Рішення

від 04.11.2020 по справі 914/1925/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2020 справа № 914/1925/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Муравець О.М., розглянувши матеріали справи

за позовом: Львівського комунального підприємства "Шляхово-ремонтне підприємство Шевченківського району", м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська дорожня служба", м. Львів

про: стягнення заборгованості в розмірі 574 040,76 грн.

Представники сторін:

від позивача: Шнир Я.Б. - адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1757 від 13.10.2010 р., ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС № 1025866 від 20.07.2020 р.

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

31.07.2020 р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Львівського комунального підприємства "Шляхово-ремонтне підприємство Шевченківського району" до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська дорожня служба" про стягнення заборгованості в розмірі 574 040,76 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 914/1925/20. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 16.09.2020 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.09.2020 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/1925/20 на тридцять днів за клопотанням представника позивача. Розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 07.10.2020 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.10.2020 р. закрито підготовче провадження та призначено справу № 914/1925/20 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 04.11.2020 р.

04.11.2020 р. в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився представник позивача, просив суд позовні вимоги задоволити повністю, з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях, наданих у судових засіданнях.

04.11.2020 р. представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, вимог ухвали суду від 05.08.2020 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, місце та дату судового засідання за адресою відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 79034, м. Львів, вул. Навроцького, буд. 1 (докази містяться в матеріалах справи). Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).

Відтак, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, про належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду даної справи.

У ч. 3 ст.2 ГПК України визначені як основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та розумність строків розгляду справи судом (п.п.2 і 10 ч.3 зазначеної статті).

Згідно з п. 1 ч. 3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги та які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/1925/20.

В судовому засіданні 04.11.2020 р., відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція позивача.

21 червня 2019 року ЛКП "Шляхово-ремонтне підприємство Шевченківського району", як постачальник, та ТОВ Львівська дорожня служба , як покупець, уклали договір №68, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, поставити асфальтобетон (надалі іменується товар), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти й оплатити товар. Ціна договору складається з сумарних сум, зазначених у видаткових накладних, що складені сторонами протягом терміну дії договору (п.3.1. Договору). За умовами Договору Товар вважється відпущений Продавцем з моменту передачі представнику Покупця на території заводу за адресою: м. Львів, вул. Пластова, 13. Датою отримання Товару є дата накладної, що підтверджує його прийняття (п.4.1 договору). Згідно з п.5.1 Договору Товар вважається поставленим з моменту його фактичного отримання Замовником та підписання Сторонами видаткової накладної. Перехід права власності на Товар та ризику псування Товару відбувається в момент фактичного отримання товару. При цьому, моментом виконання зобов`язань Покупця щодо оплати товару вважається момент поступлення грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. Відповідно до п.6.1 Договору розрахунки здійснюються шляхом 100% передоплати з розрахункового рахунку покупця на розрахунковий рахунок постачальника. З 21 червня 2019 року між сторонами існують майново-господарські зобов`язання, предметом яких є продаж (поставка) асфальтобетону.

Як зазначається позивачем, ЛКП "Шляхово-ремонтне підприємство Шевченківського району" за умовами Договору свої зобов`язання із поставки товару виконало, що підтверджується даними первинних бухгалтерських документів, бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, доказами: договором №68 від 21 червня 2019 року поставки асфальтобетону; видатковою накладною №135 від 27 червня 2019 року на суму 97 510,20 грн. (40,8 т асфальтобетонної суміші); видатковою накладною №163 від 31 липня 2019 року на суму 80 457,68 грн. (34,2 т асфальтобетонної суміші); видатковою накладною №189 від 23 жовтня 2019 року на суму 155 236,75 грн. (66 т асфальтобетонної суміші); видатковою накладною № 194 від 31 жовтня 2019 року на суму 211 686,48 грн. (90 т асфальтобетонної суміші); видатковою накладною №214 від 26 грудня 2019 року на суму 73 095,20 грн. (30.6 т асфальтобетонної суміші); довіреністю №28 від 10 червня 2019 року на отримання цінностей; довіреністю №59 від 03 жовтня 2019 року на отримання цінностей; податковою накладною №29 від 26.12.2019 року з відміткою про доставку контрагенту; податковою накладною №26 від 31.10.2019 року з відміткою про доставку контрагенту; податковою накладною №13 від 23.10.2019 року з відміткою про доставку контрагенту; податковою накладною №16 від 31.07.2019 року з відміткою про доставку контрагенту; податковою накладною №22 від 27.06.2019 року з відміткою про доставку контрагенту; виписками з особового банківського рахунку про часткову сплату відповідачем заборгованості за договором.

