст. 329 КАС України.

Постанова у повному обсязі складена 12 листопада 2020 року.

Головуючий - суддя А.А. Щербак

суддя Н.П. Баранник

суддя Н.І. Малиш