Рішення

від 16.11.2020 по справі 483/135/19

ОЧАКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 483/135/19

Провадження № 2/483/58/2020

РІШЕННЯ

Іменем України

11 листопада 2020 року м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого - судді Казанлі Л.І.,

за участю секретаря Гречки С.Є.,

прокурора Чехліної В.О.,

представника відповідача ОСОБА_4.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області до Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та повернення земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

14 грудня 2017 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернулася до суду в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації із зазначеним позовом до Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ..

Ухвалою від 29 жовтня 2019 року до участі в справі в якості правонаступника позивача - Миколаївської обласної державної адміністрації залучено Чорноморську сільську раду Очаківського району Миколаївської області.

Свої вимоги прокурор обґрунтовувала тим, що Миколаївською місцевою прокуратурою №1 було виявлено порушення інтересів держави під час розпорядження Очаківською районною державною адміністрацією земельними ділянками за межами населеного пункту Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області. Так, на підставі розпоряджень Очаківської райдержадміністрації № 148 від 06 травня 2008 року та № 388 від 03 жовтня 2008 року відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було видано державні акти на право власності на земельні ділянки площами 0,1 га кожному для індивідуального дачного будівництва. 19 лютого 2009 року ОСОБА_1 , а 11 березня 2009 року ОСОБА_2 продали відповідачеві ОСОБА_3 вказані вище земельні ділянки, і останнім було зареєстровано право власності на них. Оформлення права власності відповідачів на земельні ділянки було проведено з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: спірні земельні ділянки розташовані в законодавчо визначеній межі прибережних захисних смуг, а отже не можуть перебувати у приватній власності. Посилаючись на викладене, просила визнати незаконним та скасувати розпорядження Очаківської районної державної адміністрації № 388 від 03 жовтня 2008 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок, визнати недійсними видані останнім державні акти на земельні ділянки, а також, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 06 лютого 2020 року, витребувати у відповідача ОСОБА_3 вказані вище земельні ділянки у власність Чорноморської сільської ради.

Прокурор в судовому засіданні заявлені вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що витребування земельної ділянки у відповідача, який є в даному випадку добросовісним набувачем, є суттєвим порушенням гарантованого Конституцією України права кожної особи мирно володіти своїм майном, наголошував на відсутності порушення речового права держави, оскільки держава та територіальна громада є окремими суб'єктами права власності на землю. Крім того, представник відповідача вказав, що правовий статус прибережних смуг станом на 03 жовтня 2008 року не був законодавчо визначеним, і перебування земель на певній відстані від урізу води не означає, що відповідні земельні ділянки є землями водного фонду. Також зазначив, що прокурором було пропущено строки позовної давності, адже порушення вимог земельного законодавства, на яке він вказує, сталося більш ніж 9 років тому, а відтак, як і прокурор, так і інші контролюючі органи мали достатньо можливостей для виявлення порушення та звернення до суду в межах позовної давності.

Представник позивача - Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області до суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача - Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області в судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи без його участі. В письмовому відзиві на позовну заяву вказано, що відповідач позов не визнає з підстав відсутності порушень земельного та природоохоронного законодавства України під час передачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земель у власність, оскільки на момент розпорядження Очаківською райдержадміністрацією спірними земельними ділянками межі прибережних захисних смуг не були законодавчо встановлені.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 130 ЦПК України та ч. 11 ст. 128 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, до суду не з`явилися, про причини своєї неявки не повідомили.

Вислухавши пояснення осіб які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд дійшов такого.

На підставі розпорядження т.в.о. голови Очаківської районної державної адміністрації №148 від 06 травня 2008 року Про надання громадянам України дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області було надано дозвіл 44 громадянам України на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 4,4 га (по 0,1 га кожному) для індивідуального дачного будівництва в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області згідно зі списком-додатком, серед яких за №№ 11 та 27 значаться відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 29).

Розпорядженням Очаківської районної державної адміністрації № 388 від 03 жовтня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадян (44 особи), у тому числі й відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , для індивідуального дачного будівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, не наданих у власність або користування, в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (т. 1 а. с. 30).

На підставі вказаного розпорядження відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 20 жовтня 2008 року отримали державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,1000 га кожний за цільовим призначенням - індивідуальне дачне будівництво, розташовані в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, що підтверджується копіями цих державних актів (т. 1 а. с. 33-34, 50).

