Постанова

від 17.11.2020 по справі 200/14026/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року справа №200/14026/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Ястребова Л.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року (повний текст складено 20 серпня 2020 року в м. Слов`янськ) у справі № 200/14026/19-а (суддя І інстанції - Олішевська В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області, Сільського голови Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області про визнання протиправними дії Бердянського сільського голови Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області із видання розпорядження № 25-к від 18.10.2019 року «Про звільнення заступника сільського голови ОСОБА_1 » , визнання протиправним та скасування розпорядження Бердянського сільського голови Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області № 25-к від 18.10.2019 року «Про звільнення заступника сільського голови ОСОБА_1 » , поновити ОСОБА_1 на службі в Бердянській сільській раді Мангушського району Донецької області на посаді заступника сільського голови з виконавчої роботи, стягнення із Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.10.2019 року по день фактичного поновлення на посаді, виходячи із середньоденного розміру заробітку 987,86 грн., стягнення із Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200000 грн., стягнення із Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 20115 грн.

У С Т А Н О В И В:

03 грудня 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області, Сільського голови Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області про визнання протиправними дії Бердянського сільського голови Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області із видання розпорядження № 25-к від 18.10.2019 року «Про звільнення заступника сільського голови ОСОБА_1 » , визнання протиправним та скасування розпорядження Бердянського сільського голови Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області № 25-к від 18.10.2019 року «Про звільнення заступника сільського голови ОСОБА_1 » , поновити ОСОБА_1 на службі в Бердянській сільській раді Мангушського району Донецької області на посаді заступника сільського голови з виконавчої роботи, стягнення із Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.10.2019 року по день фактичного поновлення на посаді, виходячи із середньоденного розміру заробітку 987,86 грн., стягнення із Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200000 грн., стягнення із Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 20115 грн.

В обґрунтування позовних вимог з урахування уточнень позивач посилається на те, що 18.10.2019 року сільським головою Бердянської сільської ради ОСОБА_2 видано розпорядження № 25-к «Про звільнення заступника сільського голови ОСОБА_1 » , оскільки він 18.10.2019 року був відсутній на роботі без поважних причин, зазначене розпорядження було прийнято на підставі доповідної записки ОСОБА_3 від 17.10.2019 року та 18.10.2019 року. Позивач вважає розпорядження Бердянського сільського голови № 25-к від 18.10.2019 «про звільнення заступника сільського голови ОСОБА_1 » незаконним та таким, що підлягає скасуванню, а дії Бердянського сільського голови ОСОБА_2 , при його винесенні протиправними, з огляду на наступне.

Крім цього, позивач зазначає, що відповідачем 2 були порушені вимоги частини третьої статті 40 КЗпП України, яким передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності.

Також, позивач зазначає, що відповідач 2 вийшов за межі своїх повноважень визначених у статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та в порушення вимог ст. 147-1 КЗпП України власним розпорядженням наклав на нього стягнення у вигляді звільнення, чим порушив його права. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачені виборні посади в органах місцевого самоврядування, які затверджуються радою. Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» прийняття на службу в органи місцевого самоврядування заступників сільського голови з питань діяльності виконавчих органів ради здійснюється шляхом затвердження відповідною радою. З огляду на викладене позивач вказує на те, що орган який мав право накладати дисциплінарне стягнення на заступника сільського голови є відповідна рада. Позивач зазначає, що оскільки, Бердянська сільська рада Мангушського району Донецької області затверджувала його на посаду, то і рішення про накладення на нього дисциплінарного стягнення має право прийняти виключно вказана рада.

Позивач зазначає, що відповідачами не надана йому основана щорічна відпустка разом з допомогою на оздоровлення у вересні 2019 року, у зв`язку перенесенням відпустки на невизначений термін без його згоди. Позивач зазначає, що такі дії відповідачів порушують його гарантоване право на відпустку для зміцнення здоров`я. З огляду на це позивач вважає, що такі дії відповідачів є неправомірними, та такими, що нанесли йому майнову шкоду, в наслідок позбавлення особистих нематеріальних правах на відпочинок та оздоровлення. Позивач визначив розмір майнової шкоди у розмірі середньомісячної заробітної плати - 20115 грн.

