Дата документу 11.11.2020 Справа № 314/3496/19
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №314/3496/19 Головуючий у 1-й інстанції: Кіяшко В.О.
Провадження №22-ц/807/2872/20 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, треті особи: ОСОБА_2 , Вільнянське районне Комунальне підприємство Редакція газети Дніпровські вогні , Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання протиправними дії, захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації, стягнення моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И В:
В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, треті особи: ОСОБА_2 , Вільнянське районне Комунальне підприємство Редакція газети Дніпровські вогні , Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про визнання протиправними дії, захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації, стягнення моральної шкоди.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 07 червня 2019 року ОСОБА_1 виявила факт самовільного захоплення Любимівською сільською радою Вільнянського району Запорізької області, земельних ділянок, які рішенням суду та наказами геокадастру надані ОСОБА_1 з правом реалізувати у спосіб визначений законом придбання земельних ділянок у власність. ОСОБА_3 , як голова сільради публічно на полі 07 червня 2019 року приблизно о 13 годині, куди прибула на місце захоплення земельних ділянок біля села Грізне Вільнянського району Запорізької області, громадянами ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , розповсюдила про сина ОСОБА_1 - ОСОБА_2 недостовірну інформацію, що принижує гідність, честь і ділову репутацію ОСОБА_2 , що саме ОСОБА_2 є самозахватчиком землі, а не відповідачі. ОСОБА_3 словесно публічно акцентувала та підкреслювала, що ОСОБА_2 є юристом, адвокатом і вчиняє протиправні дії по самозахвату земельної ділянки. Сільський голова показувала рукою, де здійснено самозахват землі саме ОСОБА_2 в присутності свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , працівників поліції та мешканців села, які слухали та сміялися.
Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд:
Визнати протиправними дії голови Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, ОСОБА_3 , яка прибула 07 червня 2019 року приблизно о 13 годині на місце захоплення земельних ділянок біля села Грізне Вільнянськрого району громадянами ОСОБА_7 і ОСОБА_6 і розповсюдила словесно недостовірну інформацію, що принижує гідність, честь і ділову репутацію про ОСОБА_2 , а саме, що ОСОБА_2 , як адвокат і юрист є самозахватчиком землі.
Спростувати недостовірну інформацію, що принижує гідність, честь і ділову репутацію, ОСОБА_2 , а саме, що ОСОБА_2 , як адвокат і юрист є самозахватчиком землі.
Визнати порушеним особисте немайнове право ОСОБА_1 розповсюдженням публічно інформації, що принижує гідність, честь і ділову репутацію її сина ОСОБА_2 саме, що ОСОБА_2 , як адвокат і юрист є самозахватчиком землі.
Зобов`язати Вільнянське районне Комунальне підприємство Редакція газети`Дніпровські вогні , опублікувати в місячний термін з дня прийняття рішення в районній газеті повний текст рішення суду по справі. Заборонити редагування органом масової інформації тексту судового рішення або давати коментарі до нього.
Стягнути з Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 100 000,00 гривень.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 липня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, треті особи: ОСОБА_2 , Вільнянське районне комунальне підприємство Редакція газети Дніпровські вогні , Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, про визнання протиправними дії, захист честі, гідності і ділової репутації, спростування недостовірної інформації, стягнення моральної шкоди, відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішенняВільнянського районного суду Запорізької області від 09 липня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки кожному із висловлювань відповідача, не зазначив, якими доказами вказані обставини підтверджуються чи спростовуються, тобто допустив неповноту у з`ясуванні обставин справи, дійшовши помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області, зазначає, що вказану апеляційну скаргу не визнає та вважає необґрунтованою. Під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень (а.с. 195-203,214) до апеляційного суду не з`явилися. Від ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до апеляційного суду надійшла заява за вхідним № 21979 від 10 листопада 2020 року, в якій вони просили розглянути апеляційну скаргу без їхньої участі, апеляційну скаргу підтримують.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином провідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності учасників справи.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що за приписами ч. 1 ст. 272 ЦПК України фізична особа здійснює особисі немайнові права самостійно. В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники. Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом особистого немайнового права її сина - ОСОБА_2 .. Доказів наявності обставин процесуального обмеження ОСОБА_2 самостійно реалізувати право на судовий захист та наявності представництва за законом ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 позивачем до суду не надано. Отже, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про захист особистого немайнового права, яке не належить позивачці ( принцип тісного пов`язання фізичної особи із її особистими немайновими правами), а належить іншій особі. Суб`єкт звернення до суду ОСОБА_1 не є носієм особистого немайнового права, яке є предметом даного спору - честь, гідність і ділова репутація її сина ОСОБА_2 .. Тобто, особа не може бути носієм особистого немайнового права члена своєї сім`ї, тому встановививши обставини ненаналежності суб`єкта звернення до суду відносно права, яке є предметом даного позову, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Відповідно до положень частини першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод ч законниїх інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересів.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Частиною першою статті 277 ЦК України встановлено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
У силу статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Юридичним складом, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003 у справі за конституційним зверненням про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей), проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах "Нікула проти Фінляндії", "Яновський проти Польщі" та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими і фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Кожен має право на свободу вираження поглядів в розумінні статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
За змістом статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем , а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Відповідно до ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація ; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Особливість особистих немайнових благ, як об`єкта цивільних прав характеризується, як блага які: а) нерозривно пов`язані з особою ( фізичною або юридичною), тобто не можуть бути відокремлені від суб`єкта - їх носія; б) позбавлені майнового змісту.
