Постанова

від 12.11.2020 по справі 640/11739/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 640/11739/15-ц

провадження № 61-3072св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків,

відповідачі : ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

третя особа - Харківська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Харківська міська рада, про припинення права власності та зобов`язання звільнення земельної ділянки шляхом знесення залишків нежитлової будівлі

за касаційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків на рішення Київського районного суду міста Харкова від 08 травня 2019 року у складі судді Золотарьової Л. І.та постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової І. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харків (далі - КЕВ м. Харків) звернувся до суду з позовом, у якому просив припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 (415/1000 частки), ОСОБА_6 (315/1000 частки), ОСОБА_2 (260/1000 частки) та ОСОБА_3 (10/1000 частки) на нежитлову будівлю за літ. Е-2 , загальною площею 516,3 кв. м, розташовану на АДРЕСА_1 , у зв`язку зі знищенням; зобов`язати солідарно відповідачів за власний рахунок звільнити земельну ділянку на АДРЕСА_1 шляхом знесення залишків нежитлової будівлі за літ. Е-2 за значеною адресою та привести земельну ділянку під цими залишками у придатний та безпечний для використання стан.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, КЕВ м. Харків посилавсяна те, що він є постійним користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право постійного користування землею від 09 липня 1998 року серії ХР 33-01-001736. Ця земельна ділянка за цільовим призначенням належить до категорії земель оборони (державна форма власності) та використовується для розміщення військового містечка № 48. У межах згаданої земельної ділянки була розташована нежитлова будівля за літ. Е-2 загальною площею 516,3 кв. м. На підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2004 року № 1451 ОСОБА_3 купив нежитлову будівлю літ. Е-2 загальною площею 516,3 кв. м. На підставі договору купівлі-продажу від 08 грудня 2004 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 купили 415/1000, 315/1000 та 100/1000 відповідно, а в цілому 830/1000 часток нежитлової будівлі літ. Е-2 загальною площею 516,3 кв. м. 22 грудня 2004 року ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір про порядок експлуатації та обслуговування цієї нежитлової будівлі, згідно з яким ОСОБА_3 було доручено отримати в оренду земельну ділянку для розміщення та експлуатації нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 . Рішенням Харківської міської ради від 28 вересня 2005 року № 180/05 припинено право користування КEB м. Харків частиною земельної ділянки площею 0,0528 га на АДРЕСА_1 , зараховано цю земельну ділянку до земель громадської та житлової забудови і передано її в оренду ОСОБА_3 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. Е-2 . 02 червня2006 року між Харківською міською радою та ОСОБА_3 був укладений договір оренди землі, згідно з яким орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування (до 01 вересня 2030 року) земельну ділянку загальною площею 0,0528 га на АДРЕСА_1 , на якій знаходиться нежитлова будівля літ. Е-2 площею 516,3 кв. м. На підставі договору купівлі-продажу від 27 листопада 2007 року ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купив 160/1000 часток нежитлової будівлі літ. Е-2 загальною площею 516,3 кв. м. Розміщення нежитлової будівлі в межах військового містечка на землях державної форми власності (категорія - землі оборони) потребувало спеціального порядку виділення земельної ділянки для користування придбаною будівлею. Разом з тим під час виділення земельної ділянки такий порядок не був дотриманий, земельна ділянка загальною площею 0,0528 га виділена протиправно. За розпорядженням власників будівля за літ. Е-2 зазнавала руйнувань, унаслідок чого повністю і назавжди втратила властивості будівлі як об`єкта права власності. У самому центрі міста залишки будівлі знаходяться в занедбаному стані (відсутній дах, перекриття, вікна тощо), на залишках руїн проростають дерева. У зв`язку зі знищенням тильної стіни будівлі літ. Е-2 (щодо вулиці Пушкінської ) у внутрішньому дворі військового містечка утворився котлован, потрапляння в який також створює реальну загрозу як життю та здоров`ю людей, так і майну (зокрема, транспортним засобам). Незважаючи на такий стан справ, він позбавлений можливості вжити реальних заходів щодо усунення небезпеки, адже право власності відповідачів зареєстроване та захищається законом. Відповідачі відмовляються самостійно внести зміни до державного реєстру у зв`язку з імперативним, тобто відповідно до закону закону, припиненням права власності, що законом презюмується, тому він змушений звертатись до суду з вимогою про припинення права власності на будівлю за літ. Е-2 у зв`язку з її знищенням.

Ухвалою місцевого суду від 04 грудня 2018 року у цій справі залучено правонаступників ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємців ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Київський районний суд міста Харкова рішенням від 08 травня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеним, оскільки відповідачі є добросовісними набувачами (співвласниками) нежитлової будівлі літ. Е-2 загальною площею 516,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,та здійснювали будівництво нової торговельної офісної будівлі з урахуванням зносу існуючої будівлі на підставах рішень Харківської міської ради, які є чинними. Позовні вимоги щодо зобов`язання солідарно відповідачів за власний рахунок звільнити земельну ділянку шляхом знесення залишків цієї нежитлової будівлі та привести відповідну земельну ділянку під цими залишками у придатний та безпечний для використання стан задоволенню також не підлягають, оскільки, по-перше, ці вимоги фактично є похідними від вимог про припинення права власності на спірну нежитлову будівлю у зв`язку зі знищенням, у задоволенні яких відмовлено, а по-друге, позивач не довів необхідності застосування в цьому випадку заявленого способу захисту прав на земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Харківський апеляційний суд постановою від 11 грудня 2019 року рішення Київського районного суду міста Харкова від 08 травня 2019 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував рішення тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд виходив з того, що позивач не довів факту знищення нежитлової будівлі літ. Е-2 на АДРЕСА_1 . Крім того, на розгляді в суді першої інстанції перебувають два позови, а саме Міністерства оборони України про витребування нежитлової будівлі літ. Е-2 на АДРЕСА_1 з підстав нікчемності біржової угоди від 19 грудня 2002 року № 50-02/12 та власників спірної нежитлової будівлі про визнання права користування земельною ділянкою та про припинення права користування земельною ділянкою КЕВ м. Харків та Міністерства оборони України з 2002 року.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

11 лютого 2020 року КЕВ м. Харків подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Київського районного суду міста Харкова від 08 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2019 року у справі № 708/254/18, за яким умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно зі статтею 349 Цивільного кодексу України (далі - ЦК Украйни), є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру; документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна, тощо. При цьому, заявник зазначив, що вирішуючи цей спір, суди попередніх інстанцій не врахували, що знищення як підстава для припинення права власності, може виявлятись як у відсутності відповідного майна в натурі, так і перебування його у стані, коли майно втрачає свої характеристики та не придатне для подальшого використання (є аварійним). Знищення як підстава для припинення права власності не залежить від волі титульного власника такого майна. Ця обставина додатково підтверджується статтею 349 ЦК Украйни в редакції, чинній на момент прийняття судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови, оскільки частину другу статті 349 ЦК України було виключено. Також підставою касаційного оскарження зазначено і те, що правового висновку касаційного суду у подібних правовідносинах (усунення загрози від небезпечних (аварійних) будинків) немає. Водночас статтями 1163, 1164 ЦК України передбачено, що фізична особа, життю, здоров`ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює; у разі неусунення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати: 1) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози; 2) відшкодування завданої шкоди; 3) заборони діяльності, яка створює загрозу. Тобто суди попередніх інстанцій, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (усунення загрози від небезпечних (аварійних) будинків) фактично самоусунулись від вирішення проблеми усунення загрози для життя та здоров`я людей від небезпечних (аварійних) будинків. Також касаційна скарга містить доводи про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази і необґрунтовано відхилили клопотання КЕВ м. Харків щодо детального дослідження обставини небезпечності (аварійності) нежитлової будівлі літ. Е-2 на АДРЕСА_1, яка має істотне значення для правильного вирішення справи.

У квітні 2020 року представник відповідачів - адвокат Андрійко Олена Володимирівна подала відзив на касаційну скаргу, який не підписаний, а тому Верховний Суд не бере його до уваги.

У квітні 2020 року КЕВ м. Харків подало пояснення на відзив представника відповідачів.

У травні 2020 року відповідачі подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці судові рішення є законними і обґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

У травні 2020 року КЕВ м. Харків подало пояснення на відзив відповідачів.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

06 квітня 2020 року справа № 640/11739/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що КЕВ м. Харків є постійним користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право постійного користування землею від 09 липня 1998 року серії ХР 33-01-001736, виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради.

Нежитлова будівля літ. Е-2 загальною площею 516,3 кв. м була зареєстрована за державою в особі Верховної Ради України (користувач - філія Державного підприємства Міністерства оборони України Укрвійськбуд (далі - ДП МОУ Укрвійськбуд ) 127 управління начальника робіт ) на праві державної власності згідно з реєстраційним посвідченням на об`єкти нерухомого майна від 03 грудня 2002 року, виданим Комунальним підприємством Харківське міське бюро технічної інвентаризації (далі - КП ХМБТІ ) за реєстровим номером 4548.

19 грудня 2002 року було укладено біржову угоду № 50-02/12 договір купівлі-продажу нерухомості, за умовами якої ДП МОУ Укрвійськбуд продало, а ОСОБА_7 купив адміністративну будівлю літ. Е-2 загальною площею 516,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Цей договір зареєстровано в КП ХМБТІ 26 грудня 2002 року за реєстровим номером 4548.

03 січня 2003 року між ОСОБА_7 та Акціонерним товариством БМТ (далі - АТ БМТ ) був укладений договір купівлі продажу, за умовами якого товариство продало цю нежитлову будівлю, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Грішаковою О. В. за реєстровим номером 4. Право власності зареєстровано КП ХМБТІ 08 січня 2003 року.

24 квітня 2004 року між АК БМТ та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого АК БМТ передало у власність покупця, а ОСОБА_3 прийняв нежитлову будівлю літ. Е-2 загальною площею 516,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуєвою О. Д. за реєстровим номером 1451. Право власності зареєстровано КП ХМБТІ 14 травня 2004 року за реєстровим номером 4685774, номер запису 4548 в книзі 1.

08 грудня 2004 року був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_3 передав у спільну часткову власність покупців, а покупці прийняли 830/1000 часток у праві власності на вказану нежитлову будівлю, зокрема: ОСОБА_1 - 415/1000 часток; ОСОБА_6 - 315/1000 часток; ОСОБА_2 - 100/1000 часток. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуєвою О. Д. за реєстровим номером 4728. Право власності зареєстровано КП ХМБТІ 23 грудня 2004 року за реєстровим номером 4685774.

Рішенням Харківської міської ради від 28 вересня 2005 року № 180/05 припинено право користування КЕВ м. Харків частиною земельної ділянки площею 0,0528 га на АДРЕСА_1 . Зараховано цю земельну ділянку до земель громадської та житлової забудови та передано її в оренду громадянину ОСОБА_3 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. Е-2 . 02 червня 2006 року на підставі зазначеного рішення між Харківською міською радою та ОСОБА_3 був укладений договір оренди землі.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 03 листопада 2014 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2015 року та постановою Вищого господарського суду від 19 травня 2015 року у справі № 922/4744/13, визнано недійсним рішення Харківської міської ради від 28 вересня 2005 року № 180/05, а також договір оренди земельної ділянки від 02 червня 2006 року.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 21 квітня 2017 року № 9891, складеним судовим експертом Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса, нежитлова будівля за літ. Е-2 , яка знаходиться на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , станом на день проведення експертизи втратила технічні характеристики, визначені чинними правовстановлюючими документами (договорами купівлі-продажу) та матеріалами технічної інвентаризації на відповідну будівлю. Технічний стан цієї нежитлової будівлі з фізичним зносом 96 % з характеристикою - елементи будинку знаходяться у зруйнованому стані. При зносі 100 % залишки елемента повністю ліквідовані та перебувають у непридатному стані.

У висновку про технічний стан будівельних конструкцій нежитлової будівлі літ. Е-2 на АДРЕСА_1 , розташованої на земельній ділянці військового містечка № 48 Міністерства оборони України, з розробленням рекомендацій щодо подальшої експлуатації, складеного 06 листопада 2019 року Приватним акціонерним товариством Проектний і науково-дослідний інститут Харківський Промбудндіпроект , зазначено, що для приведення будівельних конструкцій у задовільний стан (категорія П) і забезпечення безпеки людей від обвалення цегли і фрагментів кладки необхідно терміново виконати такі роботи: 1. Демонтувати розморожені і зруйновані 10 верхніх рядів кладки зовнішніх стін по ряду А ось 1-5 і осі 1, ряди А-Б. Для захисту кладки від подальшого руйнування по верхньому краю облаштувати відлив із металевого листа. Отвори з внутрішнього боку стіни закласти керамічною цеглою М125 на цементному розчині НОМЕР_1 . Демонтувати перемички над вікнами і 10 верхніх рядів розмороженої і зруйнованої кладки по осі 5, ряди А-В. Для захисту кладки від подальшого руйнування по верхньому краю облаштувати металевий відлив із металевого листа. 3. Демонтувати внутрішні цегляні стіни будівлі по ряду Б, осі 1-4, по осям 2 і 4, ряди А-Б, які загрожують обваленням, та облаштувати нові. Для нової стіни можливо повторне використання керамічної цегли. Для нової кладки використовувати цементний розчин марки М50.

