Ухвала

від 16.11.2020 по справі 120/6471/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

м. Вінниця

16 листопада 2020 р. Справа № 120/6471/20-а

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Бошкова Юлія Миколаївна розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05.10.2006 року та 05.01.2007 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно, як учасники Товариства з обмеженою відповідальністю Регіональний медичний стоматологічний центр ідентифікаційний код юридичної особи 33126703, місцезнаходження 21050, м. Вінниця, вул.. Грушевського, 16, реалізували своє право на вихід із вказаного товариства із подальшою передачею своїх часток у статутному капіталі на користь ОСОБА_1 . Реалізація такого права проводилась шляхом видачі нотаріально посвідчених заяв про вихід зі складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю (серія ВЕВ 231959 від 05.10.2006 року та ВЕМ 420130 від 05.01.2007 року відповідно). 09.09.2020 року, представник позивача звернувся до державного реєстратора Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради для проведення державної реєстрації зміни складу учасників юридичної особи, що підтверджується описом документів, що подаються заявником для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу , реєстраційний номер справи 117400017121. 10.09.2020 року відповідачем було винесене повідомлення про зупинення розгляду документів, підставою чому була відсутність актів приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, подання яких передбачено підпунктом Ґ пункту 3 частини 5 статті 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань . В подальшому, у зв`язку із не наданням відповідних документів, відповідачем було винесено рішення про відмову у державній реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань код 60762351111 від 28.09.2020 року. За наведених обставин позивач звернувся із даним позовом до суду, вважаючи, що такий підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначення поняття суб`єкта владних повноважень міститься у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України, згідно якої суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 червня 2019 року (справа № 344/10480/16-а), від 04 червня 2019 (справа №826/4204/18), від 23.05.2018 року (справа N 914/2006/17) публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Тобто, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами щодо їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги цього суб`єкта владних повноважень.

Так, у вищезазначених постановах Великої Палати Верховного Суду вказано, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Поряд з цим, приватноправові відносини відрізняються від публічно-правових наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, визначений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Тому, в разі якщо особа вбачає порушення своїх прав, свобод та інтересів у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних (господарських) правовідносин та/або мають майновий характер чи пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) цих рішень, дій чи бездіяльності є способом захисту цивільних (господарських) прав та інтересів.

Як слідує із позовних матеріалів, вимоги позивача стосуються скасування запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про внесення відомостей, яким відмовлено у державній реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань код 60762351111.

В свою чергу, спірні правовідносини виникли за наслідками виходу учасників товариства та передачі своїх часток позивачу.

Відповідно до приписів частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (частина третя статті 167 Господарського кодексу України).

Тобто, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04 вересня 2018 року N 904/5857/17 (провадження N 12-96гс18) та від 23 жовтня 2019 року у справі N 819/2895/14-а (провадження N 11-1502апп18) вимога про визнання неправомірними дій державного реєстратора з внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей щодо достовірності яких виник корпоративний спір, має похідний характер від корпоративного спору. Така вимога залежить від наявності самого порушеного права, яке підлягає захисту шляхом скасування запису в ЄДР, та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства незалежно від обмеження позовних вимог лише оскарженням державної реєстрації.

Про належність розгляду даного спору виключно за правилами господарського судочинства вказують і інші постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2019 року у справі № 927/97/19, від 13.11.2019 року у справі № 826/2778/16.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) правова позиція стосовно неналежності розгляду даної категорії справ в порядку адміністративної юрисдикції, має вже сталий характер. При цьому, відступу від цієї правової позиції не було.

У своєму рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року N 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року N 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 року в справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".

Юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом, зокрема, пунктів 3, 4, 15 частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Виходячи із вищенаведеного суд вважає, що даний спір щодо скасування записів у Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо юридичної особи, беручи до уваги саму суть спірних правовідносин та правовий статус учасників справи, не є публічно-правовим, а має похідний характер від корпоративного спору, а тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства відповідним господарським судом за визначеними правилами територіальної юрисдикції (господарським судом Вінницької області).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, у відкритті провадження у даній справі необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 170, 243, 248, 256 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії.

Роз`яснити позивачу, що захист порушеного права має відбуватись за правилами господарського судочинства.

Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.

Повторне звернення до адміністративного суду з тією самою позовною заявою не допускається.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна