Рішення

від 13.11.2020 по справі 903/682/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 листопада 2020 року Справа № 903/682/20

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи №903/682/20

за позовом: Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , м. Київ

до відповідача: Підприємства житлово-комунального господарства Рожищенського району Волинської області, Волинська область, Рожищенський район, м. Рожище

про стягнення 41253,07 грн.

Встановив: Позивач - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернувся з позовом до Підприємства житлово-комунального господарства Рожищенського району Волинської області про стягнення 41253,07 грн., з них: пеня у розмірі 28691,18 грн., три проценти річних у розмірі 5628,35 грн., інфляційні втрати у розмірі 1499,68 грн., збитки у розмірі 5433,86 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем договору постачання природного газу №3576/1/-БО-2 від 08.10.2018.

Ухвалою суду від 18.09.2020. постановлено відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідача подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду; належно засвідчені копії Статуту, свідоцтва про державну реєстрацію, довідки органу статистики про включення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій. У разі наявності заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження відповідачу подати суду заяву із обґрунтуванням заперечень протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, позивачу - протягом 5 днів з дня отримання відзиву. Попереджено відповідача, що у разі не подання протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали обґрунтованих заперечень щодо розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, він має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустив строк з поважних причин. Запропоновано позивачу подати суду відповідь на відзив не пізніше 3-х днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу, відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.

Відповідач ухвалу суду отримав 24.09.2020, позивач 23.09.2020, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №4510102181835, №0160139734766.

Строк для подання відзиву відповідачу встановлено по 09.10.2020.

Відзив відповідач на адресу суду не подав.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч. 4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що в межах наданих повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Беручи до уваги приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, господарський суд визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами, -

встановив:

Між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Позивач) та Підприємством житлово-комунального господарства Рожищенського району Волинської області (далі - Відповідач) 08.10.2018 укладено договір №3576/18-БО-2 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).

Відповідно до п.2.1 договору (в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 №4 до договору), позивач передає відповідачу в період з 01.10.2018 по 30.04.2019 замовлений відповідачем обсяг (об`єм) природного газу в кількості 298,433 тис.куб.м., в тому числі по місяцях, перелік яких із зазначенням обсягу (об`єму) наведено в п.2.1 договору.

На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1 759 639,63 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с. 45-51).

Відповідно до пункту 6.1 договору (з 01.12.2018- пункту 5.1 договору в редакції додаткової угоди від 20.11.2018 №4), оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV, зі змінами та доповненнями (далі ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта(виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але йому не суперечить.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити товар після його прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший трок оплати товару.

Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов`язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов`язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.

Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов`язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, зміст договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.

Відповідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконання у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Позивач вказує, що оплата за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав у строк визначений договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги пункту 6.1 договору (з 01.12.2018 - пункту 5.1 договору в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 №4), у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення 41 253,07 грн., з них: пеня у розмірі 28 691,18 грн., три проценти річних у розмірі 5 628,35 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 499,68 грн. за період з 26.04.2019 по 09.10.2019 та з 28.05.2019 по 09.10.2019 та збитки у розмірі 5 433,86 грн.

Щодо стягнення з відповідача пені, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 8.2 договору (з 01.12.2018 - пункту 5.1 договору в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 №4) визначено, що у разі прострочення відповідачем оплати згідно п.6.1 договору, відповідач зобов`язується сплатити позивачу пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен ден прострочення.

Вказаний пункт договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1,3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 22.11.1996 (з змінами): платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з приписами ст. 216-2018 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зважаючи на викладене, суд приходить висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 28 691,18 грн., згідно ст. 230-232, 343 ГК України, ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та п.8.2 Договору підставні та підлягають до задоволення.

При цьому судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга Закон".

Щодо нарахованих позивачем 1 499,35 грн. інфляційних втрат та 5 628,35 грн. 3% річних, суд зазначає таке. (а.с. 42-44).

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки, відповідачем не виконано умови договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і зі будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст.625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки, сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, розглянувши позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, вважає, що останні підставні та підлягають до задоволення.

При цьому судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга Закон".

Щодо нарахованих позивачем 5 433,86 грн. збитків, суд зазначає таке.

