Рішення
від 09.11.2020 по справі 761/44595/19
ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/44595/19

Провадження № 2/761/3060/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

09 листопада 2020 року Шевченківський районний суд м. Києва

у складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Вольда М.А.,

представника позивача: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в заочному порядку в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів грошової компенсації, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 (позивач) звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 (відповідач), в якому просить суд стягнути з відповідача грошову компенсацію за 1/2 частину внеску до статутного капіталу ТОВ Северинівка-Мандаринка (ЄДРПОУ 37341561) в розмірі 1501000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.12.2006 р. позивач зареєструвала шлюб з відповідачем. Під час шлюбних відносин, навесні 2011 року, відповідач за спільним рішенням з позивачем став засновником ТОВ Северинівка-Мандаринка (ЄДРПОУ 37341561) та в листопаді 2012 року вніс до статутного капіталу ТОВ Северинівка-Мандаринка спільні сумісні кошти в розмірі 3002000,00 грн для здійснення господарської діяльності та отримання прибутку. Частка відповідача у статутному капіталі складає 99,984 %, власником іншої частки в розмірі 0,016 %, що складає 500,00 грн є бухгалтер ТОВ Северинівка-Мандаринка ОСОБА_4 .

Позивач зазначає, що кошти, які були внесені до статутного капіталу підприємства, були спільними, вона працювала на посаді спеціального кореспондента ПрАТ Міжнародний медіа центр-СТБ . Окрім цього спільно з відповідачем надавали консультації з питань медіа та зв`язків з громадськістю, за що отримували грошову винагороду.

Тому вважає, що має право на отримання половини вартості внесеного майна (коштів) під час поділу майна подружжя, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29.11.2019 р. відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання. (а.с. 30)

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06.03.2020 р. закрито підготовче провадження провадження, призначено справу до судового розгляду. (а.с. 43)

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав за викладених у позовній заяві обставин, просив його задовольнити.

Відповідач в судове засіданні свого представника не направив, але про дату і час розгляду справи по суті повідомлявся належним чином, причини неявки суд не повідомив, відзиву або заперечень до суду, одночасно з направленням його учасникам справи, не направив.

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до вимог суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 23.12.2006 р., що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 . (а.с. 8)

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ Северинівка-Мандаринка (ЄДРПОУ 37341561) вбачається, що в полі перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі частки кожного із засновників (учасників); прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання, якщо засновник-фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код юридичної особи, якщо засновник юридична особа зазначено ОСОБА_3 , розмір внеску до статутного фонду - 3001500,00 грн, ОСОБА_4 , розмір внеску до статутного фонду - 500,00 грн.; в полі дані про розмір статутного капіталу (статутного або складеного капіталу) та про дату закінчення його формування зазначено 3002000,00 грн, 11.04.2012 р. (а.с. 17-19)

Положеннями статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя № 11 судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

За приписами статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У цій справі позивач порушує питання про поділ майна подружжя з проведенням відповідної компенсації за частину внесених відповідачем до статутного капіталу ТОВ Северинівка-Мандаринка грошових коштів, набутих сторонами під час перебування у шлюбі.

Згідно ст. 115 ЦК України господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства ІКІО щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи - підприємця зазначено наступне.

Рівність прав і обов`язків у шлюбі та сім`ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями Кодексу та Цивільного кодексу України.

Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

З наведених положень випливає, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім`єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.

Одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

В Україні залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу діють підприємства унітарні та корпоративні; унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства; унітарними є підприємства, засновані, зокрема, на приватній власності засновника (частини третя, четверта статті 63 Господарського кодексу України.

Матеріальну основу діяльності підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства; джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб`єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України (частини перша, друга статті 66 ГК України).

Вклад до статутного капіталу та виділене із спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства. Відповідно до статті 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом; підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю; підприємство або його частина можуть бути об`єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Тобто зі змісту цієї статті вбачається, що стосовно підприємства як єдиного майнового комплексу або його частини можуть виникати цивільні права і обов`язки.

Приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, - це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя , є об`єктом їх спільної сумісної власності.

Однак, відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вклад до статутного фонду господарського товариства не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В постанові Верховного Суду від 03.03.2020 р. у справі №909/52/19 зазначено, що з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч статті 65 Цивільного кодексу України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.

Суд погоджується з посиланням позивача про те, що грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 травня 2019 року у справі №490/1408/15-ц. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Однак, доказів внесення у статутний фонд грошових коштів в розмірі 3001500,00 грн під час спільного проживання сторін суду не надано, а також не надано доказів наявності у подружжя таких коштів та реального внесення цих коштів, зокрема, бухгалтерських або банківських документів, які підтверджували би обставини внесення грошових коштів, як і не заявлено клопотання щодо витребування таких доказів.

Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене вище, а також те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставин, на які вона посилається, підстав для задоволення позовних вимог про стягнення коштів грошової компенсації, суд не вбачає.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 60, 61, 69, 70, 115 ЦК України, ст.ст 12, 76, 77, 78, 79, 81, 89, 265 , 268, 273, 352, 354-355, п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу XIII Перехідних Положень ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів грошової компенсації, - залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .

Повне рішення виготовлено 13.11.2020 р.

Суддя: Осаулов Андрій Анатолійович

СудШевченківський районний суд міста Києва
Дата ухвалення рішення09.11.2020
Оприлюднено16.11.2020
Номер документу92843262
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —761/44595/19

Рішення від 09.11.2020

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Осаулов А. А.

Рішення від 09.11.2020

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Осаулов А. А.

Ухвала від 06.03.2020

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Осаулов А. А.

Ухвала від 29.11.2019

Цивільне

Шевченківський районний суд міста Києва

Осаулов А. А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні