Ухвала

від 11.11.2020 по справі 337/3065/20

ХОРТИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

11.11.2020 ЄУН 337/3065/20

Провадження 2/337/1845/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2020 року Хортицкий районний суд м. Запоріжжя

в складі: головуючого судді - Салтан Л.Г.

за участю секретаря - Крячкової О.В.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Тінькової О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), до Держави Україна, в особі Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, м.Київ, вул. Бастіонна, 6) ; Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, юридична адреса: 01601, м.Київ, вул. Федора Ернеста, 3) про відшкодування моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

27.07.2020 року в інтересах позивача - адвокат Горбачова Ю.І. звернулась до суду з позовною заявою до відповідачів Держави Україна, в особі Державної казначейської служби України; Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди, в якому просить стягнути з Державної Казначейської Служби України відшкодування морального збитку в розмірі 11031 грн.36 копійок за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання в безспірному порядку на користь позивача з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, посилаючись на те, що незаконними діями ( які виразилися у незаконному притягненні до адміністративної відповідальності позивача за ч.1 ст.122 КУпАП) представників Держави України, (а саме - працівником Управління патрульної поліції в Запорізькій області) позивачеві завдано моральної шкоди.

Ухвалою судді від 29.07.2020 року зазначену позову заяву передано до Печерського районного суду м. Києва для розгляду за підсудністю, оскільки позивачем пред`явлено позов щодо відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями представників Держави України , в особі - працівника Управління патрульної поліції в Запорізькій області, а не працівником органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 11.09.2020 року, ухвала судді від 29.07.2020 року скасована, справа направлена до Хортицького районного суду м. Запоріжжя для продовження розгляду, оскільки позов пред`явлено на підставі п.2 ч.1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", яким передбачено відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок, зокрема незаконного накладення штрафу.

У відповідності до вимог ст.32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються.

Ухвалою суду від 21.09.2020 року відкрито спрощене провадження, справа призначена до розгляду у судових засіданнях з викликом сторін, відповідачам визначений строк на подання відзиву до суду.

23.09.2020 року від позивача ОСОБА_3 надійшла заява щодо здійснення судового провадження без участі його представника адвоката Горбачової Ю.І.

23.09.2020 року позивач уточнив резолютивну частину позовної заяви та просить стягнути на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконними діями органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність та органів досудового розслідування 11031,26 грн.

20.10.2020 року представник Державної казначейської служби України надав відзив на позов, в якому просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що положеннями ст.1167 ЦК України не передбачено підстав для стягнення моральної шкоди внаслідок неправомірності винесення інспектором Управління патрульної поліції постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, скасування протиправного рішення про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення стягнення у вигляді штрафу не є безумовною підставою для відшкодування особі моральної шкоди, крім того, жодного доказу на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди внаслідок незаконних дій інспектора поліції позивачем не надано.

20.10.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він виклав заперечення проти доводів відповідача.

У судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача Державної казначейської служби просить у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача Департаменту патрульної поліції повторно у судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав.

У відповідності до положень ст. 223 ЦПК України суд провів судове засідання у відсутність осіб, що не з`явилися до судового засідання.

Вислухавши пояснення учасників провадження, розглянувши матеріали провадження, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із ст. 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Судом встановлено, що 01.04.2019 року інспектором патрульної поліції УПП в Запорізькій області сержантом поліції Івановим Е.А. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАВ № 1034025, в якій зазначено, що 01.04.2019 року о 14 год. 14 хв. 05 сек., ОСОБА_3 , керуючи автомобілем Shoda Yeti, державний номерний знак НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знаку 2.2., чим порушив п. 8.4.б. ПДР, за що передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 122 КУпАП. Внаслідок чого останнім прийнято рішення застосувати до ОСОБА_3 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн.

Не погоджуючись з законністю винесеної постанови, ОСОБА_3 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з адміністративним позовом про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 травня 2019 року по справі № 335/3923/19 2-а/335/117/2019, ухваленою за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління патрульної поліції в Запорізькій області інспектора сержанта поліції Іванова Едуарда Андрійовича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, позов ОСОБА_3 - задоволено. Судом ухвалено, скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ № 1034025 від 01.04.2019 року складену щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення згідно частини 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді накладання штрафу в сумі 225 гривень та закрити провадження в справі про накладення адміністративного стягнення за адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку з відсутністю події адміністративного правопорушення та складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набрало законної сили 11 червня 2019 року.

Відповідно до ст.18 ЦК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. При цьому під ефективним засобом (способом) захисту права слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, який забезпечить поновлення порушеного права.

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (далі - Закон № 266/94-ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

Разом з тим, Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

За змістом ст.13 ЗУ Про Національну поліцію № 580-VIII систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. До складу апарату центрального органу управління поліції входять організаційно поєднані структурні підрозділи, що забезпечують діяльність керівника поліції, а також виконання покладених на поліцію завдань. У складі поліції функціонують:1) кримінальна поліція; 2) патрульна поліція; 3) органи досудового розслідування; 4) поліція охорони; 5) спеціальна поліція; 6) поліція особливого призначення.

Поліція відповідно до покладених на неї завдань, серед інших, передбачених ст.23 ЗУ Про Національну поліцію № 580-VIII, вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення;здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події; здійснює оперативно-розшукову діяльність відповідно до закону;

Згідно ст.2 ЗУ Про оперативно-розшукову діяльність 2135-XII- оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів.

Згідно ст. 5 ЗУ Про оперативно-розшукову діяльність 2135-XII оперативно-розшукова діяльність здійснюється, зокрема серед інших, оперативними підрозділами Національної поліції, а саме - підрозділами кримінальної та спеціальної поліції.

