Рішення

від 09.11.2020 по справі 922/2871/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2871/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Корнієнко Ірини Анатоліївни, с. Софіївська Борщагівка Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-технічна виробнича компанія "Україна", м. Харків про стягнення 100 000,00 грн. без виклику представників

ВСТАНОВИВ:

07 вересня 2020 р. до суду звернулась Фізична особа-підприємець Корнієнко Ірина Анатоліївна з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-технічна виробнича компанія "Україна", в якій просить видати судовий наказ про стягнення з Відповідача заборгованості по договору № 150 від 11.04.2019 р. в сумі 100000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.09.2020 р. позов залишено без руху та надано Позивачу 10-ти денний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення недоліків, шляхом надання до суду виправленої позовної заяви, у зв`язку з тим, що у наданому позові посилався на видачу судового наказу.

Після усунення недоліків з боку Позивача, шляхом надання до суду заяви (вх. № 22121 від 24.09.2020) з виправленням позовних вимог, судом постановлено ухвалу 28.09.2020 р. про прийняття позовної заяви до розгляду з відкриттям провадження у справі № 922/2871/20, розгляд якої здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

При цьому, повідомлено сторін про надання відзиву Відповідачу на підставі ст. 251 ГПК України (встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали), запропоновано Позивачеві надати відповідь на відзив, згідно вищезазначеної статті (встановивши строк 5 днів на подання до суду такої відповіді з дня отримання ухвали), а також повідомлено сторін, що додаткові письмові докази, висновки експертів, клопотання, заяви та пояснення можуть бути подані ними до суду у строк до 19.10.2020.

Так, до суду був наданий відзив (вх. № 23689 від 12.10.2020) у якому Відповідач заперечує проти позовних вимог Фізичної особи - підприємця Корнієнко Ірини Анатоліївни про стягнення заборгованості за договором.

Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, які повернулись до суду, вбачається, що учасники судового процесу отримали ухвали суду, а отже, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані позивачем та відповідачем докази, суд встановив наступне.

Позивач у зазначену позові викладає обставин, на яких ґрунтуються його вимоги та посилаючись на надані докази зазначив наступне.

Фізична особа-підприємець Корнієнко Ірина Анатоліївна (Виконавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю науково-технічна виробнича компанія Україна (Замовник) уклали договорі № 150 від 11 квітня 2019 року (далі-Договір), з умов якого встановлено, що Виконавець зобов`язується надати платні послуги Замовнику передбачені КВЕД 71.12 - Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, послуги технічного консультування в цих сферах, в частині рецензування та професійного супроводу, включаючи представництво на громадських обговореннях, звіту з оцінки впливу на довкілля, щодо планованої діяльності Замовника - будівництво і введення в експлуатацію когенераційної станції електричною потужністю не менше 1,0 МВт, на котельній за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1 та технічного переоснащення котельні з частковою реконструкцією розподільного пристрою 6 кВ і повною заміною існуючого обладнання та комплектуючих розподільного пристрою 0,4 кВ із заміною насосних агрегатів і установкою автоматизованої системи управління мережевими насосами з перетворювачами частоти обертання електродвигуна, а Замовник зобов`язується своєчасно оплатити надані послуги на умовах, визначених Договором.

Згідно розділу 2 Договору Замовник виплачує Виконавцю винагороду в розмірі 200000,00 грн. (двісті тисяч гривень 00 копійок) без врахування ПДВ, шляхом внесення вказаної суми коштів на розрахунковий рахунок Виконавця. Платежі з виплати винагороди мають здійснюватися наступним чином: 1) аванс у розмірі 100000,00 грн. без врахуванням ПДВ перераховується Виконавцю у п`ятиденний термін з моменту підписання Договору, даний платіж Виконавцем отримано; 2) остаточний розрахунок здійснюється Замовником протягом п`яти банківських днів з дати проведення громадських слухань звіту з оцінки впливу на довкілля. Громадські слухання звіту з ОВД в рамках реєстраційної справи № 20195203654 проведено, звіт про громадське обговорення від 05.12.2019 опубліковано.

Позивач посилається на виконання зі свого боку умов договору та Замовнику надано послуги у повному обсязі, всі умови, необхідні для остаточного розрахунку, виконано, що підтверджується даними, що містяться в Єдиному реєстрі з оцінки впливу на довкілля. Процес надання послуг передбачених п. 1.1. Договору також зафіксовано в електронному листуванні через вказану в Договорі електронну поштову скриньку ukreco2003@gmail.com.

