Рішення

від 04.11.2020 по справі 591/7189/18

ЗАРІЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СУМ

Справа № 591/7189/18

Провадження № 2/591/143/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2020 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.

при секретарі - Устименко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовною заявою Комунальної установи Центр реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради до ОСОБА_1 , 3-ї особи: директора Комунальної установи Центр реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради Гмиря Андрія Михайловича

про зміну запису у трудовій книжці -

встановив:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом в якому просить суд визнати безпідставним звільнення ОСОБА_1 з посади завідуючого відділенням нічного перебування Центру реінтеграції бездомних осіб за частиною 3 ст.38 КЗпП України та змінити підставу звільнення зазначену в записі про звільнення в трудовій книжці ОСОБА_1 від 19.11.2018 року з ч.3 ст.38 КЗпП України на ч.1 ст.38 КЗпП України. В поданій позовній заяві Позивач зазначив, що ОСОБА_1 прийнятий на посаду завідувача відділення нічного перебування Центру реінтеграції бездомних осіб. Дана обставина вбачається із наказу № 12-к від 15 травня 2017 року. Крім цього, позивач зазначив, що при прийомі на роботу ОСОБА_1 було ознайомлено з положеннями посадової інструкції, але підтвердити дану обставину не є за можливе через втрату даного документу. Проте, наказом від 27.09.2017 року №462-о до втраченої посадової інструкції адміністрацією Центра внесено зміни і ОСОБА_1 з ними ознайомлено під підпис. Відповідач при ознайомленні із новою посадовою інструкцією висловив свої заперечення стосовно п.2.29 Інструкції, а саме - відмовився виконувати обов`язки завідувача господарством Центру в період відсутності основного працівника. Крім того, позивач в позовній заяві зазначив, про те, що з причин притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за управління автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, останнього було звільнено із займаної посади. Рішенням Зарічного районного суду м.Суми, ОСОБА_1 , поновлено на посаді, наказ про звільнення скасовано та стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток на час вимушеного прогулу у розмірі 28 261грн.21 коп.. На виконання Постанови старшого державного виконавця Ковпаківського відділу державної виконавчої служби м. Суми у зв`язку із допущенням судом негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 , наказом від 24.07.2018 року №21-к останнього поновлено на посаді та виплачена заробітна плата за один місяць у сумі 3732грн.45 коп.. 24.07.2028 року ОСОБА_1 до роботи не приступив, бо перебував на лікарняному. Через відсутність ОСОБА_1 на роботі, керівником Центру було видано наказ, яким працівники відділу керованого ОСОБА_1 , були перепорядковані безпосередньо директорові Центра. 06 серпня 2018 року відповідач вийшов на роботу. 07 серпня 2018 року подав заяву про надання щорічної основної відпустки, на підставі якої видано наказ від 08.08.2018 року № 21-в. 12 вересня 2018 року, після відпустки, відповідач приступив до роботи та отримав доручення про необхідність підготовки аналітичної документації та матеріалів для розгляду їх на засіданні Комісії з вирішення питань адаптації бездомних осіб до суспільного життя, яке мало відбутися 10.10.2018 року. Документів ОСОБА_1 не підготував. Наказом від 12.10.2018 року №32-в відповідачу на підставі його заяви, надано частину невикористаної щорічної відпустки та додаткову відпустку за особливий характер праці. В період з 30.10.2018р. по 06.11.2018 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному. До роботи приступив 07 листопада 2018 року. 12 листопада 2018 року подав заяву на звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 ч.3 КЗпП України. Заява була в цей же день директором Центру погоджена, про що накладена відповідна на ній резолюція. Досягнута згода на звільнення з 16 листопада 2018 року. 13 листопада 2018 року директором Центру резолюція про звільнення відповідача з 16 листопада 2018 року була скасована. 19 листопада 2018 року ОСОБА_1 повторно подав заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням на підставі ст.38 ч.3 КЗпП України та додав листа-звернення директорові із обґрунтуванням причин та підстав звільнення. 19 листопада 2018 року видано наказ № 27-к про звільнення відповідача на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України та зроблено відповідний запис у трудовій книжці. При цьому позивач у позовній заяві зазначив про те, що ОСОБА_1 попереджено про намір оскарження Центром підстав його звільнення. Вважаючи, що запис в трудовій книжці ОСОБА_1 при його звільненні не відповідає чинному законодавству через відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 за ч.3 ст.38 КЗпП України, позивач звернувся до суду з позовом про визнання безпідставним звільнення відповідача за ч.3 ст.38 КЗпП України та зміною відповідного запису на ч.1 ст.38 КЗпП України.