Згідно з ч.2 ст. 297 ЦК України гідність та честь фізичної особи є недоторканними.
Гідність та честь фізичної особи відносяться до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.
Стаття 269 ЦК України визначає поняття особистого немайнового права, де
1. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом.
2. Особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту.
3. Особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.
4. Особистими немайновими правами фізична особа володіє довічно.
За приписами ч.1 ст. 272 ЦК України фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно . В інтересах малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх фізичних осіб, які за віком або за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники.
Тобто, представництво законного представника забезпечується наявністю відповідних обставин ( об`єктивні обставини, що обмежують реалізацію процесуального права) та реалізація процесуальних дій в інтересах носія права.
Відповідно до ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Аналіз вищезазначених норм права свідчить про те, що особа з метою захисту порушеного (за позицією позивача) особистого немайнового права має право на судовий захист відносно свого немайнового права .
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про захист особистого немайнового права, яке не належить позивачеві (принцип тісного пов`язання фізичної особи із її особистими немайновими правами), а належить іншій особі. Доказів наявності обставин процесуального обмеження її сина ОСОБА_2 самостійно реалізувати право на судовий захист та наявності представництва за законом ОСОБА_1 відносно ОСОБА_2 позивачем до суду не надано.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 277 ЦК Ураїни фізична особа має також право вимагати спростування неправдивої інформації і у випадку, коли вона поширена стосовно членів її сім`ї. При цьому, поширення неправдивої інформації стосовно членів сім`ї фізичної особи повинно порушувати особисті немайнові права саме цієї фізичної особи, а не членів її сім`ї.
Натомість, таких доказів матеріали справи не містять.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не є носієм особистого немайнового права, яке є предметом даного позову - честь, гідність, і ділова репутація, її сина ОСОБА_2 . Цивільне законодавство не пов`язує наявність родинних відносин, з наданням особистих немайнових прав членам сім`ї та встановлення солідарності особистого немайнового права. Тобто, особа не може бути носієм особистого немайнового права члена своєї сім`ї.
З огляду на зазначене, під час ухвалення оскаржуваного рішення суд підставно врахував, що позивач ОСОБА_1 не є носієм особистого немайнового права, оскільки обставини, які вказані в позовній заяві, не стосуються особистих немайнових прав ОСОБА_1 , тому прийшов до обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання протиправними дії голови Любимівської сільської ради Вільнянського райну, Запорізької області, спростування недостовірної інформації, що принижує гідність, честь і ділову репутацію про її сина ОСОБА_2 .. Враховуючи, що інші позовні вимоги зазначені в позові є похідними від визначених у позові порушеного особистого немайнового права ОСОБА_2 , тому також виключають суб`єкту належність до предмету спору ОСОБА_1 .
Доводи, наведені у апеляційній скарзі, які які зводяться до того, що рішення суду є незаконним, а суд фактично узаконив протиправну діяльність посадових осіб сільської ради, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, які їх спростували.
Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви позивачки, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
При цьому колегія суддів зауважує, що ОСОБА_2 не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про нього недостовірної інформації, що принижує його гідність, честь і ділову репутацію, спрстування такої інформації.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 липня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повна постанова складена 12 листопада 2020 року.
Головуючий суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.
Суд | Запорізький апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 11.11.2020 |
Оприлюднено | 16.11.2020 |
Номер документу | 92852788 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Запорізький апеляційний суд
Подліянова Г. С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні