Рішення

від 10.11.2020 по справі 923/583/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2020 року Справа № 923/583/20

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. , за участю секретаря судового засідання Борхаленко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Токарівське", с. Токарівка Білозерського району

до відповідача: Голопристанської державної нотаріальної контори Херсонської області, м.Гола Пристань

про визнання неправомірним та скасування реєстраційного запису

представники сторін не з`явились

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Токарівське" (код ЄДРПОУ: 32877482) звернулось до Господарського суду Херсонської області із позовною заявою до Голопристанської державної нотаріальної контори Херсонської області (код ЄДРПОУ: 35074558) про визнання неправомірним та скасування в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис № 3300743, зареєстрований 06.06.2006 року реєстратором - Голопристанською державною нотаріальною конторою, про заборону на нерухоме майно під назвою цілісний майновий комплекс пансіонат "Морський", яке розташоване за адресою: Херсонська область, Голопристанський район, с. Залізний Порт, вул. Морська, 14, на підставі договору застави №319 від 20.04.2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Ноздрачовою В.Д.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на положення ст.ст. 321, 391 Цивільного кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2020 визначено суддю по справі - Ярошенко В.П.

Ухвалою суду від 23.06.2020 суд прийняв позовну заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Токарівське" до розгляду та відкрив провадження у справі. Розгляд справи № 923/583/20 визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 23.07.2020 продовжено строк проведення підготовчого засідання та відкладено підготовче засідання до 15.09.2020 о 10:30 год.

15.09.2020 судове засідання не відбулося, у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному.

Ухвалою суду від 18.09.2020 судове засідання призначено на 15.10.2020 о. 10:00.

Ухвалою суду від 15.10.2020 суд закрив підготовче провадження у справі № 923/583/20 та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.11.2020 о 11:00.

30.10.2020 відповідач надіслав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату посилаючись на Постанову кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2020 р. № 956, якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених карантинних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2" із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2020 р. № 956, якою загальнонаціональний карантин продовжено до 31 грудня 2020 року.

Розглянувши подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Так, Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до приписів статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 26.05.2020р. по справі №1-24-7-5/297-06/7817 дійшов висновку, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Цей Закон набрав чинності 17.07.2020, відповідно встановлений Законом 20-денний термін для продовження процесуальних строків закінчився 06.08.2020.

Крім того, на виконання Закону України від 30.03.2020 № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" та відповідно до пункту 10 частини 1 статті 152, частини 5 статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус судів" Державна судова адміністрація України наказом від 08.04.2020 №169 затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду.

Отже, представника відповідача не було позбавлено права приймати участь в судових засіданнях у режимі відеоконференцзв`язку поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Господарський процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

При цьому, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано під час розгляду справи, обумовлені чинним Господарським процесуальним кодексом України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Враховуючи наведене, у суду відсутні підстави для відкладення судового розгляду справи, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню.

Відповідачем відзиву на позовну заву не надано.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Отже, не надання відповідачем відзиву на позовну заяву не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, а також приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами, відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

10.11.2020 за вх. № 2/2369/20 до суду від позивача надійшла заява щодо проведення судового засідання без участі представника позивача та задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності надані докази, суд

в с т а н о в и в:

Матеріали справи свідчать, що Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Токарівське" на підставі договору купівлі-продажу від 28.07.2004 року належить на праві власності цілісний майновий комплекс пансіонат "Морський", розташований по вул. Морській, 14 у с.Залізний Порт Голопристанського району Херсонської області.

Позивач зазначає, що у ході відновлення частково втраченої технічної та правовстановлюючої документації на підприємстві, було встановлено, що на даний об`єкт нерухомості накладено заборону на відчуження.

Так, у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься запис про заборону на нерухоме майно (реєстраційний номер обтяження - 3300743), зареєстрований 06.06.2006 року Голопристанською державною нотаріальною конторою. Підставою для обтяження зазначено договір застави №319 від 20.04.2000 року, власником належного СТОВ "Токарівське" майна вказано ТОВ фірму "Луна ЛТД".

Крім того, позивач зазначає, що в Голопристанській державній нотаріальній конторі його письмове звернення з даного питання приймати відмовилися. Після чого, позивач направив звернення поштою, проте відповіді так і не отримав.

Матеріали справи містять скаргу на дії Голопристанської державної нотаріальної контори, за наслідками розгляду якої, позивач отримав лист за підписом заступника начальника міжрегіонального управління у Херсонській області від 13.03.2020 року №07.2-17/592, з якого вбачається, що даний орган порушень в діях Голопристанської державної нотаріальної контори не вбачає.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону України "Про нотаріат", нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра юстиції України.

Відповідно до п.2.1 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 року №31/5, у редакції від 24.10.2004 року, чинній на час внесення зазначеного запису (далі - Положення), підставами для внесення до реєстру заборон відомостей про накладення заборони та арештів на об`єкти нерухомого майна є:

- накладення державною нотаріальною конторою або приватним нотаріусом - Реєстратором заборони відчуження на об`єкти нерухомого майна;

- заява про реєстрацію обтяження об`єкта нерухомого майна, що подається уповноваженою особою (коло яких перелічено);

- постанови органів державної виконавчої служби про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, складені відповідно до Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.99 № 74/5.

З матеріалів справи вбачається, що всупереч даній нормі, як вбачається з зазначеного вище запису №3300743 про заборону на нерухоме майно, до реєстру його внесено Голопристанською державною нотаріальною конторою за її ж власною ініціативою (заявник - Голопристанська державна нотаріальна контора Негра О.А.).

Суд вважає безпідставним посилання на договір застави від 20.04.2000 року враховуючи наступне.

Згідно з п.2.2 Положення, заява, на підставі якої вноситься відповідний запис до реєстру про накладення заборони, надсилається Реєстратору в день накладення такої заборони. Відповідно до п.2.5 Положення, відомості про накладені на об`єкти нерухомого майна вносяться Реєстратором до Реєстру заборон у день їх надходження.

Аналогічні положення містилися в Положенні і в редакції від 03.09.1999 року, яка була чинна на час укладення договору застави від 20.04.2000 року.

Тобто, внесення запису до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у 2006 році на підставі документа 2000 року суперечить викладеному вище порядку і є грубим порушенням діючого законодавства та прав власника майна, яке обтяжується.

Щодо зазначених у листі територіального управління Мін`юсту пояснень дій відповідача, суд вважає їх такими, що не відповідають ні нормам законодавства, ні фактичним обставинам справи.

По-перше, нормативні акти, на підставі яких управлінням здійснювався аналіз правомірності дій відповідача, втратили чинність не лише станом на 06.06.2006 року, але і станом на 20.04.2000 року. І сама реєстрація заборони відчуження вже здійснювалася в іншому, ніж зазначає управління порядку.

По-друге, станом на 28.07.2004 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна будь-яких заборон та арештів на зазначене майно не було, що засвідчується відповідним написом нотаріуса у договорі купівлі-продажу. А відтак твердження управління про перенесення даних з однієї бази до іншої є безпідставним, оскільки не підтверджуються документально та очевидно не відповідають фактичним обставинам.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Голопристанською державною нотаріальною конторою безпідставно та неправомірно зареєстровано обтяження №3300743, а саме: заборону на нерухоме майно, належне СТОВ "Токарівське".

Крім того, суд зазначає, що даний спір не зачіпає інтересів третіх осіб.

З матеріалів справи вбачається, що договір застави від 20.04.2000 року укладено між ТОВ фірмою "Луна ЛТД" та Державно-акціонерним спеціалізованим імпортно-експортний банком України "УКРСПЕЦІМПЕКСБАНК".

Свідоцтвом про право власності, виданим Новофедорівською сільською радою Голопристанського району Херсонської області 19.04.2000 року, підтверджується, що цілісний майновий комплекс пансіонат "Морський", розташований по вул.Морській,14 у с.Залізний Порт Голопристанського району Херсонської області, належав ТОВ фірмі "Луна, ЛТД".

На підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу від 12.11.2003 року, зареєстрованого в реєстрі за №4211, на даний майновий комплекс було звернуто стягнення на користь Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство).

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 19.11.2003 року та акту прийому-передачі від 19.11.2003 року, дане майно перейшло у власність ТОВ "Торговий дім "Укр-Рос НАФТА".

28.07.2004 року між ТОВ "Торговий дім "Укр-Рос НАФТА" та СТОВ "Токарівське" було укладено договір купівлі-продажу зазначеного майнового комплексу. Як вже зазначалося судом вище, на момент укладення даної угоди у відповідному реєстрі не існувало жодних обтяжень.

З матеріалів справи вбачається, що станом на сьогодні, не існує ні ТОВ фірми "Луна ЛТД", ні Державно-акціонерного спеціалізованого імпортно-експортного банку України "УКРСПЕЦІМПЕКСБАНК". Обидві юридичні особи були ліквідовані, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та ухвалою Господарського суду Херсонської області від 25.06.2007 року у справі №5/253-Б-05 щодо ТОВ фірма "Луна ЛТД"; а також наявним у вільному доступі в розділі "Законодавство України" на сайті Верховної ради України листом Національного банку України від 05.05.2008 року за № 44-211/595-5963 про виключення з Державного реєстру банків у зв`язку з завершенням ліквідаційної процедури Державно-акціонерного спеціалізованого імпортно-експортного банку України "УКРСПЕЦІМПЕКСБАНК".

Зважаючи на положення ст.28 Закону України Про заставу , ст.609 Цивільного кодексу України, враховуючи, що сторони договору застави від 20.04.2000 року ліквідовані, припинені всі зобов`язання за даним договором, а відтак припинена і сама застава.

Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями ст.391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 232-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ухвалив:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати неправомірним та скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис № 3300743, зареєстрований 06.06.2006 року реєстратором - Голопристанською державною нотаріальною конторою, про заборону на нерухоме майно під назвою цілісний майновий комплекс "Морський", яке розташоване за адресою: Херсонська область, Голопристанський район, с. Залізний Порт, вул. Морська, 14, на підставі договору застави № 319 від 20.04.2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Голопристанського районного нотаріального округу Ноздрачовою В.Д.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення - 17.11.2020

Суддя В.П.Ярошенко