Рішення

від 01.10.2020 по справі 910/7299/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2020Справа № 910/7299/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , при секретарі судового засідання Стеренчук М.О. , розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" вул. Гоголівська буд.43 кв.2, м. Київ, 04053

до Київської міської ради вул. Хрещатик, 34, м. Київ, 01044

про розірвання договору оренди землі

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Гандзюк Т.О. - довіреність № 225-КМГ-4714 від 11.08.2020 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" 26.05.2020 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про розірвання договору оренди, а саме укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" та Київською міською радою договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), відповідно до запису від 06.09.2005 року за № 91-6-00481 у книзі записів державної реєстрації договорів, предметом оренди за яким є земельна ділянка загальною площею 1073 кв.м по вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі міста Києва за кадастровим номером 8000000000:91:165:0034.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на факт припинення ним як забудовником використання земельної ділянки згідно спірного Договору для будівництва житлового будинку внаслідок визначення балансоутримувача новозбудованого та прийнятого в експлуатацію житлово-офісного комплексу, у зв`язку з чим дія вказаного договору має бути припинена відповідно до ст. 19 Закону України "Про оренду землі".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/7299/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 24.06.2020 року.

В підготовчому засідання 24.06.2020 року судом протокольно оголошено перерву до 15.07.2020 року.

В судовому засіданні 15.07.2020 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/7299/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 27.08.2020 року.

В судових засіданнях 27.08.2020 року та 09.09.2020 року судом оголошено перерву по розгляду справи по суті до 09.09.2020 року та 01.10.2020 року.

У підготовчі засідання 24.06.2020 року та 15.07.2020 року прибули представники позивача та відповідача.

У засідання по розгляду справи по суті 27.08.2020 року та 09.09.2020 року з`явились уповноважені представники позивача та відповідача.

У засідання по розгляду справи по суті 01.10.2020 року з`явився уповноважений представник відповідача, представник позивача - не з`явився.

Про дату, час та місце проведення судового засідання 01.10.2020 року представник позивача повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою представника ТОВ "Бімекс - Плюс" про оголошення перерви б/н від 09.09.2020 року.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 24.06.2020 року через канцелярію суду 16.06.2020 року від позивача надійшли: на виконання вимог ухвали суду від 28.05.2020 року клопотання б/н від 15.06.2020 року про приєднання доказів до матеріалів справи, зокрема, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно по квартирах та приміщеннях, розташованих в житлово - офісному комплексі по вул. Гоголівська, 42 в м. Києві; клопотання б/н від 15.06.2020 року про збільшення судових витрат у справі, в якому повідомляє про отримання на виконання вимог ухвали суду від 28.05.2020 року витягу з Державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки, а також інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо квартир та приміщень, розташованих в житлово - офісному комплексі по вул. Гоголівська, 43 в м. Києві та понесення додаткових витрат в сумі 1955,03 грн., пов`язаних з отриманням доказів, в зв`язку з чим просить віднести вказану суму додатково до витрат позивача. Клопотання разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Від відповідача 19.06.2020 року через канцелярію суду надійшов відзив № 08/230-895 від 19.06.2020 року, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог позивача, посилаючись на ненадання останнім належних та допустимих доказів фактичного припинення права користування спірною земельною ділянкою та недотримання процедури внесення змін до спірного Договору. Окрім цього відповідач заперечує проти задоволення клопотання позивача про збільшення розміру понесених витрат, пов`язаних з розглядом справи, оскільки позивач мав надати всі докази для обґрунтування та доведення своїх позовних вимог разом з позовом, натомість необхідні докази були витребувані за ініціативою суду. Відзив разом з доданими до нього доказами судом долучений до матеріалів справи.

В судовому засіданні 24.06.2020 року представником позивача подано клопотання б/н від 24.06.2020 року про долучення документів до матеріалів справи, яке судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 15.07.2020 року від позивача 02.07.2020 року надійшла відповідь на відзив б/н від 02.07.2020 року, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, посилаючись на звернення до відповідача з пропозицією про розірвання договору та проектом відповідної додаткової угоди, а також надання доказів на підтвердження фактичного припинення права користування спірною земельною ділянкою. Відповідь на відзив разом з доказами направлення її на адресу відповідача долучена судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 01.10.2020 року від позивача через канцелярію суду надійшли 24.09.2020 року письмові пояснення б/н від 24.09.2020 року та 01.10.2020 року клопотання б/н від 01.10.2020 року про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю представника ТОВ "Бімекс-Плюс" прибути в судове засідання через необхідність участі у невідкладних слідчих діях. Клопотання та пояснення судом долучені до матеріалів справи.