Оплату за отриманий товар відповідач здійснив частково, а дві вимоги (претензій) щодо оплати заборгованості проігнорував. Позивач вказує, що основна сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар станом на дату подання позовної заяви становить 477 986,31 грн.

Відповідно до п.9.2 договору за несвоєчасне виконання своїх зобов`язань щодо оплати Товару, відповідно до умов цього Договору Покупець сплачує Постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення до моменту фактичного повного виконання зобов`язання.

На підставі наведеної норми, позивач просить стягнути з відповідача 78 069,72 грн. нарахованої пені згідно здійсненого ним розрахунку.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача 10 349,23 грн. 3% річних та 7 635,50 грн. втрат від інфляції (розрахунок позивачем приведений в матеріалах справи).

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача 477 986,31 грн. основної заборгованості, 10 349,23 грн. - 3 % річних, 78 069,72 грн. - пені, 7 635,50 грн. - втрат від інфляції та судові витрати покласти на відповідача.

Правова позиція відповідача.

04.11.2020 р. відповідач в судове засідання з розгляду справи по суті явки свого представника не забезпечив, хоча належно був повідомлений про час, місце та дату судового засідання за адресою, відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 79034, м. Львів, вул. Навроцького, буд. 1 (докази містяться в матеріалах справи). Відповідач вимог ухвали суду від 05.08.2020 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, проти позову у визначеному Законом порядку не заперечив, не скористався своїми процесуальними правами як відповідач у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів в т.ч. оригіналів, суд встановив наступне.

21.06.2019 р. між Львівським комунальним підприємством "Шляхово-ремонтне підприємство Шевченківського району" (постачальник за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівська дорожня служба" (покупець за договором, відповідач у справі) укладено договір № 68. За змістом п. 1.1 договору № 68 від 21.06.2019 р. сторони узгодили, що Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором поставити асфальтобетон (надалі іменується товар), а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти й оплатити такий товар. Відповідно до п. 3.1 договору № 68 від 21.06.2019 р. сума договору складається з сумарних сум зазначених у видаткових накладних, що складені сторонами протягом терміну дії даного договору. Згідно з п.п. 4.1, 4.2, 5.1 договору № 68 від 21.06.2019 р. Товар вважається відпущений Продавцем з моменту передачі представнику Покупця на території заводу за адресою: м. Львів, вул. Пластова 13. Датою отримання Товару є дата накладної, що підтверджує його прийняття. Разом з Товаром Постачальник надає Покупцеві видаткову накладну. Після отримання Покупець зобов`язаний негайно її підписати та направити Постачальнику. Товар вважається поставленим з моменту його фактичного отримання Замовником та підписання Сторонами видаткової накладної. Перехід права власності на Товар та ризику псування Товару відбувається в момент фактичного отримання Товару. При цьому, моментом виконання зобов`язань Покупця щодо оплати Товару вважається момент поступлення грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника.

У пункті 6.1 договору № 68 від 21.06.2019 р. сторони передбачили, що розрахунки здійснюються шляхом 100% передплати з розрахункового рахунку покупця на розрахунковий рахунок постачальника.

У розділі 12 договору № 68 від 21.06.2019 р. сторони узгодили строк дії договору, зокрема, п.п. 12.1, 12.2 передбачено, що даний Договір набуває чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2019 року, та до повного виконання обов`язків за цим Договором. Даний договір може бути достроково розірваний за взаємною згодою Сторін.

Враховуючи правову природу договору № 68 від 21.06.2019 р., укладеного між Львівським комунальним підприємством "Шляхово-ремонтне підприємство Шевченківського району" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівська дорожня служба", кореспондуючи права та обов`язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини за договором поставки.

На виконання умов договору № 68 від 21.06.2019 р., позивачем згідно з видатковими накладними поставлено товар на загальну суму 617 986,31 грн. Відповідач частково розрахувався за поставлений товар на загальну суму 140 000,00 грн., що підтверджується виписками з особового рахунку, а саме: виписка/особовий рахунок з 29.07.2019 по 29.07.2019 на суму 50 000,00 грн., виписка/особовий рахунок з 05.09.2019 по 05.09.2019 на суму 50 000,00 грн., виписка/особовий рахунок з 13.11.2019 по 13.11.2019 на суму 40 000,00 грн.

Поставка товару здійснювалась позивачем за наступними видатковими накладними, а саме: видаткова накладна № 135 від 27.06.2019 р. на суму 97 510,20 грн., видаткова накладна № 163 від 31.07.2019 р. на суму 80 457,68 грн., видаткова накладна № 189 від 23.10.2019 р. на суму 155 236,75 грн., видаткова накладна № 194 від 31.10.2019 р. на суму 211 686,48 грн., видаткова накладна № 214 від 26.12.2019 р. на суму 73 095,20 грн. Поставка товару була здійснена позивачем на загальну суму 617 986,31 грн. Вказані видаткові накладні, згідно з якими відповідач отримував товар, долучені позивачем до матеріалів справи, підписані повноважними представниками сторін. До матеріалів справи відповідачем також долучено довіреності на отримання товару, а саме: довіреність № 28 від 10.06.2019 р., довіреність № 59 від 03.10.2019 р. та податкові накладні.

Внаслідок часткового виконання відповідачем зобов`язань за укладеним договором № 68 від 21.06.2019 р. виникла заборгованість за поставлений товар, яка на момент подачі позовної заяви становила 477 986,31 грн.

З метою досудового врегулювання спору з відповідачем, позивачем на адресу відповідача були направлені претензії з вимогою щодо оплати отриманого товару, а саме: претензія за вих.№ 135/04 від 03.04.2020 р.; претензія за вих. № 176/06 від 02.06.2020 р. Проте вказані претензії залишені відповідачем без відповіді та реагування.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За умовами ст.525 ЦК України та ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору тощо. Згідно ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч.2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Станом на день прийняття судом рішення у справі, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів щодо оплати заборгованості відповідачем не представлено, протилежного суду не доведено, а відтак заборгованість відповідача перед позивачем з основного боргу становить 477 986,31 грн., яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст.610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до пункту 9.2 договору № 68 від 21.06.2019 р. за несвоєчасне виконання своїх зобов`язань щодо оплати Товару, відповідно до умов цього Договору Покупець сплачує Постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення. Пеня нараховується Постачальником і сплачується Покупцем за весь період прострочення до моменту фактичного повного виконання зобов`язання.

Згідно із п. 9.2 договору № 68 від 21.06.2019 р. позивачем нараховано відповідачу по кожній окремо видатковій накладній за несвоєчасну оплату товару пеню у загальному розмірі 78 069,72 грн. Розрахунки долучено позивачем до матеріалів справи. Перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що такий проведений вірно, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України , боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст.625 ЦК України, позивачем на суму заборгованості нараховано 3% річних в розмірі 10 349,23 грн. та втрати від інфляції в розмірі 7 635,50 грн. по кожній окремо видатковій накладній згідно приведеного ним розрахунку (міститься в матеріалах справи). Суд звертає увагу, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу (п.4.1, п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань"). Крім цього, інфляційні втрати та відсотки річних не є способом забезпечення виконання зобов`язання, на відміну від пені, тому їх стягнення є допустимим незалежно від підстав/порядку їх застосування договором.

Розрахунки 3% річних та втрат від інфляції позивачем долучено до матеріалів справи. Суд, перевіривши, здійснений позивачем розрахунок 3% річних та втрат від інфляції, встановив, що такий проведений згідно з чинним законодавством, а відтак, і в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Станом на день прийняття рішення, доказів оплати зі сторони відповідача проведених позивачем нарахувань пені, 3% річних, втрат від інфляції та доказів в спростування наведених обставин суду не надано.

На час ухвалення рішення у справі у суду відсутні належні і допустимі докази того, що договір № 68 від 21.06.2019 р., укладений між сторонами у даній справі, визнавався судом недійсним, нікчемним чи неукладеним.

Щодо судових витрат .

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві від 22.07.2020 р. (за вх. № 2033 від 31.07.2020 р.) позивачем зазначено, що орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу, які планує понести позивач, становить 20 000,00 грн. Додатково при розгляді справи судом позивач може понести додаткові витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