Крім того, позивач зазначає, що у зв`язку з його незаконним звільненням з займаної посади, відповідно до ст. 235 КЗпП України та Порядку № 100 на його користь необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, який стягується з моменту звільнення по час поновлення на посаді. Позивач вказує, що середньоденна заробітна плата згідно довідки від 28.10.2019 року № 143 складає 957,86 грн., отже середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення до моменту звернення до суду з даним позовом складає 26820,08 грн.

Також, позивач вказує, що відповідно до вимог ст. 23 ЦК України він має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав, оскільки своєю протиправною поведінкою, у вигляді незаконного звільнення за дисциплінарний проступок, Бердянська сільська рада завдала йому душевних страждань. Позивач зазначає, що свої моральні страждання він оцінює в 200000 грн., а також позивач просив суд стягнути матеріальну шкоду в розмірі 25000 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року у справі № 200/14026/19-а позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправними дії Бердянського сільського голови Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області щодо видання розпорядження № 25-к від 18.10.2019 року «Про звільнення заступника сільського голови ОСОБА_1 » . Визнано протиправним та скасовано розпорядження Бердянського сільського голови Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області № 25-к від 18.10.2019 року «Про звільнення заступника сільського голови ОСОБА_1 » . Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника сільського голови з виконавчої роботи в Бердянській сільській раді Мангушського району Донецької області. Стягнуто із Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області (код ЄДРПОУ 04342849, адреса: вул. Київська, 55, с. Бердянське, Донецька область, 87430) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.10.2019 року по 10.08.2020 року в розмірі 171117,24 грн. (з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів). В решті позовних вимог відмовлено. Постанову в частині поновлення на посаді та стягнення середньої заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 17615 грн. (з відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів) звернуто до негайного виконання.

Позивачем та відповідачем № 1 на зазначене судове рішення подано апеляційні скарги.

Позивач в апеляційній скарзі просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.10.2019 року по 10.08.2020 року в розмірі 171117,24 грн. та стягнути середній заробіток в розмірі 195403,44 грн. Прийняти нову постанову по справі, якою задовольнити в повному обсязі позовні вимоги в частині стягнення із Бердянської сільської ради на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 200000,00 грн. Прийняти нову постанову по справі, якою задовольнити в повному обсязі позовні вимоги в частині стягнення із Бердянської сільської ради на користь позивача відшкодування майнової шкоди у розмірі 20115,00 грн. В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що в позовній заяві ОСОБА_1 вказав неправдиві дані, зазначивши що він сам знаходився на лікарняному, однак в листку непрацездатності зазначено, що знаходився на лікарняному по догляду за дитиною. Також в позовній заяві зазначено, що дружина не працює, проте дружина не пішла на лікарняний, у зв`язку з чим відповідач вважає, що заступник сільського голови ОСОБА_1 свідомо пійшов на конфлікт та не вчинив ніяких дій задля уникнення конфліктної ситуації. Представником відповідача № 1 на адресу суду надіслано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (а.с. 8-10).

Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_3 встановлено, що ОСОБА_1 17.11.2015 року затверджений на посаду заступника сільського голови з виконавчої роботи Бердянської сільської ради; 18.11.2015 року прийнята присяга посадової особи місцевого самоврядування; 18.10.2019 року звільнений за прогул (а.с. 19-27).

З матеріалів справи встановлено, що 17.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Бердянського сільського голови ОСОБА_2 із заявою про звільнення з займаної посади 17.10.2019 року за угодою сторін. Вказана заява прийнята Бердянською сільською радою 17.10.2019 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції та зареєстрована за вх. № 277 (а.с. 98).

Розгляд заяви ОСОБА_1 про звільнення з займаної посади за згодою сторін від 17.10.2019 року було включено в порядок денний шістдесят п`ятої сесії Бердянської сільської ради VII скликання.