За результатами розгляду вказаного клопотання позивача в судовому засіданні 01.10.2020 року судом протокольно відмовлено в його задоволенні у зв`язку з відсутністю будь-яких доказів на підтвердження обставин, зазначених в клопотанні як підстави для відкладення судового засідання.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, а також заяв по суті спору від сторін на час розгляду справи в судовому засіданні 01.10.2020 року до суду не надходило.

В судових засіданнях 27.08.2020 року та 09.09.2020 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях 27.08.2020 року, 09.09.2020 року та 01.10.2020 року проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 01.10.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як підтверджується матеріалами справи, на підставі рішення Київської міської ради від 25.09.2003 року за № 31-11/905 між Київською міською радою (орендодавець за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Бімекс-Плюс" (орендар з договором, позивач у справі) 13 серпня 2004 року був укладений Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 13 серпня 2004 року за реєстровим №840.

Згідно п.1.1 Договору орендодавець за Актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим Договором.

Об`єктом оренди відповідно до цього Договору є земельна ділянка із наступними характеристиками:

- місце розташування - на вул. Гоголівській, 43 (сорок три) у Шевченківському районі м. Києва;

- розмір - 1073 (одна тисяча сімдесят три) кв.м;

- цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово-офісного комплексу;

- кадастровий номер - 8000000000:91:165:0034 (п.2.1 Договору).

Відповідно до витягу з технічної документації №-1028874/2004 про нормативну грошову оцінку Земельної ділянки Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) від 23.07.2004 року за № 702 нормативна грошова оцінка Земельної ділянки становить 626706 (шістсот двадцять шість тисяч сімсот шість) грн. 92 коп. (п.2.2 Договору).

Згідно п.3.1 Договору договір укладено на 25 (двадцять п`ять) років.

Відповідно до п. 11.1 Договору всі зміни та/або доповнення до вказаного договору вносяться за згодою сторін. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до вказаного договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку.

Умовами розділів 4 - 13 Договору сторони узгодили оренду плату, умови використання та обмеження щодо використання земельної ділянки, умови і строки передачі земельної ділянки в оренду, умови її повернення, права та обов`язки сторін, зміну умов договору, його припинення і поновлення, відповідальність сторін тощо.

Договір підписаний представниками орендаря, орендодавця та засвідчений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Як визначено частиною 1 ст. 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендною землі регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатом аукціону.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди землі, зареєстрованого відповідно до закону.

Відповідно до п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі статтею 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування, а також здійснення контролю за використанням і охороною земель.

Аналіз норм Земельного кодексу України, а саме ст. ст. 93, 122-123, та ст. 16 Закону України Про оренду землі свідчить, що обов`язковою передумовою укладання, зміни або розірвання договору оренди землі є волевиявлення органу місцевого самоврядування, представлене у формі відповідного рішення.

Як зазначалось судом вище, рішенням Київської міської ради від 25.09.2003 року № 31-11/905 Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею вирішено передати ТОВ Бімекс-Плюс , зокрема, у довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,11 га для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово - офісного комплексу житлових на вул. Гоголівській, 43 в Шевченківському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови (0,09 га) та земель запасу житлової та громадської забудови (0,02 га), а також площею 0,11 га - у короткострокову оренду на 1,5 року (період будівництва) за рахунок земель міської забудови (0,10 га, в тому числі площею 0,08 га в межах червоних ліній) та за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови (0,01 га).

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Суд зазначає, що статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки визначено як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації права.

Так, укладений Договір був зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в книзі записів державної реєстрації договорів 06.09.2005 року за №91-6-00481.

Будь-які заперечення щодо порядку укладення та досягнення згоди по всіх істотних умовах Договору на час його підписання з боку сторін відсутні.

Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Як свідчать матеріали справи, у відповідності до умов Договору сторонами підписано Акт приймання - передачі земельної ділянки від 06.09.2005 року, копія якого наявна в матеріалах справи, згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв у своє володіння та користування вказану земельну ділянку.

