Рішення

від 11.11.2020 по справі 927/6/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

11 листопада 2020 року м. Чернігівсправа № 927/6/20

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження господарську справу

за позовом: Заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури

вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000

в інтересах держави в особі

позивача: Боромиківської сільської ради Чернігівського району

вул. Музиченка, 17, с. Боромики, Чернігівський район, Чернігівська область, 15532

до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Десна"

вул. Нова, 2-А, с. Боромики, Чернігівський район, Чернігівська область, 15532

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області

проспект Миру, 14, м. Чернігів, 14000

про стягнення 48008,00грн

за участю представників:

від позивача: не прибув,

від відповідача: не прибув,

від третьої особи: Бойко Т.М.,

від прокуратури: Тишкевич Л.В. - прокурор

У судовому засіданні 11.11.2020 була проголошена вступна та резолютивна частини рішення на підставі ст.233, 240 Господарського процесуального кодексу України.

Заступником керівника Чернігівської місцевої прокуратури подано позов в інтересах держави в особі Боромиківської сільської ради Чернігівського району про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Десна" 48008,00грн шкоди, заподіяної державі внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Заявлений позов обґрунтований порушенням відповідачем земельного законодавства та невиконанням вимог припису Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 19.04.2018.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 10.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області. Провадження у справі №927/6/20 зупинено до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах Великою Палатою Верховного Суду у справі №912/2385/18.

Ухвалою суду від 31.07.2020 поновлено провадження у справі №927/6/20, підготовче засідання призначено на 26.08.2020, встановлено учасникам справи строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень, пояснень.

У підготовче засідання 26.08.2020 прибув прокурор, суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 16.09.2020, про що на електронну пошту сторін направлено ухвалу від 26.08.2020.

У підготовче засідання 16.09.2020 прибув прокурор та представник третьої особи, суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 07.10.2020, про що на електронну пошту сторін направлено ухвалу від 16.09.2020.

У підготовче засідання 07.10.2020 прибув прокурор та представник третьої особи, суд постановив протокольну ухвалу про продовження підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 21.10.2020, про що на адреси сторін направлено ухвалу від 16.09.2020.

У підготовче засідання 21.10.2020 учасники справи не прибули, суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 11.11.2020, про що на адреси сторін направлено ухвалу від 21.10.2020.

У судове засідання 11.11.2020 прибув прокурор та представник третьої особи.

Представники позивача та відповідача у судове засідання не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

За загальними принципами здійснення судочинства, що також відображені у ст. 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи, що відповідач своїм правом на подання відзиву у визначений судом у відповідності до господарського процесуального кодексу строк не скористався, що неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд відповідно до вимог ч. 9 ст. 165, ч.2 ст.178 та ч. 1 ст. 202 ГПК України вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представників позивача та відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до вимог Земельного кодексу України, Законів України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", "Про охорону земель", Положення про Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308, у зв`язку з виконанням плану роботи Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на II квартал 2018 року, в тому числі і щодо дотримання вимог земельного законодавства під час використання земель сільськогосподарського призначення державної власності (земель запасу, резервного фонду), як об`єктів перевірки, які не надані у власність, користування (оренду) на території Боромиківської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області на підставі наказу від 11.04.2018 №123-ДК проведена перевірка дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок історико-культурного призначення, як об`єктів перевірки на території Боромиківської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

Державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель на території Чернігівської області, головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель у Городнянському, Козелецькому, Куликівському, Менському, Ріпкинському, Чернігівському районах та м. Чернігові Управління контролю за використанням та охороною земель Ляшенком Антоном Сергійовичем за участю інженера-землевпорядника І категорії ДП "Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" Ніколаєнко Т.М., заступника директора Комунального закладу "Організаційно-методичний центр контролю та технічного нагляду закладів культури і туризму" Чернігівської обласної ради Коваленка І.О., 18.04.2018 проведено обстеження земельних ділянок: загальною площею 4,5423 га та загальною площею 3,3023 га, за результатами яких складено акти обстеження земельних ділянок № 123-ДК/31/АО/10/01/-18 та № 123-ДК/32/АО/10/01/-18 відповідно, в яких зафіксовано наступне.

Згідно проекту роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства "Десна" Чернігівського району Чернігівської області на північ від села Боромики розташовані земельні ділянки (на картографічних матеріалах проекту земельна ділянка №1 і №2), які належать до земель історико-культурного призначення. Рішення (накази) про надання зазначених вище земельних ділянок у користування не приймалися.

Також встановлено, що вказані земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які розташовані в єдиному масиві із земельними ділянками історико-культурного призначення, перебувають в оренді СТОВ "Десна", а саме земельні ділянки з кадастровими номерами: 7425581000:06:000:1228; 7425581000:06:0185; 7425581000:06:0186; 7425581000:06:0177; 7425581000:06:0162; 7425581000:06:0164.

Відповідно до інформації Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації на території Боромиківської сільської ради між селами Снов`янка та Петрове розташований ряд пам`яток археології, які на початку 1990-их років були нанесені на всі чергові карти землекористування Чернігівського району Чернігівської області та у всій проектній документації були віднесені до земель історико-культурного призначення з підтвердженням у формі 6-зем.

Так, відповідно до інформації одна із ділянок під №1 має назву поселення "Селище-1" II-V, XII-XIII ст., (№5116-Чр), розташоване на схід від північної околиці с. Снов`янка. Земельна ділянка під №2 має назву "Селище-2", 5-3 тис. до н.е., XXVI-XV, XI-IX ст. до н.е. (№5117-Чр), розташоване за 2,3 км на схід від північної околиці с. Снов`янка. Взяті на державний облік розпорядженням представника Президента України в Чернігівській області від 08.10.1993 №459.

В ході проведення перевірки на місцевості із залученням інженера-землевпорядника І категорії ДП "Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" Ніколаєнко Т.М., за допомогою GPS-приймача Торсоn GRS-1, та беручи до уваги матеріали роздержавлення земель та план паювання земель колишнього КСП "Десна", було встановлено, що вказані земельні ділянки історико-культурного призначення (ділянка №1, поселення "Селище-1", ділянка №2, поселення "Селище-2" ) є єдиним масивом із земельними ділянками (паями), фактично використовуються СТОВ "Десна" для вирощування сільськогосподарської культури - озимої пшениці на площі 4,5423 га та 3,3023 га відповідно без будь-яких на те правових підстав.

Також, були отримані письмові пояснення від голови Боромиківської сільської ради Шелупця В.М. про те, що вказані земельні ділянки історико-культурного призначення за межами населеного пункту обробляються СТОВ "Десна".

Таким чином, в акті встановлено, що дії СТОВ "Десна" в особі керівника ОСОБА_1. є самовільним зайняттям земельних ділянок державної власності історико-культурного призначення, площею 4,5423 га та 3,3023, чим порушено вимоги ст. 125,126 Земельного кодексу України.

19.04.2018 Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області винесено приписи, якими зобов`язано у 30-ти денний термін з дня отримання припису усунути виявлене порушення земельного законодавства при використанні вказаних земельних ділянок, тобто оформити правовстановлюючі документи на їх використання або звільнити самовільно зайняті земельні ділянки. В приписах визначено термін їх виконання - до 18.05.2018. Приписи вручено директору СТОВ Десна" ОСОБА_1. особисто.

Також 19.04.2018 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель на території Чернігівської області, головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель у Городнянському, Козелецькому, Куликівському, Менському, Ріпкинському, Чернігівському районах та м. Чернігові Управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області Ляшенком Антоном Сергійовичем складено протоколи про адміністративне правопорушення №123-ДК/0042П/07/01-18 та №123-ДК/0041П/07/01-18 та 26.04.2018 винесено постанову про закриття справи про адміністративне правопорушення, яке вчинив громадянин ОСОБА_1 та направлення матеріалів до правоохоронних органів у зв`язку з наявністю ознак кримінального правопорушення , передбаченого ст. 197-1 КК України.

Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області здійснено розрахунок розміру шкоди, заподіяної СТОВ "Десна" внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, що становить 48008,00грн.

Листом від 19.04.2018 № 19-25-0.446-169/90-18 вказаний розрахунок надіслано відповідачу. В листі також зазначено, що шкоду необхідно сплатити в добровільному порядку в 15-ти денний термін.

Листом від 10.01.2019 №03-18/21 Боромиківська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області повідомила, що СТОВ "Десна" не відшкодувало сільській раді заподіяні збитки, земельні ділянки історико-культурного призначення площею 7,8446 га не використовує.

Листом від 10.01.2019 №10-25-0.16-18/90-19 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області надало інформацію про те, що повторна перевірка щодо виконання вимог приписів, виданих директору СТОВ "Десна" ОСОБА_1. від 18.04.2018 не проводилась, що зазначені у приписах самовільно зайняті земельні ділянки звільнені та фактично не використовуються. Також щодо питання нездійснення захисту інтересів держави в суді Головне управління повідомило, що не може самостійно звернутись до суду, оскільки на сьогоднішній день відсутні кошторисні призначення по коду економічної класифікації видатків, що унеможливлює самостійну сплату судового збору для пред`явлення Головним управлінням позову до суду та представництва інтересів держави у суді.

