Рішення

від 04.11.2020 по справі 910/12500/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.11.2020Справа № 910/12500/20

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "А.Т.К." доТовариства з обмеженою відповідальністю "Фарго-Груп" простягнення 1603256,78 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники учасників справи:

від позивачаОрехівська Л.М.; від відповідачане з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "А.Т.К." звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарго-Груп" 1603256,78 грн, з яких: 1427401,44 грн суми сплаченої попередньої оплати та 175855,34 грн пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору №01/05-2019 від 27.05.2019 позивач сплатив відповідачу суму передоплати у розмірі 1427401,44 грн, однак відповідач взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару не виконав, у зв`язку з чим позивач повідомив останнього про закінчення строку дії договору без автоматичної його пролонгації. Посилаючись на зазначені обставини, позивач вказує на наявність підстав для стягнення з відповідача суми передоплати та штрафних санкцій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/12500/20; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 30.09.2020; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.11.2020.

В судовому засіданні 04.11.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач у судові засідання представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відзиву на позов у встановлений судом строк не надав.

У судовому засіданні 04.11.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.05.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "А.Т.К." (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фарго-Груп" (постачальник, відповідач) було укладено договір №01/05-2019 (договір) відповідно до умов якого постачальник зобов`язується на умовах, визначених цим договором, виготовити в виробничому цеху, скомплектувати, змонтувати на ділянці селекційної станції за адресою: Україна, Житомирська обл, Радомишльський район, с.Краснобірка та передати у власність покупця теплицю з покриттям склом розміром 27x72x6м - надалі усе разом товар, комплект якої наведений у специфікації (додаток 1), що є невід`ємною частиною договору. Покупець зобов`язується прийняти цей товар та оплатити його згідно умов, визначених договором. Найменування (асортимент), кількість, вартість товару, що є предметом цього договору, визначається специфікацією, додаток 1. Склад обладнання та розробка технологічної схеми розміщення його в теплиці для вирощування рослин розробляється постачальником у відповідності з технічним завданням, наданим замовником, що є невід`ємною частиною даного договору (додаток 2). Поставка товару здійснюється на умовах попередньої оплати, із зазначенням місця передачі та відповідних умов офіційних правил тлумачення торгових термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2010 (п.п.1.1, 1.2, 1.3, 1.4 договору).

Сторони дійшли згоди, що загальна ціна товару становить гривневий еквівалент 97200,00 євро у тому числі ПДВ 20% за офіційним курсом НБУ на дату здійснення платежів. Оплата за товар може здійснюватися частинами (кількома платежами) за домовленістю сторін. Станом на дату підписання цього договору ціна товару становить 2854802,88 грн у тому числі ПДВ 20% відповідно до офіційного курсу 29,3704 грн за один євро, встановленого Національним Банком України (п.п.2.1, 2.2 договору).

Розрахунки за цим договором здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно умов специфікації та на підставі рахунку постачальника (п.3.1 договору).

Відповідно до п.п.5.1, 5.2, 5.3 договору постачальник проводить поставку товару в місці та в строк, визначений специфікаціями. Датою поставки є дата підписання повноважним представником покупця товаро-супровідних документів. Товарно-супровідні документи складаються постачальником українською мовою та повинні мати посилання на цей договір. Разом з товаром постачальник надає покупцю копію сертифікату якості заводу-виробника або паспорт або інший документ щодо якості. Постачання товару здійснюється на умовах, що визначаються в специфікації.

Згідно п.п.6.1, 6.2, 6.11 договору приймання-передавання товару здійснюється шляхом підписання товаро-супровідних документів в місці поставки. Місце поставки визначається згідно специфікації (додаток 1), що є невід`ємною частиною даного договору. Приймання-передавання проводиться за кількістю згідно з товаро-супровідними документами. Товар постачається в узгоджені сторонами терміни за умови наявності товару на складі постачальника, а при відсутності - в додатково узгоджені терміни після отримання постачальником товару на складі.

У разі затримки в постачанні товару з вини постачальника понад 10 робочих днів, покупець має право відмовитись від отримання товару та вимагати повернення сплачених за нього грошей, які повинні бути перераховані на рахунок покупця у семиденний термін (робочі дні) з дня отримання вимоги про їх повернення. Порушення терміну, встановленого у цьому пункті договору, з вини постачальника, тягне за собою обов`язок постачальника сплатити на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару не поставленого в обумовлений сторонами строк, за кожен день прострочення поставки (п.7.1 договору).

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2019 року, а щодо фактично взятих але не виконаних сторонами на себе зобов`язань, впродовж дії цього договору - до повного їх виконання. У разі відсутності вимог сторін про зміну цього договору до закінчення первинного терміну його дії, він вважається автоматично продовженим на наступний календарній рік (п.9.1 договору).

У додатку 1 до договору від 27.05.2019 (специфікація №1) сторони погодили асортимент, кількість, ціну товару, що буде поставлений за договором, зокрема, загальна вартість товару, що поставляється по цій специфікації, складає 2854802,00 грн у т.ч. ПДВ, умови поставки товару: DDU (згідно правил Інкотермс 2010), селекційна станція покупця - Україна, Житомирська обл., Радомишльський район, с.Краснобірка, строк поставки товару 01 листопада 2019 року (включно), але не менше 140 днів з дня здійснення покупцем першої передоплати постачальнику, умови та строки оплати - 50% передплата протягом 5 банківських днів з моменту виставлення рахунку, 50% - поетапні револьверні платежі по мірі виконання монтажних та інсталяційних робіт, за погодженням сторін.

На виконання умов договору позивачем було сплачено відповідачу 1427401,44 грн, що підтверджується платіжним дорученням №5372 від 05.06.2019 та випискою банку з рахунку позивача.

13.12.2019 позивачем направлено на адресу відповідача лист №151/19 від 13.12.2019 про закінчення строку дії договору №01/05-2019 від 27.05.2019 без подальшої пролонгації 31.12.2019.

Вказаний лист відповідач отримав 27.12.2019, що підтверджується витягом з офіційного веб-сайту АТ "Укрпошта".

Листом №01 від 30.01.2020 відповідач повідомив позивача про хід виконання договору №01/05-2019 від 27.05.2019.

Листом №5/20 від 18.02.2020 позивач повідомив відповідача про закінчення 31.12.2019 строку дії укладеного між сторонами договору та про порушення відповідачем своїх зобов`язань за вказаним правочином.

24.06.2020 позивач направив відповідачу лист №17/20 від 23.06.2020 про повернення грошових коштів у розмірі 1427401,44 грн.

Зазначений лист-вимогу відповідач отримав 25.06.2020, що підтверджується витягом з офіційного веб-сайту АТ "Укрпошта".

Як стверджує Товариство з обмеженою відповідальністю "А.Т.К." у позовній заяві, відповіді на вказаний лист відповідач не надав, грошові кошти у розмірі 1427401,44 грн на вимогу позивача не повернув, у зв`язку з чим останній звернувся до суду з відповідним позовом.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним договором, який містить в собі елементи договору поставки та договору підряду.

Згідно ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (за змістом ст.846 Цивільного кодексу України).

Статтею ст.712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч.1, ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Виконання позивачем, як покупцем, свого обов`язку з перерахування відповідачу, як постачальнику, попередньої оплати за товар на суму 1427401,44 грн підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме: платіжним дорученням №5372 від 05.06.2019 та випискою банку з рахунку позивача.

В той же час в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виконання відповідачем зобов`язань з поставки товару (теплиці) на вказану суму у строк, погоджений між сторонами у специфікації №1 від 27.07.2019 до договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.12.2019 позивачем направлено на адресу відповідача лист №151/19 від 13.12.2019 про закінчення строку дії договору №01/05-2019 від 27.05.2019 без подальшої пролонгації 31.12.2019, який відповідачем отримано 27.12.2019.

В подальшому, 24.06.2020 позивач направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарго-Груп" лист №17/20 від 23.06.2020 з вимогою про повернення сплаченої попередньої оплати у розмірі 1427401,44 грн, який відповідач отримав 25.06.2020.

При цьому на вимогу позивача про повернення грошових коштів за непоставлений товар відповідач попередню оплату у розмірі 1427401,44 грн не повернув. Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

На підставі викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1427401,44 грн попередньої оплати визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення пені на суму 175855,34 грн за період прострочення з 02.11.2019 по 0205.2020 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України вказано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України унормовано, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За умовами п.7.1 договору у разі затримки в постачанні товару з вини постачальника понад 10 робочих днів, покупець має право відмовитись від отримання товару та вимагати повернення сплачених за нього грошей, які повинні бути перераховані на рахунок покупця у семиденний термін (робочі дні) з дня отримання вимоги про їх повернення. Порушення терміну, встановленого у цьому пункті договору, з вини постачальника, тягне за собою обов`язок постачальника сплатити на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару не поставленого в обумовлений сторонами строк, за кожен день прострочення поставки.

У розрахунку до позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 175855,34 грн за період прострочення з 02.11.2019 по 02.05.2020.

В той же час, як вже вказувалось судом, позивач направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарго-Груп" лист №17/20 від 23.06.2020 з вимогою про повернення сплаченої попередньої оплати у розмірі 1427401,44 грн 24.06.2020. Відповідач отримав зазначений лист 25.06.2020, а отже повинен був повернути позивачу грошові кошти у семиденний строк із зазначеної дати, з огляду на що позовні вимоги про стягнення пені на підставі п.7.1. договору за період з 02.11.2019 по 02.05.2020 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Т.К." звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарго-Груп" підлягають задоволенню частково.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фарго-Груп" (03113, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 62-Б, ідентифікаційний код 41958294) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "А.Т.К." (01001, місто Київ, вул.Лютеранська, будинок 4, офіс 23, ідентифікаційний код 32826820) 1427401 (один мільйон чотириста двадцять сім тисяч чотириста одна) грн 44 коп. попередньої оплати та судовий збір у розмірі 21411 (двадцять одна тисяча чотириста одинадцять) грн 02 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257, п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 12.11.2020

Суддя Ю.М. Смирнова