Рішення

від 16.11.2020 по справі 478/472/20

КАЗАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 478/472/20 Провадження № 2/478/148/2020

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

16 листопада 2020 року смт. Казанка

Казанківський районний суд Миколаївської області в складі,

головуючого судді Томашевського О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Григоренко Н.О.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження, в залі суду в смт. Казанка цивільну справу за позовною заявою адвоката Бурлаченка Сергія Юрійовича подану в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Казанківська державна нотаріальна контора про виділення частки у спільно нажитому майні,

Встановив:

Адвокат Бурлаченко С.Ю. звернувся до Казанківського районного суду Миколаївської області в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Казанківська державна нотаріальна контора про виділення частки у спільно нажитому майні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач) є рідною донькою ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя, ОСОБА_4 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 21.08.1982 року по 07.07.2017 року.

Шлюб було припинено у зв`язку із смертю ОСОБА_2 .

В період шлюбу, ОСОБА_4 та її чоловіком ОСОБА_5 було придбано спільне майно, а саме: житловий будинок та земельна ділянка, частки яких за життя подружжя не були виділені.

Після смерті ОСОБА_5 з`ясувалося, що ним за життя були складені два заповіти, якими останній заповів всю частину спільного майна нажитого в період шлюбу з ОСОБА_4 своєму синові.

Таким чином, оскільки позивач є спадкоємцем частини майна померлої матері ОСОБА_4 , яке було нажито нею в період шлюбу із ОСОБА_5 , то з метою недопущення його успадкування іншою особою за заповітом, та для прийняття спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину, позивач вважає необхідним визначити частки ОСОБА_4 у розмірі Ѕ частини у спільно нажитому майні в період шлюбу із ОСОБА_5 , яке складається із житлового будинку та земельної ділянки.

28 липня 2020 року, позивач надала суду уточнення до позовної заяви, де, не змінюючи підстави та предмету позову, остаточно просила суд визначити частку ОСОБА_4 , у розмірі Ѕ частки у спільно нажитому майні, яке складається з:

- житлового будинку загальною площею 76,4 кв.м. та житловою площею - 53,4 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та складається із: житлового будинку, А-1; літньої кухні, Б-1; сараю, В-1; гаражу, Г-1; вбиральні, Д-1; погрібу, Жпб; спорудження № 1; загорожі № 2-7; замощення І-ІІ ;

- земельної ділянки, загальною площею 12,33 га, кадастровий номер: 4823683900:04:000:0123, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, виданої на підставі рішення № 97 Миколаївської сільської ради народних депутатів від 21.11.2000 року.

Ухвалою суду від 29.07.2020 року провадження у справі було відкрито, призначено підготовче провадження та витребувано у Казанківської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, заведеної до майна померлого ОСОБА_5 .

Заперечуючи проти позовних вимог, представником ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач) адвокатом Задерецьким В.А. було подано відзив, де сторона відповідача зазначила, що за період шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживали в будинку, побудованому останнім в період попереднього шлюбу із ОСОБА_6 , а тому будинок та його окремі споруди не можуть вважатись спільною власністю. Також земельна ділянка не підлягає поділу, оскільки її було набуто ОСОБА_5 у приватну власність внаслідок приватизації (виділення земельного паю в натурі).

Крім того, відповідач просив врахувати, що позов предявлено із пропуском строку позовної давності.

Ухвалою суду від 09.09.2020 року було повторно витребувано копію спадкової справи, заведеної до майна померлого ОСОБА_5 у Казанківської державної нотаріальної контори, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

В судове засідання сторони та третя особа не прибули. Повідомлялись належним чином про дату, час та місце судового засідання.

Згідно поданої заяви від 16.11.2020 року, сторона відповідача просила суд провести судовий розгляд справи без її участі та без допиту свідків заявлених стороною відповідача, за результатами якого, задовольнити позовні вимоги.

З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що неявка учасників справи не перешкоджає її розгляду за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Так, судом, за результатами дослідження матеріалів справи встановлено наступне.

Як вбачається із свідоцтва про укладення шлюбу, серії НОМЕР_1 , 21 серпня 1982 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, зареєстрований Миколаївською сільською радою Казанківського району Миколаївської області за № 15. Після укладення шлюбу прізвище ОСОБА_8 було замінено на ОСОБА_9 .

Як вбачається із свідоцтва про право власності від 08.12.2011 року, ОСОБА_5 набув права власності на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 який складається із: житлового будинку, А-1; літньої кухні, Б-1; сараю, В-1; гаражу, Г-1; вбиральні, Д-1; погрібу, Жпб; спорудження № 1; загорожі № 2-7; замощення І-ІІ .