Представником позивача на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. долучено до матеріалів справи наступні документи, а саме: договір надання правової допомоги № 186-0413 від 20.07.2020 р., який укладений між Львівським комунальним підприємством "Шляхово-ремонтне підприємство Шевченківського району" та Адвокатським об`єднанням Адвокатська компанія А.З. Партнери ; рахунок на оплату № 186-0413 від 22.07.2020 р., виставлений Адвокатським об`єднанням Адвокатська компанія А.З. Партнери ; звіт (деталізація рахунку № 186-0413 від 22.07.2020 р.), підготовлений адвокатом Шниром Я.Б.; акт виконаних робіт від 22.07.2020 р. на суму 20 000,00 грн.; платіжне доручення № 4953 від 22.07.2020 р. на суму 20 000,00 грн.; ордер серії ВС № 1025866 від 20.07.2020 р., який виданий Адвокатським об`єднанням Адвокатська компанія А.З. Партнери адвокату Шниру Ярославу Богдановичу.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Повноваження Шнира Ярослава Богдановича, як адвоката, підтверджені копією свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1757 від 13.10.2010 р., яке долучено до матеріалів справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні матеріали, клопотання та розрахунки по заборгованості готувалися адвокатом Шниром Я. Б., інтереси позивача в судових засіданнях у справі № 914/1925/20 представляв адвокат Шнир Я. Б.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Враховуючи статтю 28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.07.2020 р. між Львівським комунальним підприємством "Шляхово-ремонтне підприємство Шевченківського району" (замовник за договором) та Адвокатським об`єднанням Адвокатська компанія А.З. Партнери (виконавець за договором) укладено договір № 186-0413 надання правової допомоги. Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору № 186-0413 надання правової допомоги від 20.07.2020 р. сторони передбачили, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язується надати замовнику правову допомогу, а замовник зобов`язується сплатити виконавцю винагороду за надану правову допомогу. Надання правової допомоги за цим договором включає в себе надання наступних послуг без обмежень у повноваженнях: надання замовнику правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань; складення позовних заяв, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво у судах під час здійснення кримінального, цивільного, господарського, адміністративного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу долучено до матеріалів справи акт виконаних робіт від 22.07.2020 р. на суму 20 000,00 грн., який підписаний уповноваженими представниками сторін договору № 186-0413 надання правової допомоги від 20.07.2020 р. та підписи засвідчені печатками юридичних осіб.

У звіті (деталізація рахунку № 186-0413 від 22.07.2020 р.), який підготовлений адвокатом Шниром Я.Б., конкретизовано обсяг послуг, які надавались Адвокатським об`єднанням Адвокатська компанія А.З. Партнери ЛКП "Шляхово-ремонтне підприємство Шевченківського району" у даній справі, а саме: підготовка позовної заяви в Господарський суд Львівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська дорожня служба", вивчення і аналіз доказів, первинних документів, здійснення розрахунку заборгованості та штрафних санкцій (пеня, 3 % річних, інфляційні втрати), всього 8 год., на загальну суму 20 000,00 грн.

Вказані послуги були оплачені позивачем платіжним дорученням № 4953 від 22.07.2020 р. на суму 20 000,00 грн., засвідчена копія якого долучена позивачем до матеріалів справи. У вказаному платіжному дорученні в призначенні платежу вказано Правова (правнича) допомога згідно договору № 186-0413 від 20.07.2020 р. за період з 20.07.2020 р. по 21.07.2020 р. без ПДВ .

На час ухвалення рішення у даній справі від відповідача на адресу суду не поступало клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивача, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом 5 днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Подання такої заяви зобов`язує суд на підставі пункту 5 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України в рішенні призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати. Позивач подав відповідну заяву та необхідні докази у строк, визначений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Положення частин 2 та 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлюють, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з положеннями частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлена представником позивача сума на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є співмірною із складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання послуг, розмір витрат підтверджено поданими у справі доказами.

Відповідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009р., пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006р., пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р., пункті 268 рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" від 02.06.2014р., заява N 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Оцінивши наявні матеріали справи та беручи до уваги, що відповідач не заперечив проти суми заявленої позивачем до стягнення за надання професійної правничої допомоги, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. підлягають задоволенню.

Згідно із ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, які є предметом доказування у справі судом визнаються встановленими та позовні вимоги до відповідача щодо стягнення основного боргу в розмірі 477 986,31 грн., 10 349,23 грн. - 3 % річних, 78 069,72 грн. - пені, 7 635,50 грн. - втрат від інфляції є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними і допустимими доказами, а відтак підлягають задоволенню.

Судовий збір в розмірі 8 610,61 грн., відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача, так як спір виник з його вини і не погашено суму заборгованості на час ухвалення рішення у справі.

Керуючись ст. ст. 2 , 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, ч. 2 ст. 178, 202, ст.ст. 236-241, 327 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська дорожня служба" (79034, м. Львів, вул. Навроцького, буд. 1; код ЄДРПОУ №40068614) на користь позивача: Львівського комунального підприємства "Шляхово-ремонтне підприємство Шевченківського району" (79068, м. Львів, вул. Інструментальна, 13; код ЄДРПОУ № 03348946) 477 986,31 грн. основної заборгованості, 10 349,23 грн. - 3 % річних, 78 069,72 грн. - пені, 7 635,50 грн. - втрат від інфляції, 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 8 610,61 грн. понесених витрат на сплату судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст рішення складено та підписано 16.11.2020 р.

Суддя О.З. Долінська