Постанова

від 16.11.2020 по справі 520/10264/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2020 р.Справа № 520/10264/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: П`янової Я.В. , Перцової Т.С. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 року (головуючий суддя І інстанції: Мар`єнко Л.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022) по справі № 520/10264/2020

за позовом ОСОБА_1

до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Авентус України"

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича (далі - приватний виконавець Клименко Р.В., відповідач), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Авентус України", в якій просив визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження № 62621381 від 21.07.2020.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2020 задоволено позов.

Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження № 62621381 від 21.07.2020.

Відповідач, не погодившись з таким рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 та прийняти нове судове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що дії приватного виконавця є законні та правомірні, які не суперечать нормам чинного законодавства України, зокрема Закону України Про виконавче провадження та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Міністерством юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.

Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

На підставі частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 21.07.2020 постановою приватного виконавця виконаного округу м. Київ Клименка Романа Васильовича було відкрито виконавче провадження № 62621381 та накладено арешт на кошти боржника.

Вказане виконавче провадження відкрито на підставі заяви ТОВ "АВЕН ГУС Україна» про примусове виконання виконавчого напису, вчиненого 08.07.2020 приватним нотаріусом Житомірського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем за № 9918 про стягнення з боржника ОСОБА_1 коштів у розмірі 10 075,00 грн.

Постанову про відкриття виконавчого провадження № 62621381 від 21.07.2020 позивач отримав 27.07.2020.

Позивач, вважаючи постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження протиправною, звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваного рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини першої статті 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України від 02.06.2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII).

Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону № 1404-VІІІ).

Пунктом 4 частини другої статті 23 Закону № 1403-VІІІ передбачено, що в Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 6 статті 25 Закону № 1403-VІІІ виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

За приписами ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Зі змісту наведеної норми убачається, що у разі якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1404-VІІІ виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VІІІ).

У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (частина третя статті 26 Закону №1404-VІІІ).

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина п`ята статті 26 Закону № 1404-VІІІ).

При цьому, відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Колегія суддів зазначає, що за приписами ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ч. 6 цієї статті фізична особа може мати кілька місць проживання.

За визначенням ст. 3 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV) місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання (пункт 4 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207).

Згідно із п. 7 цих Правил реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Як встановлено судовим розглядом, 20.07.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю Авентус Україна звернулося до приватного виконавця із заявою б/н від 13.07.2020 про примусове виконання рішення в якій просило відкрити за місцем проживання (перебування) боржника виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 9918 від 08.07.2020 виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. про стягнення з боржника - ОСОБА_1 , коштів у розмірі 10 075,00 грн.

У виконавчому написі нотаріуса місцем реєстрації позивача зазначено: АДРЕСА_1 , а місцем проживання - АДРЕСА_2 .

В оскаржуваній постанові зазначені ці дві адреси боржника.

Проте, як вбачається з паспорта серії НОМЕР_1 , позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований в АДРЕСА_3 , з 25.08.2008, інших відомостей щодо місця проживання та місця реєстрації суду надано не було.

Водночас, відповідачем не надано жодного доказу, які б підтверджували фактичне проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 та даних щодо місця знаходження майна боржника.

Разом з цим, з наявної в матеріалах справи постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника встановлено, що приватний виконавець зазначив, що згідно з відомостями наданими ПФУ, ДФС у відповідь на запит приватного виконавця щодо отримання боржником доходів, що ОСОБА_1 отримує дохід від особи, якою є: Приватне підприємство Праворорядок за кодом ЄДРПОУ - 36373498.

На підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом установлено, що Приватне підприємство Праворорядок зареєстровано за кодом ЄДРПОУ - 36373498, місцезнаходження юридичної особи: 61023, Харківська обл., м. Харків, вул. Чернишевська, 88.

Тобто, працевлаштування боржника у м. Харкові, виключає можливість фактичного проживання ОСОБА_1 у м. Києві.

Водночас, відповідач володів достатнім обсягом інформації та доказів про те, що ОСОБА_1 зареєстрований, проживає, працює та отримує доходи у місті Харкові.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що за приписами Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком понад шість місяців на рік. Місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком менше шести місяців на рік. Реєстрацією місця проживання або місця перебування фізичної особи є внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестись офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. При цьому, підтвердженням реєстрації місця проживання або місця перебування фізичної особи є довідка, яка видасться органом реєстрації. Також, відомості про місце проживання та місце перебування особи можуть вноситись до наступних документів: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.

Колегія суддів вважає, що зазначення у виконавчому написі однією з адрес реєстрації та фактичного проживання м. Київ, не підтверджує той факт, що місцем проживання/перебування позивача є саме місто Київ.

Відтак, на переконання суду, станом на день відкриття виконавчого провадження № 62621381 (21.07.2020) у відповідача, як у суб`єкта владних повноважень, не було достатніх підстав вважати, що боржник за виконавчим написом № 9918 від 08.07.2020 ОСОБА_1 проживає або перебуває у м. Києві за адресою: АДРЕСА_4 .

Надані стягувачем документи не вказують на можливе місце фактичного проживання позивача саме в місті Києві на момент подання заяви про примусове виконання виконавчого напису, що свідчить про те, що на момент відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець не володів достовірною інформацією про фактичне місце проживання боржника за вказаною адресою у м. Києві, оскільки стягувач до заяви не додав підтверджуючих документів, з які б свідчили про те, що боржник проживає/перебуває за вказаною адресою в м. Києві.

Посилання апелянта на те, що законодавство не покладає на виконавця обов`язку здійснювати перевірку місця проживання боржника до відкриття виконавчого провадження, є помилковим, з огляду на наступне.

Як зазначалось вище, у спірних відносинах належним місцем виконання є місце проживання або перебування боржника, або місце знаходження його майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, визначає Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 р. № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), відповідно до статті 3 якого місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Закону № 1382-IV встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (ч. 10 ст. 6 Закону № 1382-IV).

Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов`язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов`язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування (ч. 17 ст. 9 Закону № 1382-IV).

Тобто, саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання виконавчого документа.

Враховуючи, що зазначені у виконавчому написі нотаріуса місце проживання боржника та фактичне місце реєстрації боржника відрізняються та територіально знаходяться у межах різних виконавчих округах, беручи до уваги, що відомості про місце проживання позивача у м. Київ не підтверджені тими документами, які надавалися стягувачем разом із заявою про відкриття виконавчого провадження, колегія суддів вважає, що в цьому випадку приватний виконавець був зобов`язаний скористатися правом, наданим ч. 5 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» та здійснити перевірку відомостей щодо місця проживання боржника або місця знаходження його майна.

Вказана у виконавчому написі № 9918 від 08.07.2020 та заяві стягувача інформація про проживання боржника на час його вчинення у місті Києві, на думку колегії суддів, не може взагалі слугувати достатньою та достовірною підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого напису у місті Києві, без перевірки приватним виконавцем інформації щодо проживання боржника на час вчинення відкриття виконавчого провадження, адже у протилежному випадку допускалася б можливість зазначення стягувачем будь-якої адреси боржника (не підтвердженої доказами) для штучної зміни виконавчого округу.

Отже, з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, в заяві ТОВ Авентус Україна про відкриття виконавчого провадження адреса місця перебування боржника (фактичного проживання) документально не підтверджена, тому таку інформацію неможливо вважати відомостями, що ідентифікують боржника.

Також, колегія суддів зазначає, що приватним виконавцем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів того, що кошти боржника або інше майно, на момент прийняття оскаржуваної постанови, знаходились у виконавчому окрузі, на території якого приватний виконавець Клименко Р.В. здійснює свою діяльність та відомості, щодо якої внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

Тобто, відсутнє обґрунтування правомірності винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у ВП № 62621318 від 21.07.2020 та прийняття виконавчого документу не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, і не за місцезнаходженням його майна - грошових кошів.

Отже, місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Клименко Р.В. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ у виконавчому провадженні № 62621381 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва виконавчого документа, відкриття виконавчого провадження, яка має місце проживання у Харківській області.

Одночасно при розгляді даної справи колегія суддів враховує правову позицію висловлену Верховним Судом в постановах у справі № 826/7969/16 від 25.06.2019 та у справі 804/476/17 від 29.01.2020.

На підставі цього, колегія суддів дійшла до висновку, що постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження у ВП № 62621318 від 21.07.2020 є протиправною та підлягає скасуванню, як така, що винесена з порушенням правил територіальної підвідомчості.

Доводи апелянта вказаних вище висновків суду першої інстанції не спростовують.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 271, 272, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 по справі № 520/10264/2020 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Я.В. П`янова Т.С. Перцова