Рішення

від 17.11.2020 по справі 910/13982/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.11.2020Справа № 910/13982/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукор" (03179, м. Київ, вул. Брест-Литовське шосе, 8А)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича Компанія "СТАЛЬІНВЕСТ" (03113, м. Київ, пров. Артилерійський, 5А, офіс 11)

про стягнення 37 951,71 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукор" до Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробнича Компанія "СТАЛЬІНВЕСТ" про стягнення 37 951,71 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі виставленого відповідачем рахунку №14043 від 29.05.2020, ТОВ "Дукор" здійснило оплату за товар. Проте, ТОВ "Виробнича Компанія "СТАЛЬІНВЕСТ" так і не виконало зобов`язання щодо поставки оплаченого товару. З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача з вимогами про поставку товару або повернення попередньої оплати, проте вимоги залишені без задоволення. А тому, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 37 951,71 грн, з яких: 37 836,65 грн - основна сума боргу, 115,07 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2020 суд відкрив провадження у справі №910/13982/20 та вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ "Виробнича Компанія "СТАЛЬІНВЕСТ" отримало ухвалу суду про відкриття провадження у справі 29.09.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0105471469579.

Згідно із п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідно до ч. 9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дукор" (надалі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича Компанія "СТАЛЬІНВЕСТ" (надалі - відповідач, постачальник) була досягнута усна домовленість про поставку товару.

На підтвердження досягнутої домовленості та виставленого відповідачем рахунку №14043 від 29.05.2020 позивачем було здійснено попередню оплату за арматуру та доставку на загальну суму 37 836,65 грн, про що свідчить платіжне доручення №3646 від 09.06.2020.

За доводами позивача, відповідач в порушення досягнутих домовленостей не виконав своїх зобов`язання щодо поставки оплаченого позивачем товару, що стало наслідком звернення позивача до відповідача з листами-вимогами вих. №8/07/20-1 від 08.07.2020 та вих. №13/07/20-1 від 13.07.2020 про здійснення поставки товару або повернення попередньої оплати.

З поштових повідомлень про вручення №0311518263825 та №0311518265941 вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробнича Компанія "СТАЛЬІНВЕСТ" були отримані вищевказані листи-вимоги 22.07.2020, проте, залишені без відповіді та задоволення.

Вищенаведене стало підставою для звернення позивача з позовом до суду про стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 37 836,65 грн та 3% річних у розмірі 115,07 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 вказаної статті ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Вчинені сторонами дії, які полягали у виставленні відповідачем рахунку №14043 від 29.05.2020 на оплату арматури в асортименті у кількості 2,845 т. на загальну 36 736,65 грн та доставки товару на суму 1100,00 грн, та повній його оплаті позивачем згідно платіжного доручення №3646 від 09.06.2020, свідчать про вчинення сторонами у спрощений спосіб правочину, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що згідно платіжного доручення №3646 від 09.06.2020 позивач здійснив попередню оплату у розмірі 37 836,65 грн, за наслідками якої відповідач повинен був виконати доставку оплаченого Товариством з обмеженою відповідальністю "Дукор" товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 ЦК України.

На підставі ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що з метою досудового врегулювання спору позивач направляв на адресу відповідача листи-вимоги вих. №8/07/20-1 від 08.07.2020 та вих. №13/07/20-1 від 13.07.2020 про здійснення поставки товару, зокрема, у строк не пізніше 26.07.2020 та 01.08.2020 відповідно, або повернення грошових коштів за оплачений товар у вказаний строк.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як встановлено судом, вищевказані листи були отримані відповідачем 22.07.2020, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, проте, станом на момент розгляду спору, залишені без відповіді та задоволення.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Враховуючи наведені правові норми та зважаючи встановлені судом обставини справи, а саме: одержання відповідачем повної суми попередньої оплати вартості товару та доставки на підставі рахунку №14043 від 29.05.2020, не виконання відповідачем свого обов`язку щодо доставки позивачу оплаченого товару, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича Компанія "СТАЛЬІНВЕСТ" грошових коштів у розмірі 37 836,65 грн.

Крім того, позивач також просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 115,07 грн, нарахованих за період прострочення з 02.08.2020 по 07.09.2020.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом встановлено, що відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 115,07 грн, суд встановив, що останній є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не надано суду жодних доказів належного виконання зобов`язань щодо поставки товару, як і не надано доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення суму заборгованості.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукор" у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236 - 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича Компанія "СТАЛЬІНВЕСТ" (03113, м. Київ, пров. Артилерійський, буд. 5А, офіс 11, ідентифікаційний код 43025856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукор" (03179, м. Київ, вул. Брест-Литовське шосе, буд. 8А, ідентифікаційний код 39069054) заборгованість у розмірі 37 836 (тридцять сім тисяч вісімсот тридцять шість) грн 65 коп., 3 % річних у розмірі 115 (сто п`ятнадцять) грн 07 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 17.11.2020

Суддя Л. Г. Пукшин