Рішення від 04.11.2020 по справі 926/2442/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.11.2020 м. Ужгород Справа № 926/2442/19

Господарський суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Ушак І.Г.

за участю секретаря судового засідання Лазар С.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Чернівецької міської ради, м. Чернівці (далі - позивач, міська рада)

до товариства з обмеженою відповідальністю Євротрейд Експо , с. Сторожниця Закарпатської області (далі - відповідач, товариство)

про стягнення 71258,38 грн. (з урахуванням зменшення позовних вимог),

представники:

позивача - Ігнат М.І., представник за довіреністю;

відповідача - Шаранич Н.М., представник за довіреністю

Позивач звернувся до суду з даним позовом (з урахуванням зменшення позовних вимог) про стягнення з відповідача суми 71258,38 грн., посилаючись на те, що у період з 16.11.18 по 28.01.19 відповідач без правовстановлюючих документів використовував земельну ділянку площею 0,3218 га у м. Чернівці по вул. Січових Стрільців, 25-Б (кадастровий номер 7310136600:30:001:1017), на якій розташоване належне відповідачу нерухоме майно, та не платив за користування землею. За таких обставин позивач вважає, що відповідач як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав сплатити позивачу як власнику землі за користування такою, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику відповідно до приписів ст. 1212 ЦК України.

Представник позивача у ході судового розгляду справи наполягає на задоволенні позовних вимог та стягненні зазначеної суми розрахованої як сума неодержаної орендної плати за користування земельною ділянкою у спірному періоді, визначеної у розмірі 6 % від нормативної грошової оцінки землі, посилаючись на обґрунтованість вимог долученими до матеріалів справи документами.

Відповідач письмовим відзивом на позов, усними поясненнями представника у ході судового розгляду справи проти позову заперечує. Посилається на те, що товариством, починаючи з 7.06.18 вживалися заходи для укладення з позивачем договору оренди щодо спірної земельної ділянки і станом на 13.11.18 сторонами укладено договір оренди землі №1096 від 19.09.18. У зв`язку з наведеним стверджує, що сторони у спірному періоді - з 16.11.18 по 28.01.19 - уже були пов`язані договірними правовідносинами щодо земельної ділянки, що унеможливлює застосування до спірних відносин приписів глави 83 ЦК України, яка врегульовує питання пов`язані з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, на чому наполягає позивач. Стверджує також про неправильність розрахунку позивача.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши у ході судового розгляду справи пояснення представників сторін, встановив наступне:

Товариство є власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці площею 0,3218 га у м. Чернівці по вул. Січових Стрільців, 25-Б (кадастровий номер 7310136600:30:001:1017). Нерухоме майно товариством придбано за договором купівлі-продажу від ТОВ Рустель .

Користування земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно, ТОВ Рустель - попередній його власник - здійснював на підставі договору оренди № 9302 від 12.02.15 укладеного з Чернівецькою міською радою. Зазначений договір припинено 16.11.18 у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно розташоване до відповідача у даній справі, запис про припинення речового права зазначеною датою внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

19.09.18 сторонами спірних відносин у даній справі - міською радою та товариством - укладено договір оренди землі № 10926 від 19.09.18 щодо спірної земельної ділянки; 29.01.19 здійснено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за відповідачем.

Орендна плата за користування спірною земельною ділянкою до 16.11.18 сплачена ТОВ Рустель на підставі договору оренди землі № 9302 від 12.02.15, а з 29.01.19 - сплачується товариством - відповідачем у справі - на підставі договору оренди землі № 10926 від 19.09.18.

Наведені обставини доведені матеріалами справи та визнаються сторонами.

Спір у даній справі виник щодо стягнення коштів за користування земельною ділянкою з відповідача у зв`язку з придбанням останнім розташованого на ній нерухомого майна за період з 16.11.18 (часу припинення права оренди попереднього орендаря - ТОВ Рустель ) по 28.01.19 (час реєстрації права оренди відповідача у справі).

Позивач, наполягаючи на стягненні позовної суми, вважає, що відповідач здійснюючи фактичне користування земельною ділянкою у зазначений період та не сплачуючи орендну плату, без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав сплатити власнику, тому зобов`язаний їх повернути.

Відповідач, заперечує проти позову з наведених позивачем правових підстав, посилаючись на наявність укладених договірних відносин щодо спірної земельної ділянки.

Вирішуючи дані спірні відносини суд виходить з наступного.

Приписами ст. 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Аналогічними є приписи ст. 120 ЗК України, згідно яких встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

До особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, згідно ст. 7 Закону України Про оренду землі , припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

З огляду на викладене за змістом наведених положень Цивільного та Земельного кодексів України, Закону України Про оренду землі при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки. Тобто, має місце заміна сторони у зобов`язанні, і після відчуження об`єктів нерухомості попередні користувачі не повинні сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої вони вже не є, а зобов`язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості.