Замовником у п`ятиденний термін на рахунок Виконавця не здійснив оплати остаточно суми у розмірі 100000,00 грн., у зв`язку з чим 13.02.2020 на адресу Замовника направлено лист з актами приймання-передачі послуг та звірки взаємних розрахунків, які Замовником проігноровані, також 05.03.2020 Замовнику претензія № 1, яка в свою чергу теж проігнорована. Про будь-які недоліки, які б могли стати підставою для відмови у підписанні акту приймання-передачі наданих послуг Замовник не заявляв, відповідний двосторонній акт про порядок і строки усунення виявлених недоліків Виконавцю також не надходив.

При зверненні до суду із заявою про видачу судового наказу в рамках судової справи № 922/2146/20 видавався судовий наказ від 09.07.2020, який ухвалою від 28.08.2020 скасовано.

Позивач зазначає, що остаточний розрахунок Замовником у п`ятиденний термін в сумі 100000,00 грн. на рахунок Виконавця не здійснена у зв`язку з чим звернувся з позовом до суду.

Відповідач у на даному відзиві (вх. № 23689 від 12.10.20) виклав своє ставлення зазначивши, що заперечує проти позовні вимоги фізичної особи - підприємця Корнієнко Ірини Анатоліївни аргументуючи свою позицію наступним.

Відповідно до зазначеного договору №150, за яким Виконавець зобов`язується надати послуги Замовнику: - в частині рецензування та професійного супроводу, включаючи представництво на громадських слуханнях звіту з оцінки впливу на довкілля щодо планованої діяльності - будівництво і введення в експлуатацію когенераційної станції електричною потужністю не менше 1,0 МВт на котельній за адресою: м. Харків, вул. Академіка Проскури, 1 (надалі - звіт з ОВД); - інші інформаційні послуги та здійснення консультування в сфері навколишнього середовища, а Замовник зобов`язується оплати надані послуги на умовах, визначених Договором.

В свою чергу Замовник у відповідності до п. 2.2., 2.3.1, 2.3.2. Договору виплачує Виконавцю винагороду у сумі 200 000 грн. без ПДВ наступним чином: 100 000 грн. протягом п`яти банківських днів з моменту підписання договору, остаточний розрахунок - протягом п`яти банківських днів з дати проведення громадських слухань звіту з ОВД.

На виконання умов договору Замовником сплачено 100 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 14.05.2019 року № 1587.

Під час підготовки звіту з ОВД Виконавцем жодного рецензування, консультування здійснено не було, документи, які підтверджують надання рецензії та консультацій по звіту з ОВД Виконавцем не складалися, Замовнику не надавалися, що свідчить про не надання послуг Виконавцем.

Відповідачем надано акт від 08 жовтня 2019 року, де зазначено, що у день складання зазначеного акту відбулися громадські слухання звіту з ОВД о 13:00 у приміщення актової зали КП Харківські теплові мережі за адресою: м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, 5 поверх.

Відповідно до акту про неявку представників громадськості під час проведення громадських слухань у процесі оцінки впливу на довкілля від 08.10.2019 року, складеного головуючим Кохан О.В., на громадських слуханнях був присутній їх організатор - Національний екологічний центр та суб`єкт господарювання - КП Харківські теплові мережі .

Таким чином, Відповідач зазначає, що представник Виконавця на громадських слуханнях був відсутній, - відповідно послуга, передбачена п. 1.1. Договору надана не була.

В подальшому, на адресу Товариства Позивачем листом від 13.02.2020 року № 2020-013 були надані акти приймання-передачі наданих послуг, в зв`язку з відсутністю наданих послуг, акти приймання-передачі залишені Товариством без підпису, про що повідомлено Позивача листом від 21.02.2020 року № 134.

В свою чергу, Товариством, з метою належного виконання договірних умов, направлено Позивачу лист від 21.02.2020 року № 135 щодо надання документів та матеріалів, що підтверджують надання послуг, передбачених Договором.

Вказаний лист був залишений Позивачем без розгляду, документи та матеріали, що підтверджують надання послуг Замовнику, Виконавцем надані не були.

Також, зазначено, що претензія, на яку посилається Позивач, Товариством отримана не була. Наданий опис вкладення не містить печатки установи поштового зв`язку та дату відправлення, а відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті Укрпошти, відправлення за трекінгом 0407110068681 не вручене.

Відповідач на підставі вищевикладеного посилається на порушення умов Договору та ст. 526, 530 ЦКУ, ст. 193, 610 ГКУ, з підстав не виконання передбачених п. 1.1., 1.2. Договору, оскільки участь та представництво у громадських слуханнях не забезпечені.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що позов не підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ Гурепка проти України № 2 наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі . Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю питомою вагою принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах .

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок помилок законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застсував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав) , у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № № 753/11000/14-ц, № 910/16011/17).

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Хаджинастасіу проти Греції національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Кузнецов та інші проти Російської Федерації зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України , Проніна проти України ), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Роуз Торія проти Іспанії , параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії , параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

На підставі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача суми остаточного розрахунку у відповідності до п.п.2.2. - 2.3.2. Договору, спростовані наданими доказами останнього, з підстав порушення з боку самого Позивача умов п. 1.1. Договору у зв`язку з його відсутності як представника Виконавця на громадському слуханні звіту з ОВД, що відбулося 08.10.2020 о 13:00 у приміщенні актової зали КП Харківські теплові мережі за адресою: м. Харків, вул. Мефодіївська, 11, 5 поверх, що підтверджується наданим актом про неявку представників громадськості під час проведення громадських слухань у процесі оцінки впливу на довкілля від 08.10.2019 року, складеного головуючим Кохан О.В.

Суд зазначає, що п.1.1. Договору визначено, що Виконавець зобов`язується надати платні послуги Замовнику передбачені КВЕД 71.12 - Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, послуги технічного консультування в цих сферах, В ЧАСТИНІ РЕЦЕНЗУВАННЯ ТА ПРОФЕСІЙНОГО СУПРОВОДУ, ВКЛЮЧАЮЧИ ПРЕДСТАВНИЦТВО НА ГРОМАДСЬКИХ ОБГОВОРЕННЯХ, звіту з оцінки впливу на довкілля, щодо планованої діяльності Замовника - будівництво і введення в експлуатацію когенераційної станції електричною потужністю ...

Також до матеріалів справи Позивачем (Виконавцем по Договору) не надано ЗВІТУ з оцінки впливу на довкілля та доказів виконання умов Договору передбачених п. 3.1 стосовно складання двостороннього акту приймання-передачі наданих послуг.

Проте факт відсутності складання даного акта також підтверджується наданими до суду листами від 21.02.2020 за №134 та від 21.02.2020 за №135, де Замовником повідомлено про відмову у підписанні такого акту, а також надання Замовнику відповідних матеріалів та документів в підтвердження виконання послуг, визначених у п.1.1. та пунктів 4.1.3., 4.1.4 Договору.

Суд критично ставиться до вимог Позивача, оскільки факт виконання умов Договору щодо надання послуг спростовують позицією Відповідача з підстав наведених вище обставин та доказів.

Відповідно до норма статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Під час надання оцінки вказаним обставинам, суд у відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України виходить із того, що докази, надані на підтвердження такої обставини, є менш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Також, суд вважає за доцільне зазначити, що при звернені з відзивом, Відповідачем заявлено про стягнути з Позивача 4000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу на підставі договору № 7 про надання адвокатом Хоміч Л.В, правової допомоги від 01.10.2020, де також надано копію платіжного доручення №184 від 12.10.2020 на суму 4000,00 грн. та детальний опис робіт (наданих послуг) на виконання договору №7 про надання правової допомоги від 01.10.2020.

Відповідно до вимог ст. 238 ГПК України при ухвалені рішення у справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, відносяться витрати понесені учасником справи на отримання професійної правничої допомоги.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За частиною 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Пунктом 1 частини 2 цієї ж статті визначено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану із справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 3 статті 126 ГПК України унормовано, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до частини 4 цієї статті, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) (1); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) (2); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (3); ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (4).

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При цьому, докази на підтвердження розміру судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з п.3 ч.4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Корніенко Ірини Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , ІВАN НОМЕР_1 в АТ РВС Банк , МФО 339072, код ЄДРПОУ 3149515783) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ НАУКОВО-ТЕХНІЧНА ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ УКРАЇНА (61166, м. Харків, вул. Серпова, буд. 4, офіс 500-3, НОМЕР_2 в ПАТ БАНК ВОСТОК м. Дніпро, МФО 307123, код ЄДРПОУ 32300782) витрати, пов`язані з розглядом справи - витрат на професійну правову допомогу по Договору №7 від 01.10.2020 у сумі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "13" листопада 2020 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін