Рішення

від 10.11.2020 по справі 396/440/20

НОВОУКРАЇНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 396/440/20

Провадження № 2/396/263/20

РІШЕННЯ

Іменем України

10.11.2020 року м. Новоукраїнка

Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Русіної А.А.,

за участю секретаря судового засідання Стеценко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м.Новоукраїнка Кіровоградської області цивільну справу за № 396/440/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Українська Н.М. про визнання недійсним договору міни земельних ділянок,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Українська Н.М. про визнання недійсним договору міни земельних ділянок, в якому просив визнати недійсним договір міни земельних ділянок, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 22.12.2015 року, площею 6.7201 га, кадастровий номер 3524086000:02:001:0164, що знаходиться на території Семенастівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області та площею 0.1821 га, кадастровий №3524081800:02:003:0570, що знаходиться на території Іванівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, посвідченого приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Українською Н.М.,зареєстрованого в реєстрі за №2067 та поновити пропущений ним строк для звернення з даною позовною заявою.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Сененасте, Новоукраїнського району Кіровоградсько області, після якого залишилося спадкове майно, земельна ділянка, яка знаходиться на територіїї Семенастівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області. Померлий проживав разом з ОСОБА_4 , яка є матір`ю позивача та яка приняла спадщину батька, але не оформила своїх спадкових прав.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла мати, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Семенасте Новоукраїнського району Кіровоградської області, після смерті якої заведено спадкову справу № 113V2018, спадкоємцем є син спадкодавиці - ОСОБА_1 .

Під час оформлення спадкового майна, позивач дізнався про укладений 22 грудня 2015 року між ОСОБА_2 з однієї сторони та з другої сторони, батьком позивача, ОСОБА_3 договір міни земельних ділянок, який посвідчений Українською Н.М.. приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області і зареєстрований у реєстрі за № 2067, а саме: відповідно до п. 1 Договору ОСОБА_2 , міняє земельну ділянку площею 0.1821 га, що знаходиться на територіїї Іванівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області цільове призначення переданої у приватну власність земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що посвідчується Свідоцтвом про право власності НОМЕР_4, номер НОМЕР_5, на належну, ОСОБА_3 , земельну ділянку площею 6.7201 га, що знаходиться на території Семенастівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області цільове призначення переданої у приватну власність земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та відповідно до п. 5 право власності на вказану земельну ділянку посвідчується державним актом на право приватної власності на землю серія КР №25163 від 27.12.1999 року. Обмін земельних ділянок проведено без грошової доплати. Позивач вважає, що договір міни укладено з порушенням п.15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, яким встановлено заборону відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв). Відповідно висновків Верховного Суду України, які викладено у постанові від 12.10.2016 року, обмінювати земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть тільки за схемою пай на пай . Невідповідність договору вимогам закону позивач вважає підставою для визнання його недійсним.

Ухвалою судді від 03.08.2020 року відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено справу до підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 07.10.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить задовольнити позов.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася по невідомим суду причинам, про розгляд справи повідомлялася належним чином, шляхом направлення на її адресу проживання та реєстрації судових повісток, на адресу суду повернулися зворотні повідомлення з відміткою адресат відсутній , що відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України вважається належним повідомленням. Крім того, відповідачка повідомлялася шляхом розміщення оголошення на веб-сайті Судова влада 09.10.2020 року на судове засідання 10.11.2020 року. Відзив до суду не подавала, з клопотаннями чи заявами про відкладення розгляду справи до суду не зверталася.

Третя особа приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Українська Н.М. в судове засідання не з`явилася, подала клопотання про розгляд справи без її участі, рішення по даній справі залишила на розгляд суду (а.с.36).

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Судове засідання проводиться без фіксації за допомогою звукозаписувального технічного засобу за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 позивача ОСОБА_1 , батьками якого записані: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.8).

