Постанова

від 11.11.2020 по справі 460/117/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2020 рокуЛьвівСправа № 460/117/20 пров. № А/857/10524/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,

з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства Рівнеазот до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про скасування вимоги,

суддя у І інстанції Махаринець Д.Є.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складення повного тексту рішення 21 липня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року Приватне акціонерне товариство Рівнеазот (далі - ПАТ) звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправною та скасувати вимогу Офісу великих платників податків Державної податкової служби (далі - ОВПП) № Ю-258-11 від 04 листопада 2019 року про сплату боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) у розмірі 94 040 999,99 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року у справі № 460/117/20 позов було задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що у відповідача не було належних правових підстав для формування оспорюваної вимоги з огляду на відсутність у позивача заборгованості із ЄСВ.

Відповідач ОВПП у поданій апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ПАТ. Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до облікової картки платника податків ПАТ по ЄСВ, нарахованому роботодавцями на суми заробітної плати, винагород за договорами цивільно-правового характеру, допомоги по тимчасовій непрацездатності протягом 17-18 грудня 2019 року відбулося зарахування коштів по нарахованому ЄСВ, внаслідок чого заборгованість повністю по винесених вимогах МЮ-258-11 про сплату боргу (недоїмки) була погашена. Станом на даний час усі кошти, що знаходились на особовій картці платника податків, як невизначені платежі, були зараховані відповідно до призначення платежу, зазначеного у платіжних дорученнях. Тому предмет спору між сторонами на момент винесення рішення судом першої інстанції був відсутній, про що було відомо позивачу.

Позивач ПАТ подав відзив на апеляційну скаргу ОВПП, у якому зазначає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні правомірно встановлено, що сплата ЄСВ на підставі договору доручення та виданої довіреності відповідає вимогам Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування . На момент формування оскаржуваної вимоги від 04 листопада 2019 року №10-258-11 до неї було включено заборгованість зі сплати ЄСВ на підставі попередніх вимог, що скасовані у судовому порядку, та вважалися відкликаними. Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для зарахування поточних платежів позивача у рахунок оплати суми недоїмки, визначеної за період з червня по вересень 2015 року, та для зарахування подальших поточних платежів у рахунок погашення недоїмки, визначеної у наступних вимогах. Тому оскаржувана вимога №Ю-258-11 від 04 листопада 2019 року є такою, що сформована протиправно та правомірно скасована судом першої інстанції.

Оскаржувана вимога від 04 листопада 2019 року №Ю-258-11 не може вважатися відкликаною, оскільки 17-18 грудня 2019 року платник податків не здійснював жодного зарахування коштів на рахунок ЄСВ і таке зарахування здійснене фіскальним органом самостійно, що свідчить про відсутність обставин, передбачених абзацом 1 пункту 6 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953, (далі - Інструкції № 449).

Представник ОВПП у судовому засіданні апеляційного суду підтримала подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ПАТ відмовити.

Представник ПАТ у ході апеляційного розгляду у режимі відеоконференції заперечила обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи та з`ясувавши правові позиції сторін публічно-правового спору, що розглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на час апеляційного перегляду фактична відсутність у ПАТ заборгованості із сплати ЄСВ у розмірі 94 040 999,99 грн, на яку ОВПП була сформована оспорювана вимога № Ю-258-11 від 04 листопада 2019 року, учасниками спору визнається, а отже із врахуванням приписів частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства вказана обставина не підлягає доказуванню.

При цьому суть вказаного спору зводиться до перевірки доводів ОВПП щодо відсутності предмету спору з огляду на погашення заборгованості та відкликання контролюючим органом оспорюваної вимоги № Ю-258-11 від 04 листопада 2019 року у відповідності до приписів Інструкції № 449.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регламентовано приписами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування далі - Закон № 2464-VI) та Інструкції № 449.

Відповідно до пункту 6 частини 1 Закону №2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Частиною 4 статті 25 Закону №2464-VI встановлено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до пункту 6 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо:

сума боргу (недоїмки), зазначена у вимозі, погашається платником, органами державної виконавчої служби або органами Казначейства - у день, протягом якого відбулося таке погашення суми боргу (недоїмки) в повному обсязі;

орган доходів і зборів скасовує або змінює раніше зазначену суму боргу (недоїмки) внаслідок її узгодження або оскарження - з дня прийняття органом доходів і зборів рішення про скасування або зміну раніше зазначеної суми боргу (недоїмки);

вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили;

борг (недоїмка) списується у випадках, передбачених статтею 25 Закону, в порядку, визначеному пунктами 9-11 цього розділу,- у день прийняття органом доходів і зборів рішення про списання боргу (недоїмки) відповідно до частини сьомої статті 25 Закону;

є рішення суду на стягнення відповідних сум боргу (недоїмки), що зазначені у вимозі,- у день надходження виконавчих документів до органів державної виконавчої служби або до органів Казначейства.

З урахуванням фактичних обставин справи, які її учасниками не оспорюються, а також на підставі системного аналізу наведених правових норм суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що доводи контролюючого органу щодо відсутності предмету спору з огляду на відкликання оспорюваної вимоги № Ю-258-11 від 04 листопада 2019 року є безпідставними, оскільки у ході розгляду справи не було встановлено законодавчо встановлених підстав, за яких вимога про сплату боргу вважається відкликаною.

При цьому відповідачем фактично не заперечується того, що сума ЄСВ позивача за період з червня по вересень 2015 року була повністю та своєчасно сплачена повіреним ДП Хімік ПАТ Азот , що свідчить про виконання ПАТ обов`язку зі сплати ЄСВ за вказаний період та відсутність правових підстав для формування оскаржувана вимога №Ю-258-11 від 04 листопада 2019 року.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі Федорченко та Лозенко проти України (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом , тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року у справі № 460/117/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Постанова у повному обсязі складена 13 листопада 2020 року.