Згідно протоколу шістдесят п`ятої сесії Бердянської сільської ради VII скликання від 17.10.2019 року встановлено, за результатами розгляду заяви заступника сільського голови Букіна С.М. рішення не прийнято (а.с. 103-106).

18.10.2019 року через канцелярію Бердянської сільської ради позивачем була надана заява від 17.10.2019 року про залишення без розгляду заяви від 17.10.2019 року щодо звільнення ОСОБА_1 за згодою сторін (а.с. 99).

Також, 18.10.2019 року через канцелярію Бердянської сільської ради позивачем була надана заява від 17.10.2019 року про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням, у зв`язку з неможливістю продовжувати роботу, а саме необхідністю догляду за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку (а.с. 100).

21.10.2019 року через канцелярію Бердянської сільської ради позивачем було надана заява, відповідно до якої ОСОБА_1 повідомив, що з 17.10.2019 року знаходиться на лікарняному (а.с. 101).

21.10.2019 року через канцелярію Бердянської сільської ради позивачем було надана заява про надання щорічної відпустки тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги по оздоровленню (а.с. 102).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що заява позивача про звільнення за власним бажанням, у зв`язку з неможливістю продовжувати роботу від 17.10.2019 року та заява про надання щорічної основної відпустки на сесії Бердянської сільської ради розглянуті не були.

Згідно матеріалів справи, 17.10.2019 року секретарем сільської ради ОСОБА_3 на ім`я Бердянського сільського голови Білозерцева І.І. скеровано доповідну записку, відповідно до якої зазначено, що ОСОБА_1 - заступник сільського голови 17.10.2019 року приблизно з 9-20 до 15-00 був відсутній на робочому місці без пояснення поважних причин, перед тим як покинути робоче місце написав заяву на звільнення за згодою сторін, повернувся в сільську раду на засідання сесії приблизно о 15-00 години з метою розгляду заяви на сесії сільської ради, з 16-00 по 16-45 також був відсутній на робочому місце (а.с. 13).

18.10.2019 року секретарем сільської ради ОСОБА_3 на ім`я Бердянського сільського голови Білозерцева І.І. скеровано доповідну записку, що ОСОБА_1 - заступник сільського голови 18.10.2019 року - відсутній на робочому місці з 8-00 до 15-45, в годину перерви (12-00 - 13-00) з`явився до будівлі сільської ради та надав 2 заяви (вхід. Б-188 - 1.2 та Б-189 - 1.2 від 18.10.2019 року), перша заява Б-188 - 1.2 щодо залишення без розгляду заяви від 17.10.2019 року № 227, друга заява Б-189 - 1.2 щодо звільнення за власним бажанням (а.с. 14).

Розпорядженням Бердянського сільського голови Білозерцева І.І. від 18.10.2019 року № 25-к «Про звільнення заступника сільського голови ОСОБА_1 » звільнено заступника сільського голови ОСОБА_1 18.10.2019 року за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, останнім робочим днем вважати 16.10.2019 року (а.с. 12).

Згідно п. 2 зазначеного розпорядження головного бухгалтера зобов`язано виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 50 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за відпрацьований період з 20.11.2015 року по 19.11.2016 року - 16 календарних днів, з 20.11.2016 року по 19.11.2017 року - 9 календарних днів, з 20.11.2018 року по 16.10.2019 року - 25 календарних днів.

Не погодившись зі спірним розпорядженням Бердянського сільського голови від 18.10.2019 року № 25-к «Про звільнення заступника сільського голови ОСОБА_1 » , позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Статтею 2 Закону № 280/97 визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Закон України від 07.06.2001 № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон № 2493-III) регулює правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2493-III посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Відповідно до статті 3 Закону № 2493-III посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються на місцевих виборах; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Згідно зі статтею 7 Закону № 2493-III правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів", цим та іншими законами України. Посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону № 2493-III прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється: на посади заступників сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради шляхом затвердження відповідною радою.

Частиною першою статті 20 Закону № 2493-III передбачено, що, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 26 Закону № 280/97 виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються питання, зокрема, утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск; затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання.

Приписами частини 4 статті 10 Закону № 280/97 визначено, що сільський, селищний, міський голова: 1) забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; 2) організує в межах, визначених цим Законом, роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; 3) підписує рішення ради та її виконавчого комітету; 4) вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду секретаря ради; 5) вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчого комітету відповідної ради; 6) вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету, їх штатів, встановлених відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України; 7) здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету; 8) скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради; 9) забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку, цільових програм з інших питань самоврядування, місцевого бюджету та звіту про його виконання, рішень ради з інших питань, що належать до її відання; оприлюднює затверджені радою програми, бюджет та звіти про їх виконання; 10) призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України "Про культуру"; 11) скликає загальні збори громадян за місцем проживання; 11-1) вносить на розгляд ради пропозиції про утворення спеціалізованої установи з надання безоплатної первинної правової допомоги; 11-2) вносить на розгляд ради пропозиції щодо кандидатури на посаду керівника установи з надання безоплатної первинної правової допомоги; 12) забезпечує виконання рішень місцевого референдуму, відповідної ради, її виконавчого комітету; 13) є розпорядником бюджетних коштів, використовує їх лише за призначенням, визначеним радою; 14) представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства; 15) звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів; 16) укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради; 17) веде особистий прийом громадян; 18) забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об`єднань; 18-1) бере участь у здійсненні державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності в межах та у спосіб, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"; 19) здійснює інші повноваження місцевого самоврядування, визначені цим та іншими законами, якщо вони не віднесені до виключних повноважень ради або не віднесені радою до відання її виконавчих органів; 20) видає розпорядження у межах своїх повноважень.

Відповідно до статті 56 Регламенту Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 17.11.2015 № VII/2-11 (зі змінами рішення сесії від 11.03. 2016 р. № VІІ/10 - 135) постійні комісії є органами ради, відповідальні перед нею та підзвітні. Постійні комісії обираються сільською радою з числа депутатів для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відома, здійснення контролю за виконанням рішень ради. Депутат сільської ради повинен входити в склад однієї із постійних комісій.

Постійні комісії обираються радою на строк її повноважень у складі голови і членів комісії. Заступник голови комісії та секретар комісії обираються на засіданні комісії.

Частиною третьою статті 147-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

Із системного аналізу наведених положень законів слідує, що пропозицію про персональний склад виконавчого комітету сільської ради на розгляд ради вносить сільський голова. Водночас сільська рада, яка здійснює функції і повноваження місцевого самоврядування від імені та в інтересах відповідної територіальної громади, має виключні повноваження утворювати та розпускати виконавчий орган сільської ради, затверджувати та змінювати його персональний склад, а також достроково припиняти повноваження окремих посадових осіб місцевого самоврядування.

Посада заступника сільського голови наділена посадовими повноваженнями щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій та є виборною посадою виконавчого комітету сільської ради, на яку особа призначається шляхом затвердження міською радою. Оскільки призначення на вказану посаду (затвердження) є передусім результатом волевиявлення депутатів сільської ради, то і звільнення з цієї посади відбувається за волевиявленням таких депутатів.

Згідно рішення Бердянської сільської ради від 17.11.2015 року № VІІ/2-10 «Про затвердження кандидатури на посаду заступника сільського голови з виконавчої роботи» сільська рада затвердила кандидатуру гр. ОСОБА_1 на посаду заступника сільського голови з виконавчої роботи (а.с. 11).

З огляду на те, що позивач ОСОБА_1 був призначений на підставі рішення Бердянської сільської ради, то відповідно й рішення про звільнення з займаної посади повинна була прийняти Бердянська сільська рада на відповідній сесії.

Судом встановлено, що 17.10.2019 року позивачем була подана заява про звільнення з займаної посади за згодою сторін, яка була розглянута на шістдесятій сесії сільської ради VІІ скликання, проте рішення за результатами розгляду заяви позивача прийнято не було, що підтверджується долученим до матеріалів справи протоколом (а.с. 103-106).