Представник Позивача - Комунальної установи Центр реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просить суд позов задоволити.

Відповідач ОСОБА_1 , його представник адвокат Бордюк Ю.В. в судовому засіданні проти позову заперечували, надали суду усні та письмові пояснення, в яких зазначили про неправомірність вимог Позивача. Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Бордюк Ю.В., зазначили, що відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. На думку відповідача, документи подані з позовною заявою, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги не відповідають приписам ст.77 ЦПК України і не мають стосунку до предмету доказування. Зокрема, відповідач - ОСОБА_1 , заперечив твердження представника позивача про неналежне ставлення з його боку до виконання посадових обов`язків та зазначив про відсутність в матеріалах справи належних доказів невиконання ним своїх посадових обов`язків. Натомість, ОСОБА_1 та його представник адвокат Бордюк Ю.В. зазначили, що матеріали справи містять належні докази, які підтверджують досягнення згоди щодо підстав звільнення відповідача та докази порушень з боку адміністрації Центру приписів діючого трудового законодавства, а саме: порушення строків виплати заробітної плати, відсутність створених належним чином нормальних умов праці, покладання на відповідача обов`язків, не передбачених посадовою інструкцією, видача адміністрацією Центра наказів, що порушують умови укладеного трудового договору, нівелюють можливість виконання працівником своїх посадових обов`язків. Відповідач ОСОБА_1 пояснив суду, що підставою для подачі заяви про звільнення за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗПП України послугували наступні обставини: видача розпоряджень, щодо зобов`язання виконувати обов`язки, не передбачені трудовим договором, посадовою інструкцією, не забезпечення необхідними для роботи засобами та місцем роботи, позбавлення можливості користування оргтехнікою, необхідною для виконання посадових обов`язків, створенням штучних перешкод для виконання функціональних обов`язків, заборгованість по заробітній платі. Зазначені порушення обговорювалися при погодженні заяви на звільнення. Крім того, підстави для подачі заяви про звільнення за ч.3.ст.38 КЗпП України були викладені керівництву Центру у письмовій формі, обговорені під час підписання заяви і узгоджені, що вбачається із резолюції директора Центру. Суду надані докази тверджень Відповідача. ОСОБА_1 зазначив про відсутність правових підстав для зміни запису в його трудовій книжці, а тому просять суд в позові відмовити повністю.

3-тя особа: директор Комунальної установи Центр реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради Гмиря Андрія Михайловича до суду не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, вислухавши сторонни, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги Комунальної установи Центр реінтеграції бездомних осіб не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 був прийнятий на посаду завідувача відділення нічного перебування Центру реінтеграції бездомних осіб , що підтверджується наказом від 15.05.2017 року №12-к, чого не заперечували сторони.

Доказів ознайомленняОСОБА_1 при прийомі на роботу з положеннями посадової інструкції, суду не надано. Проте, надано наказ від 27.09.2017 року № 462-о про внесення змін до втраченої посадової інструкції.

Судом встановлено, що Відповідач ОСОБА_1 при ознайомленні із новою посадовою інструкцією висловив свої заперечення стосовно п.2.29 Інструкції, а саме - відмовився виконувати обов`язки завідувача господарством Центру в період відсутності основного працівника. Крім того, судом встановлено, що з причин притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за управління автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, останнього було звільнено із займаної посади, але Рішенням Зарічного районного суду м.Суми, ОСОБА_1 , поновлено на посаді, наказ про звільнення скасовано та стягнуто на користь ОСОБА_1 середній заробіток на час вимушеного прогулу у розмірі 28261грн.21 коп..

На виконання постанови ст. державного виконавця Ковпаківського відділу державної виконавчої служби м. Суми у зв`язку із допущенням судом негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 наказом від 24.07.2018 року №21-к поновлено на посаді та виплачено заробітну плату за дин місяць у сумі 3732грн.45 коп..

24.07.2028 року ОСОБА_1 до роботи не приступив, бо перебував на лікарняному.

З причин відсутності ОСОБА_1 на роботі, директором Центру було видано наказ, яким працівники відділу керованого ОСОБА_1 були перевпорядковані безпосередньо директорові Центра.

06 серпня 2018 року відповідач вийшов на роботу.