Згідно копії дублікату договору міни від 22 грудня 2015 року, який посвідчено та зареєстровано в реєстрі за №2067 приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Українською Н.М.., ОСОБА_2 , міняє земельну ділянку площею 0.1821 га, що знаходиться на територіїї Іванівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області цільове призначення переданої у приватну власність земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що посвідчується Свідоцтвом про право власності НОМЕР_4, номер НОМЕР_5, виданим Реєстраційною службою Новоукраїнського районного управління юстиції Кіровоградської області 08.102015 року кадастровий номер 3524081800:02:003:0570 та відповідно до п.З Договору складає відповідно до Витяга з Державного земельного кадастру про земельну ділянку про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, виданої відділом Держземагенства у Новоукраїнському районі Кіровоградської області за №НВ-3502316432015 від 11.12.2015 року нормативно грошова оцінка земельної ділянки, що відчужується за цим договором, складає 41686,00 (сорок одна тисяча шістсот вісімдесят шість грн 00 коп) гривень, відповідно до п.4 Договору обмеження на земельну ділянку не зареєстровані, на належну, ОСОБА_3 , земельну ділянку площею 6.7201 га. що знаходиться на територіїї Семенастівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області цільове призначення переданої у приватну власність земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідно до п. 5 Право власності на вказану земельну ділянку посвідчується державним актом на право приватної власності на землю серія КР №25163, виданим 27.12.1999 року Семенастівською сільською радою Новоукраїнського району Кіровоградської області та зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №164, кадастровий №3524086000:02:001:0164. Відповідно до п.6 згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку про визначення нормативно грошової оцінки земельної ділянки, виданого відділом Держкомземагенства у Новоукраїнському районі Кіровоградської області станом на 23.09.2015 року за №НВ-3502114102015, нормативно грошова оцінка земельної ділянки, що відчужується за цим договором, складає 179749,17 (сто сімдесят дев`ять тисяч сімсот сорок дев`ять грн. 17 коп.) Та відповідно ДО П.7 Договору обмеження (обтяження) на земельну ділянку кадастровий № 354086000:02:001:0164 станом на 23.09.2015 року, згідно даних Управління Деркомагенства у Новоукраїнському районі, обмеження (обтяження) щодо відчужуваної земельної ділянки не зареєстровані (а.с.9-11).

Відповідно до п.8 спірного договору сторони погодили, що обмін земельних ділянок проводиться без грошової доплати.

Згідно п.18 договору, сторони у присутності нотаріуса, стверджують одна одній, що: однаково розуміють значення і умови цього договору та його правові наслідки; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; договір немає характеру фіктивного та удаваного правочину, відповідає їх дісним намірам; кожен зі сторін не обмежений в праві укладати правочини; підписання цього договору підтверджує факт відсутності взаємних претензій щодо ціни земельної ділянки та проведеного розрахунку.

Згідно копії державного акту на право приватної власності Серії КР 25163 від 27.12.1999 року, ОСОБА_3 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 6,72 гектарів, яка розташована на території Семенастівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробницва (а.с.12).

Згідно копії свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).

До моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 проживав разом зі своєю дружиною ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Семенастівської сільської ради від 28.03.2019 року (а.с.17).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 померла мати позивача - ОСОБА_4 (а.с.14).

Як вбачається з копії заповіту від 22.09.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Новоукраїнського районного нотаріального округу Кіровоградської області Українською Н.М. та зареєстрованого в реєстрі за №1725, ОСОБА_4 на випадок своєї смерті, все своє майно, де б воно не було і з чого воно б не складалося, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті, і на що за законом матиме право, заповіла ОСОБА_1 (а.с.13 зворотня сторона).

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом виданого державним нотаріусом Новоукраїнської районної державної нотаріальної контори Шевченко Н.Г. від 15.11.2019 року, спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 є її син ОСОБА_1 , який успадкував земельну ділянку, кадастровий номер 3524081800:02:003:0570, площею 0,1821 га в межах згідно планом, розташованої на території Іванівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, яку спадкодавиця отримала після смерті чоловіка ОСОБА_3 , але не оформила свої спадкові права (а.с.20).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.11.2019 року, земельна ділянка кадастровий номер 3524081800:02:003:0570, площею 0,1821 га, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Іванівської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області на підставі свідоцтва про право на спадщину належить ОСОБА_1 (а.с.21).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

В позовних вимогах позивач ОСОБА_3 просив поновити пропущений ним строк для звернення до суду з даною позовною заявою.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_3 дізнався про укладений договір міни земельних ділянок від 22.12.2015 року між його батьком ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , коли оформляв спадкові права після смерті матері, тобто в 2018 році, тому суд вважає, що термін звернення до суду з даною позовною заявою не є пропущений.

Вирішуючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Статтями 12, 13, 81, 89 ЦПК України передбачено: суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом; суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 статті 1225 визначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Аналіз приведених вище норм права дає підстави для висновку, що позивач прийняв спадщину, яка відкрилась після смерті його матері ОСОБА_4 у встановленому законом порядку.

Ставлячи питання про визнання договору міни не дійсним позивач посилається на те, що договір міни від 22.12.2015 року укладено з порушенням вимог п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України щодо заборони відчуження земельних ділянок (паїв) та на висновок Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі №6-464цс16.

Суд не погоджується із такими доводами позивача.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно зі ст.715 ЦК України, за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни. До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання (ст.716 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1 - 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як на підставу визнання оспорюваного договору недійсним, позивач вказує зокрема на невідповідність умов договору положенням п.15 розділу Х Перехідні положення ЗК України.

Суд враховує, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ч. ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України).

Відповідно до підпункту а ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Відповідно пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України (у редакції, чинній на час укладення договору міни) до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, в порядку, визначеному цим Законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК України (стаття 131 ЗК України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини перша та п`ята статті 203 ЦК України).

Встановлена пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).

У разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ).

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ), а в редакції, чинній з 1 січня 2019 року, до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Частина перша статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Стаття 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній до 1 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 1 січня 2019 року до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

У своєму рішенні від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Викладені висновки узгоджуються з висновками, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року по справі №227/1506/18, яка відступила від висновку Верховного Суду України щодо застосування пп. б п. 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року, стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише за схемою пай на пай , оскільки пп. б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, гарантував можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Частина 1 ст. 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) не обмежувала випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначала одну з можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Проаналізувавши наведені вище докази по справі у сукупності з нормами законодавства суд вважає, що доводи позивача про порушення при укладенні договору міни пункту 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України та Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) є необґрунтованими та спростовуються наведеним вище.

Доводи позивача про те, що спірний договір міни не містить такої істотної умови договору, як ціна, тобто не було доплачено за більшу земельну ділянку іншою стороною, суд вважає необґрунтованими, оскільки пункти 3 та 6 спірного договору містять нормативну грошову оцінку земельних ділянок, які є предметами договору, а пунктом 8 вказаного договору сторонами добровільно визначено, що обмін земельних ділянок проводиться без грошової доплати, та пунктом 18 спірного договору сторонами визначено, що підписання цього договору підтверджує факт відсутності взаємних претензій щодо ціни земельної ділянки та проведеного розрахунку.

Доводи позивача з приводу того, що договір міни є фіктивним, оскільки відповідач після укладення договору міни не надала правовстановлюючих документів (свідоцтва на право власності) померлому ОСОБА_3 та продовжувала користуватися земельною ділянкою площею 0,1821 га, судом не приймаються, оскільки, як вже було зазначено ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку площею 0,1821 га відповідно до спірного договору міни від 22.12.2015 року, а доказів того, що відповідач продовжувала користуватися обміненою земельною ділянкою, позивачем не надано та й ОСОБА_3 мав право передавати в користування набуту земельну ділянку іншим особам.

Крім того, суд зазначає, що спадкодавець за життя не оскаржував спірний договір міни, він погодився з умовами, вказаних у ньому, підписавши його та набувши право власності на обмінену земельну ділянку площею 0,1821 га, а тому немає підстав для визнання спірного договору міни недійсним за зверненням спадкоємця.

Разом з тим, у зв`язку зі смертю спадкодавця спадщина відкривається на те майно, яке належало покійному на день його смерті на праві приватної власності, або на його частку в спільному майні, тому спадкоємці не можуть успадкувати те, що не належало спадкодавцю.

Таким чином, суд вважає, що наведені позивачем обставини не містять правових підстав для визнання договору міни недійсним, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, отже позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки, у задоволенні позову відмовлено, понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст.627, 715, 203, 204 ЦК України, ст.ст.4, 12, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Новоукраїнського районного нотаріального округу Українська Н.М. про визнання недійсним договору міни земельних ділянок від 22.12.2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відмовити за необгрунтованістю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Кропивницького апеляційного суду через Новоукраїнський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: А. А. Русіна