Також встановлено, що в провадженні судів знаходяться два позови, а саме Міністерства оборони України про витребування нежитлової будівлі літ. Е-2 на АДРЕСА_1 з підстав нікчемності біржової угоди від 19 грудня 2002 року № 50-02/12 та власників спірної нежитлової будівлі про визнання права користування земельною ділянкою та про припинення права користування земельною ділянкою КЕВ м. Харків і Міністерства оборони України з 2002 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Надаючи оцінку спірним правовідносинам (з урахуванням обраного позивачем способу захисту порушеного, на його думку, права), Верховний Суд виходить з такого.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Аналогічні приписи містила частина перша статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в частині другій статті 16 ЦК України.

Згідно з частинами першою, другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Таким чином, позивач у цій справі повинен був довести наявність факту припинення у відповідачів права власності на нежитлову будівлю у зв`язку з її фактичним знищенням, наявність загрози завдання шкоди його майну або неусунення такої загрози, а також довести наявність виключних підстав для зобов`язання відповідачів за власний рахунок звільнити земельну ділянку на АДРЕСА_1 шляхом знесення залишків нежитлової будівлі за літ. Е-2 .

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша, друга статті 319 ЦК України).

Положеннями статті 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Таким чином, власник має право за своєю волею визначати фактичну та юридичну долю речі. Одним із видів визначення такої фактичної та юридичної долі речі є знищення майна, тобто обставина, яка припиняє існування у подальшому конкретного об`єкта права власності.

Відповідно до статті 1163 ЦК України фізична особа, життю, здоров`ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює.

Зобов`язання, передбачене цією статтею, спрямоване на виконання превентивної (попереджувальної) функції - запобігання завдання шкоди життю, здоров`ю майну фізичної особи або майну юридичної особи.

Статтею 1164 ЦК України передбачено, що у разі неусунення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати: 1) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози; 2) відшкодування завданої шкоди; 3) заборони діяльності, яка створює загрозу.

Цією статтею закон визначає ряд прав, які набуває особа в разі незадоволення її вимоги усунути загрозу життю, здоров`ю або майну.

Згідно зі статтею 1165 ЦК України шкода, завдана внаслідок неусунення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, відшкодовується відповідно до цього Кодексу.

Цією статтею передбачено спеціальний вид зобов`язань, які виникають внаслідок створення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної або юридичної особи - зобов`язання відшкодування шкоди, завданої внаслідок неусунення такої шкоди.

Цивільно-правова відповідальність за виникнення шкоди в результаті неусунення загрози, створеної життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, - це покладання на особу, що винна у створенні загрози і не усунула її, негативних майнових наслідків такої поведінки, яке супроводжується осудом правопорушника і має на меті захист інтересів потерпілої особи.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів, а саме висновків експертиз, встановили, що нежитлова будівля за літ. Е-2 на АДРЕСА_1 не є знищеною у повному обсязі. Крім того, у висновку про технічний стан будівельних конструкцій нежитлової будівлі літ. Е-2 на АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці військового містечка № 48 Міністерства оборони України, з розробленням рекомендацій щодо подальшої експлуатації, складеного 06 листопада 2019 року Приватним акціонерним товариством Проектний і науково-дослідний інститут Харківський Промбудндіпроект , зазначено, що для приведення будівельних конструкцій в задовільний стан (категорія П) і забезпечення безпеки людей від обвалення цегли і фрагментів кладки необхідно виконати певні будівельні роботи, зазначені у цьому висновку.

Водночас позивач не звертався до суду з клопотанням про призначення повторної або комплексної експертиз для встановлення факту знищення належного відповідачам нерухомого майна, тобто він не спростував позицію відповідачів, що належне їм майно не є знищеним.

Встановивши, що позивач не довів факт знищення нерухомого майна, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність позовних вимог.

Верховний Суд, оцінюючи спірні правовідносини, виходить з того, що позивач мав би довести, що наявність нежитлової будівлі у стані, про який заявлено, порушує його права, тобто довести причинно-наслідковий зв`язок між завданням шкоди і діями відповідачів та неможливість усунути такі порушення іншим способом (здійснити укріплення, переобладнання тощо), ніж знесення залишків будівлі та припинення права власності, що є крайнім заходом і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

При цьому не надано належних та допустимих доказів того, що КЕВ м. Харків звертався до відповідачів з вимогою про усунення загрози завдання шкоди його майну, і цю вимогу відповідачі не виконали, а тому позивач не навів виключних підстав для звернення до суду з вимогою про зобов`язання відповідачів за власний рахунок звільнити земельну ділянку на АДРЕСА_1 шляхом знесення залишків нежитлової будівлі за літ. Е-2 .

У зв`язку з цим не заслуговують на увагуаргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій фактично самоусунулися від вирішення проблеми усунення загрози для життя та здоров`я людей від небезпечних (аварійних) будинків, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами наявність такої загрози, як і не надав доказів того, що уповноваженими на те органами здійснено відповідні реагування щодо аварійності нежитлових приміщень, а відповідачі не виконали відповідних приписів (зауважень).

Стосовно доводів касаційної скарги про необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2019 року у справі № 708/254/18 і, у зв`язку з цим формулюуваннявисновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно зі статтею статі 349 ЦК Украйни є наявність встановленого факту знищення майна незалежно від волі титульного власника такого майна. При цьому знищення може мати місце як у разі фізичної відсутності такого майна, так і в разі втрати відповідним майном своїх технічних характеристик, що призвело до неможливості та небезпечності подальшої експлуатації (аварійності) такого майна, слід зазначити таке.

Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється, зокрема, у разі знищення майна.

Згідно зі статтею 349 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо.

Результат аналізу зазначених норм дає підстави для висновку про те, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно зі статтею 349 ЦК Украйни, є наявність встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру.

Такого висновку щодо застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дійшов Верховний Суд у постановах від 17 січня 2019 року № 708/254/18 (провадження № 61-46123св18), від 26 червня 2019 року № 334/16303/15 (провадження № 61-9084св18), від 25 вересня 2019 року № 272/62/15-ц (провадження № 61-8833св18) та від 06 листопада 2019 року № 758/11485/15-ц (провадження № 61-30538св18).

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, заявник не навів достатніх аргументів того, що зазначений висновок є помилковим, що не дає підстав дя необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах. Крім того, цей висновок поширюється лише на правовідносини, що виникли до 18 жовтня 2018 року, оскільки частину другу статті 349 ЦК України виключено у зв`язку з прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства.

Немає і підстав для формування у цій справі висновку про те, що знищення майна може мати місце як у разі фізичної відсутності такого майна, так і в разі втрати майном своїх технічних характеристик, що призвело до неможливості та небезпечності подальшої експлуатації (аварійності) такого майна, оскільки у цій справі позивач не довів факт знищення майна відповідачів та неможливості безпечної його експлуатації шляхом проведення комплексу будівельних робіт.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібраних у справі доказів, і необґрунтовано відхилили клопотання КЕВ м. Харків про детальне дослідження обставини небезпечності (аварійності) нежитлового будинку літ. Е-2 на АДРЕСА_1 з урахуванням наведених норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та у зв`язку недоведеністю факту знищення належного відповідачам нерухомого майна, не мають правового значення, оскільки це не призвело до неправильного вирішення справи.

При цьому суди попередніх інстанцій правильно зауважили про існування між сторонами спору щодо правомірності підстав набуття відповідачами права власності на нерухоме майно і витребування цього майна та про визнання права користування земельною ділянкою і припинення права користування земельною ділянкою КЕВ м. Харків та Міністерства оборони України з 2002 року, що свідчить про передчасність цього позову.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі, що не належить до компетенції касаційного суду.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, й підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харків залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 08 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев С. Ю. Бурлаков Є. В. Коротенко