Рішення

від 12.11.2020 по справі 280/3746/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 листопада 2020 року Справа № 280/3746/20 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства Рокі-Вест (вул. Північнокільцева, буд. 15, кв.13, м. Запоріжжя, 69050, код ЄДРПОУ 36247047) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Рокі-Вест (далі - позивач) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.03.2020 №0002790509.

Позивач в обґрунтування заявленого позову посилається на те, що відповідачем проведена документальну позапланову виїзну перевірку ПП Рокі-Вест з метою встановлення своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Кавіста (код ЄДРПОУ 41003453) за січень 2019 року . За результатами перевірки складено акт від 14.02.2020 року №61/08-01-05-09/36247047 (далі - акт перевірки). Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення пункту 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за січень 2019 року на суму 114 553,00грн.

У зв`язку із цим, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми Р від 05.03.2020 року №0002790509, яким збільшено суму грошових зобов`язань з податку на додану вартість у загальному розмірі 143 191,25грн., з них 114 553,00грн. за основним платежем, та 28 638,25грн. за штрафними санкціями.

Позивач, не погоджуючись із вказаними висновками акту перевірки та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням, вважає їх безпідставними, незаконними та необґрунтованими.

Відповідач адміністративний позов не визнав, просив суд в задоволенні позовної заяви відмовити повністю, посилаючись на доводи викладені у відзиві на позовну заяву та встановлені в акті перевірки висновки, які є підставою для прийняття податкове повідомлення-рішення форми Р від 05.03.2020 року №0002790509.

Ухвалою суду від 09.06.2020 року відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче судове засідання по справі на 15.07.2020 року.

Ухвалою суду від 15.07.2020 року провадження у справі зупинено до 27.08.2020 року для надання часу сторонам для примирення.

Ухвалою суду від 27.08.2020 провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 27.08.2020 року провадження у справі зупинено до 12.10.2020 року для надання часу сторонам для примирення.

Ухвалою суду від 12.10.2020 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 12.10.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.11.2020 року.

09.11.2020 року у судовому засіданні, за клопотанням представників сторін про розгляд справи в порядку письмового провадження та без участі представника, судом ухвалено завершити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, встановив наступне.

Головним управлінням ДФС у Запорізькій області у період з 03.02.2020 по 07.02.2020 на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 ст. 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку діяльності позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Кавіста`за січень 2019 року, за результатами якої складено акт документальної позапланової виїзної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи від 14.02.2020 року №61/08-01-05-09/36247047.

За результатами документальної планової виїзної перевірки встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за січень 2019 року на суму 114 553,00грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки позивачем подано заперечення на акт перевірки від 27.02.2020 року №2702/20.

За наслідками розгляду вказаних заперечень відповідачем на адресу позивача направлено відповідь від 03.03.2020 року №14111/10/08-01-05-09-11, згідно з якою відповідач вважає висновки, викладені в акту перевірки правомірними та залишає їх без змін, у зв`язку із чим, відповідачем складено податкове повідомлення - рішення форми Р від 05.03.2020 року №0002790509.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням - рішенням відповідно до положень статті 56 Податкового кодексу України позивачем оскаржено його у адміністративному порядку.

За результатами розгляду скарги ДПС України своїм рішенням від 19.05.2020 року №16480/6/99-00-08-08-05-02-06 залишено скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - без змін.

Не погодившись з вищевказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить із наступного.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статті 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-XIV.

Відповідно до статті 1 цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин 1 та 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує наведеній нормі Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Зміни до податкової звітності можуть бути внесені за наявності підстав, визначених абзацом 3 пукту 44.1 статті 41 Податкового кодексу України, а саме у разі недійсності правочинів, операції за якими було відображено в бухгалтерському обліку, у випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України.

Таким чином, господарські операції для визначення об`єкта оподаткування мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Позивачем до матеріалів справи долучені первинні документи договори, акти надання послуг, акти приймання-передачі, рахунки на оплату, платіжні доручення, товарно - транспортні накладні, податкові накладні, які з урахуванням вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні складені у відповідності до вимог статті 9 зазначеного закону та приписів Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року. Зазначені документи містять усі передбачені законодавством істотні умови договору та необхідні реквізити, та фіксують факти здійснення господарських операцій (передачу товару для проведення робіт з обробки металевих виробiв, електромонтажнi роботи рiзної складностi), встановлення договірних відносин поставки, є підставою для виникнення обов`язку позивача щодо здійснення розрахунків за товар, а отже відповідні документи є підставою для формування відповідних показників податкової звітності, при цьому доказів (фактичних обставин) протилежного відповідачем в акті перевірки не зазначено.

Зокрема, позивачем були надані наступні документи, які були складені в процесі здійснення господарської діяльності на підставі укладеного договору від 03.01.2019 року №15/19 з ТОВ Кавіста . Предметом здійснення господарських операцій було надання ТОВ Кавіста послуг з проведення робіт з обробки металевих виробiв, електромонтажнi роботи рiзної складностi.

Для здійснення робіт передбачених договором позиваем передано до ТОВ Кавіста майно згідно актів приймання-передачі майна від 03.01.2019 року №0301/3, від 03.01.2019 року №0301/1, від 18.01.2019 року №1801/1, від 23.01.2019 №2301/1.

Після виконання, передбачених договором робіт, ТОВ Кавіста передано позивачу майно згідно актів приймання-передачі майна від 08.01.2019 року №0301/4, від 08.01.2019 року №0301/2, від 23.01.2019 року №1801/2, від 25.01.2019 року №2301/2.

Транспортування майна як до ТОВ Кавіста для виконання робіт, так і до позивача вже після виконання робіт відбувалося на підставі договору про надання транспортно-експедиторських послуг з перевезення від 02.01.2019 року №29 укладеного з позивачем та ТОВ Тусон-Люкс . Транспортування підтверджується складеними товарно-транспортними накладними від 03.01.2019 року №Р0301/3, від 08.01.2019 року №Р0301/4, від 03.01.2019 року №0301/1, від 08.01.2019 року №0301/2, від 18.01.2019 року №1801/1, від 23.01.2019 року №1801/2, від 23.01.2019 року №2301/1, від 25.01.2019 року №2301/2.

Оплата за послуги перевезення здійснена відповідно до рахунку на оплату від 31.01.2019 року №128, акту надання послуг від 31.01.2019 року №86 та платіжного доручення від 13.03.2019 року №6296.

Результати наданих ТОВ Кавіста послуг зафіксовано складеними належним чином актами наданих послуг від 08.01.2019 року №42, від 08.01.2019 року №39, від 23.01.2019 року №92, від 25.01.2019 року №127.

Оплата за виконанні ТОВ Кавіста роботи була проведена відповідно до рахунків на оплату від 08.01.2019 року №71, від 08.01.2019 року №69, від 23.01.2019 року №117, від 25.01.2019 року №149.

Пунктом 2.2 договору від 03.01.2019 року №15/19 передбачено, що розрахунки за даним договором проводяться у формі передоплати або за фактом виконання послуг після отримання акту виконаних робіт або рахунка протягом 90 банківських днів з дня виставлення рахунку (Акту) за вказаними у рахунку реквізитами.

Оплата за надані послуги відповідно до умов договору здійснена позивачем на підставі платіжних доручень від 17.01.2019 року №6235, від 22.01.2019 року №6238, від 25.01.2019 року №6243, від 29.01.2019 року №6245.

Відповідно до абзацу 2 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкові накладні, що сформовані ТОВ Кавіста , які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог законодавства є для позивача як покупця таких товарів підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Акт перевірки не містить посилання на докази, інші фактичні обставини, що були встановлені відповідачем в ході спірної перевірки, з огляду на які, укладений сторонами правочин є недійсним або наявні інші підстави для здійснення коригування податкової звітності позивача. Зауваження стосовно змісту, реквізитів інших даних, наведених у відповідних первинних документах відповідачем не надано.

Відповідач під час проведення перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов`язкових реквізитів тощо.

Тобто, в даному випадку відповідачем порушено обов`язок доведення поза розумним сумнівом належними доказами обґрунтованості та правомірності відповідного висновку, викладеного в Акті перевірки стосовно нереальності відповідних господарських операцій.