За таких обставин, судом встановлено, що відповідачем виконано прийняті на себе зобов`язання по наданню в оренду земельної ділянки, обумовленої Договором, а позивачем, у свою чергу, прийнято вказану земельну ділянку площею 1073 кв.м без будь - яких зауважень.

Тобто, уклавши відповідний Договір оренди земельної ділянки Товариство з обмеженою відповідальністю „Бімекс-Плюс" набуло право здійснювати свою господарську діяльність на орендованій земельній ділянці згідно її цільового призначення, вказаного в Договорі, а саме для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово - офісного комплексу.

За змістом частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Враховуючи умови спірного Договору та дату його державної реєстрації, виходячи з положень статті 638 Цивільного кодексу України та статей 125, 126 Земельного кодексу України, останній укладений сторонами на 25 (двадцять п`ять років), тобто до 06.09.2030 року.

Як свідчать матеріали справи та зазначає позивач, будівництво об`єкту на спірній земельній ділянці завершилося, що підтверджується сертифікатом серії ІV №164143520093 Державної архітектурно-будівельної інспекції України 18.12.2014 року, виданим на підставі акту готовності об`єкту до експлуатації від 10.12.2014 року, та яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу) Будівництво житлово-офісного комплексу по вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі м. Києва (1-й та 2-й пусковий комплекс) проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил та підтверджено його готовність до експлуатації. Копія зазначеного сертифікату наявна в матеріалах справи.

Також сертифікатом Департаменту з питань державного архітектурно - будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) серії КВ № 162193391201 від 05.12.2019 року, виданим на підставі акту готовності об`єкта до експлуатації від 07.11.2019 року, засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу) Будівництво житлово-офісного комплексу по вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі м. Києва (3-й пусковий комплекс) проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Тобто, станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом завершено забудову земельної ділянки площею 1073 кв.м за кадастровим номером 8000000000:91:165:0034 та завершено її використання за цільовим призначенням в частині будівництва житлово - офісного комплексу.

Окрім цього, як зазначено позивачем та свідчать матеріали справи, 30.06.2000 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Бімекс-Плюс (замовник за договором, позивач у справі) та Приватним підприємством Будмаш (після зміни найменування та організаційно-правової форми - Товариство з обмеженою відповідальністю Будмаш-Сервіс ) (підприємство за договором) було укладено Договір №1 про дольову участь в будівництві житлового будинку по вул. Гоголівській, 43-А (далі - Договір № 1), відповідно до умов якого сторони здійснюють в порядку дольової участі проектування та будівництво цегляного житлово-офісного комплексу з підземною автостоянкою та офісними приміщеннями по вул. Гоголівській, 43-а в Шевченківському районі м. Києва і після закінчення будівництва об`єкту, отримують обумовлені цим договором площі.

Площа об`єкту між сторонами розподіляється наступним чином: замовник отримує 800 кв.м. загальної площі квартир об`єкту; 3 машино-місця підземної автостоянки. Підприємство отримує 3685 кв.м загальної площі квартир об`єкту; всі офісні та нежилі приміщення об`єкту та 18 машино-місць підземної автостоянки (п. 4.1 Договору в редакції додаткової угоди від 08.09.2005 року).

Пунктом 4.2 Договору № 1 передбачено, що при збільшенні чи зменшенні загальної площі об`єкту, відповідно пропорційно змінюється тільки площа підприємства, зазначена у п. 4.1.2 Договору.

Договір набуває чинності з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 9.1 Договору № 1).

Додатковою угодою від 04.07.2000 року сторонами погоджено доповнити розділ 5 Договору № 1 пунктом 5.2.3.1 такого змісту Відшкодувати замовнику витрати за резервування земельної ділянки на період будівництва .

Додатковою угодою від 15.05.2002 року сторонами погоджено п. 5.2.3.1 Договору № 1 викласти в наступній редакції: Оплатити вартість замовнику витрат за оформлення та резервування земельної ділянки на період будівництва, продовження терміну дії АПЗ, проходження містобудівної ради, отримання та подовження технічних умов. Дозволів, довідок, експертиз та погодження проекту .