Відповідно до матеріалами справи позивач був звільнений з займаної посади, у зв`язку з прогулом, проте як встановлено судом рішення Бердянською сільською радою про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника сільського голови з виконавчої роботи на сесії сільської ради не приймало.

Судом першої інстанції зазначено, що Бердянським сільським головою ОСОБА_2 протиправно прийнято розпорядження від 18.10.2019 року № 25-к «Про звільнення заступника сільського голови ОСОБА_1 » , оскільки призначення на вказану посаду (затвердження) є передусім результатом волевиявлення депутатів сільської ради, то і звільнення з цієї посади відбувається за волевиявленням таких депутатів, тобто відповідне рішення повинна прийняти Бердянська сільська рада.

Судом встановлено, що підставою для прийняття сільським головою розпорядження від 18.10.2019 року № 25-к «Про звільнення заступника сільського голови ОСОБА_1 » є доповідні записки секретаря сільської ради ОСОБА_3 від 17.10.2019 року та від 18.10.2019 року, відповідно до яких було зазначено, що позивач без поважних причин був відсутній на робочому місці 17.10.2019 року з 9-20 год. по 15-00 год. та 18.10.2019 року з 8-00 по 15-45 год. (а.с. 13, 14).

Між тим, судом встановлено, що позивач з17.10.2019 року по 22.10.2019 року перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатн6ості серії АДГ № 153874 (а.с. 16).

Судом встановлено, що на момент звільнення позивача з посади заступника сільського голови з виконавчої роботи 18.10.2019 року, за порушення дисципліни, а саме відсутність на робочому місця 17.10.2019 року та 18.10.2019 року, останній перебував на лікарняному.

Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутність позивача на робочому місця 17.10.2019 року та 18.10.2019 року, під час знаходження на лікарняному, не можна вважати вчиненням прогулу ( відсутністю на роботі без поважних причин).

Частиною 3 статті 40 Кодексу законів про працю України визначено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Крім того, судом зазначено, що Сільський голова Бердянської сільської ради не мав правових підстав для прийняття оскаржуваного розпорядження під час перебування позивача на лікарняному.

Суд зазначає, що в Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Крім цього, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» , заява № 4909/04, рішення від 10 лютого 2010 року, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Отже, суд не надає під час розгляду даної справи оцінку правомірності дій та наявності повноважень у секретаря сільської ради ОСОБА_3 для складання доповідних записок, оскільки судом встановлення порушення відповідачем 2 вимог законодавства щодо звільнення особи з виборної посади, та саме ці підстави є достатніми для скасування оскаржуваного розпорядження.

Враховуючи викладені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розпорядження Бердянського сільського голови Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області № 25-к від 18.10.2019 року «Про звільнення заступника сільського голови ОСОБА_1 » є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про стягнення майнової шкоди в розмірі 20115 грн. через те, що відповідачами порушено його право на відпустку та отримання допомоги на оздоровлення, оскільки без його згоди така відпустка була перенесена з вересня на невизначений термін, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Аналіз зазначеної статті свідчить, що матеріальна допомога на оздоровлення надається у разі надання щорічної відпустки.

З матеріалів справи встановлено, що позивач 21.10.2019 року надав заяву, відповідно до якої просив надати йому щорічну відпустку тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення.

Як встановлено судом під час розгляду справи, заява позивача про надання щорічної основної відпустки головою сільської ради не розглядалась, у зв`язку зі звільненням позивача з займаної посади, а тому говорити про те, що відповідач позбавив права позивача на отримання відпустки у 2019 році є передчасним.

Стосовно вимоги виплатити на оздоровлення суд звертає увагу на те, що відповідно до ст. 21 Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування» матеріальна допомога на оздоровлення надається у разі надання щорічної відпустки. Оскільки позивач протягом 2019 року не перебував у щорічній основній відпустці, суд вважає, що позивач не мав права на отримання такої допомоги.

Враховуючи зазначені обставини, суд вказує на відсутність підстав для стягнення майнової шкоди в розмірі середньомісячної заробітної плати у сумі 20115 грн., а отже позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про поновлення на посаді заступника сільського голови з виконавчої роботи в Бердянській сільській раді Мангушського району Донецької області, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 1, 2 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В зв`язку з тим, що розпорядження Бердянського сільського голови Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області № 25-к від 18.10.2019 року «Про звільнення заступника сільського голови ОСОБА_1 » визнано протиправним та скасовано, суд приходить висновку, про необхідність поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника сільського голови з виконавчої роботи в Бердянській сільській раді Мангушського району Донецької області.

Стосовно вимоги позивача стягнення із Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.10.2019 року по день фактичного поновлення на посаді, виходячи із середньоденного розміру заробітку 987,86 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю України вказаний Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 2-1 Кодексу законів про працю України визначено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно абз. 1, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Частиною 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно довідки про середню заробітну плату (дохід) встановлено, що останніми 2 повними календарними місяцями, які передували звільненню ОСОБА_1 є серпень 2019 року та вересень 2019 року (а.с. 184).

Відповідно до зазначеної довідки середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 на момент звільнення складає 838,81 грн.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 08.08.2018 року № 78/0/206-18 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік» та листа Міністерства соціальної політики України від 29.07.2019 р. № 1133/0/206-19«Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік» кількість робочих днів в період з 17 жовтня 2019 року по день прийняття рішення у справі (10 серпня 2020 року) становить 204 дні.

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17 жовтня 2019 року по 10 серпня 2020 року, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 838,81 грн. (середньоденна заробітна плата) * 204 дні = 171117,24 грн.

Відповідно середньомісячна заробітна плата складає: 838,81 грн. (середньоденна заробітна плата) * 21 день (серпень 2019 року)+ 21днів (вереснь 2019 року): 2 = 17615 грн.

З огляду на вищевикладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 17 жовтня 2019 року по 10 серпня 2020 року в сумі 171117,24 грн. з відрахуванням податків, зборів, обов`язкових платежів.

Стосовно вимоги позивача стягнути із Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 200000 грн., стягнення із Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 20115 грн., слід зазначити наступне.

У статті 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

За змістом указаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.237-1 КЗпП є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен враховувати конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат.

Суд зазначає, що позивач після звільнення з Бердянської сільської ради працевлаштувався до Володарського районного суду Донецької області на посаду патронатної служи помічником судді 02.01.2020 року, та з цього часу отримував заробітну плату.

Враховуючи, що відповідно до зазначеного рішення позивачу нараховано середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 171117,84 грн., а також те ще у період з 02.01.2020 року та по теперішній час позивач отримував заробітну плату, суд вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, а нарахований середній заробіток за час вимушеного прогулу є сорозмірним завданим моральним стражданням позивачу у зв`язку зі звільненням.

Крім того, суд зазначає, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі, в тому числі, встановлений статтею 78 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.11.2019 року по справі № 818/1430/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Суд зазначає, що самий лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної та майнової шкоди, оскільки завдана моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду не було надано жодних доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, що виходячи зі змісту наведених правових приписів, зумовлює відсутність правових підстав для стягнення останньої з відповідача, і, відповідно, задоволення позовних вимог в цій частині.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди в розмірі 200000 грн. на користь позивача з Бердянської сільської ради.

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області, Сільського голови Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області про визнання протиправними дії Бердянського сільського голови Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області із видання розпорядження № 25-к від 18.10.2019 року «Про звільнення заступника сільського голови ОСОБА_1 » , визнання протиправним та скасування розпорядження Бердянського сільського голови Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області № 25-к від 18.10.2019 року «Про звільнення заступника сільського голови ОСОБА_1 » , поновити ОСОБА_1 на службі в Бердянській сільській раді Мангушського району Донецької області на посаді заступника сільського голови з виконавчої роботи, стягнення із Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.10.2019 року по день фактичного поновлення на посаді, виходячи із середньоденного розміру заробітку 987,86 грн.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Бердянської сільської ради Мангушського району Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року у справі № 200/14026/19-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року у справі № 200/14026/19-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 17 листопада 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

Л.В.Ястребова