19 лютого 2009 року ОСОБА_1 , а 11 березня 2009 року ОСОБА_2 продали відповідачеві ОСОБА_3 земельні ділянки з кадастровими номерами 4825184800:03:000:0459 та 4825184800:03:000:0460 відповідно на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу (т. 1 а. с. 51-52, 35-36), після чого останній 10 січня 2014 року зареєстрував за собою право власності на ці ділянки в Державному реєстрі прав на нерухоме майно за №№4265309 та 4265776 (т. 1 а. с. 55-56, 31-32).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як випливає зі змісту ст.ст. 85, 88 Водного кодексу України, ст.ст. 59, 60, 84 Земельного кодексу України, з метою охорони водних об`єктів уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Землі цих захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Отже, прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень, а землі, на яких вона розташована, не підлягають відчуженню. Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, і проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством. Відсутність такого проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та правомірність передачі у приватну власність ділянки, розташованої у нормативно визначеній смузі від урізу води.

Вищевказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах № 6-182цс14 та № 6-175цс від 19 листопада 2014 року, № 6-193цс14 від 17 грудня 2014 року, № 6-206цс14 від 24 грудня 2014 року, № 6-162цс15 від 10 червня 2015 року, № 6-523цс15 від 01 липня 2015 року, в яких наголошується на тому, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з їх нормативних розмірів, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них і сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.

Як вбачається з роздруківки з Публічної кадастрової карти України, яка є загальнодоступною та інформація з якої відповідно до ст. 82 ЦПК України не потребує додаткового доведення, приблизна відстань земельної ділянки з кадастровим номером 4825184800:03:000:0459 до урізу води Чорного моря становить 885,889 км, земельної ділянки з кадастровим номером 4825184800:03:000:0460 - 893,197 км, тобто вони розташовані в межах двокілометрової зони, розміри якої передбачено ст. 88 Водного кодексу України (т. 2 а. с. 53, 56).

Протоколом огляду місця події від 10 квітня 2019 року, проведеним слідчим СВ Очаківського ВП ГУНП в Миколаївській області, встановлено, що спірні земельні ділянки вільні від забудов і нерухомих споруд, по периметру не огороджені, межові знаки відсутні( т. 2 а. с. 51).

Суд також звертає увагу на те, що надання у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва суперечить містобудівній документації, якою на момент прийняття розпорядження про передачу у приватну власність земельних ділянок був проект планування та забудови Очаківського району Миколаївської області, затверджений постановою Державного комітету Української PCP у справах будівництва від 23 жовтня 1985 року № 113.

Заборона щодо будівництва індивідуальних будинків також встановлена пунктом 10.17 ДБН 360-92 Планування і забудова міських і сільських поселень , затверджених наказом Державного комітету у справах будівництва, архітектури і охорони історичного середовища №44 від 17 квітня 1992 року, та пунктом 7 Постанови Ради Міністрів УPCP № 238 від 26 червня 1986 року Про підвищення ефективності робіт по захисту берегів Чорного і Азовського морів від руйнування .

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 5 статті 122 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб належить до компетенції обласних державних адміністрацій. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування за межами населених пунктів для ведення водного господарства, будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району, індивідуального дачного будівництва.

На підставі рішення № 10 від 26 жовтня 2018 року 25 сесії сьомого скликання Очаківської районної ради Миколаївської області Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Чорноморка Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області спірні земельні ділянки увійшли у межі території с. Чорноморка, а Чорноморська сільська рада стала розпорядником спірної землі (т. 2 а. с. 139).

Посилання представника відповідача ОСОБА_3 на те, що держава та територіальна громада є окремими суб'єктами права власності на землю, на переконання суду, уваги не заслуговують, з огляду на таке.

Чорноморська сільська рада Очаківського району Миколаївської області є органом, який уповноважений державою здійснювати функції щодо забезпечення інтересів відповідної територіальної громади села Чорноморка.

Частиною 1 ст. 74 Закону України Про місцеве самоврядування встановлено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Зі змісту поданого 12 листопада 2019 року представником позивача клопотання про залишення позову без розгляду (т. 2 а. с. 155-158) вбачається, що сільська рада не підтримує поданий прокурором позов про вилучення з власності відповідача ОСОБА_3 спірних земельних ділянок, і це свідчить про небажання зазначеного органу місцевого самоврядування виконувати свої обов`язки щодо захисту інтересів об`єднаної Чорноморської територіальної громади шляхом повернення спірної земельної ділянки до комунальної власності, що, в свою чергу, відповідно до закону наділяє прокурора повноваженнями на звернення з відповідним позовом до суду для захисту публічних інтересів держави.

Доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, а тому відсутні підстави для витребування земельних ділянок не можуть бути взяті до уваги з огляду на таке.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року Про виконання рішень та застосування Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_3 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України, зокрема ст.ст. 13, 14, визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

З огляду на наведене, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Повернення спірних земельних ділянок державі із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми ст. 388 ЦК України в зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідач ОСОБА_3 не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ділянки відноситься до земель водного фонду, а тому вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц.

Вирішуючи питання про застосування позовної давності у цій справі, суд враховує наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 березня 2008 року в справі Dacia S.R.L. проти Молдови (Dacia S.R.L. v. Moldova, заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, які б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (пункти 46, 48, 65-66 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Суд приходить до переконання, що прокурором не пропущено строків давності звернення до суду, оскільки факт порушення вимог законодавства щодо відчуження земельних ділянок виявлений Миколаївською місцевою прокуратурою № 1 у січні 2015 року, а позов подано до суду 14 грудня 2017 року.

Проаналізувавши викладене вище, суд дійшов висновку, що оскільки спірні земельні ділянки входять в зону рекреації, в якій індивідуальне дачне будівництво забороняється, оскаржуване розпорядження Очаківської райдержадміністрації слід визнати незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, за правилами ст. 152 ЗК України недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки, а тому також слід визнати недійсними видані відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі вказаного рішення державні акти.

Стосовно вимоги прокурора щодо витребування спірної земельної ділянки у відповідача ОСОБА_3 у власність Чорноморської сільської ради, суд враховує наступне.

Витребування майна з чужого незаконного володіння (ст.ст. 387, 388 ЦК України) є віндикаційним позовом, предметом якого є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном і за правилами ст. 391 ЦК України.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України та спеціального законодавства є неможливим. Розташування цих земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених ст. 57 ЗК України. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням вказаної норми закону має розглядатися як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави.

У такому разі позовна вимога, сформульована прокурором як витребування нерухомого майна, має розглядатися як негаторний позов, який може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (п. 96 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду, виклавши їх у постанові від 12 червня 2019 року (справа № 487/10128/14-ц), у постанові від 28 листопада 2018 року (справа № 504/2864/13-ц), у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 653/1096/16-ц).

Отже, розгляд вимоги прокурора щодо витребування земельної ділянки з застосуванням правил ст.ст. 152, 391 ЦК України з заміною дієслова витребувати та повернути не є виходом за межі заявленого позову.

Згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація прокурором спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (п. 83 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року).

Проаналізувавши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов прокурора є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім цього, у порядку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідачів - Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь прокуратури Миколаївської області по 1 762 грн з кожного, в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Цивільний позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області до Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та повернення земельної ділянки - задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Очаківської районної державної адміністрації № 388 від 03 жовтня 2008 року в частині затвердження проекту землеустрою в частині відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для індивідуального дачного будівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності не наданих у власність або користування, в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №137648 від 20 жовтня 2008 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010802101425 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 4825184800:03:000:0459 для індивідуального дачного будівництва, розташовану в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №137649 від 20 жовтня 2008 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010802101424 на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 4825184800:03:000:0460 для індивідуального дачного будівництва, розташовану в межах території Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Зобов`язати ОСОБА_3 повернути Чорноморській сільській раді Очаківського району Миколаївської області земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 4825184800:03:000:0459, розташовану в межах території Чорноморської сільської ради об`єднаної територіальної громади Очаківського району Миколаївської області.

Зобов`язати ОСОБА_3 повернути Чорноморській сільській раді Очаківського району Миколаївської області земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 4825184800:03:000:0460, розташовану в межах території Чорноморської сільської ради об`єднаної територіальної громади Очаківського району Миколаївської області.

Стягнути з Очаківської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь прокуратури Миколаївської області по 1 762 (одній тисячі сімсот шістдесят дві) гривні з кожного в рахунок сплати судового збору.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16 листопада 2020 року.

Головуючий: