Рішення

від 16.11.2020 по справі 910/11660/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.11.2020Справа № 910/11660/20

Господарський суд міста Києва у складі судді - Бондаренко-Легких Г. П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/11660/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСБУД ТБК" (08114, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Гореничі, вулиця Кленовий узвіз, будинок 6; ідентифікаційний код: 35040817)

До Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛМАКС СИСТЕМ" (03186, м. Київ, Чоколівський бульвар, будинок 1, квартира 11; ідентифікаційний код: 42867947)

Про стягнення 32 085, 57 грн.

Без виклику представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНСБУД ТБК" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛМАКС СИСТЕМ" (далі - відповідач) про стягнення з останнього 32085, 57 грн.

Позивні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч п. 3.7. Договору про надання послуг №2602/1 від 26.02.2019, не оплатив надані послуги в строк, обумовлений сторонами в договорі.

У зв`язку з викладеним, позивач просить стягнути з відповідача 32 085, 57 грн з яких: 29 700, 00 - основного боргу; 1 698, 78 грн - пені; 329, 32 грн - 3% річних; 387, 47 грн - інфляційні втрати. Позивач також просить суд покласти витрати по оплаті судового збору на відповідача.

14.08.2020 Господарський суд міста Києва ухвалою залишив позовну заяву без руху, та надав позивачу п`яти денний строк для усунення недоліків з моменту отримання ухвали.

01.09.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків, якою позивач усунув недоліки позовної заяви встановлені ухвалою суду від 14.08.2020.

07.09.2020 Господарський суд міста Києва ухвалою прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи №910/11660/20 ухвалив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановив відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

При цьому, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів ГПК України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 07.09.2020 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу відповідача, а саме: 03186, м. Київ, Чоколівський бульвар, будинок 1, квартира 11, однак, поштовий конверт (відправлення №0105475105750) повернувся з причини відсутності адресата за вказаною адресою.

Згідно із пунктом 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, в тому числі, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Зі змісту даної статті вбачається, що, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Також у відповідності до ч. 7 ст. 120 ГПК України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

У даному випадку судом враховано, що за приписами ч. 1 ст.9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2020 у справі № 910/11660/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень, яка опублікована та доступна до вільного перегляду з 08.09.2020.

Однак, у строк, встановлений ухвалою суду від 07.09.2020 відповідач не подав до суду відзив на позовну заяву або заяву про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, і за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, справа може бути розглянута за наявними у ній документами, відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Частиною 8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 26.02.2020 між ТОВ ДЕЛМАКС СИСТЕМ (замовник, надалі також - відповідач) та ТОВ ТРАНСБУД ТБК (виконавець, надалі також - позивач) укладеного Договір надання послуг №2602/1 (надалі - Договір), згідно умов п.1.1. якого виконавець зобов`язується за завданням замовника надавати послуги технікою, котра докладніше буде наведена в рахунках на оплату або акті наданих послуг, а замовник зобов`язується оплатити та прийняти виконані послуги на його об`єктах.

Як стверджує позивач, на виконання умов Договору, ним, 12.03.2020 та 18.03.2020 було надано послуги екскаватора відповідачу на сумарну суму 29 700, 00 грн., що підтверджується Актами надання послуг №58 від 12.03.2020 та №61 від 18.03.2020.

Втім, позивач, стверджує, що надані ним послуги екскаватора 12.03.2020 та 18.03.2020 відповідачем сплачені не були.

Окрім того, сторонами 18.03.2020 був складений та підписаний Акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.02.2020-18.03.2020 за Договором, що підтверджує наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 29 700, 00 грн.

У зв`язку із вище зазначеним, позивач просить стягнути з відповідача у судовому порядку 32 085, 57 грн., з яких: 29 700, 00 - основного боргу; 1 698, 78 грн - пені; 329, 32 грн - 3% річних; 387, 47 грн - інфляційні втрати.

Однак, суд встановив, що дійсний розмір позовних вимог становить 32 115, 57 грн. Однак, з огляду на те, що суд не може виходити за рамки позовних вимог, спір розглядається судом з урахуванням позовних вимог у розмірі встановленому позивачем - 32 085, 57 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази та наведені обґрунтування, суд, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що провадження у справі в частині стягнення 16 200, 00 грн. підлягає закриттю, а решта позовних вимог щодо стягнення 15 885,57 грн. частковому задоволенню на суму 15 735,04 грн., виходячи з наступного:

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в ГК України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Умовами п. 3.2. Договору встановлено - за попередньою згодою сторін, послуги оплачуються замовником на умовах 100 % попередньої оплати згідно рахунку на оплату за фактично надані послуги на підставі акту наданих послуг, в безготівковій формі на розрахунковий рахунок виконавцю.

Пунктом 3.4. Договору передбачено, що на підтвердження факту наданих послуг, сторони укладають Акт надання послуг, згідно змінних рапортів, протягом не більше 3 (трьох) календарних днів з моменту його підписання сторонами (або їх представниками на об`єкті).

Згідно пункту 3.7. Договору - остаточна оплата за надані послуги здійснюється згідно Акту наданих послуг протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту його підписання.

Факт надання послуг позивачем відповідачеві підтверджується наявними в матеріалах справи Актами наданих послуг №58 від 12.03.2020 на суму 16 200, 00 грн. та №61 від 18.03.2020 на суму 13 500, 00 грн. Зазначені акти наданих послуг підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками без зауважень.

Таким чином, судом встановлено, що загальна вартість наданих позивачем послуг відповідачеві становить 29 700, 00 грн., строк оплати яких у відповідності до п. 3.7. Договору настав.

Окрім того, в підтвердження наявності заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 29 700, 00 грн., позивачем подає підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками Акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.02.2020-18.03.2020.

Оскільки, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб, суд вважає, що поданий позивачем Акт є належним та допустимим доказом в підтвердження наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Однак, зі змісту заяви позивача від 01.09.2020 (отримана судом 03.09.2020) про усунення недоліків позовної заяви, вбачається, що позивач зазначає про часткову сплату заборгованості відповідачем 14.08.2020 за надані послуги згідно Договору в розмірі 16 200, 00 грн., що підтверджується копією виписки по рахунку позивача, яка сформована 27.08.2020.

Згідно ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, в тому числі, якщо відсутній предмет спору.

Разом з тим, суд зазначає, що припинення існування предмета спору у відповідній частині між сторонами відбулося в процесі розгляду справи, а на момент виникнення спору між сторонами відповідний предмет спору існував.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (п. 3, 4 ст. 231 ГПК України).

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Таким чином, відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами, а закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

В даному випадку предмет спору в частині стягнення основного боргу у розмірі 16 200, 00 грн. припинив існування в процесі розгляду справи, адже позивач звернувся до суду із позовом 05.08.2020 (отримано судом 07.08.2020), а відповідач частково погасив заборгованість за договором 14.08.2020.

З огляду на зазначене, провадження у справі №910/11660/0 в частині стягнення 16 200, 00 грн. основної заборгованості з відповідача підлягає закриттю, у зв`язку з відсутністю предмету спору у відповідній частині через часткове погашення заборгованості відповідачем в процесі розгляду справи.

Одночасно, суд вважає, що факт наявності основної заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 13 500, 00 грн. за надані послуги згідно Договору позивачем доведений наявними в матеріалах справи доказами, та відповідачем у встановленому порядку не спростований, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

З аналізу змісту позовної заяви вбачається, що позивачем у зв`язку з порушенням відповідачем встановлених п. 3.7. Договору строків оплати наданих послуг нараховано 1 698, 78 грн. - пені, 329, 32 грн. - 3 % річних та 387, 47 грн. - інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання . Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України).

Також за статтями 1 та 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, в обґрунтування розрахунку пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ позивач посилається на п. 5.2. Договору та нараховує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми неоплачуваних послуг.

Однак, дослідивши умови укладеного між сторонами Договору суд встановив, що п. 5.2. Договору передбачає конкретну форму відповідальності у вигляді штрафу , а не пені , за порушення термінів оплати замовником у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми неоплачуваних послуг.

Однак, встановлюючи буквальне значення умови п. 5.2. Договору, суд звертається до контексту вживання слів та виразів в умові п. 5.2. Договору, від чого безпосередньо залежить розуміння такої умови.

З огляду на що суд дійшов висновку, що розмір погодженої сторонами у Договорі штрафної санкції, обрахованої у відсотковому розмірі за кожен місяць прострочення, відповідає поняттю "пеня", оскільки обраховується за кожен день прострочення від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання. Зазначена в п. 5.2. Договору штрафна санкція як штраф, що по факту є пенею не перетворює її в штраф і на переконання суду не є підставою для відмови у стягненні штрафної санкції у разі прострочення виконання зобов`язання (сплати коштів).

Таким чином, суд перевіривши правильність нарахування пені позивачем в розмірі 1 686, 78 грн., дійшов висновку, що поданий позивачем розрахунок є арифметично правильним, боргові періоди визначені вірно, твердження позивача відповідачем не спростовані, а отже пеня підлягає стягненню з відповідача у розмірі визначеному позивачем.

Згідно приписів ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % суд дійшов висновку, що він є арифметично правильним, боргові періоди визначені вірно, розрахунок відповідачем не спростований, з огляду на що суд вважає його обґрунтованим, та таким, що підлягає стягненню у розмірі 329, 32 грн. визначеному позивачем.

При цьому, розрахунок інфляційних нарахувань поданий позивачем є помилковим. Суд здійснивши власний розрахунок в межах боргових періодів визначених позивачем за допомогою ІПС Ліга:Закон, суд встановив, що загальна сума інфляційних втрат становить 206, 94 грн., а не 387, 47 грн як визначено позивачем.

З огляду на що, з відповідача підлягає стягненню сума інфляційних втрат у розмірі 206,94 грн. визначеному судом.

Разом з тим, дослідивши подані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд констатує наступне:

Пунктом 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, опис наданих робіт , платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №372/1010/16-ц.

Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі 5 000, 00 грн, зокрема: Договору про надання правничої допомоги, Акту наданих послуг, рахунку та платіжного доручення.

З огляду на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами понесені витрати на професійну правничу допомогу, позовні вимоги в частині покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000, 00 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а отже покладаються на позивача.

Відповідно до приписів ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пункту 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені судом, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 13 500, 00 грн., 1 698, 78 грн - пені, 329, 32 грн. - 3 % річних та 206, 94 грн. - інфляційних втрат як такі, що є доведеними та обґрунтованими, відповідачем у встановленому порядку не спростовані, провадження у справі в частині стягнення 16 200, 00 грн. підлягає закриттю.

При цьому у зв`язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення 16 200 грн. основного боргу в зв`язку із відсутністю предмета спору позивачу підлягає поверненню 1061 грн. 30 коп. судового збору, для повернення якого ТОВ ТРАНСБУД ТБК із врахуванням положень п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" необхідно подати до суду відповідне клопотання, оскільки за його відсутності у суду відсутнє повноваження на здійснення такої процесуальної дії.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі №910/11660/20 в частині стягнення 16 200, 00 грн. закрити, у зв`язку з відсутністю предмету спору у відповідній частині.

2. В іншій частині позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСБУД ТБК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛМАКС СИСТЕМ" задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕЛМАКС СИСТЕМ" (03186, м. Київ, Чоколівський бульвар, будинок 1, квартира 11; ідентифікаційний код: 42867947) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСБУД ТБК" (08114, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Гореничі, вулиця Кленовий узвіз, будинок 6; ідентифікаційний код: 35040817) 13 500 (тринадцять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. - основного боргу, 1 698 (одна тисяча шістсот дев`яносто вісім) грн. 78 коп - пені, 329 (триста двадцять дев`ять) грн. 32 коп. - 3 % річних, 206 (двісті шість) грн.. 04 коп. - інфляційних втрат, а також 1 030 (одна тисяча тридцять) грн. 81 коп. - судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог про стягнення 150, 53 грн. - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г. П. Бондаренко-Легких