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав за № 32392424, право власності на вказаний житловий будинок та споруди було зареєстровано за ОСОБА_5 08.12.2011 року.

Як вбачається із технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду, за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок, загальною площею 76,4 кв.м. З огляду на характеристику споруд та будівель, вказаний житловий будинок складається із самого житлового будинку, побудованого в 1978 році; літньої кухні, побудованої до 1917 року; сараю, побудованого в 1963 році; гаражу, побудованого в 1978 році; вбиральні, побудованої в 1963 році; погрібу, побудованого в 1963 році, а також спорудження, загорожі та замощення без ріку забудови.

З огляду на наданий стороною позивача Державний акт на право власності на землю, серії ІV-МК № 042475, судом також встановлено, що ОСОБА_5 на підставі рішення 20 сесії 23 скликання Миколаївської сільської Ради народних депутатів від 21 листопада 2000 року за № 97 набув право приватної власності на земельну ділянку, площею 12,33 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах Миколаївської сільської ради. Сам Державний акт виготовлено 02.01.2001 року.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.12.2014 року № НВ-4801221302014, приватна власність на земельну ділянку загальною площею 12,33 га, кадастровий номер: 4823683900:04:000:0123, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, зареєстрована за ОСОБА_5 з 26.12.2014 року.

Як вбачається із свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_2 , виданого Виконкомом Миколаївської сільської ради Казанківського району Миколаївської області 07.07.2017 року, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Як встановлено судом з листа Казанківської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 02.11.2020 року № 167/01-16, після смерті ОСОБА_5 спадкова справа не заводилася.

Згідно зі свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_3 , виданого Казанківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Миколаївській області 02.07.2018 року, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01.03.2019 року, позивач є донькою ОСОБА_4 та отримала у спадщину належну спадкодавці земельну ділянку, за кадастровим номером 4823683900:01:000:0067.

Суд враховує ту обставину, що надане стороною позивача вище загадане свідоцтво, є єдиним доказом підтвердження ступеню родинних відносин позивача із ОСОБА_4 , але, оскільки сторонами не заперечувався факт родинних зв`язків позивача з ОСОБА_4 , суд вважає ці обставини встановленими.

З огляду на надані стороною відповідача витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя від 19.08.2020 року № 00027469076 та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про розірвання шлюбу від 19.08.2020 року № 00027469642, судом встановлено, що в період з 19.07.1975 року по 14.07.1982 рік, ОСОБА_5 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 .

Таким чином, за результатами дослідження матеріалів цивільної справи, судом встановлено, що ОСОБА_5 уклав шлюб 19.07.1975 року із ОСОБА_6 , який було припинено 14.07.1982 року. В подальшому, з 21.08.1982 року ОСОБА_5 уклав шлюб із ОСОБА_4 , який було припинено 07.07.2017 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер. Будь-яких доказів щодо того, що після смерті ОСОБА_5 було відкрито спадкову справу матеріали справи не містять, стороною позивача не доведено та судом не встановлено.

Натомість, судом встановлено, що за життя та під час перебування в шлюбі із ОСОБА_4 , за ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на житловий будинок із спорудами та земельну ділянку. Житловий будинок із спорудами було побудовано до 1978 року включно, інші об`єкти, визначені в характеристиці будівель та споруд як: спорудження, загорожі та замощення визначені без ріку забудови.

Що стосується земельної ділянки, яка належить ОСОБА_5 , то судом встановлено, що правовстановлюючий документ на землю, останній отримав 02.01.2001 року. Земельна ділянка була виділена ОСОБА_5 на підставі рішення сільської ради від 21.11.2000 року за № 97.

Будь-яких інших доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень сторонами надано не було.

Окрім іншого, суд звертає увагу, на відсутність належних доказів щодо родинних зв`язків позивача та відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідно, проте, оскільки сторонами не заперечувався даний факт, то суд вважає його також встановленим.

З огляду на встановлені обставини, суд враховує наступне.

За загальним правилом ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Дружина й чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч.1 ст.69 СК України). У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч.1 ст.70 СК України).

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Частиною 1 ст. 357 ЦК України передбачено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Відповідно до ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно з ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Як вбачається з інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, то, зі змісту ст. 357 ЦК України вбачається, що під терміном визначення часток законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Верховний Суд України 04 квітня 2011 року при розгляді справи № 3-18гс11 ухвалив постанову в якій зробив правовий висновок, що згідно з вимогами статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Аналогічний зміст випливає із п. 37 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 р. № 5.