Відповідно до Додаткової угоди від 18.02.2015 року про внесення змін та доповнень до Договору №1 від 30 червня 2000 року та протоколу розподілу квартир, нежитлових приміщень та машино-місць в житлово-офісному комплексі по вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі міста Києва від 18.02.2015 року: ТОВ Бімекс-плюс отримувало квартиру №2 загальною площею 89,9 кв.м; ПП Будмаш отримувало 57 квартир №№1 та 3-58, загальною площею 6563,4 кв.м; нежитлові приміщення №№59-63, загальною площею 503,7 кв.м; приміщення підземного паркінгу №64; машино-місця в паркінгу у кількості 46.

Так, відповідно до змісту протоколу від 18.02.2015 року розподілу квартир, нежитлових та машино-місць в житлово-офісному комплексі по вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі м. Києва, складеного на виконання Договору №1 від 30.06.2020 року про дольову участь в будівництві будинку, Товариству з обмеженою відповідальністю Бімекс-Плюс передано квартиру №2 загальною площею 89,9 кв.м, а решту 57 квартир, загальною площею 6563,4 кв.м, 5 нежитлових приміщень, загальною площею 503,7 кв.м та 46 машино-місць в паркінгу було передано Приватному підприємству Будмаш .

Факт передачі позивачеві квартири № 2 у житловому будинку № 43 по вул. Гоголівській, 43 у м. Києві та реєстрації ним відповідного права власності підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 17.07.2015 року № 40818190 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.07.2015 року № 40818375.

При цьому передача квартири № 18 у будинку № 43 по вул. Гоголівській в м. Києві, нежитлових приміщень № 59-63 у власність ПП "Будмаш", а також перебування решти 56 квартир у власності юридичної особи та фізичних осіб підтверджується наданими позивачем інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо квартир та приміщень, розташованих в житлово - офісному комплексі по вул. Гоголівська, 43 в м. Києві.

Розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 12.05.2015 року № 260 Про визначення балансоутримувача житлового будинку №43 на вулиці Гоголівській у Шевченківському районі міста Києва визначено Товариство з обмеженою відповідальністю Будмаш-Сервіс балансоутримувачем новозбудованого житлового будинку №43 на вулиці Гоголівській загальною площею 6 653,3 кв.м, разом з інженерними мережами, технічним обладнанням, конструктивними елементами, що забезпечують належне функціонування цього будинку та зобов`язано ТОВ "Будмаш-Сервіс" прийняти на баланс житловий будинок в установленому порядку.

Отже, як зазначається позивачем в позовній заяві та письмових поясненнях, внаслідок фактичного завершення будівництва, визначення ТОВ Будмаш-Сервіс як балансоутримувача спірного новозбудованого та прийнятого в експлуатацію житлово - офісного комплексу по вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі м. Києва, передачі приміщень у власність юридичних та фізичних осіб, позивач фактично припинив користування спірною земельною ділянкою під вказаним будинком.

Таким чином, оскільки починаючи з 05.12.2019 року, тобто з моменту засвідчення Департаментом з питань архітектурно - будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідності проектній документації закінченого будівництвом об`єкту та підтвердження його готовності до експлуатації сертифікатом серії КВ № 162193391201 від 05.12.2019 року, позивач не проводить забудову земельної ділянки 1073 кв.м за кадастровим номером 8000000000:91:65:0034 та не використовує її для будівництва об`єкту, не обслуговує та не володіє збудованими на ньому об`єктами, ТОВ Бімекс-Плюс 21.04.2020 року звернулося до відповідача листом із пропозицією про дострокове припинення Договору на підставі ч. 2 ст. 19 Закону України Про оренду землі , долучивши до вказаного листа відповідні докази введення будинку в експлуатацію, передачу його на обслуговування іншій організації - балансоутримувачу та проект відповідної додаткової угоди про розірвання Договору оренди земельної ділянки від 13.08.2004 року.

Факт надсилання вказаного листа на адресу Київської міської ради 21.04.2020 року підтверджується наявною в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 21.04.2020 року, опису вкладення в цінний лист від 21.04.2020 року та накладної № 0318622071290.

За результатами розгляду звернення позивача Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом № 05716-8930 від 19.05.2020 року повідомив ТОВ "Бімекс-Плюс", що дострокове розірвання спірного Договору за згодою сторін можливе при виникненні відповідного права на земельну ділянку у нових власників (балансоутримувачів) розташованої на земельній ділянці нерухомості.

