Рішення

від 12.11.2020 по справі 902/707/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" листопада 2020 р. Cправа № 902/707/20

Суддя Господарського суду Вінницької області Колбасов Ф.Ф., розглянувши в судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства "ФЕНІКС АГРО" (20302, Черкаська область, м. Умань, вул. Гонти, буд. 3)

до: Агропромислового науково - виробничого підприємства "ВІЗИТ" (22067, Вінницька область, Хмільницький район, с. Томашпіль, вул. Івана Богуна, 19)

про стягнення 694 282, 87 грн.

За участю секретаря судового засідання Вознюк К.В.

Представників сторін

позивача: Люба А.М. - згідно довіреності від 25.06.2020 р.;

відповідача: Баліцький О.О. - згідно договору про надання правової допомоги від 14.02.2020 року та ордеру серії ВХ № 1005842 від 30.09.2020 року.

ВС Т А Н О В И В:

17.07.2020 року на розгляд Господарського суду Вінницької області надійшов позов Приватного підприємства "ФЕНІКС АГРО" до Агропромислового науково -виробничого підприємства "ВІЗИТ" про стягнення заборгованості в сумі 694 282,87 грн., з яких: 500 000, 00 грн. - основного боргу, 5245, 90 грн. - 3 % річних, 9556,10 грн. - інфляційні втрати, 29 480, 87 грн. - пені та 150 000, 00 грн. - штрафу за період прострочення оплати з 04.03.2020 р. по 09.07.2020 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки № 170 від 01.02.2020 року в частині проведення розрахунків за поставлений товар.

Ухвалою від 20.07.2020 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/707/20; ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 06.08.2020 р.

Ухвалою від 04.08.2020 року задоволено заяву б/н від 30.07.2020 року Приватного підприємства "ФЕНІКС АГРО" про участь в судовому засіданні 06.08.2020 року його адвоката Люби А.М. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

05.08.2020 року від представника відповідача на електронну адресу суду та 10.08.2020 року через орган поштового зв"язку надійшов відзив на позовну заяву , в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечуючи проти задоволення позову посилається на відсутність підписаного сторонами оригіналу договору поставки № 170 від 01.02.2020 року; копія договору, що додана до позовної заяви, немає ознак електронного документу відповідно до Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг". Відповідач зазначає, що оскільки договір не підписаний сторонами в порядку, передбаченому діючим законодавством, у позивача відсутні підстави посилатись на цей договір для стягнення штрафних санкцій. Відповідач у відзиві посилається на те, що позивач не звертався до відповідача з листом чи претензією для врегулювання спору в позасудовому порядку.

Окрім того, відповідач у відзиві зазначає, що ним згідно платіжних доручень було перераховано позивачу 15.07.2020 року - 100 000,00 грн., 29.07.2020 року - 100 000, 00 грн., 05.08.2020 року - 300 000, 00 грн., а всього - 500 000, 00 грн.

06.08.2020 року судове засідання проведено в режимі відеоконференції за участю представника позивача.

Ухвалою суду від 06.08.2020 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання до 01.10.2020 року; задоволено клопотання представника позивача та ухвалено провести судове засідання у справі 01.10.2020 року о 10:30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю представника позивача адвоката Люби А.М.

Підготовче засідання 01.10.2020 року проведено в режимі відеоконференції за участю представника позивача адвоката Люби А.М.

Представник відповідача в судовому засіданні 01.10.2020 року повідомив суд про те, що відповідачем повністю погашено суму основного боргу в розмірі 500 000, 00 грн.

Ухвалою від 01.10.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/707/20 для судового розгляду по суті на 22 жовтня 2020 р.

06.10.2020 року від представника позивача до суду надійшло клопотання № 11783 від 30.09.2020 року про приєднання доказів до матеріалів справи, яке прийнято судом до розгляду.

В судовому засіданні 22.10.2020 року суд оглянув оригінал договору поставки № 170 від 01.02.2020 року та специфікації № 1 від 07.02.2020 року.

Ухвалою від 22.10.2020 року відкладено розгляд справи до 12.11.2020 року.