Патрульна служба відповідно до покладених на неї завдань здійснює, зокрема, цілодобове патрулювання території обслуговування з метою забезпечення належної охорони громадського порядку, громадської безпеки та контролю за дотриманням правил дорожнього руху, забезпечення його безпеки. У разі необхідності здійснює регулювання дорожнього руху (підпункт 1 пункту 1 Розділу ІІІ Положення про патрульну службу МВС, затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України 02 липня 2015 року № 796).

Таким чином, суд вважає, що Департамент патрульної поліції не входить до переліку органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність відповідно до ЗУ Про оперативно-розшукову діяльність 2135-XII , та до органів, що зазначені у ЗУ Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування прокуратури і суду , у зв`язку із чим норми законодавства, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог, не можуть бути застосовані для цих правовідносин..

Разом з тим, відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст.56 Конституції України гарантоване право кожного громадянина на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною третьою статті 19 Закону України Про Національну поліцію визначено, що Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Згідно 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цієї особи.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами, діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. (Постанова ВСУ від 25 травня 2016 року № 440цс16.)

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження №61-19000сво18), здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яке в подальшому закрито судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).

Такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом (Постанова ВС від 08 квітня 2020 року, справа № 686/16847/17, провадження № 61-11590св1)

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя 31 травня 2019 року по справі № 335/3923/19 2-а/335/117/2019 встановлено незаконність дій працівника патрульної поліції щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності та скасовано постанову інспектора серії ЕАВ № 1034025 від 01.04.2019 року інспектора патрульної поліції УПП в Запорізькій області сержанта поліції Іванова Е.А. складену щодо ОСОБА_3 .

Встановивши, що ОСОБА_3 був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу працівником патрульної поліції безпідставно, суд доходить до висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачу завданої моральної шкоди відповідно до вимог статей 23, 1167, 1174 ЦК України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави.

У даному контексті доречно також зазначити рішення Європейського суду з прав людини у справі Шмалько проти України (2004): Суд вважає, що заявник може вважатися таким, що зазнав моральних страждань у результаті встановлених порушень, і ці страждання не можуть бути компенсовані лише констатацією порушення .

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до роз`яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди від 31 березня 1995 року №4, розмір моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Моральні страждання, як правило, виявляються у відчуттях страху, сорому, приниження, переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, а також в інших, несприятливих для людини випадках психологічного дискомфорту.

Отже, під поняттям моральна шкода охоплюються негативні наслідки немайнового характеру, які заподіяні фізичній особі внаслідок завданих їй фізичних, психічних та моральних страждань, що пов`язані із порушенням її прав чи охоронюваних законом інтересів.

Фізичні та психологічні страждання - це фізичний біль, функціональний розлад організму, зміни в емоційно-вольовій сфері, інші відхилення від звичайного стану здоров`я, які є наслідком дій (бездіяльності), що посягають на немайнові блага або майнові права громадянина.

Суд наголошує, що моральна шкода після нанесення, по суті є непоправною і не завжди можє бути відшкодована. Неможливо відшкодувати (визначити еквівалент) втрати здоров`я, неможливо відшкодувати почуття страху, гніву, відчуття болю, стану депресії, тощо.

При встановленні можливої суми відшкодування в грошовому еквіваленті суд зіставляє глибину фізичних і моральних страждань, та суму заявлених компенсацій. При цьому враховуються: загальні страждання, психологічний і фізичний стан потерпілого, погіршення функціонування його певних органів, зміни у звичайному ритмі життя, вжиття додаткових зусиль для поновлення своїх прав, у тому числі і при зверненні до суду . Глибина переживань, ставиться в залежність від самої особи, тому призначення компенсації моральної шкоди полягає і в тому, аби певною мірою відновити втрату щастя особи і можливості насолоджуватися життям тепер і в майбутньому.

Враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок неправомірного притягнення до адміністративної відповідальності, а саме: зниження ділової репутації, приниження позивача в очах близьких, рідних, знайомих через обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, оскільки позитивна соціальна оцінка ОСОБА_3 в очах оточуючих знизилась, так як вона ґрунтувалась на відповідності діянь позивача загальноприйнятим уявленням про добро і зло, приймаючи до уваги час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та доведеності своєї невинуватості, з урахуванням конкретних обставин адміністративної справи, тривалості судового провадження, ( яке згідно пояснень позивача у судовому засіданні могло відкладатися у зв`язку з його неявкою до суду в період карантину, проте карантинні заході в Україні впровадженні лише з березня 2020 року та не мали місце в період квітня - травня 2019 року), виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, заявлені позивачем завищені та підлягають частковому задоволенню та приходить до висновку, що належним розміром відшкодування моральної шкоди позивачеві ОСОБА_3 та достатньою сатисфакцією зазначених ним моральних страждань є сума в 1300 грн (одна тисяча триста гривень 00 копійок).

Керуючись ст.ст. 4 8, 10, 11, 18, 57 60, 133, 137, 141, 208, 209, 212 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), до Держави Україна, в особі Державної казначейської служби України (код ЄДРПОУ 37567646, м.Київ, вул.Бастіонна, 6) ; Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646, юридична адреса: 01601, м.Київ, вул.Федора Ернеста, 3) про відшкодування моральної шкоди -задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду в розмірі 1300,00грн. (одна тисяча триста гривень 00 копійок).

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене в Запорізькому апеляційному суді через Хортицький районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги з часу виготовлення повного тексту рішення.

Повний текст виготовлений 13 листопада 2020 року, копію рішення направити учасникам провадження.

Суддя: Л.Г. Салтан