Таким чином, спір у справі виник у зв`язку з тим, що за твердженням позивача після завершення будівництва на спірній земельній ділянці та отримання сертифікату від 05.12.2019 року, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації, а також передачі збудованих об`єктів на баланс для обслуговування балансоутримувачу ТОВ Будмаш-Сервіс , позивач припинив використання орендованої земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації житлово-офісного комплексу, що свідчить про наявність правових підстав для припинення спірного Договору оренди в судовому порядку у зв`язку з закінченням будівництва на підставі ч. 2 ст. 19 Закону України Про оренду землі .

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто закріплена вказаною нормою презумпція правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права і обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Отже, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.01.2018 року у справі №203/2612/13-ц, від 19.06.2018 року у справі №5023/3905/12.

Доказів визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки від 13.08.2004 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін також відсутні.

Так, згідно положень частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

За приписами ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як визначено ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В силу ст. 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відповідно до частини 5 статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Стаття 1 Закону України "Про землеустрій" містить визначення поняття "цільове призначення земельної ділянки", згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Згідно п. 2.1 укладеного між сторонами Договору визначено цільове призначення спірної земельної ділянки для будівництва, експлуатація та обслуговування житлово - офісного комплексу.

Згідно ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За змістом частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Судом встановлено, що строк дії спірного Договору оренди - до 06.09.2030 року.

При цьому умовами п. 8.4 спірного Договору передбачений обов`язок орендаря завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, але не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації Договору.

Пунктом 11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 визначено, що датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Наразі, як встановлено судом, в грудні 2019 року позивач як замовник будівництва, яке проводилось за дольової участі ТОВ "Будмаш", повністю завершив будівництво на спірній земельній ділянці відповідно до містобудівної та проектної документації, що підтверджується сертифікатами відповідності закінченого будівництвом об`єкту проектній документації та його готовності до експлуатації.

Таким чином, Державна архітектурно-будівельна інспекція України засвідчила відповідність закінчених будівництвом об`єктів проектній документації та підтвердила їх готовність до експлуатації.

Окрім цього, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на передачу збудованих об`єктів житлово - офісного комплексу на баланс для обслуговування Товариству з обмеженою відповідальністю Будмаш-Сервіс відповідно до розпорядження № 260 від 12.05.2015 року Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.

На підтвердження факту передачі збудованих об`єктів на обслуговування балансоутримувачу позивачем надані, зокрема, укладені між ТОВ Будмаш-Сервіс як балансоутримувачем будинку та ТОВ Бімекс-плюс договори про надання житлово-комунальних послуг: Договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення від 19.10.2015 року, Договір про надання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території від 19.10.2015 року, Договір на компенсацію витрат за користування електроенергією та спільне використання електромереж від 05.11.2015 року, а також складені на їх виконання акти надання послуг за період травень - серпень 2020 року.

Додатково на підтвердження перебування збудованого житлово - офісного комплексу на балансі та утриманні ТОВ "Будмаш-Сервіс" позивач посилається на складений Шевченківським РУ ГУ ДСНС України у м. Києві за результатами перевірки житлового будинку за адресою вул. Гоголівська, 43 у Шевченківському районі м. Києва, щодо додержання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки Акт № 432 від 23.11.2018 року, а також рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18.12.2017 року у справі № 761/41677/16-ц, від 18.02.2020 року у справі № 761/2682/19 про стягнення заборгованості за житлово - комунальні послуги, рішення Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року у справі № 910/9920/20 про стягнення з балансоутримувача збитків у розмірі сплаченої позивачем орендної плати.

Так, право оренди земельної ділянки, відповідно до глави 15 Земельного кодексу України, є складовою права користування землею.

Враховуючи, що право оренди земельної ділянки, яке є складовою права користування землею - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України), його припинення полягає в припиненні правовідношення, на підставі якого воно виникло.

Припинення правовідношення є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Припинення правовідношення, яке виникло на підставі договору, здійснюється шляхом розірвання договору.

При цьому, згідно з частиною третьою статті 653 Цивільного кодексу України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов`язання змінюється або розривається з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. У зв`язку з цим Договір підлягає розірванню з моменту набрання рішенням законної сили.

Суд зазначає, що згідно статті 291 Господарського кодексу України (далі - ГК України) одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Частинами 1, 2 статті 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, іншою особою, а також в інших випадках, передбачених законом.

В свою чергу умовами пункту 11.4 Договору передбачена можливість припинення договору шляхом розірвання цього договору за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Положеннями частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Таким чином, припинення земельних орендних правовідносин може відбуватися як у добровільному порядку за згодою сторін, за їх волевиявленням, так і у встановлених законодавством випадках на вимогу однієї з сторін за рішенням суду незалежно від волевиявлення іншої сторони, в тому числі й органу місцевого самоврядування, як органу розпорядження землею.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про оренду землі" після завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію добросовісний орендар земельної ділянки, наданої для потреб будівництва та обслуговування відповідного об`єкта, має право на першочергове укладення договору оренди землі на строк до 50 років або припинення дії договору оренди землі.

Таким чином, право позивача (як добросовісного орендаря) на припинення дії договору оренди землі у зв`язку із завершенням будівництва на підставі частини 2 статті 19 Закону України "Про оренду землі" способом його розірвання диспозитивно унормовано законом.

В свою чергу суд, осмислюючи теоретичні положення законодавства, здійснює їх тлумачення крізь призму їх реального застосування. Отже, у даному випадку, припинення орендарем користування спірною земельною ділянкою у зв`язку з закінченням будівництва об`єкту повинно розглядатись в контексті всіх складових цільового використання, в тому числі експлуатації та обслуговування збудованого житлово - офісного комплексу.

Як зазначено Верховним Судом в постановах від 27.03.2019 року у справі № 925/315/18 та від 04.03.2020 року у справі № 910/7294/19, сам факт завершення будівництва не свідчить про факт припинення користування орендарем наданою йому для будівництва земельною ділянкою, що є підставою для розірвання договору оренди землі на підставі закону та ці події, як правило, не співпадають в часі. Факт припинення користування земельною ділянкою може бути підтверджений, зокрема, доказами передачі права власності на новозбудований об`єкт нерухомості іншій особі, передачі новозбудованого багатоквартирного будинку на баланс ОСББ чи іншої експлуатуючої організації, оформлення права власності, оренди чи постійного користування на земельну ділянку в порядку, встановленому статтями 41, 42 Земельного Кодексу України.

Згідно ст. 11 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" балансоутримувач забезпечує управління житловим комплексом.

У разі якщо у новозбудованому будинку власники квартир, приміщень протягом двох місяців після підписання акта державної приймальної комісії не створюють об`єднання і не приймають на баланс основні фонди, сільська, селищна, міська рада може своїм рішенням призначити балансоутримувача.

Призначений балансоутримувач здійснює свої повноваження по забезпеченню управління будинком до прийняття будинку на баланс об`єднанням. Витрати на здійснення цих функцій управління розподіляються між власниками пропорційно площі приміщень, що перебувають у їх власності.

Рішенням Київської міської ради від 15.12.2011 року № 844/7080 Про впорядкування прийняття до комунальної власності житлового фонду, гуртожитків, інженерних мереж та об`єктів соціальної інфраструктури делеговано районним в місті Києві державним адміністраціям право визначати балансоутримувачів прийнятих в експлуатацію новозбудованих та реконструйованих житлових будинків та відомчих житлових будинків (у яких житлові приміщення квартир приватизовані) разом з інженерними комунікаціями, технічним обладнанням, конструктивними елементами та інше, що забезпечують належне функціонування цих будинків, в яких не створені об`єднання співвласників багатоквартирних будинків.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, пунктом 2 розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 12.05.2015року № 260 Про визначення балансоутримувача житлового будинку №43 на вулиці Гоголівській у Шевченківському районі міста Києва ТОВ Будмаш - Сервіс визначено балансоутримувачем новозбудованого житлово - офісного комплексу та зобов`язано останнього прийняти на баланс житловий будинок в установленому порядку.

Таким чином, на виконання зазначеного розпорядження органу виконавчої влади № 260 від 12.05.2015 року балансоутримувач - ТОВ Будмаш - Сервіс зобов`язаний був прийняти на баланс житловий будинок разом з інженерними мережами, технічним обладнанням та конструктивними елементами, що забезпечують належне його функціонування, документально засвідчивши факт прийняття об`єкту на баланс відповідним актом приймання - передачі, складеним та підписаним належним чином.