З цього вбачається, що якщо титульним власником спільного є лише один співвласник (наприклад, лише на ім`я одного із подружжя у шлюбі придбано та зареєстровано земельну ділянку, житловий будинок тощо), а право власності іншого співвласника майна не підтверджене документально, або навіть невизнається чи заперечується, то на підставі норм ст.392 Цивільного кодексу України та приведеної вище правової позиції Верховного Суду України зацікавлена особа (співвласник право власності якого не підтверджене документально) може в судовому порядку захистити своє суб`єктивно непідтверджене, невизнане, порушене чи оспорене право власності на частку в спільному майні, оскільки з певних причин договір про визначення часток в нотаріальному порядку не завжди може бути укладений.

Тому, якщо з`ясується, що в нотаріальному порядку одержати свідоцтво про право на спадщину на частку майна померлого співвласника неможливо, то захистити своє набуте в порядку спадкування право власності на невизначену частку померлого співвласника можливо буде саме шляхом пред`явлення зазначеного позову.

У наведеному вище інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року зазначається, що резолютивну частину судового рішення в цій категорії справ має бути викладено наступним чином: Визначити, що частка померлого (П.І.Б.) в праві спільної сумісної власності на квартиру (будинок, садибу) становила Ѕ .

Разом з тим , для захисту свого права власності самого по собі визначення часток недостатньо, тому потрібно заявляти вимогу і про визнання права власності на успадковану частку померлого співвласника спільного майна.

Належними відповідачами в таких категоріях справ можуть бути інші співвласники майна, спадкоємці померлого співвласника, а у випадку відсутності таких, не прийняття або відмови від спадщини ними, - представницький орган місцевого самоврядування відповідної територіальної громади, на території, якої знаходиться спадкове майно.

З аналізу наведених норм та роз`яснень вбачається, що право визначити частку померлого в праві спільної сумісної власності набувається за наявності спору, тобто, невизнані, порушені чи оспорені права власності на частку в спільному майні. При цьому, для захисту свого права власності самого по собі визначення часток недостатньо, у зв`язку з чим, потрібно заявляти вимогу і про визнання права власності на успадковану частку померлого співвласника спільного майна.

Звернення до суду повинно виходити з підстав, які свідчать про неможливість особи отримати спадщину через невизнання, порушення або оспорювання її права на спадщину, як наприклад: відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Захист права власності також полягає в належному визначенні відповідачів по справі, до яких можуть належати інші спадкодавці.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач вважає порушеним право на спадщину, оскільки в період подружжя між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не було виділено частки у спільно нажитому майні, що призвело до того, що їх спільне майно отримав син ОСОБА_5 , який є відповідачем у справі.

Проте, аналіз наданих сторонами матеріалів спростовує дані твердження позивача.

Так, з матеріалів справи не вбачається, що за життя ОСОБА_5 склав заповіти на вказане позивачем майно, яке спадкував своєму синові - відповідачу по справі. При цьому, не надано суду доказів того, що відповідач успадкував вказане майно.

Окрім іншого, судом на підставі листа Казанківської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 02.11.2020 року № 167/01-16, встановлено, що після смерті ОСОБА_5 спадкова справа взагалі не заводилася.

Також, з матеріалів справи не вбачається, що позивач не може отримати спадщину, що він звертався до нотаріуса, який відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину, як і не вбачається будь-яких інших обставин, за яких суд має можливість встановити, що право позивача на власність на майно спадкодавці кимось невизнається, порушено або оспорюється.

Таким чином, позовні вимоги позивача суд вважає передчасними, заявленими за відсутності факту невизнання, порушення чи оспорювання її частки у спадщині або права на майно, тобто за відсутності спору. До того ж, захист права обраний позивачем не є ефективним та належним у даних правовідносинах.

Крім того, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги були до неналежного відповідача, оскільки обставин, які свідчать, що він є спадкоємцем померлого співвласника майна судом не встановлено.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі з наведених вище підстав.

Що стосується заявлених вимог сторони відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду, то суд за наявності підстав для відмови в позові, не знаходить підстав для їх застосування до спірних правовідносин.

З огляду на ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивача підлягають віднесенню на його рахунок.

Керуючись ст.12, 13, 76, 81, 89, 131, 139, 141, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,

У х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог адвоката Бурлаченка Сергія Юрійовича подану в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Казанківська державна нотаріальна контора про виділення частки у спільно нажитому майні - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 16.11.2020 року.

Суддя Казанківського районного суду

Миколаївської області О.О. Томашевський