Вказані обставини стали підставою для звернення прокурора з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд виходить з такого.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Визначенню порядку використання та складу земель історико-культурного призначення присвячена Глава 10 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст.53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Згідно зі ст. 54 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (ч.3 ст.78 Земельного кодексу України).

Суб`єктами права на землі державної власності згідно зі ст.80 Земельного кодексу України є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Порядок надання земельних ділянок державної форми власності у користування чи оренду передбачені ст.123, 124 Земельного кодексу України.

Згідно зі ст.125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають, в тому числі речові права, похідні від права власності: право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Будь-які докази на підтвердження факту набуття відповідачем речового права або ініціювання набуття такого права на спірні земельні ділянки історико-культурного призначення матеріали справи не містять.

Відповідно до ст.187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Статтею 188 Земельного кодексу України визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про охорону земель" охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Згідно зі ст.18-1, 19 Закону України "Про охорону земель", частиною першою ст.5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом, зокрема: проведення перевірок.

Згідно зі ст.10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право: безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, визначено, що Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

На території Чернігівської області відповідні повноваження здійснює Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

Виходячи з матеріалів перевірки, проведеної ГУ Держгеокадастру у Чернігівської області, встановлено користування СТОВ "Десна" земельними ділянками історико-культурного призначення без документів, які посвідчують відповідне право, що є порушенням вимог ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Статтею 211 Земельного кодексу України передбачено, що за самовільне зайняття земельної ділянки громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства.

За змістом статті 152 Земельного Кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст.56 Закону України "Про охорону земель", що кореспондується з положеннями статей 68-69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

У випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей 211, 212 Земельного кодексу України, статей 22, 623, 1166, 1172, 1192 Цивільного кодексу України особами, що її заподіяли.

За загальними положеннями статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено правило про загальний (генеральний) делікт, відповідно до якого будь-яка шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, повинна бути відшкодована особою, яка її завдала, в повному обсязі.

Отже, деліктна відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, вину, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача. За відсутності хоча б одного із цих складових правопорушення цивільно-правова відповідальність не настає.

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки відповідача та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

При цьому, як у випадках порушення зобов`язання за договором, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 Цивільного кодексу України) передбачає презумпцію вини правопорушника.

Аналогічні висновки Верховного Суду у постановах від 25.10.2018 №905/31/17, №904/6388/16, від 21.05.2018 №922/1017/17, від 13.11.2019 №927/234/18.

Враховуючи наведені вище нормативні приписи та встановлені обставини, суд доходить висновку, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження фактів протиправної поведінки відповідача у вигляді самовільного зайняття земельних ділянок історико-культурного призначення загальною площею 7,8446 га; наявності вини останнього; доведеності наявності відповідальності відповідача за вчинене правопорушення земельного законодавства.

Відповідачем не надано суду доказів на спростування вище встановлених фактів.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.06.2018 у справі №922/2879/17, у вирішенні питання про стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки юридичним та фізичним особам необхідно виходити з того, що розрахунок розміру такої шкоди проводиться територіальними органами Держгеокадастру на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 №963.

За змістом вказаної Методики, розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається для всіх категорій земель та для земель житлової та громадської забудови за встановленими формулами, закріпленими у п.4 Методики. Відповідно до п.4 Методики розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земель для всіх категорій земель (крім земель житлової та громадської забудови), визначається за такою формулою:

Шс = Пс x Нп x Кф x Кі , де

Шс - розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, гривень;

Пс - площа самовільно зайнятої земельної ділянки, гектарів;

Нп - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, визначений у додатку 1, з урахуванням переліків, наведених у додатках 2 і 3;

Кф - коефіцієнт функціонального використання земель, визначений у додатку 4;

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2007 та наступні роки, що визначається відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 №738.

Заявлений до стягнення розмір шкоди в сумі 48008,00грн ґрунтується на розрахунку розміру шкоди, заподіяної СТОВ "Десна" внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок історико-культурного призначення, що складений головним спеціалістом відділу контролю за використанням та охороною земель у Городняському, Козелецькому, Куликівському, Менському, Ріпкінському, Чернігівському районах та м. Чернігові управління контролю за використанням та охороною земель Ляшенком А.С.

Перевіривши наданий розрахунок, суд доходить висновку, що вищевказаний розрахунок розміру шкоди в сумі 48008,00грн здійснений правомірно на підставі п.4 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 №963.

Доказів оплати шкоди у сумі 48008,00грн відповідачем суду не надано.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд, але відповідач своїм правом щодо надання відзиву на позовну заяву та доказів, на спростування викладених в позовній заяві обставин, суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що заступником керівника Чернігівської місцевої прокуратури надано належні та допустимі докази, які підтверджують факт самовільного зайняття відповідачем земельних ділянок, внаслідок чого державі нанесено шкоду у розмірі 48008,00грн, та доведено наявність всіх умов для покладання на відповідача відповідальності за завдану шкоду, а саме вини відповідача, протиправної поведінки відповідача у вигляді недотримання вимог земельного законодавства, розміру завданої шкоди та наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Щодо правомірності звернення до суду заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури з позовом в інтересах держави суд зазначає наступне.

За змістом частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Передумовою участі органів та осіб, передбачених статтею 53 Господарського процесуального кодексу України в господарському процесі в будь-якій із п`яти форм є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тобто, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Так, відповідно до абзацу 1 частини 3 та абзаців 1, 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Звертаючись до суду з даним позовом, заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури посилається на ті обставини, що відповідачем неправомірно самовільно, без правовстановлюючих документів, зайнято земельну ділянку історико-культурного призначення на території Боромиківської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, що використовувалась останнім з метою засівання та збирання урожаю. За твердженням прокурора, самовільне зайняття земельної ділянки завдає шкоди інтересам держави, що полягає у неефективному використанні земельних ресурсів, невиконанні загальнодержавних програм використання та охорони земель, порушенні прав територіальної громади, безпідставному володінні та користуванні землями, їх забрудненні та виснаженні.

У зв`язку з тим, що Боромиківська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, не вжила належних заходів щодо стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, для усунення порушень інтересів держави та поновлення її прав, заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури звернувся до суду в інтересах держави відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

У Рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Оскільки "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Аналіз положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 13.11.2019 по справі № 904/5909/18.

Екстраполюючи вказані висновки на правовідносини, що склалися у даній справі, суд зазначає таке.

Заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури у позовній заяві зазначив, що наявність "інтересів держави" та суспільного інтересу обґрунтовується порушенням встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, а також тим, що держава зацікавлена у дотриманні вимог щодо відшкодування шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки. Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості у набутті і реалізації прав громадянами і юридичними особами. У той же час самовільне, всупереч визначеному законодавством порядку, використання земельних ділянок не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Самовільне використання відповідачем земельних ділянок сільськогосподарського призначення, грубо порушує інтереси держави у сфері контрою за використанням та охоронною земель та ефективного використання земельних ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Тому, в даному випадку наявний як держаний, так і суспільний інтерес.

Оскільки у даній справі мова йде про "перший виключний випадок", то заступником керівника Чернігівської місцевої прокуратури у позові зазначено, що уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах органом, виступає Боромиківська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області. Однак, остання за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, не вжила належних заходів щодо стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки для усунення порушень інтересів держави та поновлення її прав, у тому числі через суб`єктивні та об`єктивні причини, а саме: пасивність, бездіяльність, відсутність коштів на сплату судового збору тощо.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт не звернення до суду уповноваженого органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Так як, Боромиківською сільською радою Чернігівського району Чернігівської області, за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, не вчинено належних заходів щодо стягнення шкоди, враховуючи вказану вище позицію Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що у даній справі дійсно має місце "перший виключний випадок", який надає прокурору право звертатися до суду за відповідним захистом.

Таким чином, оскільки заступником керівника Чернігівської місцевої прокуратури у позовній заяві обґрунтовано наявність порушених інтересів держави, а даний випадок є виключним в розумінні Конституції України, Закону України "Про прокуратуру" та ГПК України, суд дійшов висновку про правомірне звернення до суду заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури з позовом в інтересах держави.

За таких обставин, позовні вимоги заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури про стягнення з відповідача 48008,00грн шкоди, заподіяної державі внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1921,00грн на користь Чернігівської обласної прокуратури, яка сплатила судовий збір у даній справі згідно платіжного доручення № 3335 від 23.12.2019, яке знаходиться у матеріалах даної справи.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Десна"

(вул. Нова, 2-А, с. Боромики, Чернігівський район, Чернігівська область, 15532, код ЄДРПОУ 03795537) на користь Боромиківської сільської ради Чернігівського району (вул. Музиченка, 17, с. Боромики, Чернігівський район, Чернігівська область, 15532, код ЄДРПОУ 04416619, р/р 31410611700530, одержувач платежу УК у Чернігівському районі/с. Боромики/24062200, ЄДРПОУ одержувача 38053813, МФО 853592) 48008,00грн шкоди, заподіяної державі внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

3. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Десна"

(вул. Нова, 2-А, с. Боромики, Чернігівський район, Чернігівська область, 15532, код ЄДРПОУ 03795537) на користь Чернігівської обласної прокуратури (рахунок 35215093006008, банк - Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172, одержувач - Чернігівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910114) 1921,00грн судового збору.

4. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено та підписано 16.11.2020.

Суддя В.В. Моцьор