Проте, в матеріалах справи відсутні та позивачем не надані суду акти передачі об`єкту будівництва на баланс ТОВ Будмаш-Сервіс , на факті якого наголошує позивач, та які достеменно свідчать про припинення орендарем використання орендованої земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлово - офісного комплексу та неможливість використання її позивачем.

Зокрема, надані позивачем копії укладених ТОВ "Будмаш - Сервіс" договорів про надання житлово-комунальних послуг не можуть бути розцінені судом в якості належних та допустимих доказів перебування об`єкту будівництва - житлово - офісного комплексу за адресою вул. Гоголівська, 43 у Шевченківському районі м. Києва, позаяк правочини передбачають надання послуг тільки за квартирою № 2, яка належить на праві власності позивачеві.

Окремо суд звертає увагу на відсутність протягом розгляду справи клопотань позивача про витребування доказів передачі на баланс ТОВ "Будмаш - Сервіс" об`єкта будівництва, а також інформації щодо направлення відповідних адвокатських запитів з метою отримання доказів тощо.

Разом з тим з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень, а також з метою всебічного, а також повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи, оцінки та дослідження доказів суд неодноразово оголошував перерву в судових засіданнях як під час підготовчого провадження у справі, так і під час розгляду справи по суті.

В свою чергу щодо посилання позивача на встановлення преюдиціальних обставин передачі будинку на баланс експлуатуючій організації - ТОВ Будмаш-Сервіс на рішення судів, зокрема, Господарського суду міста Києва у справі та Шевченківського районного суду м. Києва, суд зазначає, що частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи тощо.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Водночас, передбачене ст. 75 ГПК України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях з інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Таким чином, суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати спірні правовідносини та дійти власних висновків щодо спору із застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

В контексті вищезазначеного суд звертає увагу, що у вказаних рішеннях судів в якості доказів перебування ТОВ "Будмаш-Сервіс" в статусі балансоутримувача будинку за адресою вул. Гоголівська, 43 у Шевченківському районі м. Києва зазначається про розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 12.05.2015 року №260 Про визначення балансоутримувача житлового будинку №43 на вулиці Гоголівській у Шевченківському районі міста Києва та Статут товариства.

Окрім цього доказів набрання чинності рішенням Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 року у справі № 910/9920/20 позивачем суду не надано, а також у справі № 761/2682/19 ухвалою Київського апеляційного суду від 30.07.2020 року відкрито апеляційне провадження.

В свою чергу, встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Як зазначалось судом вище, позовні вимоги позивача ґрунтуються на факті завершення будівництва на земельній ділянці, введення новозбудованого житлово - офісного комплексу в експлуатацію та передачу будинку на баланс підприємству - балансоутримувачу ТОВ "Будмаш з- Сервіс", у зв`язку з чим дія вказаного Договору має бути припинена відповідно до ст. 19 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1 Закону України "Про інформацію" документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

При цьому суд звертає увагу на визначений приписами ч. 2 ст. 80 ГПК України обов`язок позивача подати докази разом з поданням позовної заяви.

В свою чергу збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ГПК України (ч. 1 ст. 14 ГПК України).

Враховуючи вищенаведене, а також предмет та підстави позову про розірвання Договору, якими є завершення будівництва житлово - офісного комплексу, введення об`єкту будівництва в експлуатацію та передача його на баланс ТОВ "Будмаш - Сервіс", за результатами аналізу наявних матеріалів справи встановлені фактичні обставини не надають суду можливості дійти беззаперечних висновків про приймання об`єкту будівництва на баланс балансоутримувачем у встановленому законом порядку, відповідно, позовні вимоги про розірвання спірного Договору оренди з підстав, наведених позивачем, тобто припинення використання земельної ділянки, задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також у зв`язку з відсутністю фактичних обставин, з якими закон пов`язує розірвання договору і настання відповідних юридичних наслідків, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову повністю з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Враховуючи висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору та витрати, пов`язані з витребуванням доказів покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16 листопада 2020 року.

Суддя А.М.Селівон