Таким чином, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається фактична заміна землекористувача: права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.02.20 у справі № 922/510/19 зазначила, що особа, яка набула права власності на майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника.

Як встановлено у ході судового розгляду, спірна земельна ділянка перебувала у користуванні попереднього власника нерухомого майна - ТОВ Рустель - на підставі договору оренди землі по 16.11.18; право власності на нерухоме майно відповідач одержав за договором купівлі-продажу з ТОВ Рустель ; 19.09.18 товариством укладено з міською радою договір оренди землі № 10926 від 19.09.18 щодо спірної земельної ділянки; 29.01.19 здійснено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за відповідачем.

За приписами ст. 210 ЦК України правочин, який підлягає державній реєстрації є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

За наведених фактичних обставин даної справи, суд констатує, що товариство - відповідач у справі - як новий власник нерухомого майна та з 16.11.18 - часу припинення права оренди землі попереднього власника нерухомого майна - фактично став орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника (ТОВ Рустель ).

Тобто, у товариства відповідача з 16.11.18 виникло право користування земельною ділянкою за договором оренди землі № 9302 від 12.02.15 укладеним міською радою та ТОВ Рустель і таке право тривало до 29.01.19 - часу державної реєстрації права оренди земельної ділянки відповідача за договором оренди № 10926 від 19.09.18 укладеним самим відповідачем із міською радою.

З огляду на наведене відповідач як новий власник нерухомості у спірний період з 16.11.18 по 28.01.19 був орендарем земельної ділянки, на якій така нерухомість розміщена, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника, а отже - не може вважатися безпідставним як стверджує позивач, звертаючись до суду з позовом про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на підставі ст. 1212 ЦК України.

Так, за приписами наведеної норми - ст. 1212 ЦК України - особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України

Приписами ст. 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

Згідно зі ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за відповідно до ст.. 21 Закону України Про оренду землі визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Виходячи з того, що саме на позивача покладається обов`язок обґрунтувати позов, тобто навести ті обставини, які на його думку свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог (підстави позову), суд при визначенні предмету доказування керується, зокрема, підставами позову.

Разом з тим, відповідно до правової позиції наведеної у п.п.83-86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4.12.19 у справі № 917/1739/17 ...незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

84. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

85. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

86. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Суд, проаналізувавши спірні відносини сторін у даній справі, виходячи із встановлених обставин, дійшов висновку, що предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна орендної плати за користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено, відтак - спірні відносини підпадають під регулювання вищенаведених норм ст. 377 ЦК України, ст.ст. 93, 120, 206 ЗК України, Закону України Про оренду землі , а підстави для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 ЦК України відсутні.

Оскільки у ході судового розгляду встановлено, що попередній власник нерухомості здійснював користування земельною ділянкою, на якій така нерухомість розташована, на орендних засадах відповідно до укладеного договору № 9302 від 12.02.15 та сплачував орендну плату, зокрема, за останні чотири місяці до припинення його права оренди у сумі 29288,52 грн. за місяць, відповідач у спірному періоді за користування зазначеною земельною ділянкою як новий власник нерухомості повинен сплатити орендну плату на тих же умовах та в тому ж обсязі, що і попередній власник нерухомості.

Суд, перевіривши правильність розрахунку позовних вимог на суму 71258,38 грн., констатує, що нарахування позивачем здійснено виходячи із річної орендної плати в розмірі 6 % від встановленої нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки - 5857951,00 грн. за період з 16.11.18 по 28.01.19, однак, оскільки встановлено, що речове право оренди землі попереднього власника нерухомого майна припинено 16.11.18, правомірним є нарахування орендної плати відповідачеві з наступного дня - 17.11.18.

З урахуванням наведеного позовні вимоги є обґрунтованими належними та допустимими доказами на суму 69413,47 грн., тому підлягають задоволенню судом та стягненню з відповідача на користь позивача, в іншій частині вимог належить відмовити за необґрунтованістю.

За змістом ст. 129 ГПК України судові витрати позивача щодо сплаченого судового збору належить відшкодувати за рахунок відповідача відповідно до присудженої до стягнення суми, в частині зменшення позовних вимог - сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в частині відмовлених до задоволення позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Євротрейд Експо (89421, с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області, вул.. Шевченка, 8, код ЄДРПОУ 40308524) на користь Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, Центральна площа, 1, код ЄДРПОУ 36068147) суму 69413,47 грн. (шістдесят дев`ять чотириста тринадцять грн. 47 коп.) та 1871,26 грн. (одна тисяча вісімсот сімдесят одну грн. 26 коп.) у відшкодування сплаченого судового збору.

2. В іншій частині позовних вимог - відмовити, поклавши судові витрати в цій частині на позивача.

Відповідно до приписів ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст рішення складено 16.11.20

Суддя Ушак І.Г.