Постанова

від 12.11.2020 по справі 420/3273/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/3273/20

Головуючий в І інстанції: Радчук А.А.

Дата та місце ухвалення рішення: 16.06.2020 р. м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шеметенко Л.П.

судді - Стас Л.В.

судді - Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому позивач, уточнивши позовні вимоги, просить: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 03.01.2020 року, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0 га, із цільовим призначенням для ведення особистого сільського господарства; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, яка має кадастровий номер: 5123781600:01:001:0403, шляхом поділу з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області та прийняти рішення, яким надати дозвіл на розробку документації щодо відведення земельної ділянки; стягнути з відповідача на користь позивача 10000 грн. у відшкодування завданої моральної шкоди.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про задоволення позову, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, та порушення норм матеріального права.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

24.06.2019 року позивачем, через свого представника, подано до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка має кадастровий номер 5123781600:01:001:0403, яка розташована на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту).

Також, 09.07.2019 року позивачем, через свого представника, подано до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області клопотання про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення селянського господарства за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

Листом від 23.07.2019 року № Б-7173/0-4201/0/37-19 Про надання відповіді ГУ Держгеокадастру в Одеській області відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зазначено, що відповідно до доручення Віце-прем`єр-міністра України - міністра регіонального розвитку, будівництва та житлового комунального господарства України Гройсмана В.Б. від 08.10.2014 № 37732/0/1-14 під час розгляду клопотань про надання дозволів на розробку документації із землеустрою щодо земельних ділянок с/г призначення державної власності, необхідно враховувати позицію органів місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, на підставі якої зазначені земельні ділянки можуть бути передані у власність або користування. На момент надання відповіді у ГУ Держгеокадастру в Одеській області відсутня інформація щодо позиції Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області щодо надання позивачу у власність земельної ділянки, тому Управління відмовляє в наданні дозволу.

Листом від 08.08.2019 року № Б-7936/0-4568/0/37-19 Про надання відповіді ГУ Держгеокадастру в Одеській області відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зазначено, що відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 18.09.2014 року № 77 Про затвердження переліку земельних ділянок із змінами від 30.07.2019 року № 326 Про доповнення переліку земельних ділянок , згідно з Додатком № 1, бажана до відведення земельна ділянка входить до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами. Також у вказаному листі відповідач зазначав, що ч. 3 ст.136 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватись, передаватись в заставу, надаватись у користування до завершення торгів.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17.10.2019 року у справі № 420/4849/19 адміністративний позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови, згідно з листами від 23.07.2019 року № Б-7173/0-4201/0/37-19, від 08.08.2019 року № Б-7936/0-4568/0/37-19, ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру в Одеській області провести розгляд у встановленому законодавством порядку клопотання (заяви) ОСОБА_1 від 24.06.2019 року № Б-7173/0/36-19 та від 09.07.2019 року № Б-7936/0/36-19 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, та прийняти за наслідками розгляду наказ. Рішення набрало законної сили 19.11.2019 року.

Наказом ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 03.01.2020 року № 15-124/13-20-СГ відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, з підстави, що земельну ділянку, яку бажає отримати у власність позивач, включено до переліку земельних ділянок право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами.

Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах, хоч і не відноситься ні до однієї з підстав, визначених ч. 7 ст. 118 Земельним кодексом України, однак, з урахуванням вимог ст. 136 Земельного кодексу України, є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.

Вирішуючи справу в апеляційному порядку колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

У ч. 6 ст. 79-1 ЗК України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відповідно до ч. 10 ст. 55 Закону України Про землеустрій технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом).

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 21.08.2018 року у справі № 823/1179/17, від 03.10.2019 року у справі № 823/1172/17, від 25.11.2019 року у справі № 823/1178/17, від 26.11.2019 року у справі № 823/1180/17.

Відповідно до статті 1 Закону України Про землеустрій проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом. Технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Відповідно до статті 25 цього ж Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Тобто, згідно ЗК України способами формування земельної ділянки, є: у порядку відведення земельної ділянки із земель комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок) та шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч. 2 ст. 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Вказані висновки суду відповідають також правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 815/4257/16.

З матеріалів даної справи вбачається, що земельна ділянка площею 2,00 га, яку позивач бажає отримати у власність, входить до складу земельної ділянки площею 17,9836 га на території Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області та має єдиний кадастровий номер: 5123781600:01:001:0403.

Проте, приймаючи оскаржуваний наказ, відповідач взагалі не надав оцінку наведеним обставинам та не врахував зазначених вище положень ЗК України.

Зазначені обставини та вимоги ЗК України залишились поза увагою і суду першої інстанції.

Більш того, вирішуючи справу, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що оскаржуваний у даній справі наказ, прийнятий відповідачем за результатами розгляду двох клопотань позивача від 24.06.2019 року та від 09.07.2019 року, які містили за своїм змістом різні вимоги до відповідача.

Так, у клопотанні від 24.06.2019 року позивач просила надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянка, а у клопотанні від 09.07.2019 року - дозвіл на виготовлення проекту землеустрою.

Проте, за результатами розгляду наведених клопотань, відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, що не відповідає змісту вимог клопотання позивача від 24.06.2019 року.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі наведеного у сукупності, враховуючи, що за результатами розгляду клопотань позивача від 24.06.2019 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки та від 09.07.2019 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, відповідач оскаржуваним наказом відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, при цьому, взагалі не надавши оцінку клопотанню позивача від 24.06.2019 року на відповідність вимог ЗК України, не вирішивши питання щодо наявності чи відсутності підстав для надання позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянка за клопотанням від 24.06.2019 року, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваний наказ в частині вирішення клопотання від 24.06.2019 року не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому, у цій частині є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що у даній справі, після уточнення позовних вимог, позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ відповідача саме щодо відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, в іншій частині наказ відповідача позивачем не оскаржується, а тому, судом апеляційної інстанції йому не надається оцінка.

Водночас, вирішуючи справу, суд першої інстанції не звернув увагу на вимоги уточненого позову та помилково надав оцінку наказу відповідача в частині, що не оскаржена.

Також, за встановлених наведених обставин та висновків суду, колегія суддів приходить до висновку, що підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру в Одеській області розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, яка має кадастровий номер:5123781600:01:001:0403, за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, як того просила позивач.

Водночас, підстави для зобов`язання відповідача розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки саме шляхом поділу задоволенню не підлягають, оскільки такі вимоги позивача не відповідають редакції вимог поданого позивачем клопотання від 24.06.2019 року.

Що стосується вимог позивача про зобов`язання Головне управління Держгеокадастру в Одеській області прийняти рішення, яким надати дозвіл на розробку документації щодо відведення земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне.

У постанові від 05.09.2018 року у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 2340/2921/18 та від 17.10.2019 року у справі № 813/1950/16.

Водночас, у цій справі сукупність цих підстав не була підтверджена належним чином, навпаки, судом встановлено, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного наказу взагалі не вирішено питання щодо наявності чи відсутності підстав для надання позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки за клопотанням від 24.06.2019 року, а тому, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головне управління Держгеокадастру в Одеській області розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а підстави для зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким надати позивачу дозвіл на розробку документації щодо відведення земельної ділянки відсутні.

Також, вирішуючи справу, колегія суддів зазначає, що звертаючись із вимоги щодо стягнення моральної шкоди на користь позивача останньою жодним чинним необґрунтовані вказані вимоги. Позивач лише посилається на норми чинного законодавства та практику ВС, проте, позивач не обґрунтовує заявлені вимоги фактичними обставинами, не зазначає, в чому виразилась завдана позивачу моральна шкода. Більш того, в уточненому позові взагалі не наведені мотиви та доводи, які є підставою для задоволення заявлених вимог щодо стягнення моральної шкоди. На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції проходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вказаних вимог позивача.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, на підставі ст. 317 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню із прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову із здійсненням нового розподілу судових витрат. Водночас, колегія суддів не вбачає підстав для встановлення судового контролю у даній справі згідно вимог ст. 382 КАС України, як того просить позивач.

Вирішуючи питання щодо стягнення на користь позивача витрат на оплату правничої допомоги, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Таким чином, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспівмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, за правилами ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відповідності до ч.ч. 1, 3, 4, 5 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Поряд з цим, вирішуючи питання щодо розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню позивачу, колегія суддів зазначає, що надані позивачем докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Також, вирішуючи питання щодо розміру витрат на правничу допомогу, мають бути враховані заперечення щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Дослідивши матеріали справи та доводи заперечень щодо витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів приходить до висновку, що розмір витрат на оплату правничої допомоги у сумі 15000 грн. в суді першої інстанції та 14300 грн. в суді апеляційної інстанції, що заявлений позивачем до стягнення, не є співмірним зі складністю справи та можливим об`ємом виконаних фахівцем у галузі права робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт та їх обсягом.

На підставі наведеного у сукупності, враховуючи предмет позову та зміст і характер наданих послуг, колегія суддів приходить до висновку, що співмірними витратами на послуги адвоката під час розгляду даної справи в суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду справи є 5000 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, вважає за необхідним зменшити розмір витрат на правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанцій, які підлягають розподілу між сторонами, до загального розміру 5000 грн.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 03.01.2020 року № 15-124/13-20-СГ в частині вирішення клопотання ОСОБА_1 від 24.06.2019 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, яка має кадастровий номер:5123781600:01:001:0403, за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області розглянути клопотання ОСОБА_1 від 24.06.2019 року про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, яка має кадастровий номер:5123781600:01:001:0403, за межами населеного пункту Йосипівської сільської ради Овідіопольського району Одеської області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (ідентифікаційний код: 39765871) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 7102 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 12.11.2020 р.

Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Л.В. Стас

Суддя: І.О. Турецька