04.11.2020 року від представника позивача до суду надійшло клопотання від 29.10.2020 року про поновлення строків для подачі доказів та приєднання доказів до матеріалів справи. Клопотання мотивоване помилковим поданням до позовної заяви Специфікації № 1, тоді, як сторонами здійснювалась поставка за Специфікацією № 2. Усний запит на отримання оригіналів специфікацій було виконано позивачем після завершення підготовчого засідання до початку розгляду справи по суті

На визначену судом дату - 12.11.2020 року в судове засідання з"явилися представники позивача та відповідача.

В судовому засіданні суд розглянув клопотання представника позивача від 29.10.2020 року про поновлення строків для подачі доказів та приєднання доказів до матеріалів справи. Визнавши пропущений строк для подачі доказів поважним, суд задоволив вказане клопотання.

Представник позивача в судовому засіданні подав заяву від 12.12.2020 року про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн. та задовольнити заяву про надання доказів на здійснення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу протягом п"яти днів.

Вказану заяву прийнято судом до розгляду.

Представник відповідача подав в судовому засіданні заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій на 50%, у зв"язку із їх неспіврозмірністю та нарахуванням в період дії карантину.

Вказану заяву прийнято судом до розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги щодо стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних та штрафу.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд зменшити штрафні санкції на 50%.

Розгляд справи здійснюється з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

01.02.2020 року між позивачем - ПП "Фенікс Агро" (в Договорі - "Постачальник") та відповідачем - АНВП "Візит" (в Договорі - "Покупець") було укладено Договір поставки № 170.

Відповідно до п. 1.1. Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов`язався передавати у власність (поставляти), а Покупець приймати та оплачувати: корма для тварин (надалі іменується - "Товар"), найменування, кількість, якість, умови оплати, строки поставки, ціна за одиницю та загальна вартість якого зазначається у специфікації(ях) та/або видатковій(их) накладній(их), які являються невід`ємними частинами даного Договору.

Поставка Товару може здійснюватися як однією, так і декількома партіями. Під "партією Товару" Сторони розуміють кількість Товару, на яку оформлена одна видаткова накладна та/або специфікація, рахунок-фактура (п. 1.2. Договору).

Розрахунки за кожну партію Товару здійснюються в безготівковому порядку в національній валюті України - гривні. Оплата здійснюється шляхом перерахунку Покупцем грошових коштів на поточний рахунок Постачальника (п. 4.1. Договору).

Оплата Товару здійснюється Покупцем на умовах 100% попередньої оплати до моменту передачі Товару Покупцеві. Місце поставки вказується у Специфікаціях або визначається за домовленістю Сторін. Сторони мають право визначити інші умови оплати Товару, виклавши їх у відповідних Специфікаціях у кожному конкретному випадку. Сторони дійшли згоди, що визначена сторонами Договору ціна є звичайною в розумінні Податкового Кодексу України та така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін (п. 4.2. Договору).

Покупець зобов`язався оплатити партію замовленого Товару згідно узгодженої Сторонами Специфікації на підставі Рахунку-фактури, виставленого Постачальником. Рахунок-фактура є невід`ємною частиною даного Договору. Сторони домовилися, що Покупець при оформленні платіжного доручення в графі "призначення платежу" зазначає наступну інформацію: "Оплата за товар згідно Договору поставки № 170 від "01" лютого 2020 року" . Сторони прийшли до згоди, що невиставлення Постачальником Рахунку-фактури, не є підставою для невиконання Покупцем обов`язку здійснити оплату за поставлений Товар. В такому випадку Покупець зобов`язаний здійснити оплату поставленого Товару на умовах, зазначених в п. 4.2 даного Договору (п. 4.3. Договору).

Зобов`язання Покупця по оплаті вважаються виконаними з дати зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника (п. 4.4. Договору).

Постачальник самостійно визначає порядок, суми та напрями зарахування отриманих коштів в погашення будь-яких існуючих зобов`язань Покупця перед Постачальником, які виникли не тільки в межах даного Договору, а й у відношенні будь-яких укладених (як усно, так і у письмовому вигляді) правочинів між Покупцем та Постачальником (п.4.5. Договору).

Датою поставки Товару та перехід права власності являється дата підписання видаткової накладної на партію Товару та ТТН, що свідчать про прийняття Товару (п.7.8. Договору).

Сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором відповідно до чинного законодавства та умов цього Договору. За невиконання чи неналежне виконання умов цього Договору винна Сторона зобов`язана відшкодувати іншій Стороні заподіяні таким невиконанням (неналежним виконанням) документально - підтверджені збитки та сплатити передбачені цим Договором штрафні санкції. В разі прострочення строків оплати поставленого Товару, Покупець сплачує на користь Постачальника неустойку розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який стягується неустойка, від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення (п.п. 8.1 - 8.2. Договору).

У разі прострочення оплати поставленого Товару:

- у 5 календарних днів, Покупець сплачує на користь Постачальника штраф у розмірі 10% від суми простроченої заборгованості;

- у 10 календарних днів, Покупець сплачує на користь Постачальника штраф у розмірі 20% від суми простроченої заборгованості;

- у 20 календарних днів, Покупець сплачує на користь Постачальника штраф у розмірі 30% від суми простроченої заборгованості (п. 8.2.1. Договору).

Сторони домовилися в п.11.1. Договору, що цей Договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до "31" грудня 2020 року, а в частині взятих на себе та не виконаних зобов`язань - до повного їх виконання. Після підписання цього Договору всі попередні переговори щодо предмету даного Договору вважаються недійсними. Припинення дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час його дії.

Всі зміни та/або доповнення до цього Договору оформлюються письмово і підписуються уповноваженими представниками Сторін. Зміни та/або доповнення набувають чинності з моменту підписання та стають складовими і невід`ємними частинами цього Договору (п.11.2. Договору).

07.02.2020 року сторони підписали Специфікацію № 1 до Договору поставки № 170 від 01.02.2020 року, яка є його невід"ємною частиною.

У п.1, п.2, п.3 вказаної Специфікації сторони визначили предмет поставки - шрот соняшниковий, в кількості 90 тон, ціна за одиницю без ПДВ - 4466,66 грн., ціна за одиницю з ПДВ - 5360,00 грн., ціна з ПДВ - 482400,00 грн.; строк поставки - 07.02.2020 р. - 17.02.2020 р.; оплата товару здійснюється Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 7 календарних днів від дати його поставки.

Також сторонами підписано Специфікацію № 2 від 07.02.2020 року до договору поставки № 170 від 01.02.2020 року, яка є також невід"ємною частиною Договору.

У п.1, п.2, п.3 вказаної Специфікації сторони визначили предмет поставки - шрот соняшниковий, в кількості 210 тон, ціна за одиницю без ПДВ - 4508,33 грн., ціна за одиницю з ПДВ - 5410,00 грн., ціна з ПДВ - 1136100,00 грн.; строк поставки - 07.02.2020 р. - 03.03.2020 р.; оплата товару здійснюється Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 7 календарних днів від дати його поставки.

На виконання умов договору та Специфікації № 2 від 07.02.2020 року позивачем було поставлено відповідачу, а останнім прийнято товар на загальну суму 881 385,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0001061 від 03.02.2020 року, № РН0001470 від 12.02.2020 року, № РН0001473 від 12.02.2020 року, №РН0001705 від 18.02.2020 року, № РН0001900 від 22.02.2020 року, № РН-0001967 від 25.02.2020 року.

Відповідач взяті в договорі зобов"язання щодо оплати товару до подачі позову до суду виконав частково, сплативши позивачу 381 385,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 5668 від 07.02.2020 року на суму 136 475, 00 грн., № 145 від 20.03.2020 року на суму 100 000,00 грн., № 153 від 07.04.2020 року на суму 144 910,00 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з листом - претензією № 4457 від 25.03.2020 року про сплату заборгованості за поставлений товар.

Проте, матеріали справи не містять відповіді на вказаний лист - претензію № 4457 від 25.03.2020 року.

Таким чином борг відповідача перед позивачем на момент подачі позову до суду становив 500 000,00 грн.

Після подачі позову до суду відповідач сплатив позивачу згідно платіжних доручень № 446 від 15.07.2020 року - 100 000,00 грн., № 581 від 29.07.2020 року - 100 000, 00 грн., № 2399 від 05.08.2020 року - 300 000, 00 грн., а всього - 500 000, 00 грн.