07 серпня 2018 року подав заяву про надання щорічної основної відпустки на підставі якої видано наказ від 08.08.2018 року № 21-в.

12 вересня 2018 року відповідач приступив до роботи та отримав доручення про необхідність підготовки аналітичної документації та матеріалів для розгляду їх на засіданні Комісії з вирішення питань адаптації бездомних осіб до суспільного життя, яке мало відбутися 10.10.2018 року. Документів ОСОБА_1 не підготував.

Наказом від 12.10.2018 року №32-в відповідачу на підставі його заяви, надано частину невикористаної щорічної відпустки та додаткову відпустку за особливий характер праці. В період з 30.10.2018 року по 06.11.2018 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному. До роботи приступив 07 листопада 2018 року.

12 листопада 2018 року подав заяву на звільнення за власним бажанням на підставі ст.38 ч.3 КЗпП України. Заява була в цей же день директором Центру погоджена про що накладена відповідна на ній резолюція. Досягнута згода на звільнення з 16 листопада 2018 року.

13 листопада 2018 року директором Центру резолюція про звільнення відповідача з 16 листопада 2018 року була скасована.

19 листопада 2018 року ОСОБА_1 повторно подав заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням на підставі ст.38 ч.3 КЗпП України та додав листа-звернення директорові із обґрунтуванням причин та підстав подачі заяви про звільнення.

19 листопада 2018 року видано наказ № 27-к про звільнення відповідача на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України та зроблено відповідний запис у трудовій книжці.

Розрахунок при звільнені проведено без виплати вихідної допомоги, передбаченої ст.44 КЗпП України.

Постанова ВСУ № 6-120цс12 від 31.10.2012 року закріплює правову позицію, відповідно до якої: за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Так, відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України Про оплату праці та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Як передбачено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Під час судового розгляду справи, знайшли своє підтвердження доводи відповідача щодо заборгованості по заробітній платі та розрахункових при звільненні. Крім того дана обставина позивачем не спростована.

За таких обставин до стягнення з позивача на користь відповідача підлягають розрахункові в сумі передбаченій колективним договором, але не менше трьох розмірів середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до ст. 48 КЗпП України основним документом про трудову діяльність працівника є його трудова книжка.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно з пунктами 3, 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. №301 Про трудові книжки працівників трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до п.п. 2.4, 2.5 Інструкції Про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 20 липня 1993 року №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, … вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження).

Відповідно до ч.3 ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина 2 статті 15 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в разі його невизнання, або порушення. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язків в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим та органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 57 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час розгляду справи, відповідачем не надано суду доказів, правомірності вимоги про зміну запису в трудовій книжці. Натомість відповідачем доведені обставини законності подачі заяви про звільнення на підставі п.3.ст.38 КЗпП України

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту щодо даних спірних правовідносин визначені КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно положень ст. 2 КЗпП право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: Про оплату праці , та інш.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина 2 статті 15 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 57 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч.3,4 ст.77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст78 ЦПК України).

Згідно положень ст.2 КЗпП України право громадян на працю, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечуються державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійній спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством та інші права, встановлені законодавством.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового законодавства.

Верховний суд України у Постанові від 31.10.2012 року по справі № 6-120-ц12 виклав наступну правову позицію: за змістом ст.38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Підставою для безумовного застосування ч.3 ст.38 КЗпП України є сам факт порушення трудового законодавства, а не істотність причини такого порушення.

Аналізуючи подані сторонами докази, суд доходить висновку, що позовні вимоги про зміну формулювання причини звільнення за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю ч. 3 ст. 38 КЗпП України на Звільнена за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України Про оплату праці , ст. ст. 2, 3, 4, 38, 44, 47, 94, 115-117, 232, 233, 238 КЗпП України, правовими позиціями ВСУ, рішенням КСУ від 15 жовтня 2013 року № 9- рп/2013, ст.ст. 4, 5, 12, 19, 76-82, 89, 95, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову Комунальної установи Центр реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради (зареєстроване місце знаходження: вул. Робітниче селище, б.14 м. Суми, 40004, ЄДРПОУ 33079051) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), 3-ї особи: директора Комунальної установи Центр реінтеграції бездомних осіб Сумської міської ради Гмиря Андрія Михайловича про зміну запису у трудовій книжці - відмовити за необгрунтованістю.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду Сумської області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення. До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Зарічний районний суд м. Суми. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення виготовлено 14 листопада 2020 року.

СУДДЯ А.Я. КЛИМЕНКО