Відповідно до додаткової угоди від 18.03.2019 №5 до договору, пункти 2.3, 3.3.2, 3.4.2, 3.8.2, абз.2) підп.3.9.2 п.3.9, 3.13, 5.7, абз. п`ятий підп.5) п.6.2, підп.8) п.6.2, підп.4) п.6.3, абз. третій підп..2) п.6.4 цього договору застосовуються сторонами з 01.03.2019.

Пункти договору, що застосовуються з 01.03.2019, передбачено, зокрема, наступне. Пунктом 3.13 договору (в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 №4) передбачено, що якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний обсяг використаного відповідачем природного газу більше ніж на 5% відрізняється від замовленого обсягу газу на відповідний період (зазначений в п.2.1 договору), відповідач зобов`язаний відшкодувати збитки в порядку, визначеному п.5.7 договору (в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 №4). При цьому, розмір збитків визначається таким чином:

3.13.1 якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде менший від замовленого обсягу природного газу, відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний (розрахунковий) період;

3.13.2 якщо фактичний об`єм (обсяг) використання природного газу буде перевищувати замовлений обсяг природного газу на цей період, відповідач зобов`язаний відшкодувати збитки за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:

B=(Vф-Vn)xЦxК,

де: Vф - об`єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений позивачем відповідачу протягом розрахункового періоду за цим договором відповідно до акту приймання-передачі природного газу;

Vn - замовлений обсяг природного газу на розрахунковий період, зазначений в п.2.1 договору;

Ц - ціна природного газу за цим договором;

К - коефіцієнт, який дорівнює 0,5.

Пунктом 5.7 договору (в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 №4) передбачено, що відшкодування позивачу збитків, розрахованих відповідно до умов п 3.13 договору, здійснюється наступним чином:

- позивач на підставі даних, зазначених в акті приймання-передачі (якщо відповідач порушив п.3.9 договору та не надав акт приймання передачі, то використання газу за відповідний період приймається 0 куб.м.) та замовлених обсягів, визначених п.2.1 договору, розраховує збитки відповідно до п.3.13.1 або п.3.13.2 п.3.13 договору;

- позивач після 15 числа, наступного за розрахунковим періодом, надає відповідачу акт-претензію щодо відшкодування збитків та розрахунок збитків;

- відповідач протягом 20 (двадцяти) робочих днів з моменту отримання акту-претензії, зобов`язаний, зокрема, відшкодувати позивачу вартість збитків на рахунок, визначений в акті-претензії.

Відповідно до підп.8) п.6.2 договору (в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 №4), відповідач зобов`язаний, зокрема, відшкодувати позивачу збитки, розраховані відповідно до п.3-13 договору.

Відповідно до підп.4) п.6.3 договору (в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 №4), позивач має право вимагати від відповідача відшкодування збитків, що виникли через порушення відповідачем умов п.2.1 договору у разі. Якщо відхилення фактично використаних відповідачем в розрахунковому періоді обсягів газу більш ніж на 5% (як в бік збільшення, так і зменшення фактично використаних обсягів) відрізняється від замовлених.

Вказані пункти договору, що почали діяти з 01.03.2019, узгоджується з положеннями п.1 Розділу VI Правил постачання природного газу (далі - Правила), затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 30.09.2015 №2496 (із змінами), а саме: відшкодування збитків споживачем, що не є побутовим (крім споживачів, постачання яким здійснюється в рамках виконання спеціальних обов`язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб`єктів ринку природного газу на підставі статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» ), постачальнику здійснюється таким чином та в таких випадках:

1)якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) споживання природного газу, що закуплений постачальником за договором постачання природного газу, буде менший від підтвердженого обсягу природного газу (за умови, що підтверджений обсяг відповідав замовленому споживачем), постачальник має право вимагати від споживача відшкодування збитків у розмірі не більше подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості недовикористаного обсягу газу за звітний період;

2)якщо за підсумками розрахункового періоду фактичний об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу його постачальником буде перевищувати підтверджений обсяг природного газу на цей період, постачальник має право вимагати від споживча відшкодування збитків за перевищення об`єму (обсягу) природного газу, що розраховується за формулою:

B=(Vф-Vn)xЦxК,

де: Vф - об`єм (обсяг) природного газу, який фактично поставлений постачальником споживачу протягом розрахункового періоду за договором на постачання природного газу;

Vn - підтверджений обсяг природного газу на розрахунковий період;

Ц - ціна природного газу за договором постачання природного газу;

К - коефіцієнт, який визначається постачальником та не може перевищувати 0,5.

Відповідно до п.2.1 договору (в редакції додаткової угоди від 29.11.2018 №4) постачальник передає споживачу березнів 2019 року замовлений обсяг природного газу в кількості 50,000 тис.куб.м., у квітні 2019 - 20,000 тис.куб.м.

Актом приймання-передачі від 31.01.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 37,940 тис.куб.м.

Таким чином, відповідач в березні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 12,060 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 договору.

Актом приймання-передачі від 30.04.2019 сторони погодили розмір фактично переданого природного газу у обсязі 7,863 тис.куб.м.

Таким чином, відповідач в березні 2019 фактично спожив природний газ, в обсязі меншому на 12,137 тис.куб.м. ніж було узгоджено сторонами відповідно до п.2.1 договору.

14.05.2019 позивачем на адресу відповідача відправлено Акт-претензію за вих.№26-655-19, змінену в частині розрахунку суми збитків листом від 22.11.2010 за вих.№26-3948-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п.3.13 та 5.7 договору та п.1 Розділу VI Правил в розмірі 2759,13 грн. за різницю між замовленим в березні 2019 обсягом природного газу (50,0000 куб.м.) та фактичним обсягом використаного відповідачем в березні 2019 природного газу за договором (37,940 куб.м.).

Акт-претензія від 14.05.2019 за вих.№26-655-19 отриманий відповідачем 22.05.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0100108220184; лист від 22.11.2019 за вих.№26-3948-19 отриманий відповідачем 28.11.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0100174756940.

Також, 04.06.2019 позивачем на адресу відповідача відправлено Акт-претензію за вих.№26-1649-19, змінену в частині розрахунку суми збитків листом від 22.11.2019 за вих.№26-3952-19, якою позивач вимагав у відповідача сплатити збитки на підставі п.3.13 та 5.7 договору та п.1 Розділу VI Правил в розмірі 2 674, 73 грн. за різницю між замовленим в квітні 2019 обсягом природного газу (20,000 куб.м.) та фактичним обсягом використаного відповідачем в квітні 2019 природного газу за договором (7, 863 куб.м.).

Акт-претензія від 04.06.2019 за вих.№26-1649-19 відповідачем 06.06.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0100109401050; лист від 22.11.2019 за вих.№26-3952-19 отриманий відповідачем 28.11.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0100174756940.

Згідно з правилами статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Положеннями статті 220 ГК України визначено, що боржник, який прострочив виконання господарського зобов`язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Згідно з нормами статті 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до норм статті 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Приписами статті 226 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Відповідно до положень статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Окремо слід зазначити, що статтею 624 ЦК України унормовано, що договором може бути встановлено обов`язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

Дослідивши умови укладеного між сторонами договору, що регулюють підстави та порядок нарахування неустойки та збитків суд встановив, що передбачена неустойка може бути застосована у випадку прострочення споживачем оплати поставленого товару, тоді як наявність підстав для нарахування збитків сторони пов`язали з неналежним виконанням умов договору щодо обсягів спожитого газу. Відтак суд не вбачає підстав для застосування в даному випадку положень частини 2 статті 624 ЦК України, так як сторони договору розмежували передбачені статтею 611 ЦК України види відповідальності за порушення зобов`язань.

Враховуючи вищенаведене суд робить висновок, що нарахування позивачем 2 591,67 грн. збитків відповідають положенням укладеного між сторонами правочину узгоджуються з приписами законодавства, а відтак підлягають до задоволення.

Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

На думку суду, встановлені обставини щодо прострочення відповідачем договірних зобов`язань з оплати поставленого товару та невиконання умов договору щодо використання товару в погоджених сторонами обсягах, свідчать про порушення відповідачем прав позивача. Суд погоджується з аргументами позивача стосовно обґрунтованості вимог про стягнення пені, інфляційних втрат, 3 % річних та збитків.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати в сумі 2 102,00 грн. судового збору підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 240 ГПК України, господарський суд,-

вирішив

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Підприємства житлово-комунального господарства Рожищенського району Волинської області (45100, Волинська обл.., Рожищенський район, м. Рожище, вул. 1 Травня, буд. 34, код ЄДРПОУ 31184014) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 41 253,07 грн., в тому числі: пеня у розмірі 28 691,18 грн., 3% річних у розмірі 5 628,35 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 499,68 грн., збитків у розмірі 5 433,86 грн. та 2102,00 грн. витрат позивача по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення .

Повний текст рішення складено

13.11.2020.

Суддя В. М. Дем`як