Тобто на момент винесення рішення борг у сумі 500 000,00 грн. відповідачем погашено.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов`язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Оскільки спір щодо стягнення 500 000,00 грн. - боргу між сторонами відсутній, так як сплачений відповідачем після подачі позову до суду, провадження у справі № 902/707/20 в цій частині підлягає закриттю на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Враховуючи закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 500 000, 00 грн., судом розглядаються вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 5245, 90 грн. - 3 % річних, 9556,10 грн. - інфляційні втрати, 29 480, 87 грн. - пені та 150 000, 00 грн. - штрафу за період прострочення оплати з 04.03.2020 р. по 09.07.2020 р.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по його прийняттю за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов`язання перед позивачем як постачальником по оплаті отриманого товару.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що на момент винесення рішення відповідач заборгованість сплатив. Проте зобов`язання в частині проведення розрахунків за поставлений товар відповідачем виконані з порушенням строку, визначеного для оплати, так, як кінцевий строк здійснення оплати визначений сторонами - 03.03.2020 року.

За порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, позивачем з період прострочення оплати з 04.03.20020 р. по 09.07.2020 р. заявлено до стягнення 5245,90 грн. - 3% річних, 9556,10 грн. - інфляційних втрат, 29480,87 грн. - пені та 150 000, 00 грн. - штрафу.

Згідно ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Сторони в Договорі домовилися, що останні несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором відповідно до чинного законодавства та умов цього Договору. За невиконання чи неналежне виконання умов цього Договору винна Сторона зобов`язана відшкодувати іншій Стороні заподіяні таким невиконанням (неналежним виконанням) документально -підтверджені збитки та сплатити передбачені цим Договором штрафні санкції. В разі прострочення строків оплати поставленого Товару, Покупець сплачує на користь Постачальника неустойку розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який стягується неустойка, від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення (п.п. 8.1 - 8.2. Договору).

У разі прострочення оплати поставленого Товару:

- у 5 календарних днів, Покупець сплачує на користь Постачальника штраф у розмірі 10% від суми простроченої заборгованості;

- у 10 календарних днів, Покупець сплачує на користь Постачальника штраф у розмірі 20% від суми простроченої заборгованості;

- у 20 календарних днів, Покупець сплачує на користь Постачальника штраф у розмірі 30% від суми простроченої заборгованості (п.8.2.1. Договору).

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, штрафу, інфляційних та 3% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству.

Перевіркою, за допомогою програми "ЛІГА ЗАКОН", правильності наданого позивачем розрахунку пені, штрафу, інфляційних та 3% річних за визначені в розрахунку періоди, судом не виявлено помилок, а встановлено, що 3% річних становлять 5245,90 грн., пеня - 29480,87 грн., штраф - 150 000,00 грн., інфляційні - 10575,21 грн. (що на 1019,11 грн. більше, ніж заявив позивач).

В зв`язку з чим, вимоги про стягнення 5245, 90 грн. - 3 % річних, 9556,10 грн. - інфляційних втрат за період прострочення оплати з 04.03.2020 р. по 09.07.2020 р. підлягають задоволенню в повному обсязі в межах заявлених вимог.

Вимоги про стягнення 29 480, 87 грн. - пені та 150 000, 00 грн. - штрафу є обґрунтованими та такими, що відповідають умовам договору.

Проте суд розглянув заяву представника відповідача про зменшення позовних вимог щодо стягнення неустойки та прийшов до висновку про її задоволення з огляду на наступне.

В обґрунтування заяви представник відповідача посилається на неспіврозмірність штрафних санкцій та просить суд врахувати, що останні були нараховані в період дії карантину, коли підприємство було позбавлено можливості отримувати дохід від господарської діяльності.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до встановлених обставин справи, стягувані позивачем з відповідача суми пені, штрафу є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Звертаючись з вимогою про стягнення штрафу, пені за час затримки розрахунку, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з пунктом 2.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" роз`яснено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду.

У підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 зазначеної постанови пленуму вказано, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд повинен, зокрема встановити винятковість даного випадку, майновий стан сторін та оцінити співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій із розміром збитків кредитора, врахувати інтереси обох сторін.

Майновий стан сторін і соціальна значущість боржника має значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій.

При цьому, розмір, до якого штрафні санкції підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18).

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013р. №7-рп/2013.

Оцінюючи обґрунтованість зменшення штрафних санкцій, суд враховує ступінь вини відповідача у несвоєчасному виконанні обов`язку за Договором, сплату боргу в добровільному порядку, відсутність негативних наслідків для контрагента (позивачем не надано доказів про розмір збитків та його співмірність/неспівмірність з розміром штрафних санкцій).

На думку суду зменшений розмір штрафних санкцій є адекватний по відношенню до сторін, та діятиме своєрідною сатисфакцією на факт несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, а для відповідача достатньою фінансовою санкцією для унеможливлення таких порушень у майбутньому.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, зменшення штрафних санкцій.

Суд вважає за необхідне реалізувати надане йому право та зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягає до стягнення з відповідача, на 50% (п`ятдесят) відсотків, що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.

Відтак, до стягнення з відповідача підлягає 14740, 43 грн. - пені (50%) та 75 000,00 грн. - штрафу (50%).

Натомість суд відмовляє у стягненні пені в сумі 14740, 43 грн. та 75 000,00 грн. - штрафу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Законодавцем у ст. ст. 76 - 79 ГПК України визначено, що докази за своїми юридичними властивостями мають бути належними, допустимими, достовірними та вірогідними.

Необхідно зауважити, що одним із важливих принципів господарського процесу є принцип змагальності, який вказує на те, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, спростовуються викладеними вище обставинами та поданими в справу доказами, зокрема, підписаним сторонами договором поставки № 170 від 01.02.2020 року, специфікацією № 2 від 07.02.2020 року до вказаного договору, в якій чітко передбачено строки оплати за отриманий товар, листом - претензією № 4457 від 25.03.2020 року.

Зважаючи на наведене вище, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Слід звернути увагу, що при прийнятті рішення суд керувався таким.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною 2 вказаної статті визначено, що законним є рішення, ухвалене господарським судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно із ч.4 ст.4 ГПК України суд, зокрема, застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Як визначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України", яке 10.05.2011 року набрало статусу остаточного, одним із критеріїв обґрунтованості судового рішення є те, щоб продемонструвати сторонами, що вони почуті.

В рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" від 26.10.1984 року та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" від 28.10.1998 року).

З огляду на те, що судом детально досліджено усі наявні у справі матеріали, розглянуто та заслухано доводи усіх учасників процесу та не залишено поза увагою жодний їхній аргумент, у суду наявні правові підстави вважати прийняте рішення законним та обґрунтованим, з огляду на що у сторін не повинно виникнути сумнівів, що вони почуті.

Таким чином, рішення господарського суду відповідає завданням господарського судочинства, що цілком узгоджується із положеннями ст. 2 та ч. 3 ст.236 ГПК України.

Судові витрати підлягають розподілу за правилами ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 13, 18, 42, 46, 73, 74, 76 -79, 86, 123, 129, 165, 178, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Агропромислового науково-виробничого підприємства "ВІЗИТ", код ЄДРПОУ 02129063 (22067, Вінницька область, Хмільницький район, с. Томашпіль, вул. Івана Богуна, 19) на користь Приватного підприємства "ФЕНІКС АГРО", код ЄДРПОУ 36780586 (20302, Черкаська область, м. Умань, вул. Гонти, буд. 3) 5245, 90 грн. - 3% річних, 14740,43 грн. - пені, 75 000,00 грн. - штрафу, 9556,10 грн. - інфляційних втрат та 10414, 24 грн. - витрат на сплату судового збору.

3. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 500 000, 00 грн. - основного боргу.

4. Відмовити у стягненні пені в сумі 14740, 43 грн. та 75 000,00 грн. - штрафу.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Згідно з приписами ч.1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

7. Згідно з положеннями ч.1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 13 листопада 2020 р.

Суддя Колбасов Ф.Ф.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (20302, Черкаська область, м. Гонти, буд.3)

3 - відповідачу (22067, Вінницька область, Хмільницький район, с. Томашпіль, вул. Івана Богуна, 19)