Таким чином, суд приходить до висновку, що наведені докази (первинні документи) свідчать про ведення бухгалтерського та податкового обліку позивачем у відповідності до вимог законодавства та первинних документів, оформлених належним чином.

Аналізуючи доводи позивача стосовно цивільної правосуб`єктності ТОВ Кавіста , суд встановив, що у відповідності до пункту 4 статті 1 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , державна реєстрація юридичних осіб - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу.

Відповідно до статті 10 цього Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Відповідно до частини 4 статті 91 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

За таких обставин, факт державної реєстрації контрагента позивача ТОВ Кавіста та факт відсутності в ЄДР запису про його припинення є достатнім свідченням наявності у вказаної особи правоздатності для укладення відповідного договору поставки та здійснення відповідних господарських операцій.

Акт перевірки не містить посилань на те, що установчі документи та/або державну реєстрацію та/або свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ Кавіста були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договору поставки, складання податкових накладних так і на дату проведення спірної перевірки.

А отже, судом встановлено, що ТОВ Кавіста мало повний обсяг правоздатності та дієздатності (правосуб`єктності), відсутні дефекти юридичного статусу вказаного контрагента.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов`язки.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним.

Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не встановлено фактів (доказів) визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом ТОВ Кавіста , недійсними у судовому порядку.

Як на час проведення перевірки, так і на цей час відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ Кавста , пов`язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов`язаних із порушенням податкового законодавства.

Отже, враховуючи викладене, суд вважає, що відповідний договір укладений з контрагентом є чинним та свідчить про виникнення між його сторонами правовідносин поставки, фактичне виконання цього правочину спричиняє реальні зміни майнового стану сторін правочину та має наслідком формування відповідних показників бухгалтерського обліку та податкової звітності. Відповідачем доказів протилежного не надано.

Також судом встановлено, що висновок відповідача в частині придбання позивачем товару, джерело походження якого не встановлено необґрунтованим виходячи із наступного.

Так, підставою цього висновку може слугувати виключно внаслідок перевірки діяльності відповідного суб`єкта господарювання (ТОВ Кавіста ), натомість акт перевірки не містить посилання на її проведення та встановлені факти податкових правопорушень вчинених цією особою.

Відповідно до акту перевірки позивача, податковим органом не здійснювалась податкова перевірка ТОВ Кавіста ; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків цієї особи з іншими суб`єктами господарювання в частині придбання товарів, оренди основних засобів, виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей, наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб`єктами господарювання тощо.

Крім того, будь-яка неправомірна діяльність контрагентів не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки згідно статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відтак, вищевказаний висновок є виключно припущенням відповідача, обставини, які з цього приводу зазначені в акті перевірки не підтверджені належними та допустимим доказами стосовно нереальності відповідних господарських операцій, а висновки про відсутність умов у вказаних осіб для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені виключно на підставі припущення, що є недостатнім для визнання відповідних угод, укладених позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Факт наявності у сторін відповідних правочинів протиправного умислу при його укладенні відповідачем не встановлено та не доведено.

Викладення в акті перевірки висновків про відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє відповідача від виконання обов`язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону.

Акт перевірки не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини фактичної дійсності.

З приводу доводів відповідача, що у контрагентів позивача відсутні необхідні ресурси для здійснення господарської діяльності та виконання умов договорів, то вказаний висновок також не підтверджено належними, достатніми та допустимими доказами, Висновки акту перевірки ґрунтуються лише на аналізі інформації, що міститься в інформаційних базах даних ДПС та стосується лише контрагента без фактичного дослідження господарських операцій.

Однак, такі посилання на результати аналізу інформаційних баз даних, як на факти вчинення порушень податкового, валютного та іншого законодавства є не чим іншим, як припущеннями, оскільки, такий аналіз лише відображає окремі відомості про господарські операції та не відповідає критерію юридичної значимості. Навіть, при припущенні, що контрагент нібито не міг надавати послуги, не може бути беззаперечним доказом нереальності здійснення господарських операцій.

Аналогічна правова позиція знайшла своє підтвердження в правових висновках, викладених в постановах Верховного суду від 12.06.2018 року по справі №826/16272/13-а, від 27.03.2018 року у справі №816/809/17.

У матеріалах акту перевірки відповідач зазначає, що відповідно до даних Єдиного реєстру досудових розслідувань, підприємства ТОВ КАВІСТА та його контрагенти є фігурантами в кримінальних провадженнях.

За висновком відповідача вказані обставини свідчать відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій за січень 2019 року позивача з контрагентом ТОВ Кавіста . Зазначене свідчить про те, що задекларовані господарські операції із придбання послуг у ТОВ Кавіста не відбулися у дійсності.

Суд критично ставиться до вказаних висновків з огляду на наступне.

Приписами частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Судове провадження - кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинам.

В акті перевірки відповідач зазначив, що відповідно до Єдиного реєстру судових рішень, підприємства, які мали відвантажити товар, є фігурантами наступних кримінальних справ. Але, в подальшому, описуючи всі деталі та обставини перерахованих кримінальних справ, Відповідач зазначив, що за вказаними кримінальними провадженнями здійснюється досудове розслідування.

Таким чином, із матеріалів перевірки неможливо встановити, саме на якому етапі провадження знаходяться вищезазначені кримінальні провадження та їх доказове значення для визначення реальності господарських операцій з позивачем.

Згідно до частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, сторони кримінального провадження - з боку обвинувачення слідчий, керівник органу досудового розслідування, прокурор, а також потерпілий, його представник та законний представник у випадках, установлених цим Кодексом; з боку захисту: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, їхні захисники та законні представники.

Учасники кримінального провадження - сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, інша особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), заявник, у тому числі викривач, свідок та його адвокат, понятий, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, секретар судового засідання, судовий розпорядник.

В акті перевірки відповідачем зазначено, що відповідно до Єдиного реєстру досудових розслідувань, підприємства, які мали відвантажити товар, є лише фігурантами кримінальних проваджень.

Проте, аналізуючи положення чинного Кримінального процесуального кодексу України, судом встановлено, що поняття фігурант як особа з визначеним процесуальним статусом, правами у кримінальному процесуальному законодавстві відсутнє, отже кваліфікація відповідачем контрагентів позивача фігурантами у кримінальних провадженнях вказує на те, що такі кримінальні провадження жодним чином не стосуються прав та інтересів цих осіб чи позивача в тому числі не стосується і питання сплати позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час проведення перевірки, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення вказаних кримінальних проваджень не може слугувати належним доказом фіктивності досліджуємих господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача у вигляді нереальності чи фіктивності відповідних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків, за цих обставин висновки відповідача щодо нереальності господарських операцій, що викладені в Акті перевірки щодо взаємовідносин позивача з його контрагентами, які вказані фігурантами вищезазначених кримінальних справ, є необґрунтованими.

Окрім цього, суд враховує висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 року по справі №826/6280/13-а, від 27.03.2018 року по справі №816/809/17, від 12.06.2018 року по справі №822/2198/17, від 05.06.2018 року по справі №809/1139/17, від 26.06.2018 року по справі №808/2360/17.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративногосудочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, адміністративний позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 року у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 року у справі №814/698/16, від 11.06.2019 року у справі №826/841/17.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу надано: договір про надання юридичних послуг від 26.05.2020 року №26/05, рахунку на оплату від 27.05.2020 року №63, акту надання послуг від 28.05.2020 року №58, платіжне доручення від 28.05.2020 року №6925.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд, враховуючи предмет спору, співмірність витрат на правничу допомогу з розміром позовних вимог та виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 6000,00 грн.

У зв`язку із задоволенням адміністративного позову, понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2147,87 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства Рокі-Вест (вул. Північнокільцева, буд. 15, кв.13, м. Запоріжжя, 69050, код ЄДРПОУ 36247047) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.03.2020 року форми Р №0002790509, прийняте Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 43143945) на користь Приватного підприємства Рокі-Вест (вул. Північнокільцева, буд. 15, кв.13, м. Запоріжжя, 69050, код ЄДРПОУ 36247047) судовий збір у розмірі 2147,87 грн. (дві тисячі сто сорок сім гривень 87 коп.) та витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн. (шість тисяч гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 12.11.2020.

Суддя А.В. Сіпака